Рішення № 78612245, 10.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2018 Справа №914/1199/18

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., за участю секретаря судового засідання Сала О.А., розглянувши матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмарочос плюс", м.Мостиська Львівської області

про стягнення пені та штрафу в розмірі 871 841,10 грн.

за участю представників:

позивача: Куракін Юрій Віталійович - представник на підставі довіреності № 2385 від 02.10.18р,

відповідача: не з'явився.

ПРОЦЕС

03.07.2018 року на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмарочос плюс" про стягнення пені та штрафу в розмірі 871 841,10 грн.

Ухвалою суду від 05.07.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 30.07.2018 року. Підготовче засідання неодноразово відкладалось, що вбачається з відповідних ухвал суду.

30.07.2018 року позивачем подано пояснення.

05.09.2018 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів за клопотанням відповідача.

24.09.2018 року відповідачем подано зустрічну позовну заяву, яку судом повернуто 04.10.2018 року.

08.10.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2018 року.

Розпорядженням щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 475 від 18.10.2018 року, у зв'язку із закінченням повноважень як вперше призначеної на посаду судді Горецької З.В. та з метою недопущення порушення процесуальних строків розгляду справи, призначено повторний автоматичний розподіл справи. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018 року справу передано судді Матвіїву Р.І.

У судовому засіданні 24.10.2018 року судом оголошено про зміну складу суду в даній справі, заміну судового засідання підготовчим засіданням та відкладено підготовче засідання на 13.11.2018 року. У судовому засіданні 13.11.2018 року з'явилися представники сторін, заяв, клопотань не подавали, судом закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 28.11.2018 року.

20.11.2018 року позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи листа від 06.06.2017 року вих.№12/06-16.

У судовому засіданні 28.11.2018 року оголошено перерву до 10.12.2018 року.

У судове засідання 10.12.2018 року з'явився представник позивача, подав додаткові пояснення. Відповідач явки представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином під розписку в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Враховуючи наведене, беручи до уваги, що розгляд справи по суті здійснювався в попередньому судовому засіданні за участю представників сторін, відсутність клопотань відповідача про відкладення розгляду справи, суд не вважає неявку представника відповідача перешкодою для вирішення справи у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 10.12.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник у зв'язку з недотриманням відповідачем, на переконання позивача, умов договору поставки. Так, позивач стверджує, що ним як покупцем 02.06.2017 року надано відповідачу заявку №ЦУП-8/3298 про поставку протягом червня 2017 року шпал дерев'яних в кількості 16 000 шт., місце поставки - склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод» філії «ЦУП» ПАТ «Укрзалізниця». Проте, зобов'язання щодо поставки товару постачальником виконано лише частково, у зв'язку з чим позивачем на підставі п.8.2 договору нараховано 783 641,10 грн. пені та 88 200,00 грн. штрафу.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подано.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

13.05.2017 року філія "Центр управління промисловістю" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмарочос плюс" (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - постачальник) укладено договір поставки № ЦУП-04/0080/17, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2017 році поставити і передати у власність покупцю продукцію виробничо-технічного призначення: шпали дерев'яні до залізничних колій, не просочені (код ЄЗС 03410000-7 деревина (шпали та бруси дерев'яні), далі - товар, найменування, асортимент, кількість та ціни якого вказуються в додатку до договору - специфікації, що є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату відповідно до умов договору. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару визначена також п.1.2 договору: шпали дерев'яні І типу ДСТУ ГОСТ 78-2009 - 2 100 шт., шпали дерев'яні ІІ типу ДСТУ ГОСТ 78-2009 - 900 шт., всього - 3 000 шт.

Згідно зі специфікацією №1 до договору поставки загальна сума поставки - 1 255 680,00 грн., умови поставки - СРТ згідно з вимогами Інкотермс, пункт призначення - склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод» та/або склад ВП «Рава-Руський шпалопросочувальний завод» відповідно до заявки покупця.

Додатковою угодою №1 від 06.06.2017 року доповнено договір специфікацією №2 на суму 1 241 640,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 206 940,00 грн., а специфікація №1 вважається такою, що втратила чинність з моменту підписання даної додаткової угоди. Також внесено зміни до п.3.1 договору в частині суми договору та змінено на 1 241 640,00 грн.

