Вирок № 78578981, 11.12.2018, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/7498/17

Провадження № 1-кп/265/207/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Мельник І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.С.

номер кримінального провадження 12017050790000948 внесеного 14 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Маріуполя Донецької області, громадянина України, який має неповну середню освіту, не одруженого, не працюючого, раніше судимого: 1) 31 травня 2018 року Орджонікідзевьким районним судом міста Маріуполя за ст.190 ч.2 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень, який зареєстрований та мешкає за адресою АДРЕСА_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.1 ст.122 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Хавалиц О.В.,

потерпілого ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника адвоката Константинова Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду зазначене кримінальне провадження,

В С Т А Н О В И В:

13 травня 2017 року біля 21.00 годин ОСОБА_1, знаходячись на перехресті вулиці Московської та вулиці З.Космодем`янської в Лівобережному районі міста Маріуполя, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, з метою спричинення тілесних ушкоджень, підійшов до малознайомого ОСОБА_2 та завдав йому один удар кулаком в область обличчя, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, перелому нижньої зовнішньої стінки правої гайморової пазухи з крововиливом в праву верхньощелепну пазуху, які в своїй сукупності відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що спричинили за собою тривалий розлад здоров'я на строк більше 21-го дня.

Кримінальна відповідальність за зазначене кримінальне правопорушення передбачена ч.1 ст.122 КК України, а саме умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

В той же день біля 21.02 годин ОСОБА_1, після вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, знаходячись на перехресті вулиці Московської та вулиці З.Космодем`янської в Лівобережному районі міста Маріуполя, діючи умисно, повторно, керуючись корисливим мотивом, переслідуючи мету відкритого викрадення чужого майна, з долоні руки потерпілого ОСОБА_2 вирвав мобільний телефон «iPhone 5», вартістю 5000 гривень зі стартовим пакетом оператора мобільного зв'язку ПРаТ «Київ Стар», вартістю 25 гривень, причинивши потерпілому матеріальний збиток на загальну суму 5025 гривень, після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Кримінальна відповідальність за зазначене кримінальне правопорушення передбачена ч.2 ст.186 КК України, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.

17 вересня 2018 року керівником Маріупольської місцевої прокуратури № 2, був складений новий обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 в частині кваліфікації дій останнього за епізодом відкритого викрадення чужого майна, які були кваліфіковані за ч.2 ст.186 КК України за ознакою «повторність». Підставами зміни обвинувачення став вирок суду від 31 травня 2018 року відносно ОСОБА_1 за яким його засуджено за корисливий злочин, який він вчинив 08 травня 2017 року. Копії обвинувального акту за даним кримінальним провадженням були надані обвинуваченому ОСОБА_1, його захиснику, потерпілому ОСОБА_2 та його представнику.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що обвинувачення йому зрозуміле, вину визнає повністю. Вказував, що був знайомий з потерпілим до подій викладених в обвинувальному акті, приблизно о 21.00 годин дату не пам'ятає, але у 2017 році, він зустрінув потерпілого на каштанової алеї. Між ними у ході розмови почався конфлікт, у ході якого він наніс йому один удар кулаком по обличчю. Від даного удару потерпілий спочатку присів, а коли піднявся став кудись телефонувати. Він забрав у потерпілого телефон, вказавши тому, що поверне його, коли той віддасть борг.

Відповідаючи на запитання сторони захисту обвинувачений вказував, що віддав потерпілому золоту каблучку, яку той заклав в ломбард та обіцяв викупити, але не зробив цього. Коли він забирав у потерпілого мобільний телефон, то вказував, що той винен йому гроші за золоту каблучку і поки він їх не поверне, він не віддасть телефон. У ході досудового розслідування він віддав працівникам поліції мобільний телефон, який належить потерпілому. Пояснював, що обізнаний про те, що потерпілій після нанесеного ним удару по обличчю знаходився в лікарні на лікуванні.

В скоєних злочинах розкаюється, вказував, що повністю визнає цивільний позов, заявлений стороною обвинувачення щодо лікування потерпілого в лікарні.

