Рішення № 78583980, 13.12.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3645/18

РІШЕННЯ

іменем України

13 грудня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М.

за участю:секретаря судового засідання Нетичай Ю.В. представника позивача: ОСОБА_1, представників відповідача: Кохан І.В., Шулдика О.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Державної установи "Райківецька виправна колонія №78", в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" про звільнення зі служби № 89/ос-18 від 08 червня 2018 року сержанта внутрішньої служби ОСОБА_4 з посади командира відділення - водія відомчої пожежної охорони державної установи "Райківецька виправна колонія №78" та поновити ОСОБА_4 на вказаній посаді;

- стягнути з Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 червня 2018 року по 05 листопада 2018 року у розмірі 38892,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві та у відповіді на відзив позивач зазначив, що 30.08.2016 року ОСОБА_4 був прийнятий на роботу в Державну установу "Райківецька виправна колонія №78" на посаду командира відділення - водія відомчої пожежної охорони Державної установи "Райківецька виправна колонія №78".

Вказав, що 04 травня 2018 року біля 13 год. 00 хв. його визвав начальник відділу кадрів - Шулдик О.В., і в його присутності представник військкомату вручив ОСОБА_4 оповіщення (повістку) про призов на строкову військову службу підписану військовим комісаром Хмельницького ОМВК.

Згідно даного оповіщення (повістки) ОСОБА_4 15 травня 2018 року з'явився в військкомат і одразу був відправлений на збірний пункт в місті Хмельницькому, звідки 22 травня 2018 року був призваний на строкову військову службу і відправлений в військову частину Т0710.

Зазначив, що 21 травня 2018 року ним був направлений в Райківецьку виправну колонію (№78) рекомендований лист із заявою повідомленням, щодо проходження військової служби та копією повістки.

Вказав, що в середині вересня 2018 року на його адресу за місцем проживання, до проходження військової служби надійшов лист, в якому знаходилась трудова книжка, припис, витяг з наказу про звільнення, витяг з особової справи. Згідно витягу з наказу №89/ос-18 від 08 червня 2018 року ОСОБА_4 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" ( через службову невідповідність).

Проте, позивач не згоден із такою позицією відповідача та вказує, що він не з'являвся на роботу з поважних причин, оскільки був призваний на службу до Збройних Сил України. Посилається на норми Кодексу законів про працю України та вказує, що за ним має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток як за військовослужбовцем призваним на строкову військову службу на особливий період, який продовжує діяти в Україні.

Оскаржуваний наказ відповідача вважає протиправним, тому звернувся в суд з вказаними позовними вимогами.

Ухвалою суду від 08.11.2018 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надавши суду відзив на позовну заяву та заперечення, в яких вказали, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", та відповідно до вказаного закону на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України, а не Кодексом законів про працю України.

Зазначили, що звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України сержанта внутрішньої служби ОСОБА_4 з посади командира відділення - водія відомчої пожежної охорони державної установи "Райківецька виправна колонія №78" на підставі наказу №89/ос-18 від 08 червня 2018 року за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" є законним, а наказ не підлягає скасуванню, оскільки проходження строкової військової служби є не сумісним з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.

За таких обставин просили відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, приходить до висновків, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що наказом в.о. начальника Райківецької виправної колонії №78 підполковника внутрішньої служби Подвигіна А.В. від 26.08.2016 року №71/ОС-16 "По особовому складу", ОСОБА_4 призначено на посаду командира відділення - водія відомчої пожежної охорони Райківецької виправної колонії №78 з 30.08.2016 року. Підстава заява ОСОБА_4

Вказана обставина підтверджується також відповідним записом у трудовій книжці ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 28.08.2015 року, копія якої міститься в матеріалах справи.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 15.05.2018 року, призовною комісією Хмельницького ОМВК Хмельницького району Хмельницької області ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби та призваний на строкову військову службу і направлений 22.05.2018 року у військову частину Т0500 (наказ №31 від 22.05.2018). З 19.06.2018 року проходить строкову військову службу у в/ч Т0710 (наказ №115 від 19.06.2018).

Вказана обставина підтверджується також довідкою Військової частини Т0710 від 25.10.2018 року №281.

Як свідчать матеріали справи, позивачем - ОСОБА_4 було направлено відповідачу рекомендованим листом заяву повідомлення про проходження ним військової служби, та копію повістки про призов, які відповідачу було вручено 21.05.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В подальшому, наказом в.о. начальника Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" підполковника внутрішньої служби Подвигіна А.В. від 08.06.2018 року №89/ОС-18 "З особового складу", згідно із Законами України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про національну поліцію" сержанта внутрішньої служби ОСОБА_4, командира відділення - водія відомчої пожежної охорони державної установи "Райківецька виправна колонія №78" звільнено 08.06.2018 року зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" (через службову невідповідність). Підстава: матеріали службового розслідування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.

