Постанова № 78570970, 12.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7716/18

Номер справи місцевого суду: 521/6670/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1Ю

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Ковязіної А.Д.

імена(найменування)сторін:

позивач – ОСОБА_2

відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал» про скасування нарахованого боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року(суддя Бойчук А.Ю.)

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал» про скасування нарахованого боргу, посилаючись на те, що з 01.07.2015 року філія «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» почав нараховувати йому борг за спожиту холодну воду. Мотивуючи свої дії тим, що він, як споживач, у 2014 році не провів за свій рахунок періодичну повірку засобів обліку холодної води. На його звернення до Департаменту міського господарства, філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс», отримував відповіді в яких, «Інфоксводоканал», маніпулюючи законодавством стверджував, що споживач повинен проводити періодичну повірку лічильників води за свій рахунок. Позивач вважає, дії ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» незаконними та такими, що суперечать законодавству, яке діяло на той час.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд скасувати нарахований борг у сумі 1825,01 грн.; врахувати суму 2066,80 грн. сплачену за холодну воду з 01.07.2015 року до 01.04.2018 року до суми боргу; зобов’язати «Інфоксводоканал» філію «Інфокс» у подальшому враховувати оплату за водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до квартирних засобів обліку та стягнути судові витрати.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал» про скасування нарахованого боргу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду про обставини справи, невідповідною оцінкою доказів.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що вирішуючи спір щодо покладення на відповідача обов’язку з проведення періодичної повірки засобу обліку, який встановлено у квартирі позивача, суд помилково вважав, що пункт 3.4.5. Договору, укладеного між позивачем і відповідачем 31.12.2008 року №31231 відповідає чинному законодавству, зв’язку з чим рішення підлягає скасуванню.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_2 та ТОВ «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал» 31.12.2008 року був укладений договір №31231 про надання послуг з постачання холодної води та водовідведення.

Згідно з п. 3.4.5 вказаного Договору, саме споживач зобов'язаний здійснювати повірку квартирних засобів обліку. Даний договір чітко передбачає обов'язок позивача повірці квартирних засобів обліку води, тобто питання, щодо проведення періодичної повірки регулюється договірними відносинами між позивачем та відповідачем.

Також судом встановлено, що вказаний договір укладений між сторонами на основі вільного волевиявлення, є чинним та таким, що підлягає виконанню.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про скасування нарахованого боргу, суд виходив з того, що пункт п. 3.4.5 вказаного договору повністю відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998р. № 113/98-ВР порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Однак, ні Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», ні Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630, не передбачений механізм відшкодування понесених витрат.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-ІУ державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на принципі забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування та досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до ст. 30 даного Закону державне регулювання цін/тарифів базується на принципі відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво та ст. 31 даного Закону передбачено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Тобто, витрати, понесені виконавцем чи виробником послуг повинні бути сплачені споживачами у складі ціни (тарифу) таких послуг, які встановлюються органами уповноваженими здійснювати встановлення тарифів.

Відповідно до норм статей 2, 5 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» вбачається, що органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (надалі за текстом – Комісія), яка застосовує засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зокрема, шляхом встановлення тарифів на комунальні послуги.

Згідно зі змістом пункту 2 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення (надалі за текстом – Порядок), затвердженого на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» № 869 від 01 червня 2011 року, вбачається, що Порядок застосовується під час встановлення Комісією та органами місцевого самоврядування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку таких тарифів.

Тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення, встановлюються для філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 24 вищезазначеного Порядку встановлено, що до складу витрат на збут включаються витрати, безпосередньо пов'язані зі збутом послуг централізованого водопостачання та водовідведення споживачам, зокрема, витрати на періодичну повірку. опломбування, обслуговування та ремонт (включаючи демонтаж, транспортування та монтаж) засобів обліку води, які є власністю ліцензіата.

Суд прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів, що законодавцем чітко визначено, що до складу витрат відповідача, які включаються до тарифу на послуги водопостачання та водовідведення, включені тільки ті витрати, які несе відповідач у зв'язку з повіркою, опломбуванням, обслуговуванням та ремонтом засобів обліку води, які є його власністю та перебувають на його балансі.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, власником засобів обліку води є позивач – ОСОБА_3

Витрати, понесені ліцензіатом на повірку засобів обліку води, власниками яких є фізичні особи, тарифом, що діяв на час виникнення обов'язку не передбачені, тому відповідач не повинен за власний рахунок здійснювати повірку засобів обліку води, які є власністю споживача.

Таким чином, обов'язок по повірці, обслуговуванні, ремонту (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку як і сплата витрат на такі дії, покладений вказаними нормативно-правовими актами саме на споживачів.

На підставі вищевикладеного, суд обґрунтовано встановив, що відсутні підстави для покладення обов’язку на відповідача з проведення періодичної повірки засобу обліку, який є власністю позивача.

