Рішення № 78569968, 14.12.2018, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"14" грудня 2018 р.

Справа № 642/5157/17

2/642/33/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 р. Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Проценко Л.Г.

за участю секретаря Канаєвої К.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про встановлення факту проживання однією сім’єю не менше п’яти років від дня відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, –

ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулася до суду із позовом в якому просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_4, померлого 18.12.2009р. зі спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла 22.07.2005р., у період з 23.10.1998р. по 22.07.2005р. однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, яка відкрилася 22.07.2005р., та визнання ОСОБА_4 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5 Також просила визнати за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частину квартири №1 у будинку №69 в м. Харкові по вул. Рилєєва, яка належить на праві власності ОСОБА_5, у порядку спадкування за законом після її чоловіка ОСОБА_4

Позивачка та її представник позов підтримали.

Позивачка ОСОБА_1 зазначила, що з ОСОБА_4 одружилася у 2005р., і була зареєстрована по вул. Рилєєва. Вона п’ять років мешкала з ОСОБА_4, доглядала за ним до моменту смерті, після чого поховала. Про те, що квартира приватизована вона дізналася лише два роки тому. Під час життя ОСОБА_4 зазначав, що до неї він мешкав з ОСОБА_5 в державній квартирі, а після смерті її поховав. Не знає чи звертався ОСОБА_4 до нотаріуса щодо спадкування після смерті ОСОБА_5

Представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що незважаючи на розірвання шлюбу у 1998р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до 22.07.2005р., тобто більше 5 років, продовжували спільно проживати однією сім’єю, мали спільний бюджет, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки, мешкали в одній квартирі де і були зареєстровані, сумісно вели домашнє господарство та доглядали один за одним. У ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спільній частковій власності була квартира АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 здійснив її поховання і йому було видане свідоцтво про смерть. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4, який мешкав з нею однією сім’єю, мав право на спадкування за законом у 4 чергу та вважається таким, що прийняв спадщину. 06.09.2005р. ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_1 і вони мешкали до смерті ОСОБА_4 18 грудня 2009 р. позивачка звернулася до приватного нотаріуса, однак у зв’язку з відсутністю у неї документів їй було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину. В подальшому виявилося, що квартира приватизована і ? частина квартири належить ОСОБА_5 Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02.08.2017р. за ОСОБА_1 визнано в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2, в іншій частині позову, а саме про визнання права власності за набувальною давністю – відмовлено.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради в судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення в яких проти задоволення позову заперечував. При цьому зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження факту сумісного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на час відкриття спадщини у розумінні ч.2 ст.3 СК України, а також доказів, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в період свого спільного проживання після їх розлучення не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Позивачем не надано відомостей, чи звертався він у встановлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 та чи заведена спадкова справа. Враховуючи, що ОСОБА_4 не прийняв спадщину, оскільки не звернувся протягом встановленого законом строку до нотаріальної контори і помер 18.12.2009р. спадкова трансмісія вважається неможливою, а тому відсутнє право ОСОБА_1 на спадкування спірної квартири.

Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року з Холодногірського РАЦС витребувано інформацію щодо перебування у період з 23.10.1998 року по 22.07.2005 року у зареєстрованому шлюбі з іншою особою ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що знала ОСОБА_5 з 1977р., яка після смерті свого чоловіка в 90-х роках зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 Її будинок знаходиться поряд, вона по сусідству приходила до них та бачила, що подружжя мешкали у однокімнатній квартирі, вели сумісне господарство, а також сумісно ходили обробляти земельну ділянку. Коли померла ОСОБА_5, ОСОБА_4 її поховав. Про те, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано вона не знала. Також не знає чи приватизована квартира та чи звертався ОСОБА_4 щодо спадкових прав після смерті ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що вона у 1974 р. переїхала на вул. Рилєєва і познайомилася з ОСОБА_5, яка після смерті свого чоловіка у 90-х роках зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 Її квартира знаходилась над однокімнатною квартирою де мешкали та були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Про те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 розривали шлюб вона не знає і сприймала їх як сім’ю, оскільки вони ніколи не сварилися, вели сумісне господарство, сумісно готували їжу в альтанці, що знаходиться у дворі. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 її поховав та проводив помини. Їй невідомий статус однокімнатної квартири та чи звертався ОСОБА_4 щодо спадкових прав після смерті ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_8 показала, що з 1990-х років знала ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які проживали ІНФОРМАЦІЯ_1. Подружжя мешкало у однокімнатній квартирі, вели сумісне господарство, не конфліктували, разом готували їжу, харчувались та сплачували комунальні послуги. Коли ОСОБА_5 хворіла, ОСОБА_4 її доглядав, про що їй зазначала ОСОБА_5, яка вже була лежачою. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 її поховав та організовував помини. Про те, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано вона не знала. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 уклавши шлюб з позивачкою проживав з нею в цій же квартирі, яка була приватизована. Після смерті ОСОБА_4, у якого не було дітей, ОСОБА_1 його поховала.