Статтею 3 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, позивач - ОСОБА_4 призваний на строкову військову службу і направлений 22.05.2018 року у військову частину Т0500 (наказ №31 від 22.05.2018), з 19.06.2018 року проходить строкову військову службу у в/ч Т0710.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частинами 1, 3, 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Суд зазначає, що Закони України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про Національну поліцію" є спеціальними законами, які регламентують вузький спектр суспільних правовідносин. Так само й в частині проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України ці закони є спеціальними законами, а тому мають пріоритетне застосування порівняно із іншими законодавчими актами.

Водночас, в питаннях, пов'язаних із гарантіями прийняття, проходження та звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, яка не врегульована спеціальними Законами України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про Національну поліцію", доцільним є застосування нормативно-правового акту загального характеру, тобто Кодексу законів про працю України.

Суд зауважує, що відповідно до ст.3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників ycix підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, за змістом частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, наведеною нормою передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу на особливий період під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 "Щодо дії особливого періоду", та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час виникнення спірних правовідносин чинним є рішення Ради Національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України", введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до ст. 4 Закону України "Про Раду Національної безпеки та оборони України" кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Частиною третьою статті 78 КАС України визначено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факт запровадження в Україні особливого періоду визнається судом як загальновідомий, а тому доказуванню не підлягає.

Суд, не погоджується з позицією відповідача, що повідомлення позивачем керівництва Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" про прибуття на призовну дільницю Хмельницького ОМВК не є поважною підставою для невиходу на службу, оскільки судом враховано, що ОСОБА_4 було призвано на строкову військову службу під час дії особливого періоду, та враховуючи те, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України та до обов'язків призовника, яким в даному випадку є позивач, належить прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних, суд вважає, що причини, з яких позивач не виходив на службу є поважними, оскільки з 22.05.2018 року його було призвано на строкову військову службу до Збройних Сил України.

Одночасно, судом враховано, що позивачем було направлено відповідачу рекомендованим листом заяву повідомлення про проходження ним військової служби, та копію повістки про призов, які відповідачу було вручено 21.05.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суд наголошує, що позивача призвали на строкову військову службу під час дії особливого періоду і гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, власне і спрямовані (призначені) на те, щоб гарантувати, зокрема, права громадян на працю, які в цей складний для держави період повинні виконати (і виконують) свій конституційний обов'язок щодо військової служби з тим, щоб в умовах реальної загрози територіальній цілісності та національній безпеці країни надалі бути готовими до її захисту в лавах Збройних Сил України.

Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №818/437/17.

За таких обставин, у відповідача були відсутні підстави для видання оскаржуваного наказу, оскільки, в силу вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за позивачем, як за призваним на строкову військову службу на особливий період під час його дії на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Як передбачає частина 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування статті 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини»).

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 01 липня 2003 року по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права. Відтак, оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, а позивач поновленню на займаній посаді.

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (пункт 8 Порядку).

Згідно з довідкою Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" №4346 від 23.10.2018, середня заробітна плата позивача за останні два місяці роботи за квітень - травень 2018 року складає 15557,03 грн. Водночас, середньоденний заробіток ОСОБА_4 за квітень - травень 2018 року складає 379,44 грн.

Позивача звільнено з Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" з 08.06.2018. Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі звільненого працівника, в даному випадку з 08.06.2018 року по 13.12.2018 року (133 робочих (календарних) днів).

Виходячи із вищевикладеного, стягненню на користь позивача з відповідача підлягає сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.06.2018 по 13.12.2018 (133 робочих (календарних) днів) в розмірі 50465,52 грн. (379,44 грн. - середньоденний заробіток х 133 робочих (календарних) днів).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи надані докази а також норми чинного законодавства суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Оскільки, позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Райківецької виправної колонії №78 "З особового складу" від 08.06.2018 року №89/ос - 18 в частині звільнення зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" сержанта внутрішньої служби ОСОБА_4.

Стягнути з Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" на користь ОСОБА_4 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 08 червня 2018 року по 13 грудня 2018 року в сумі 50465,52 грн. (п'ятдесят тисяч чотириста шістдесят п'ять грн. 52 коп.).

Допустити до негайного виконання поновлення на посаді ОСОБА_4 та виплату заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 17 грудня 2018 року

Позивач:ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 31356 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Державна установа "Райківецька виправна колонія №78" (с. Райківці, Хмельницький район, Хмельницька область, 31356 , код ЄДРПОУ - 08564765)

Головуючий суддя П.М. Майстер