Постанова № 78584996, 17.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 1640/2543/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018, суддя Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 30.10.18 по справі № 1640/2543/18

за позовом ОСОБА_1

до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

23.07.2018 позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: зобов'язати відповідача виплачувати позивачу пільгову пенсію на підставі наявних документів і рішення комісії ГУ ПФУ в Полтавській області та виплачувати пільгову пенсію з 17.03.2008 по 02.01.2011 на підставі наявних у справі документів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018р. позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що починаючи з 2009 року він неодноразово намагався в судовому порядку реалізувати своє право на призначення та виплату йому пільгової пенсії і рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій йому неодноразово поновлювався строк звернення до суду.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, залишаючи адміністративний позов без розгляду, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду, поважні причини пропуску даного строку відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України, не зловживаючи ними.

Як вбачається з матеріалів справи, питання про призначення позивачу пенсії вирішувалося рішенням управління Пенсійного фонду України в Козельщенському районі від 17.06.2008 №12, яким позивачу відмовлено в призначені пільгової пенсії.

Позивачу з 02.01.2011 року відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначена пенсія за віком.

Постановою Козельщинського районного суду Полтавської області від 17.04.2014 у справі № 533/92/14-а, яка набрала законної сили 28.04.2014, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про зобов'язання УПФУ в Козельщинському районі Полтавської області призначити пільгову пенсію з 17.03.2008 та зобов'язання відповідача зробити перерахунок позивачу пенсії за період з 17.03.2008 по день винесення рішення суду.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1055 реорганізовано шляхом злиття: управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці, управління Пенсійного фонду України в м. Комсомольську, управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі, управління Пенсійного фонду України в Козельщинському районі та утворено - Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України.

06.06.2016 ОСОБА_1 звертався до Козельщинського районного суду Полтавської області з позовом до Кременчуцького об'єднаного управління ПФУ, у якому просив суд визнати дії відповідача щодо відмови в призначенні йому пільгової пенсії неправомірними, зобов'язати відповідача призначити пільгову пенсію з 17.03.2008, зобов'язати відповідача зробити перерахунок пенсії за період з 17.03.2008 по день винесення рішення суду.

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 27.07.2016 у справі № 533/509/16-а позов залишено без розгляду у зв'язку з відкликанням позивачем позову.

27.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до Козельщинського районного суду Полтавської області із позовом до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання рішення Кременчуцького об'єднаного управління ПФУ з відмови у нарахуванні йому пільгової пенсії від 17.06.2008 неправомірним, зобов'язання Кременчуцьке об'єднане управління ПФУ здійснити перерахунок та призначити пільгову пенсію з 17.03.2008 року.

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 27.09.2016 у справі № 533/885/16-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016, відмовлено ОСОБА_1 у відкриті провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного управління ПФУ про визнання рішення Кременчуцького об'єднаного управління ПФУ з відмови у нарахуванні йому пільгової пенсії від 17.06.2008 неправомірним, зобов'язання Кременчуцьке об'єднане управління ПФУ здійснити перерахунок та призначити пільгову пенсію з 17.03.2008 року, оскільки 17.04.2014 року Козельщинським районним судом за аналогічним адміністративним позовом із тих саме підстав постановлено рішення про відмову позивачу у задоволенні вищезазначеного позову.

В адміністративній справі № 1640/2543/18 позивач просить зобов'язати відповідача виплачувати пільгову пенсію з 17.03.2008 по 02.01.2011 на підставі наявних у справі документів.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що рішенням управління Пенсійного фонду України в Козельщенському районі від 17.06.2008 №12 позивачу відмовлено в призначені пільгової пенсії, а з 02.01.2011 року йому призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Отже, про своє порушене право, як вважає позивач щодо відмови в призначенні та виплаті пільгової пенсії з 17.03.2008 по 02.01.2011, йому було відомо ще у 2011 році у зв'язку з призначенням йому пенсії за віком та у 2014 році згідно постанови Козельщинського районного суду Полтавської області від 17.04.2014 року, а з даним позовом до суду позивач звернувся 23.07.2018, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого ст. 122 КАС України.

Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.

Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.

Разом з тим, поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.

Однак, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, та не наведено підстав пропуску такого строку, які могли б бути визнані судом поважними.

Натомість указані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнано судом неповажними.

Виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Водночас судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

В даному випадку, позивачем не зазначено обґрунтованих причин пропущення строку звернення до адміністративного суду та не надано доказів на підтвердження того, що існували певні об'єктивні обставини, що перешкоджали йому скористатися правом на звернення до адміністративного суду у встановлений законом строк.

В силу ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність достатніх підстав для визнання причин пропуску поважними, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених ч.3 ст.123 КАС України.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 по справі № 1640/2543/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Старосуд Судді(підпис) (підпис) О.П. Лях М.М. Яковенко