Постанова № 78564177, 10.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4094/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції – Спірідонов М.О.) від 13.09.2018р. (повний текст рішення складено 19.09.2018р.) по справі №820/4094/18

за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 100)", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

зобов'язати Головне управління ДФС у Харківській області внести зміни до інтегрованої картки платника податку ДП “Підприємство ДКВС України (№100)” в частині виключення нарахованої пені у розмірі 2741637 грн. 06 коп. (два мільйони сімсот сорок одна тисяч шістсот тридцять сім грн. 06 коп.) і завищено нарахованих сум обов'язкових щомісячних платежів у розмірі 1310306 грн. 76 коп. (один мільйон триста десять тисяч триста шість грн. 76 коп.);

зобов'язати Головне управління ДФС у Харківській області зарахувати надмірно сплачені кошти в розмірі 338 673,07 грн. (триста тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят три грн. 07 коп.) в рахунок заборгованості стягненої судовим рішення від 22.12.2014 року по справі №2а-4805/12/2070, виконання якого розстрочене судом.

В обґрунтування позову вказує, що згідно даних в “Електронному кабінеті платника”, в розділі “стан розрахунків з бюджетом”, за позивачем рахується сума недоїмки по сплаті податкового боргу, яка станом на 01.05.2018 року склала 3713270,75 грн. Позивач з зазначеним не погоджується та вважає, що дії відповідача суперечать чинному законодавству України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 року адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано Головне управління ДФС у Харківській області внести зміни до інтегрованої картки платника податку ДП “Підприємство ДКВС України (№100)” в частині виключення нарахованої пені у розмірі 274637 грн. 06 коп. (два мільйони сімсот сорок одна тисяч шістсот тридцять сім грн. 06 коп.) і завищено нарахованих сум обов'язкових щомісячних платежів у розмірі 1310306 грн. 76 коп. (один мільйон триста десять тисяч триста шість грн. 76 коп.).

Зобов'язано Головне управління ДФС у Харківській області зарахувати надмірно сплачені кошти в розмірі 338673,07 грн. (триста тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят три грн. 07 коп.) в рахунок заборгованості стягненої судовим рішення від 22.12.2014 року по справі №2а-4805/12/2070, виконання якого розстрочене судом.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що законодавцем розмежовуються поняття розстрочення податкового боргу та розстрочення виконання судового рішення, а також розрізняються органи, які здійснюють розгляд та вирішення відповідних питань.Так, розстрочення податкового боргу є компетенцією контролюючого органу, натомість розстрочення виконання судового рішення відноситься до повноважень суду. Таким чином, судовими ухвалами по справам №2а- 4805/12/2070 та №2а-10542/12/2070 позивачу було надано саме розстрочення виконання постанов суду про стягнення боргу, що передбачає собою сплату узгоджених грошових зобов'язань частинами. На думку податкового органу, розстрочення застосовується як у процедурі примусового стягнення податкового боргу, так і під час добровільного погашення платником грошових зобов'язань. А відтак, розстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу; розстрочення не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, шо виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу; використання інституту розстрочення не виключається на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу. Тобто, рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, шо визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу. На думку скаржника, судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої п.п.129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України (далі – ПК України), а така пеня фактично і є платою за таке розстрочення.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року у справі №2а-4805/12/2070 задоволено адміністративний позов Харківської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області державної податкової служби до Державного підприємства “Підприємства Темнівської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області(№100)” про стягнення з підприємства заборгованості з податку на додану вартість у загальному розмірі 3516306 грн. 76 коп.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 року задоволено клопотання Державного підприємства “Підприємство Темнівської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області (№100)” про розстрочення виконання постанови суду від 24.05.2012 року у справі №2а-4805/12/2070 на 60 місяців, з липня 2012 року по червень 2017 року, згідно графіка погашення податкової заборгованості у розмірі 3516306 грн. 76 коп., а саме: з липня 2012 року по червень 2014 року по 30000,00 грн. щомісячно; з липня 2014 року по вересень 2015 року по 48000,00 грн. щомісячно; жовтень 2015 року 76300,00 грн.; з листопада 2015 року по травень 2017 року по 100000,00 грн. щомісячно; червень 2017 року 100006,76 грн. та зобов’язано Харківську об’єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби винести за картки особового рахунку Державного підприємства “Підприємство Темнівської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області (№100)” розстрочену суму податкового боргу в розмірі 3516306 грн. 76 коп.