02.06.2017 року позивачем електронною поштою надіслано відповідачу ТзОВ «Хмарочос плюс» budva@i.ua заявки №ЦУП-8/3298 та №ЦУП-8/3297. Зокрема, як вбачається з тексту заявки №ЦУП-8/3298, копія якої долучена до позовної заяви, покупець повідомляв про необхідність здійснення згідно з договорами від 13.05.2017 року, у тому числі №ЦУП-04/0080/17, поставки протягом червня 2017 року шпал дерев'яних на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод» в кількості 16 000 шт. Про отримання відповідної заявки покупець просив терміново його повідомити.

Позивачем долучено копію листа відповідача вих.№12/06-06 від 06.06.2017 року, згідно з яким відповідач зазначив про отримання листа № ЦУП-8/3298 від 02.06.2017 року 06.06.2017 року. Згідно з матеріалами справи відповідач здійснював поставку шпал дерев'яних непросочених, що вбачається з видаткових накладних. Так, згідно з видатковими накладними №20 від 06.07.2017 року поставлено шпали дерев'яні ІІ типу в кількості 900 шт. на суму 359 640,00 грн., №101 від 16.11.2017 року - шпали дерев'яні І типу в кількості 41 шт. на суму 17 220,00 грн. на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод», №114 від 29.11.2017 року - шпали дерев'яні І типу в кількості 85 шт. на суму 35 700,00 грн. на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод», №127 від 06.12.2017 року - шпали дерев'яні І типу в кількості 84 шт. на суму 35 280,00 грн. на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод», №131 від 08.12.2017 року - шпали дерев'яні І типу в кількості 113 шт. на суму 47 460,00 грн. на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод», №139 від 20.12.2017 року - шпали дерев'яні І типу в кількості 103 шт. на суму 43 260,00 грн. на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод», тобто впродовж липня, листопада, грудня 2017 року поставлено покупцю 900 шт. шпал другого типу, що відповідає п.1.2 договору, вартістю 359 640,00 грн., та 426 шт. шпал першого типу вартістю 178 920,00 грн., тоді як п.1.2 договору передбачено 2 100 шт., а всього на суму 538 560,00 грн.

Позивач повідомляв відповідача про здійснення поставки з порушенням строків та нарахування штрафних санкцій в сумі 871 841,10 грн., що вбачається з претензії №8/2322 від 06.04.2018 року та опису вкладення про її надіслання.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, долучені до позовної заяви документи, описані вище, досліджені в судовому засіданні.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки товару.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин (ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Договором сторони визначили умови і строки поставки товару. Так, поставка товару проводиться рівномірними партіями протягом двох місяців з моменту підписання договору та отримання заявки покупця, що є підтвердженням готовності отримувати продукцію, або згідно з графіком поставки. Постачальник здійснює поставку залізничним транспортом загального користування або автомобільним транспортом на умовах СРТ (місце поставки та адреса вантажоотримувача зазначаються в заявці) відповідно до вимоги ІНКОТЕРМС (редакція 2010 року) на підставі заявки покупця (п.5.2).

Відповідно до п.5.4 договору відвантаження товару здійснюється тільки після письмової заявки покупця, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому товару. П.5.5 визначено порядок надання заявки. Так, заявка на поставку товару надається постачальнику в оригіналі та через мережу електронного зв'язку на адресу budva@i.ua. Надіслання покупцем через мережу електронного зв'язку є достатньою підставою для початку перебігу строку, визначеного п.5.1 договору. У заявці повинно бути вказано номенклатура, кількість партії товару, що підлягає поставці, вантажоодержувачі товару та їх реквізити. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у заявці, несе покупець. У разі ненадходження покупцю від постачальника підтвердження про отримання заявки, відмітка (звіт) про доставку заявки через мережу електронного зв'язку (інтернет) є достатньою підставою для початку перебігу строку, визначеного п.5.1 договору.

Суд звертає увагу, що умови по визначенню моменту здійснення поставки, порядку пред'явлення заявки, форми заявки викладені в договорі альтернативно, не чітко, не однозначно, суперечливо. Водночас, з аналізу пп.пп.5.2, 5.4, 5.5 суд робить висновок про те, що йдеться про одну й ту ж заявку, яка має бути виготовлена письмово в оригіналі, однак про різні способи її направлення контрагенту (в оригіналі та електронними засобами зв'язку).

