Рішення № 78569682, 12.12.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/415/15-ц

Провадження № 2/500/746/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого Жигуліна С.М.

при секретарі Павлюк Л.П.

за участю:

представника ОСОБА_1

адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі

справу за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

Кам'янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області,

відділу Держземагентства в Ізмаїльському районі Одеської області

про

витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування шкоди

та зустрічним позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_3

про

стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

Позивач пояснив, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2007 року визнано його право власності на земельну ділянку площею 3,00 гектари, право власності на яку відповідно до державного акту про право приватної власності на землю серії РІ № 481566, виданого на підставі рішення Кам’янської сільської ради № 165 від 28 жовтня 2000 року, належало ОСОБА_5 на час смерті 05 листопада 2006 року. З урахуванням вказаного за розпискою від 24 червня 2008 року він отримав у ОСОБА_6, після смерті якого його правонаступником є відповідач 18000 грн. в рахунок укладення в наступному договорів оренди на 49 років та договору купівлі-продажу після отримання державного акта на право приватної власності на землю. За розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області за № 121/А-2011 від 26 січня 2011 року йому було видано вказаний державний акт 24 січня 2012 року, після чого він запропонував відповідачеві звільнити земельну ділянку, на якій відповідач облаштував персиковий сад. Через відсутність правових підстав для укладення договору купівлі-продажу та відмову з боку відповідача він звертався до державних установ з метою звільнення земельної ділянки, за результатами отриманих відповідей звернувся до суду та просить відповідача, яка є правонаступником зобов?язати звільнити земельну ділянку та поновити первісний стан земельної ділянки у вигляді ріллі шляхом викорчування дерев, вивозу дерев за межі земельної ділянки, оранки, боронування земельної ділянки. Також просить стягнути збитки у вигляді сплаченого ним земельного податку за період 2013-2016 року у сумі 707 грн, упущеної вигоди за оренду землі 7895 грн. через перешкоджання відповідачем у використанні земельної ділянки. Разом із тим вважає знаходження персикового саду своєю власністю та просить стягнути вартість отриманого відповідачем за продаж персиків 189982,35 грн., а також шкоду за самовільне використання земельної ділянки 32541 грн. Через порушення права власності позивач знаходився кожного року на лікуванні, є інвалідом другої групи, у зв?язку із чим просить стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує та пояснив, що передача земельної ділянки відбулась за згодою позивача, що підтверджене розпискою від 24 червня 2008 року. Виплачені гроші у розмірі 18000 грн. були визначені в сільській раді за умовами аналогічних угод на території Кам’янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, після чого був закладений персиковий сад, який перший врожай приніс з 2014 року, на протязі чого земельна ділянка використовувалась відкрито для позивача. Через відсутність права на продажу земельної ділянки, та відмову позивачем укладати договір оренди у порядку, визначеному чинним законодавством, погоджується з можливістю відшкодування упущеної вигоди у вигляді недотриманої від інших осіб орендної плати, розмір якої може бути зарахований у виплачені 18000 грн. Разом із тим вважає необґрунтованими інші вимоги щодо спричинення шкоди, а також заперечує проти стягнення моральної шкоди за вимогами про захворювання через дії відповідача, що не знайшло свого обргунтування матеріалами справи. Між тим звернувся із зустрічною позовною заявою та пояснив, що за згодою позивача був закладений персиковий сад, що налічує 1100 дерев, вартість яких складає 221080 грн. та на обробку і утримання яких за висновком експерта витрачено 1482551 грн, які просить стягнути з позивача. Також через відсутність договору просить стягнути з позивача отримані без правової підстави 18000 грн., вартість судового збору та витрати на правничу допомогу 5000 грн.

Позивач проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечує, пояснив, що сад був закладений самовільно, у зв?язку із чим є власністю позивача, а повернення 18000 грн. не є отриманим без правової підстави.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кам'янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області пояснив, що за пропозицією позивача була укладена угода про наступний продаж земельної ділянки, або укладення договору оренди, в результаті чого була в сільській раді написана розписка 24 червня 2008 року, за якою позивач отримав у відповідача 18000 грн., після чого межа земельної ділянки була визначена в натурі. Вартість угоди була визначена за аналогічними угодами, що укладались мешканцями с. Кам?янка по 5000 грн. за один гектар, але позивачеві були потрібні гроші на лікування, що зумовило збільшити розмір. Також пояснив, що відповідач з самого початку визначив мету отримання земельної ділянки для закладки саду, який почав розташовувати відразу після укладення угоди з позивачем.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в судове засідання не з?явився, в минулих засідання не визначив своєї правової позиції та заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Вислухавши пояснення, думку захисту, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих у порядку, передбаченому ст. 81-89 ЦПК України.