Свідок ОСОБА_9 показала, що позивачці є сусідкою. Вона знала ОСОБА_5 з середини 1970 років, яка після смерті свого чоловіка проживала з ОСОБА_4 Вона по сусідству приходила до них та бачила, що подружжя мешкало у однокімнатній квартирі, вели сумісне господарство, разом прибирали квартиру, не конфліктували, а також сумісно ходили за продуктами харчування, разом відпочивали у дворі в альтанці. Коли ОСОБА_5 хворіла, ОСОБА_4 її доглядав. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 її поховав та організовував помини. Про те, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано вона не знала і до смерті останні проживали однією родиною. Не знає чи приватизована квартира та чи звертався ОСОБА_4 щодо спадкових прав після смерті ОСОБА_5

Суд вислухавши думку позивача, його представника, свідків, перевіривши матеріали справи, вважає що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.1,3 ст.13, ч.1 ст.49 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ст. 76, ч.1,2,3 ст.77,79,80 ЦПК України:

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.1,5,6 ст.81, ст.89 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно приписів п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. Частиною 2 ст.315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

ЦК України врегульовано порядок здійснення права на спадкування.

Відповідно до ст.1217, 1218 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1,6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Місцем відкриття спадщини відповідно ст.1221 ЦК України є останнє місце проживання спадкодавця.

За ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Відповідно до ч.1,2,3 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до ч.1 ст.1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Згідно ч.1,3 ст.1296 ЦК України спадкоємець який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

П.п.1,2,4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року: Цивільний кодекс ОСОБА_10 РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього; ОСОБА_10 РСР "Про затвердження Цивільного кодексу ОСОБА_10 РСР" ; статті 2-7, 12, 13, 16 Указу Президії Верховної Ради ОСОБА_10 РСР від 9 грудня 1963 року "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів ОСОБА_10 РСР" . Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як роз’яснено у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Зазначений п’ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім’ї») склад сім’ї складають інші особи, що постійно мешкають з ними та ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з відповідною особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб'єктом права на пільги, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Питання про визнання членом сім'ї інших осіб (крім подружжя, дітей, батьків) вирішуються відповідними органами і організаціями, а у спірних випадках - судами загальної юрисдикції, які з'ясовують характер відносин з відповідною особою при розгляді кожної конкретної справи.

Європейський суд з прав людини у справі «Джонсон проти Ірландії» встановив, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд з прав людини зробив висновок, що вони складають сім’ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв’язок існує поза шлюбом.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до повторного свідоцтва про розірвання шлюбу від 23.09.2005р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано, про що зроблено відповідний запис за №387 від 23.10.1998р. Прізвища після розірвання шлюбу: ОСОБА_4 та ОСОБА_5. (а.с.32)

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 03.01.2003р. реєстраційний №4-03-215843 виданого Ц(в)ПДЖФ управління майна та приватизації (розпорядження №74) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної (часткової) власності по ? частині кожному належить квартира АДРЕСА_2. (а.с.39)

Як вбачається з довідки КП ХМБТІ від 19.12.2016 р. власниками квартири АДРЕСА_2 є по ? частині: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва Ц(в)ПДЖФ від 03.01.2003р. р.№4-03-215843. (а.с.41)

ОСОБА_5 померла 22 липня 2005 р., у віці 83 років, про що є відповідний запис за №6997. (а.с.33)

Як вбачається з відповіді Холодногірського районного у м. Харкові відділу РАЦС від 16.03.2018р. відносно ОСОБА_4, 25.05.1931р.н. та ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо перебування у період з 23.10.1998 року по 22.07.2005 року у зареєстрованому шлюбі актових записів про шлюб не виявлено. (а.с.125)

Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на них свідоцтва про право на спадщину) від 29.12.2016 р. після смерті ОСОБА_5, інформація у спадковому реєстрі відсутня.(а.с.34)

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрували шлюб 06 вересня 2005р., про що зроблено відповідний запис №382. Прізвища подружжя після укладення шлюбу: ОСОБА_4 та ОСОБА_1. (а.с.31)

ОСОБА_4 помер 18 грудня 2009 р., у віці 78 років, про що є відповідний запис за №17114. (а.с.36)

Згідно довідки дільниці №28 КП «Жилкомсервіс» від 29.11.2016 р. в приватизованій квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 - осн. з 21.09.2005р., ОСОБА_11 - онука з 28.12.2010р.; ОСОБА_4 – чоловік з 28.08.1996р., помер 12.12.2009р. та ОСОБА_5 – колишня дружина з 17.07.1968р., померла 22.07.2005р. (а.с. 35)

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_5 є пенсіонером за віком, дитиною війни та має пільги встановлені законодавством України для ветеранів праці. (а.с.27-29)

Відповідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 02.12.2016р. приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12 відкрита спадкова справа №59907673 (№ у нотаріуса 44/2016) після спадкодавця ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, який помер 18 грудня 2009 р. (а.с.40)