Досліджуючи обставину надіслання заявки від 02.06.2017 року засобами поштового зв'язку чи електронною поштою, суд зазначає наступне. Так, 02.06.2017 року позивач стверджує, що ним надіслано ТзОВ «Хмарочос Плюс» заявку про необхідність здійснення поставки шпал дерев'яних відповідно до договору поставки № ЦУП-04/0080/17 від 13.05.2017 року протягом червня 2017 року на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод» в кількості 16 000 тонн. Як доказ надіслання заявок на поставку продукції позивачем надано скріншот сторінки електронної пошти позивача з листом у графі «надіслані» 02.06.2017 року на електронну адресу відповідача, вказану в договорі, - budva@i.ua вкладення з найменуванням ЦУП-8/3297 від 02.06.2017 року та ЦУП-8/3298 від 02.06.2017 року.

Суд зазначає, що зі скріншоту сторінки електронної пошти даного доказу неможливо дослідити, яка саме заявка, з яким змістом, достовірно була надіслана постачальнику, тому такий наданий позивачем документ не може вважатися належним доказом надіслання заявки на поставку товару відповідно до умов договору. Крім цього, п.п.5.5.4 договору сторони визначили, що для початку перебігу строку поставки товару необхідна відмітка (звіт) про доставку заявки через мережу електронного зв'язку (інтернет), а з наданого позивачем скріншота не вбачається жодної відмітки чи звіту про доставку надісланого листа. Позивачем не обґрунтовано, чому підпункт п.5.5, яким передбачено, що надіслання покупцем через мережу електронного зв'язку є достатньою підставою для початку перебігу строку, є пріоритетним порівняно з іншими умовами договору та підлягає однозначному застосуванню у даній ситуації.

Разом з тим, у матеріалах справи наявні докази надання відповідачем відповіді про отримання ним відповідних заявок. Так, як доказ отримання заявки відповідачем, позивачем долучено копію листа відповідача вих.№12/06-06 від 06.06.2017 року. Відповідачем під час розгляду даної справи не подано заперечень щодо достовірності чи належності такого листа як доказу, тому додаткові пояснення позивача від 10.12.2018 року до уваги не беруться. Згідно з даним листом відповідач зазначив про отримання листа № ЦУП-8/3298 від 02.06.2017 року 06.06.2017 року. Суд звертає увагу, що зі змісту листа не вбачається, чи отримано відповідний лист відповідачем поштою чи засобами електронного зв'язку, тоді як позивач не підтверджує жодними доказами факту надіслання відповідачу заявки від 02.06.2017 року засобами поштового зв'язку. Відповідач у свою чергу не подав доказів на підтвердженням того, що заявка отримана засобами поштового зв'язку чи нарочно 06.06.2017 року, як і не подав доказів на спростування факту отримання ним заявки електронною поштою 02.06.2017 року. Відтак, у суду відсутні підстави вважати підтвердженою обставину отримання відповідачем листа від 02.06.2017 року 06.06.2017 року.

Відтак, досліджуючи матеріали справи в їх сукупності, враховуючи здійснення відповідачем протягом липня, листопада, грудня 2017 року поставки на склад ВП «Новомосковський шпалопросочувальний завод», визначений умовами заявки від 02.06.2017 року, прийняття позивачем здійснених поставок, суд доходить висновку про обізнаність відповідача з умовами поставки по заявці від 02.06.2017 року внаслідок її отримання електронною поштою 02.06.2017 року, оскільки не доведено іншого способу отримання відповідної заявки.

Як визначили сторони в договорі, товар вважається поставленим з дати підписання акта приймання-передачі товару на складах вантажоодержувачів (п.5.6). На підтвердження здійснення партій поставок, описаних вище, позивачем надано видаткові накладні, а не акти приймання-передачі товару. Разом з тим, кожна накладна містить відмітки позивача про отримання товару згідно з актами, а саме «згідно акта 1/80-XІI від 06.07.2017 року», «згідно акта 2/80-XІI від 16.11.2017 року», «згідно акта 3/80-XІI від 29.11.2017 року», «згідно акта 4/80-XІI від 06.12.2017 року», «згідно акта 5/80-XІI від 08.12.2017 року», «згідно акта 6/80-XІI від 20.12.2017 року». Крім того, видаткові накладні є первинними документами, що підтверджують здійснення поставки та прийняття товару, містять найменування та реквізити сторін, підстави поставки, вартість товару, що дає можливість дослідити зміст господарської операції. Тобто, навіть за відсутності актів приймання-передачі, визначених договором, суд не може не взяти до уваги факт поставки згідно з первинними документами - видатковими накладними. Більше того, позивач не заперечує та визнає отримання ним товару, поставленого згідно з видатковими накладними як товару, поставленого на виконання заявки від 02.06.2017 року, відтак, отриманий згідно з видатковими накладними вважається поставленим покупцю.