Долученою до матеріалів справи документацією визначено, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2007 року визнано право власності позивача на земельну ділянку площею 3,00 гектари, право власності на яку відповідно до державного акту про право приватної власності на землю серії РІ № 481566, виданого на підставі рішення Кам’янської сільської ради № 165 від 28 жовтня 2000 року, належало ОСОБА_5 на час смерті 05 листопада 2006 року.

З урахуванням вказаного за розпискою від 24 червня 2008 року позивач отримав від ОСОБА_6, після смерті якого за ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 лютого 2017 року його правонаступником є відповідач ОСОБА_4, суму в розмірі 18000 грн. в рахунок укладення в наступному договорів оренди на 49 років та договору купівлі-продажу після отримання державного акта на право приватної власності на землю. За розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області за № 121/А-2011 від 26 січня 2011 року позивачеві було видано вказаний державний акт 24 січня 2012 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 512208171000386 від 24 січня 2012 року.

Поясненнями представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кам'янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області визначено, що за пропозицією позивача була укладена угода про наступний продаж земельної ділянки, або укладення договору оренди, в результаті чого була в сільській раді написана розписка 24 червня 2008 року, за якою позивач отримав у відповідача 18000 грн. Вказана розписка сторонами визнається як доведена обставина за фактом договору між сторонами.

До наступного часу в Україні відсутнє діюче законодавство, яке дозволяє продаж землі сільськогосподарського призначання, що у свою чергу є підставою стверджувати про можливість укладення на час 24 червня 2008 року лише угоди оренди землі.

Роз'ясненнями п.7,8 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсноті, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205–210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Разом із тим згідно із ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до вимог ст. 20 Закону України «про оренду землі» (у редакції яка була чинною на момент виникнення правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі складають і підписують відповідний документ.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових нрав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, встановленого ст. 627 ЦК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, склали та скріпили підписом письмовий документ, в якому зафіксовані правові наслідки цього правочину.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Вказана правова позиція визначена в постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року (6-127цс13) та від 25 грудня 2013 грудня (6-118цс13).

З урахуванням вказаних обставин суд вважає обґрунтованими пояснення відповідача щодо можливості укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки строком на 49 років.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У відповідності до вимог ст. 13-17 Закону України «Про оренду землі» позивач та власник земельної ділянки вчинили всі дії, що свідчать про те, що угода між сторонами укладена.

Незважаючи на відсутність державної реєстрації договору оренди землі сторони розпочали і тривалий час здійснювали фактичну реалізацію умов договору оренди землі. Відповідач до теперішнього часу використовує земельну ділянку у власній діяльності та позивач за листом від 26 грудня 2013 року вирішив змінити умови використання та збільшив розмір орендної плати.

Таким чином суд визнає, що за вказаний період користування відповідачем земельною ділянкою в якості персикового саду здійснювалось за згодою позивача, що у свою чергу є підставою для спростування вимог позивача про самовільне використання відповідачем належної йому на праві власності земельної ділянки.

Між тим, постановою Верховного Суду України від 18 січня 2017 року по справі №6-2777цс16, визначено, що за вимогами частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Наслідки недійсності вказаного правочину передбачені вимогами ст. 216 ч.2 ЦК України, що визначає обов?язок сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вказана обставина є такою, що зумовлює обґрунтованість вимоги позивача про повернення земельної ділянки через відсутність державної реєстрації договору оренди.

Долученим до матеріалів справи державним актом, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 512208171000386 від 24 січня 2012 року та видано за розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області за № 121/А-2011 від 26 січня 2011 року суд вважає доведеним те, що у сторін була можливість укласти належним чином договір оренди земельної ділянки. Вказана обставина також підтверджена листом позивача на адресу відповідача 26 грудня 2013 року про збільшення розміру орендної плати у зв?язку із тим, що позивачем у даному листі визнано про отримання 18000 грн. за 49 років оренди.