12.12.2014 року Державне підприємство “Підприємство Темнівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№100)” звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення, в якому просило розстрочити виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року №2а-4805/12/2070 за новим графіком.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року задоволено заяву та допущено розстрочення виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року №2а-4805/12/2070 за новим графіком погашення заборгованості, відповідно до якого, сума заборгованості, з урахуванням сплати за грудень 2014 року та січень 2015 року, відповідно до наданої судом розстрочки складатиме 2460306,76 грн. Період погашення податкової заборгованості згідно нового графіку протягом п’яти років з лютого 2015 року по січень 2020 року, а саме: з лютого 2015 року по вересень 2017 року по 25000,00 грн. щомісячно; з жовтня 2017 року по квітень2018 року по 50000,00 грн. щомісячно; з травня 2018 року по січень 2019 року по 60000,00 грн. щомісячно; з лютого 2019 року по грудень 2019 року по 65000,00 грн. щомісячно; січень 2020 року 55306,76 грн.

Також, під час розгляду справи встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2012р. у справі №2-а-10542/12/2070 задоволено адміністративний позов Харківської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області державної податкової служби до Державного підприємства “Підприємство Темнівської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №100)”, про стягнення з підприємства заборгованості з податку на додану вартість у загальному розмірі 730597,00 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2012 року по справі №2-а-10542/12/2070 податковий борг розстрочений на 60 місяців, з жовтня 2012 року по вересень 2017 року, згідно графіка погашення податкової заборгованості у розмірі 730597 грн. 00 коп., а саме: з жовтня 2012 року по травень 2014 року по 5000,00 грн. щомісячно; з червня 2014 року по лютий 2016 року по 12000,00 грн. щомісячно; березень 2016 року 16000,00 грн.; з квітня 2016 року по серпень 2017 року по 20000,00 грн. щомісячно; вересень 2017 року 22597,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що судові рішення по справам №2а-4805/12/2070 та №2а-10542/12/2070 виконувались позивачем своєчасно та у повному обсязі, про що свідчать копії платіжних доручень за 2013 рік 2014рік, 2015рік, 2016 рік, 2017 рік та 4 місяці 2018 року.

Так, станом на 01.05.2018 року, в порядку виконання рішення суду по справі №2а-4805/12/2070 від 24.05.2012 року (відповідно до наданої судом розстрочки), позивач сплатив грошову суму у розмірі 2206000,00 грн., а в порядку виконання рішення суду по справі №2а-10542/12/2070 від 26.09.2012 року (відповідно до наданої судом розстрочки) сплатив стягнену суму в повному обсязі, а саме 730597,00 грн. (останній платіж сплачений згідно графіку в вересні 2017 року).

Проте, згідно даних в “Електронному кабінеті платника”, в розділі “стан розрахунків з бюджетом”, за позивачем рахується недоїмка по сплаті податкового боргу, яка станом на 01.05.2018 року складає 3713270,75 грн.

29.11.2017 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Харківській області із листами від 29.11.2017 року (вих. №7/14/506П/Фд та №7/14/507П/Фд), в яких просив повідомити розмір та правові підстави нарахування пені, яка нараховувалась у обліковій картці підприємства при сплаті сум стягнених постановами Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2017 р. по справі №2а-4805/12/2070 та від 26.09.2012 р. по справі №2а-10542/12/2070.