Також судом встановлено, що у зв'язку із нездійсненням позивачем у встановлений термін державної повірки водолічильника нарахування здійснювалися за нормативами водоспоживання, затвердженими рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.02.2010 р. № 30 на підставі наступного.

За змістом п. 2 ст. 9 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» відповідно до положень якого, засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється використовувати, випускати з виробництва, ремонту та у продаж і видавати на прокат лише за умови, якщо вони пройшли повірку (первинну або періодичну) або державну метрологічну атестацію.

Відповідно до ДСТУ 2681-94 «Метрологія. Терміни та визначення» повірка засобів вимірювальної техніки (засобів вимірювань) – це визначення похибок ЗВТ (ЗВ) і встановлення їх придатності до застосування, (п.9.14); точність засобу вимірювання – це характеристика засобу вимірювання, яка визначає близькість його показів до істинного значення вимірювальної величини (п.7.5).

Тобто, без проведення передбаченої чинним законодавством чергової повірки ЗВТ, не можливо встановити близькість його показів до істинного значення вимірювальної величини, а тому показання ЗВТ, який не пройшов повірку, не можна вважати істинними та приймати такі показання при обліку спожитих послуг.

Відповідно до п. 20 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» №630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Оскільки показання засобу обліку води споживача не можуть прийматися до уваги, нарахування здійснюються відповідно до нормативів водоспоживання.

Відповідно до акту встановлення водолічильників від 29.09.2010 року складеним між КП «Сервісний центр»” та ОСОБА_2 В.1. (за підписом обох сторін), позивач був обізнаний про необхідність своєчасної повірки водолічильників – в акті зазначений термін – 1 квартал 2012р.

Відповідно до п. 1 Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.06.2006р №141/212/91, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, міжповірочний інтервал для лічильників холодної та гарячої води крильчастих та номінальних діаметрів DN10-DN20, результати вимірювання яких використовуються під час розрахунків у сфері побутових і комунальних послуг – 3 роки.

Відповідно до відповіді Державного підприємства Всеукраїнського державного науково-виробничого центру стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (ДП «Укрметртестстандарт») №24- 8/309 від 16.11.2009р. для водолічильників діаметром 20мм встановлені межповірочні інтервали не більше 3-х років. До того ж листа надано перелік водолічильників, міжповірочний інтервал яких збільшено до 4 років, у якому наявний водолічильник марки КВ-1,5, який встановлено позивачу.

Керуючись даними нормативними актами Філія вважала за можливе визнання строку повірки водолічильнику холодної води позивача – 3 квартал 2014р., тобто через 4 роки після складення акту від 29.09.2010р.

Судом встановлено, що ні в 2012р., ні в 3 кварталі 2014р., позивач не здійснив повірку водолічильника, тому, починаючи з 01.07.2015р. позивачу почали здійснюватися нарахування за нормативами водоспоживання на двох зареєстрованих за даною адресою осіб.

Як вбачається з виписки з особового рахунку позивача, усі оплати, на які він посилається у позові ураховані при здійсненні нарахувань.

На підставі чого, суд визнав, що підстав для скасування нарахованого боргу в сумі 1825,01 грн. не має.

Також суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо врахування суми 2066,80 грн. сплачену за холодну воду з 01.07.2015 року до 01.04.2018 року до суми боргу та зобов’язання ТОВ «Інфокс» філію «Інфоксводоканал» в подальшому враховувати оплату за водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до квартирних засобів обліку є такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, суд не може зобов’язати відповідача вчинити певні дії в майбутньому, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Загальний перелік способів захисту порушеного права та інтересу міститься в ст. 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Проте, якщо позивач просить суд захисти право таким спосіб, який не встановлений законом, то суду слід відмовляти в такому проханні.

Також, відповідно до ч.1 та 2 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки захисту підлягає тільки порушене невизнане чи оспорюване право чи інтерес, застосування обраного позивачем способу захисту не може вважатися ефективним способом захисту в розумінні вимог 4.2 ст.5 ЦПК України, а тому не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції, погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд вирішуючи спір щодо покладення на відповідача обов’язку з проведення періодичної повірки засобу обліку, який встановлено у квартирі позивача, помилково вважав, що пункт 3.4.5. Договору, укладеного між позивачем і відповідачем 31.12.2008 року №31231 відповідає чинному законодавству, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на підставі п. 3.4.5 вказаного Договору, споживач зобов'язаний здійснювати повірку квартирних засобів обліку, також відповідно до даного договору передбачений обов'язок позивача повірці квартирних засобів обліку води, тобто питання, щодо проведення періодичної повірки регулюється договірними відносинами між позивачем та відповідачем. Крім того, вказаний договір був укладений між сторонами на основі вільного волевиявлення, є чинним та таким, що підлягає виконанню у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Також є безпідставним доводи про те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, судом неповне з’ясування обставин справи, невідповідністю висновків суду про обставини справи, невідповідною оцінкою доказів, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим, яке ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду надано не було.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2018 року.

Головуючий ________ О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________ ОСОБА_4