Окрім визнання обвинуваченим своєї вини у скоєні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.2 ст.186 КК України, про винуватість останнього у скоєні даних кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.2 ст.186 КК України, свідчать наступні докази, що ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та взаємозв'язку для ухвалення даного процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги.

Допитаний у судовому засіданні потерпілій ОСОБА_2 пояснив, що до подій 13 травня 2017 року був знайомий з обвинуваченим, з яким разом навчався у школі. Вказував, що ні коли ні чого не брав у обвинуваченого і ні яких грошей останньому не був винен.

13 травня 2017 року приблизно о 21.00 годин він знаходився на алеї по вулиці Московської та розмовляв по телефону, був сам. До нього підійшов раніше знайомий ОСОБА_1, з яким у нього виник словесний конфлікт, у ході якого, обвинувачений наніс йому один удар кулаком в обличчя, від якого він впав. Коли він піднімався, обвинувачений шляхом ривка забрав у нього мобільний телефон і пішов. Вказував, коли у нього виник конфлікт з обвинуваченим він по телефону розмовляв з матір'ю, яка і почула, що сталося між ним та обвинуваченим, тому відразу приїхала за ним. В той же день до нього викликали швидку і він знаходився у лікарні майже два тижня зі струсом головного мозку та переломом правої вилицюватої кістки. Обвинувачений повернув йому викрадений мобільний телефон, також відшкодував шкоду передав гроші в сумі 3400 гривень, претензій матеріального та морального характеру до нього не має. Просив суд не позбавляти обвинуваченого свободи.

У судовому засіданні потерпілій ОСОБА_2 вказував, що повністю згоден з новим обвинувальним актом, складеним прокурором.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 29.09.2017 року з фото таблицями до нього вбачається, що він проведений за участю потерпілого ОСОБА_2 з метою перевірки та уточнення відомостей отриманих під час його допиту. В ході слідчого експерименту потерпілому було запропоновано розповісти про обставини, які відбулися 13 травня 2017 року. Потерпілій під час слідчого експерименту надав пояснення, аналогічні свідченням, наданим під час його допиту в судовому засіданні.

Судом були дослідженні письмові докази. Зауважень щодо достовірності та допустимості наданих суду доказів з боку учасників судового розгляду висунуто не було.

Підставою внесення відомостей до ЄРДР слугувало заява потерпілого ОСОБА_2 про вчинення 13 травня 2017 року приблизно о 21.00 годин хлопцем на ім'я ОСОБА_1 по вулиці Московської біля церкви відносно нього злочину. У заяві потерпілій вказував, що даний хлопець наніс йому один удар по обличчю та відкрито заволодів шляхом ривку належним йому мобільним телефоном, спричинив матеріальну шкоду на загальну суму 5000 гривень.

Як вбачається зі змісту заяви обвинуваченого ОСОБА_1, останній добровільно видав працівникам поліції мобільний телефон «iPhone 5», який він 13 травня 2017 року забрав у раніше знайомого хлопця ОСОБА_2 в рахунок боргу. Даний мобільний телефон був оглянутий слідчим про що був складений протокол огляду від 15 травня 2017 року із ілюстрованою фото таблицею та постановою слідчого від 15 травня 2017 року був визнаний речовим доказом та переданий під розписку потерпілому.

Факт спричинення потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень підтверджується висновком експерта № 729, зі змісту якого вбачається, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження при зверненні по медичну допомогу: закрита черепно-мозкова травма: струс головного мозку, перелом нижньої зовнішньої стінки правої гайморової пазухи з крововиливом в праву верхньощелепну пазуху, утворилися в результаті дії тупого предмету, яким могла бути кисть руки, стисла в кулак сторонньої людини і відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричиняють за собою тривалий розлад здоров'я на термін понад двадцять один день.

Як вбачається зі змісту заяви потерпілого ОСОБА_2, останній добровільно надав слідчому копію гарантійного талону та емблему з коробки викраденого мобільного телефону «iPhone 5». Дані речі були оглянути слідчим про що був складений протокол огляду від 18.09.2017 року із ілюстрованої фото таблицею до нього та постановою слідчого від 18 вересня 2017 року були визнані речовим доказом та зберігаються в матеріалах кримінального провадження.