Листом від 11.12.2017 року податковий орган надав відповідь на звернення та надіслав копії ІКП платника податку з визначенням підстав нарахування, з яких вбачається, що в графі “Опис операції”, Головне управління ДФС у Харківській області проводить нарахування пені в автоматичному режимі, керуючись Методичними рекомендаціями, затверджені Наказом ДПА України від 07.12.2010 року №927, що відображається в особовій картці. Згідно даного наказу №927 “пеня та штрафні санкції за несвоєчасну сплату податкового боргу, який підлягає розстроченню (відстроченню) за рішенням суду, нараховується за весь період існування податкового боргу, включаючи період розстрочення (відстрочення) на підставі рішення суду”.

Не погоджуючись із правомірністю нарахування податковим органом пені за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання на суму боргу сплату якого було розстрочено судом, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності у податкового органу законодавчо встановлених підстав для нарахування позивачу пені, оскільки сплату податкового боргу було розстрочено судом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до пп. 129.1.1 п. 129.1 ст.129 ПК України, після закінчення встановлених Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

При самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків нарахування пені розпочинається після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом.

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань (пп. 129.3.1 п.129.3 ст. 129 ПК України).

Відповідно до приписів п. 32.1 ст. 32 ПК України, зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки (п. 32.2 ст. 32 ПК України).

Положеннями п. 100.1 ст. 10 ПК України встановлено, що розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Порядок надання відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу врегульовано положеннями п. 100.2 ст. 100 ПК України, у відповідності до якої, платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Згідно п.п. 100.8, 100.9 ст. 100 ПК України, рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки приймається у такому порядку: стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням особливостей, визначених пунктом 100.9 цієї статті; стосовно місцевих податків та зборів - керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки та збори.

Рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, крім випадків, передбачених цим пунктом, приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, про що повідомляється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, у разі, якщо сума, заявлена до розстрочення, відстрочення, або сума розстрочених, відстрочених грошових зобов'язань чи податкового боргу, щодо яких переносяться строки сплати, становить 1 мільйон гривень та більше, приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум, якщо сума попередньо наданого розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу не була погашена, приймається за вмотивованим та обґрунтованим рішенням керівника (заступника керівника) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Натомість, згідно ч. 1 ст. 263 КАС України (в редакції, що діяла на час вирішення питання про розстрочення виконання судових рішень), за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд враховує майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини.

Аналогічні положення закріплено й в частині 1 статті 378 КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15.12.2018 року), за змістом якої за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Разом з тим частиною 4 вказаної статті закріплено, що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Колегія суддів зазначає, що положення статті 263 (ст. 378 в редакції з 15.12.2017 року) КАС України не містять застережень щодо можливості визначення у інших правових актах відповідних обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення та необхідності їх врахування судом при вирішенні цього питання.

Разом з тим у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIIІ, виконавче провадження визначено завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) через сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином виконання судового рішення та відповідне виконавче провадження є похідним продовженням відносин здійснення судочинства, спрямованим на забезпечення реалізації права особи на судовий захист, а не первинних спірних правовідносин, права у яких захищаються, але за посередництвом наданої оцінки при прийнятті судового рішення та у визначені ним спосіб та порядку.

Натомість інститут розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, що регулюється статтею 100 ПК України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з визначеною у статті 1 сферою дії ПК України.

Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України, оскільки в першому випадку відстрочується/розстрочується саме виконання судового рішення, а не сплата грошового зобов'язання/податкового боргу, вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою сторін, виконавця або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення грошового зобов'язання/податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України); до того ж розстрочення/відстрочення виконання судового рішення є безоплатним, на відміну від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що інститути розстрочення і відстрочення виконання судового рішення та розстрочення і відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків мають різну правову природу та не можуть ототожнюватись.

ПК України визначено порядок прийняття саме контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки, а також порядок нарахування відсотків за надання такого розстрочення лише у разі надання платником податків відповідної заяви.

В свою чергу, ПК України не містить положень щодо нарахування податковим органо пені у разі прийняття рішення судом про стягнення податкового боргу та надання розстрочки виконання судового рішення.

