Рішення № 78611213, 07.12.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" грудня 2018 р. Cправа № 902/300/18

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Німенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Вінниця

до публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор", м.Вінниця

про стягнення 505344,89 грн помилково перерахованих коштів

представники сторін правом участі в судовому засіданні не скористався

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 13.06.2018 надійшла позовна заява дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення з публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" 889044,72 грн безпідставно отриманих коштів, в тому числі: 399382,24 грн основного боргу, 471739,52 грн - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 17922,96 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 02.07.2018 постановлено відкрити провадження у справі №902/300/18; розгляд справи №902/300/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження.

02.10.2018 позивачем до суду подано заяви за вх.№02.1-34/7638/18 про зменшення розміру позовних вимог, зміну підстав позов в частині вимог, а також 02.10.2018 - вх. №02.1-34/7670/18 про зменшення позовних вимог, відмову від частини позовних вимог, часткове відкликання.

Ухвалою суду від 03.10.2018 прийнято заяви дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" від 02.10.2018 (вх.№02.1-34/7638/18 та №02.1-34/7670/18) в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат до розгляду. Вирішено подальший розгляд справи здійснити в межах предмету позову у справі №902/300/18, яким є стягнення 399382,24 грн основного боргу (помилково перерахованих коштів) та 105962,65 грн - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів. Прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення 17922,96 грн 3% річних. Провадження у справі №902/300/18 в частині стягнення 17922,96 грн 3% річних закрито. Заяву позивача (вх.№02.1-34/7638/18) в частині вимог про стягнення на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України 208592,42 грн процентів за користування коштами повернуто останньому без розгляду. Закрито підготовче провадження у справі №902/300/18, а також призначено справу №902/300/18 до розгляду по суті на 29 листопада 2018 року.

На визначену судом дату (29.11.2018) представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином та завчасно, ухвалою суду від 03.10.2018, яка направлена за юридичною адресою останніх, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позовній заяві.

Вказане судове рішення позивачем отримано 05.11.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення вх.№ 10285 від 12.11.2018. При цьому, як слідує з відомостей отриманих з офіційного сайту "Укрпошта" в розділі "відстеження" відповідач процесуальний документ отримав 24.11.2018.

Таким чином, судом вжито належні заходи до повідомлення учасників процесу про дату, час та місце судового слухання, але сторони не скористалися своїм правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

При цьому статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторони належним чином були повідомлені про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст. 165 та ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/273/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" до Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" про стягнення 4 012 288, 55 грн.

Ухвалою суду від 27.05.2014 по вказаній справі задоволено заяву сторін №571 від 26.05.2014 про затвердження мирової угоди від 20.05.2014, із змісту якої слідує обов'язок Дочірнього підприємства «Вінницький облавтодор» ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» сплатити на користь Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» 3347617,76 грн.

Ухвала суду про затвердження даної мирової угоди є виконавчим документом відповідно до п.2 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV, чинній на момент прийняття ухвали суду).

17.07.2014, за заявою ПАТ «Уманьавтодор» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №44072047 по виконанню ухвали суду від 28.05.2014 по справі №902/273/14. Боржнику (ДП «Вінницький облавтодор» ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України») встановлено строк самостійного виконання даної постанови до 24.07.2014, а також зазначено про стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, у разі її виконання в примусовому порядку.

У зв'язку із невиконанням боржником в добровільному порядку, в строк до 24.07.2014 ухвали суду від 28.05.2014 по справі №902/273/14, державним виконавцем винесено постанову від 25.07.2014 про стягнення виконавчого збору у розмірі 334761,78 грн.

В подальшому, в межах виконавчого провадження, на виконання ухвали суду від 28.05.2014 ДП «Вінницький облавтодор» ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» було перераховано на рахунок ПАТ «Уманьавтодор» 3747000 грн згідно платіжних доручень: №417 від 26.12.2014, №280 від 06.02.2015, №677 від 24.03.2015, №866 від 08.04.2015, №1055 від 19.05.2015, №1308 від 17.06.2015, де в графі "призначення платежу" зазначено: "згідно судового наказу №902/273/14."

Постановою від 10.08.2015 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Вінницькій області закінчено виконавче провадження, у зв'язку із виконанням боржником рішення суду. Окрім того, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.07.2014 в розмірі 334761,78 грн виділено в окреме виконавче провадження.

Разом з тим, як слідує з матеріалів виконавчого провадження №44072047, а саме з вищезазначених платіжних доручень, ДП «Вінницький облавтодор» ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі по тексту, також - позивач) на виконання ухвали суду від 24.07.2014 по справі №902/273/14 було перераховано 3747000 грн, тоді як, визначеній в ухвалі суду борг складав 3347617,76 грн. Тобто, з перевищенням оплати на 399382,24 грн.

З метою повернення надмірно сплаченої суми коштів, позивачем на адресу публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" (далі по справі також - відповідач) було направлено претензію №71 від 02.02.2018 із зазначенням, що при здійсненні платежу 17.06.2015 у сумі 1240000 грн було помилково включено суму виконавчого збору.

У відповідь на вказану претензію, відповідач листом №57 від 15.02.2018 повідомив, що у зв'язку із наявністю у позивача перед відповідачем заборгованості в розмірі 1501593,53 грн на підставі рішення суду від 08.10.2015 у справі №902/1149/15, було здійснено "зарахування однорідних зустрічних вимог", про що було повідомлено листом від 28.12.2015 за №1261 ДП «Вінницький облавтодор» ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Вінницькій області у межах ВП №49236491.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи позивач заперечував проти проведення в обліку зарахування зустрічних вимог із ПАТ "Уманьавтодор".

Неповернення відповідачем помилково сплачених позивачем коштів стало підставою звернення останнім з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначено статтею 1212 ЦК України.