Як вбачається зі змісту заяви потерпілого ОСОБА_2, останній добровільно надав слідчому копію товарного чеку, щодо ремонту повернутого мобільного телефону «iPhone 5».

Із змісту заяви обвинуваченого ОСОБА_1, яка була надана останнім у ході досудового розслідування вбачається, що останній відмовився від проведення за його участю слідчого експерименту, при цьому власноручно зазначив, що повністю підтверджує факт нанесення потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, внаслідок одного удару.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 підтвердив той факт, що надавав слідчому відповідно заяву, відмовляючись від проведення слідчого експерименту, та не заперечував зміст даної заяви в частині визнання своєї вини щодо спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, шляхом нанесення одного удару в обличчя. Окрім того, зазначав, що потерпілій брав у нього каблучку, коли вони навчалися у школі та не повернув її, також не віддав за неї гроші, але ці події сталися майже чотири роки тому.

Судом досліджені характеризуючи данні обвинуваченого.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 54 рішення у справі «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визначеним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (ст..5,8 Конвенції) тощо.

Судом також врахована позиція ЕСПЛ, викладена у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року - «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення має місце, вина обвинуваченого ОСОБА_1 в скоєнні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ст.122 ч.1, 186 ч.2 КК України, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і доведена повністю поза розумним сумнівом.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ст.186 ч. 2 КК України кваліфіковані вірно, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ст.122 ч. 1 КК України кваліфіковані вірно, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

Суд вважає, що не є слушними доводи обвинуваченого в частині того, що потерпілій ще навчаючись у школі брав у нього золоту каблучку яку не повернув та не віддав за неї гроші, оскільки дані обставини спростовує сам потерпілій ОСОБА_2, обвинувачений з цього приводу до правоохоронних органів не звертався, інших належних та допустимих доказів з боку обвинуваченого щодо даних подій суду надано не було.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 суд відносить визнання вини обвинуваченим та щире каяття, повне відшкодування завданої потерпілому шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 судом не встановлено.

При обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 відповідно до ст..65 КК України суд враховує: суспільну небезпечність вчинених ним злочинів, ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів, один з яких відноситься до злочинів середньої тяжкості, другий до тяжких злочинів, відповідно до вимог ст.12 КК України, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліках в лікувальних та профілактичних закладах не знаходиться, за місцем проживання характеризується позитивно, не офіційно працює, позицію потерпілого, який просить суд призначити обвинуваченому покарання не пов'язане із ізоляцією від суспільства, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який повністю відшкодував потерпілому заподіяну шкоду та попросив вибачення, наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

ОСОБА_1 вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 31 травня 2018 року був засуджений за ст.190 ч.2 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень. Покарання відбув, заплатив штраф. Злочині за які ОСОБА_1 засуджується даним вироком, вчинені ним до постановлення вироку суду від 31 травня 2018 року, тому суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів, застосував положення ч.4 ст.70 КК України.

Враховуючи данні щодо винної особи та встановлені обставини кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, ОСОБА_1 слід застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

З врахуванням наведеного, конкретних обставин скоєних ним злочинів, висновків органу пробації, зі змісту яких вбачається, що результати оцінки ОСОБА_1 показали середній загальний рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, середній рівень ризику небезпеки для суспільства, так як останній визнає свою провину, поточні події сприймає як неприємні, до поточного правопорушення ставиться негативно, шкодує про те, що вчинив, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції законів про кримінальну відповідальність, із застосуванням ст..75 КК України, оскільки вважає, що його виправлення та перевиховання можливо без ізоляції від суспільства і саме таке покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Суд також покладає на обвинуваченого обов'язки, передбачені ст..76 КК України, які сприятимуть його виправленню.

ОСОБА_1 за даним кримінальним провадження слідчим суддею 18.10.2017 року обирався домашній арешт, який в послідуючим судом не продовжувався, не змінювався та не скасовувався, в зв'язку з відсутністю клопотань з боку учасників кримінального провадження. Відповідно на момент постановлення вироку суду відносно ОСОБА_1 запобіжний захід, відсутній.