Як вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 28.12.2016р. приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12 в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 відмовлено, т.я. не надано документів, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_2, за спадкодавцем ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, який помер 18 грудня 2009 р. (а.с.45)

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02.08.2017р. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та за набувальною давністю задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4, який помер 12.12.2009р., право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2, яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло №4-03-215843 виданого 03.01.2003р. центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради. В іншій частині позову, а саме про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено з посиланням на те, що позивач знала, що не є власником квартири та за час перебування у шлюбі з козловим І.І. не цікавилась чиєю власністю вона користується. При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Оскільки позивач є недобросовісним набувачем ст.344 ЦК України на нього не розповсюджується. (а.с.47-50)

ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, за життя з 23.10.1998р. по 22.07.2005р. спільно мешкав зі спадкодавцем ОСОБА_5 по день її смерті за однією адресою, мав спільний бюджет, був пов’язаний спільним побутом, останні мали взаємні права та обов’язки, вели спільно господарство і ОСОБА_4 приватизував за згодою з ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою з місця проживання та склад сім’ї дільниці №28 КП «Жилкомсервіс» від 29.11.2016р., свідоцтвом про право власності на житло від 03.01.2003р.

Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_5 та здійснив за свій кошт її поховання, про що зазначили свідки. Також ОСОБА_4 сплачував комунальні послуги по зазначеній квартирі та фактично прийняв спадщину. Як вбачається з рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 02.08.2017р. судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 з 22.07.2005р. по 18 грудня 2009р. її частиною квартири володів колишній чоловік ОСОБА_4, який за час свого життя не оформив право власності.

Тобто зазначені цивільні відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України продовжували існувати після набрання чинності ЦК України.

Встановлення даного факту має для позивача юридичне значення, так як від встановлення даного факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав ОСОБА_1, в даному випадку отримання спадкового майна після смерті ОСОБА_4, який фактично прийняв спадщину після ОСОБА_5, проживаючи спільно з останньою однією сім’єю.

Іншим чином (поза судовим шляхом) реалізувати своє право щодо встановлення факту проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років ОСОБА_1 позбавлена.

Суд вважає доведеним факт проживання однією сім’єю ОСОБА_4 з ОСОБА_5 з 23 жовтня 1998р. по 22 липня 2005р. однією сім’єю не менш, як п’ять років до часу відкриття спадщини, яка відкрилася 22 липня 2005р., оскільки зазначені особи спільно мешкали, були пов’язані спільним побутом та мали взаємні права та обов’язки. У зв’язку з чим спадкоємцем четвертої черги за законом є ОСОБА_4, який фактично прийняв спадщину після ОСОБА_5, проживаючи спільно з останньою однією сім’єю, т.я. протягом строку встановленого ст.1270 ЦК України не завив про відмову від неї.

Суд враховує, що позивач зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у вчинені нотаріальних дій, у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що унеможливлює реалізацію нею своїх прав, у тому числі і на отримання свідоцтва про право на спадщину, тому її право є невизнаним і підлягає судовому захисту відповідно до ст.ст.5, 19 ЦПК України.

Тому за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3, яка належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло №4-03-215843 від 03.01.2003р., у порядку спадкування за законом після її чоловіка ОСОБА_4, померлого 18 грудня 2009р., яку останній як спадкоємець четвертої черги за законом прийняв у спадщину після ОСОБА_5, померлої 22 липня 2005р.

Оскільки позивач не заявляє вимог про відшкодуванні судових витрат та не наполягає на їх відшкодуванні з відповідача, у зв’язку з чим суд вказані витрати з відповідача не стягує.

Згідно ст.141 ЦПК України оскільки позивач не наполягає на стягненні сплачених ним 640,00 грн. та 989,80 грн. судового збору, суд такі витрати не стягує.

На підставі викладеного, керуючись 4, 12, 13, 141, 211, 259, 263, 264, 293, 315, 273 ЦПК України, ст. ст.29, 1217, 1218, 1221, 1264, 1266, 1268, 1270 ЦК України, ст.3 СК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про встановлення факту проживання однією сім’єю не менше п’яти років від дня відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_4, померлого 18 грудня 2009р. зі спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла 22 липня 2005р., у період з 23 жовтня 1998р. по 22 липня 2005р. однією сім’єю не менш, як п’ять років до часу відкриття спадщини, яка відкрилася 22 липня 2005р., та визнати ОСОБА_4 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла 22 липня 2005р.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 (інн НОМЕР_1), яка зареєстрована та проживає за адресою 61093, АДРЕСА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5, яка належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло №4-03-215843, виданого 03.01.2003р. центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, у порядку спадкування за законом після її чоловіка ОСОБА_4, померлого 18 грудня 2009р., яку останній прийняв у спадщину після ОСОБА_5, померлої 22 липня 2005р.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 14 грудня 2018р.

Суддя Л.Г. Проценко