Як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивачем відповідної заяви до контролюючого органу надано не було.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності у податкового органу законодавчо встановлених підстав для нарахування позивачу пені.

Колегія суддів відхиляє посилання податкового органу на правову позицію зазначену Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року по справі № 805/4622/16-а, оскільки зазначеною постановою врегульовані інші за змістом правовідносини. Нарахування пені у спорі по справі №805/4622/16–а здійснювалось у відповідності до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.05.2016 за №751/28881, а не на підставі Методичних рекомендації, затверджених Наказом ДПА України від 07.12.2010 року № 927, як у даній адміністративній справі. Крім того, питання про надання розстрочки виконання рішення суду в справі №805/4622/16 не вирішувалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість нарахування позивачу пені.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст.77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі ОСОБА_1 Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податку в частині виключення нарахованої пені у розмірі 2741637 грн. 06 коп. і завищено нарахованих сум обов'язкових щомісячних платежів у розмірі 1310306 грн. 76 коп. та зобов’язання зарахувати надмірно сплачені кошти в розмірі 338673,07 грн. в рахунок заборгованості стягненої судовим рішення від 22.12.2014 року по справі №2а-4805/12/2070, виконання якого розстрочене судом.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування позивачу пені колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

З приводу стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2018 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява за підписом директора Державного підприємства "Підприємство державної кримінально- виконавчої служби України (№ 100)" ОСОБА_2, в якій заявник просив вирішити питання про відшкодування судових витрат пов’язаних з розглядом справи та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 14000 грн. 00 коп.

У заяві позивач вказав, що з метою отримання правничої допомоги уклав із адвокатом ОСОБА_3 ОСОБА_1 №9-ПД від 15.11.2018 року, на виконання кого поніс витрати у розмірі 14000 грн. 00 коп.

На підтвердження судових витрат на правову допомогу позивач надав копії: Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 10.12.2018 року; ОСОБА_2 від 10.12.2018 року про надання послуг (приймання виконаних робіт до Договору №9-ПД від 15.11.2018 року; платіжного доручення №2768 від 07.12.2018 року та виписки з банку.

Колегія суддів зазначає, що з наданих позивачем документів не можливо зробити висновок про обсяги наданих юридичних послуг, крім того вони не містять достатніх критеріїв для визначення обсягу наданих послуг.

Так, в наданих позивачем документах вказано, що представником виконано послуги з попереднього опрацювання матеріалів, опрацювання бази, що регулює спірні відносини, аналіз судової практики, вивчення та аналіз апеляційної скарги з метою формування правової позиції, консультування з питань складання відзиву на апеляційну скаргу (6 годин, загалом сума 4800 грн.). При цьому, відзив на апеляційну скаргу від 16.11.2018 року підписано директором підприємства. Доказів складання та подання відзиву саме представником, як це передбачено п. 1.2 Договору№9-ПД від 15.11.2018 року, матеріали справи не містять.

Щодо зазначення у документах про підготовку процесуальних документів (8 годин, загалом сума 6400 грн.) по справі (клопотання від 16.11.2018 року, клопотання від 23.11.2018 року, додаткові письмові пояснення по справі, судові дебати в письмовому вигляді), колегія суддів зазначає, що клопотання від 16.11.2018 року та від 23.11.2018 року також підписані директором підприємства та стосуються прохання відкласти розгляд справи у зв’язку із зайнятістю представника та його хворобою відповідно.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно наданого платіжного доручення вбачається, що кошти на правничу допомогу у розмірі 14000 грн. були сплачені 07.12.2018 року, в свою чергу, ОСОБА_2 про надання послуг та їх опис складені тільки 10.12.2018 року, тобто вже після перерахування відповідних сум.

Таким чином, визначені позивачем понесені витрати на правничу допомогу не підтверджені відповідними доказами, а тому вимога щодо їх відшкодування не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018р. по справі №820/4094/18 за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)" до Головного управління ДФС у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 14.12.2018 року.