Прокурором заявлений цивільний позов в порядку ст..128 КПК України про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в сумі 3718,40 грн.

З довідки КЗ охорони здоров'я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» від 04.10.2017 року за № 28, фактичні витрати на лікування ОСОБА_2, який перебував на стаціонарному лікування даної лікарні в нейрохірургічному відділенні з 13.05.2017 року по 23.05.2017 року склали 3718,40 гривень.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 даний позов визнав у повному обсязі, суд з урахуванням доведеності позовних вимог, позиції обвинуваченого, вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню та стягненню з обвинуваченого у повному обсязі.

Суд крім цього зазначає, що за ч. 1 ст. 124 КПК України в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, до яких натомість за ст. 118 КПК України судовий збір не відноситься.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. При цьому форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так за положеннями ст. 79 ЦПК України (на момент подання цивільного позову в рамках даного кримінального провадження - далі ЦПК 2004) вбачається, що судові витрати складаються окрім витрат, пов'язаних з розглядом справи, також із судового збору.

Згідно із ч. 5 ст. 119 ЦПК 2004 (Форма і зміст позовної заяви) до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Натомість відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Тому відповідно до ч. 2, 3 ст. 88 ЦПК 2004 було визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. При цьому якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

В той же час за нормами ч. 6 ст. 141 ЦПК України (в чинній редакції після змін 15 грудня 2017 року - далі ЦПК 2017) якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином суд зауважує, що за положеннями ЦПК 2017, що набули чинності з 15 грудня 2017 року, норма, за якою судовий збір стягується в дохід держави з відповідача, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від його сплати, - відсутня. Натомість чинною редакцією ЦПК передбачено, що в такому випадку судові витрати компенсується за рахунок держави, до яких за ст. 133 ЦПК 2017 також відноситься судовий збір.

Суд крім цього зазначає, що за ч. 3 ст. 3 ЦПК 2017 провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а за п. 9 ч. 1 «Перехідних положень» зміни до цього Кодексу, що набрали чинності 15 грудня 2017 року, вводяться в дію з урахуванням того, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що через відсутність на час вирішення цивільного позову в даній кримінальній справі відповідних норм в діючих КПК та ЦПК, для стягнення судового збору на користь держави з обвинуваченого, внаслідок задоволення позовних вимог сторони обвинувачення, правові підстави - відсутні.

Питання щодо речових доказів слід вирішити в порядку ст..100 КПК України.

Витрати за залучення експерта по кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись ст.ст. 100,369,370, 371, 373, 374 КПК України,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст..122 ч.1, 186 ч.2 КК України, та призначити покарання:

за ст. 122 ч.1 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі;

за ст. 186 ч.2 КК України у виді 4-х (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України остаточне покарання визначити за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, у виді 4-х (чотирьох) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, покарання призначене вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 31 травня 2018 року (у виді штрафу в розмірі 850 гривен, який був сплачений), поглинути більш суворим покаранням призначеним за даним вироком, та остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

На підставі ст..75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на 2 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки.

Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_1 в період іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Позовні вимоги прокурора задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Маріупольської міської ради грошові кошти в сумі 3718,40 гривень, р/р 31410544700054, код платежу № 24060300, одержувач - місцевий бюджет Лівобережного району м. Маріуполя, ЄДРПОУ 37989721, банк ГУ ДКСУ в місті Маріуполі Донецької області, МФО 834016, призначення платежу: відшкодування коштів у місцевий бюджет за лікування потерпілого.

Речові докази: аркуш паперу із ксерокопіями лейбла з коробки мобільного телефону з номером ІМЕЙ та аркуш паперу з ксерокопією гарантійного талону до мобільного телефону «iPhone 5», визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, зберігати при справі; мобільний телефон «iPhone 5», належний потерпілому ОСОБА_2 і переданий останньому під розписку, залишити у користуванні останнього, як належне майно.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий суддя Мельник І.Г.