Крім цього, відповідачем не доведено, що поставка, здійснювана впродовж липня, листопада, грудня 2017 року щодо 900 шт. шпал другого типу вартістю 359 640,00 грн. та 426 шт. шпал першого типу вартістю 178 920,00 грн., разом на суму 538 560,00 грн., здійснювалася на підставі заявки, відмінної від тієї, що надана в матеріали справи позивачем і покладена ним в основу позову.

Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Визначаючи строк здійснення поставки, сторони погодили, що поставка товару проводиться рівномірними партіями протягом двох місяців з моменту підписання договору та отримання заявки покупця, що є підтвердженням готовності отримувати продукцію, або згідно з графіком поставки. Із наведеного положення не вбачається чітко визначеного моменту настання строку поставки. Проте, із сукупного аналізу положень розділу V договору, а також за відсутності окремого графіку поставки, погодженого сторонами, вбачається, що визначальним моментом для здійснення поставки є подання покупцем заявки, яка є підтвердженням готовності отримувати продукцію.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи умову договору про строк виконання поставки, факт надіслання заявки 02.06.2017 року та відсутності доказів отримання її відповідачем 06.06.2017 року, беручи до уваги відсутність іншого погодженого сторонами графіку поставки, ніж два місяці з моменту отримання заявки, відсутність умови договору про можливість визначення заявкою іншого строку поставки, ніж той, що визначений п.5.1 договору, суд доходить висновку, що відповідачу потрібно було здійснити поставку протягом 03.06.2017-03.08.2017 року. Відтак, для визначення моменту прострочення суд враховує положення п.5.1 договору, а не строк поставки, зазначений у заявці. Із матеріалів справи вбачається, що протягом двох місяців з моменту отримання заявки від 02.06.2017 року здійснено поставку згідно з накладною №20 від 06.07.2017 року в кількості 900 шт. шпал дерев'яних ІІ типу на суму 359 640,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, станом на останній день строку виконання зобов'язання по поставці товару - 03.08.2017 року постачальником не виконано зобов'язання щодо поставки товару на суму 882 000,00 грн. (1 241 640-359 640), тобто відповідач не виконав обов'язку по поставці товару у повному обсязі у строк, визначений договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання (позиція, наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 року у справі № 912/2483/17).

Договором сторони передбачили, що у разі непоставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 10% вказаної вартості (п.8.2).

Так, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи узгоджені сторонами договору умови нарахування пені, суд зазначає, що сторонами не визначено іншого періоду нарахування пені, ніж той, що встановлений законом, - шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як вбачається з розрахунку позивача, нарахування пені ним здійснено за період з 01.07.2017 року. Проте, враховуючи встановлений судом вище період здійснення поставки згідно з умовами договору, останнім днем якого було 03.08.2017 року, прострочення настало 04.08.2017 року, тому, нараховування пені є правомірним саме з цієї дати. Здійснивши перерахунок розміру пені з урахуванням наведеного та з урахуванням здійснення періодичних поставок на відповідні суми, зазначені в видаткових накладних, не виходячи за межі суми і періодів для нарахування пені, визначеної позивачем, суд зазначає про обгрунтованість пені в розмірі 629 120, 10 грн., а не 783 641,10 грн., як порахував позивач.

Щодо штрафу, суд зазначає, що прострочення виконання зобов'язання по поставці товару на суму 882 000,00 грн. тривало понад 30 днів, оскільки чергову поставку здійснено лише 16.11.2017 року, у зв'язку з чим позивачем правомірно нараховано 88 200,00 грн штрафу. Визначення позивачем моменту прострочення 01.07.2017 року, а не 04.08.2017 року, на визначення розміру штрафу не впливає, оскільки станом на 03.09.2017 року заборгованість в сумі 882 000,00 грн. все ще існувала.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені вище обставини, суд доходить висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача 629 120, 10 грн. пені та 88 200,00 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ч.9 ст.165, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмарочос плюс" (81300, Львівська обл., Мостиський район, місто Мостиська, вулиця Б. Хмельницького, будинок 5, код ЄДР 36587001) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вулиця Тверська, будинок 5, код ЄДР 40075815) в особі філії "Центр управління промисловістю" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ ВП: 40081389, 03038, м.Київ, Солом'янський район, вулиця Івана Федорова, будинок 32) 629 120, 10 грн. пені, 88 200,00 грн. штрафу і 10 762,88 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні вимоги про стягнення 154 521,00 грн. пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 17.10.2018 року.

Суддя Матвіїв Р.І.