Так, за приписами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини першої, п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України вільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст.11 цього Кодексу.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як слідує з матеріалів справи, зокрема з заяви ПАТ "Уманьавтодор" №1261 від 28.12.2015, адресованій ДП "Вінницький облавтодор" ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" заявник повідомляє про проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму 433950,50 грн, у зв'язку із наявністю боргу у позивача перед відповідачем в розмірі 1501593,53 грн, який присуджено до стягнення рішенням суду по справі №902/1149/15 від 08.10.2015.

Таким чином, із змісту вказаної заяви, а також раніше зазначеного листа №57 від 15.02.2018 слідує, що відповідач заперечує проти повернення позивачу помилково сплачених коштів, у зв'язку із наявністю, на його думку, законних підстав для їх набуття.

Разом з тим, позиція відповідача спростовується наступним.

В силу ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Частина 3 статті 203 Господарського кодексу України визначає, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, позивачем, платіжним дорученням №1308 від 17.06.2015, перераховано на рахунок відповідача суму в розмірі 1240000,00 грн, яка із врахуванням попередніх платежів перевищує борг позивача перед відповідачем, погашення якого відбувалося в рамках виконавчого провадження №44072047 на 399382,24 грн.

Таким чином, позивачем вірно визначено суму 399382,24 грн, як помилково сплачену.

Окрім того, зазначене також підтверджується листом позивача №394 від 08.07.2015, адресованого начальнику відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГУЮ у Вінницькій області, в якому адресант просить зарахувати перераховані кошти в сумі 840617,76 в рахунок погашення заборгованості згідно виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа по справі №902/273/14. При цьому, в додаток до листа додано вищезазначене платіжне доручення №1308.

Враховуючи викладене, 17.06.2015 на рахунок відповідача було зараховано 399382,24 грн, тоді як зобов'язання у позивача перед відповідачем згідно рішення суду у справі №902/1149/15 щодо сплати відсотків та річних, нарахованих в зв'язку з порушенням строків виконання мирової угоди у справі №902/273/14 (про яке останній зазначив у листі №1261 від 28.12.2015) виникло лише 23.10.2015 (після набрання рішення суду у справі №902/1149/15 законної сили). Дана обставина виключає можливість застосування положення ст.601 ЦК України. Таким чином, відповідач, набувши 17.06.2015 кошти, що перераховані позивачем згідно платіжного доручення №1308, за відсутності на те підстав.

Також слід зазначити про відсутність документального підтвердження зарахування помилково сплаченої грошової суми в рахунок погашення заборгованості встановленої рішенням суду у справі №902/1149/15 від 08.10.2015.

Так, в листі №12584/02.1-25/9 від 01.10.2018 Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області повідомляє, що кошти в розмірі 399382,24 грн, в межах виконавчого провадження 49236491 (по виконанню наказу суду від 23.10.2015 по справі №902/1149/15) на рахунок ПАТ "Уманьавтодор" державним виконавцем не перераховувались.

В звязку із невизнанням позивачем дій відповідача стосовно "зарахування зустрічних однорідних вимог", станом на час вирішення спору у справі №902/300/18 відсутні відомості стосовно звернення відповідача до суду з позовом про захист цивільних прав, яким є визнання припиненими господарських правовідносин (право на відповідний судовий захист, зокрема роз'яснено постановою Вищого господарського суду від 22.07.2004 у справі №15-03/186).

Як встановлено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог, у зв'язку із чим, суд вважає обґрунтовані доводи позивача про стягнення 399382,24 грн.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 105962,65 грн інфляційних втрат.

Статтею 625 ЦК України визначено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до ч.2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, слід зазначити, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Вказана позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 по справі №910/10156/17.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи, що статтею 1212 ЦК України, яка є правовою підставою позову у даній справі, не встановлено строк виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що до відносин, які склались між сторонами у даній справі слід застосувати положення ч.2 ст.530 ЦК України.

Так, частиною 2 статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слідує з матеріалів справи, та зазначалось раніше позивачем на адресу ПАТ "Уманьавтодор" було направлено претензію №71 від 02.02.2018 про повернення помилково сплачених коштів, на яку відповідач відреагував листом №578 від 15.02.2018 з повідомленням про їх зарахування, в якості однорідних зустрічних вимог.

При цьому, суд не приймає до уваги долучені позивачем до матеріалів справи вимоги про повернення помилково сплачених коштів: №348/1 від 19.06.2015 та №11 від 13.01.2016, у зв'язку із відсутністю доказів їх вручення одержувачу.

З урахуванням викладених обставин, а також положень діючого законодавства суд дійшов висновку, що відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, саме після спливу семиденного строку від дня отримання вимоги.

Здійснивши підрахування інфляційних втрат з використанням калькулятора Інформаційно-технічного центру «Ліга» за період з 12.02.2018 по 13.06.2018 судом визначено суму - 11301,89 грн, що підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 105962,65 грн нарахованих на безпідставно набуті кошти підлягає задоволенню в межах 11301,89 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Слід також роз'яснити, що відповідно до положень частин 4 та 5 статті 240 ГПК України в зв'язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершено розгляд справи, суд підписав рішення у справі №902/300/18 без його проголошення. Датою ухвалення рішення у дані справі, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76-80, 86, 91, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" (вул.600 річчя, 17, м.Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 14196857) на користь дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул.40-річчя Перемоги, 27, м.Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 32054743) 399382,24 грн - безпідставно отриманих коштів; 11301,89 грн - інфляційних втрат; 6160,26 грн - судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити згідно переліку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Повне рішення складено 07 грудня 2018 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", вул.40-річчя Перемоги, 27, м.Вінниця, 21000;

3 - ПАТ "Уманьавтодор", вул.600-річчя, 17, м.Вінниця, 21000