З урахуванням вказаного суд вважає, що спір між сторонами виник через неузгодженість розміру орендної плати, самочинні дії з боку відповідача відсутні, що у свою чергу спростовує первісні позовні вимоги в частині визнання за позивачем права на персиковий сад, а також стягнення вартості отриманого відповідачем за продаж персиків 189982,35 грн., та шкоди за самовільне використання земельної ділянки 32541 грн. Вказані обставини зумовлюють визнання необґрунтованими посилання позивача на докази, що долучені до розрахунку розміру вказаних втрат.

Разом із тим, використання земельної ділянки без укладення належного договору після отримання позивачем 24 січня 2012 року державного акту на право приватної власності на вказану земельну ділянку суд визнає порушенням з боку відповідача, що у свою чергу є підставою для стягнення збитків у вигляді сплаченого позивачем земельного податку за період 2013-2016 року у сумі 707 грн. за відсутність можливості використання землі та упущеної вигоди за оренду землі 7895 грн. через перешкоджання відповідачем у використанні земельної ділянки, що загалом складає 8602 грн.

Окрім того, користування земельною ділянкою не складає єдиний майновий об?єкт із закладеним садом. Обов?язок повернення земельної ділянки є також і обов?язком звільнення земельної ділянки від існуючого персикового саду, що у свою чергу суд визначає за підставу для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про відшкодування шкоди за закладений персиковий сад, який налічує 1100 дерев, вартість яких складає 221080 грн. та на обробку і утримання яких за висновком експерта витрачено 1482551 грн.

Через відсутність договору оренди, укладеного у порядку та з урахуванням вимог ст. 16-20 Закону України «Про оренду землі», спірна земельна ділянка підлягає поверненню позивачеві у стані, який визначений на час укладення угоди між сторонами шляхом написання розписки від 24 червня 2008 року, обов?язок по виконанню чого покладається на відповідача, який в наступний час користується садом.

Між тим, позивач зобов?язаний повернути відповідачеві отримані ним 18000 грн.

З урахуванням компенсації вказаних сум з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 9398 грн.

Через відсутність належним чином відповідно до вимог чинного законодавства укладеного договору на право використання земельної ділянки, суд вважає необґрунтованим посилання у зустрічних позовних вимогах про покладення на позивача обов?язку щодо відшкодування шкоди за вартість дерев та обслуговування саду.

Відповідно до вимог ст. 22, 1166-1167 ЦК України моральна шкода судом визначається за період, який стосується часу, з якого позивач набув право власності на земельну ділянку та повідомив відповідача про зміну попередньої узгодженості.

Разом із тим, у відповідності до роз'яснень п.3,5,9 постанови №4 Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року за наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд не вважає доведеним погіршення стану здоров?я позивача через дії відповідача, що у свою чергу підтверджено поясненнями представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кам'янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області про обставини визначення розміру оплати під час укладання первісної угоди з урахуванням необхідності лікування позивача. разом із тим долучена до матеріалів справи медична документація не дає можливості визначити наявність наслідково-причинного зв?язку дій відповідача зі станом здоров?я позивача на час розгляду справи в суді.

Разом із тим, враховуючи, що угода не отримала належної реєстрації через дії позивача, суд вважає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням розміру упущеної вигоди, стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Враховуючи стягнення з позивача на користь відповідача 9398 грн., та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди 1000 грн., шляхом компенсації вказаних сум з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 8398 грн.

Відповідно до вимог ст. 141-142 ЦПК України розподіляються судові витрати, про стягнення яких позивач не наполягає, та розрахунки понесення яких на професійну правничу допомоги відповідач не долучила у порядку, передбаченому ст. 137 ЦПК України.

Керуючись ст. 263-267 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов?язати ОСОБА_4 звільнити від закладеного саду земельну ділянку, право власності на яку площею 3,00 гектари визнано за ОСОБА_3 в межах, встановлених державним актом на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 26 січня 2011 року за №121/А-2011.

Зобов?язати ОСОБА_4 поновити стан земельної ділянки площею 3,00 гектари в межах, встановлених державним актом на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 26 січня 2011 року за №121/А-2011 у вигляді, що існував станом на 24 червня 2008 року.

Зустрічні позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_4 8398 грн. (вісім тисяч триста дев?яносто вісім грн.).

Скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку у порядку, передбаченому ст.354 ч.2 ЦПК України.

Суддя: ОСОБА_7