Ухвала суду № 78561794, 11.12.2018, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

______________

Справа № 301/680/15-к

У Х В А Л А

11.12.2018 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд, Закарпатської області у складі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання С.С.Онисько, за участю прокурора відділу процесуального керівництва слідчого управління прокуратури Закарпатської області ОСОБА_1, обвинуваченої та її захисника адвоката ОСОБА_2 обвинуваченої та її захисника адвоката ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів питання про можливість призначити до розгляду у відкритому судовому засіданні обвинувального акту в кримінальному провадженні, внесеного 03.10.2014р. до ЄРДР за №42014070000000196 по обвинуваченню-

Мухи ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с.Фанчиково, Виноградівського району, Закарпатської області та мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянка України, українка, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка перебувала у спеціальному званні радника податкової та митної справи 2-го рангу, державний службовець 9 рангу, працювала на посаді начальника Державної податкової інспекції у Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, на даний час тимчасово не працююча, не одружена, раніше не судима,

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 ч.3 КК України;

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Виноградівського районного суду перебуває зазначений обвинувальний акт.

Прокурор, якого підтримав потерпілий ОСОБА_3, в підготовчому провадженні просять суд постановити ухвалу про призначення судового розгляду справи на підставі даного обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотриманні вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачають; обвинувачена та її захисник заперечують проти призначення даного кримінального провадження до слухання та просять обвинувальний акт повернути прокурору для усунення недоліків, оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, зокрема, апеляційний суд Закарпатської області своєю ухвалою від 17.09.2018р. скасував вирок Виноградівського районного суду від 31.10.2017р. щодо ОСОБА_5 та призначив розгляд даного провадження у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, і однією із підстав для скасування вироку була невідповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України та неналежну перевірка відповідно до вимог ст.314 КПК України, зокрема, щодо неправильного відображення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, а відтак, суд заслухавши сторони кримінального провадження відповідно до вимог ст.314 КПК України приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.314 ч.3 п.3 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим та вмотивованим. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України (ч.ч.1,3 ст.370 КПК). Згідно ч. 4 ст.370 КПК України вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише В межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені доказами, оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й неупередженому дослідженні під час судового розгляду з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку доказів (ч.3 ст.370, з урахуванням ст.94 КПК України).

Вмотивованим є судове рішення у якому наведені пояснення (мотиви), чому суд вважає ту або іншу обставину доведеною чи недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Вмотивованість судового рішення забезпечується не лише наявністю у ньому мотивувальної частини, а й наведенням у ній оцінки та відповіді на кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент сторони судового провадження.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності і достатності.

Відповідно до вимог ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, окрім іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч.2 ст.91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, в кримінальному провадженні у формі публічного обвинувачення покладається на слідчого, прокурора.

Це означає, що метою доказування і обов'язком слідчого, прокурора, є встановлення всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, а не тільки тих, які зазначені в ч.1 ст.91 КПК України.

Пунктом першим частини третьої статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують. Пунктами другим і десятим частини першої статті 56 цього Кодексу передбачено, що потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Виклад всіх обставин, що підлягають доказуванню згідно зі ст.91 КПК України, як їх вважають установленими слідчий, прокурор, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до ч. 4 ст.110 і ч.2 ст.291 КПК України, мають міститися в обвинувальному акті - процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і завершує досудове розслідування.

Відповідно до п.13 ч1 ст.3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого в його вчиненні, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчинення кримінального правопорушення, і ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив, мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити в собі не тільки посилання на окрему статтю (частину статті) кримінального закону, але і точне формулювання об'єктивної сторони кримінального правопорушення, його кваліфікуючих ознак.

При цьому суд звертає увагу, що правильне відображення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, виражених у формулюванні обвинувачення, але і для реалізації прав обвинуваченого (на захист), потерпілого (знати сутність обвинувачення) та для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді.

Перевірка відповідності обвинувального акта вимогам КПК України і прийняття, в залежності від встановленого, відповідного рішення, згідно зі ст.314 цього Кодексу, віднесено до компетенції суду першої інстанції на стадії підготовчого провадження. Після отримання обвинувального акта суд призначає і проводить підготовче судове засідання, в якому, в разі, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, має прийняти рішення про повернення його прокурору.

Як встановлено апеляційний суд Закарпатської області своєю ухвалою від 17.09.2018р. скасував вирок Виноградівського районного суду від 31.10.2017р. щодо ОСОБА_5 та призначив розгляд даного провадження у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Згідно з ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а отже і в межах викладу фактичних обставин кримінального правопорушення.

У разі ухвалення вироку на суд, згідно зі ст. 374 КПК України, покладається формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, або пред'явленого особі і визнаного недоведеним, зазначення мотивів прийнятих рішень, доказів на підтвердження встановлених судом обставин, мотиви неврахування окремих доказів тощо.

Без дослідження судом фактичних обставин кримінального правопорушення виконання цього припису є неможливим, а таке дослідження суд, відповідно до ст. 337 КПК України, здійснює в межах, установлених на стадії досудового розслідування і викладених слідчим в обвинувальному акті.

Суд вважає, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону в даному кримінальному проваджені не були дотримані.

З обвинувального акту та оголошеної підозри вбачається, що ОСОБА_5 інкримінується скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

За ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 цього Кодексу.

Так, згідно п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.

Так, з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_5, шляхом залучення третьої особи ОСОБА_6 в якості посередника, який не був обізнаний із її протиправними намірами, одержала від ОСОБА_3 неправомірну вигоду в розмірі 21 000,00 грн. за сприяння, з використанням службового становища у безперешкодному відшкодуванні ТОВ «ІО-Супер-Нова» сум податку на додану вартість та в подальшому безперешкодному відшкодуванні такого податку.

Як вбачається з обвинувального акту, кваліфікуючи дії обвинуваченої за ст.368 КК України, обвинувач вказує що ОСОБА_7 не мала жодного відношення до проведення ревізії, нарахування та отримання ТОВ «ІО-Супер-Нова» ПДВ у розмірі 207 978 грн., проте, в обвинувальному акті не вказано, в чому саме в даному випадку полягає використання нею наданої обвинуваченій влади, покладених на неї організаційно розпорядчих чи адміністративно господарських обов’язків, і які саме вона при цьому виконала або невиконала дії з метою отримання неправомірної вигоди.

Так, в обвинувальному акті по між іншого, зазначається, що інкримінована неправомірна вимога надавалася ОСОБА_5, зокрема, за:«...в подальшому сприянні у майбутньому з використанням свого службового становища в безперешкодному підтвердженні такого відшкодування», проте в обвинувальному акті взагалі не конкретизовані протиправні дії обвинуваченої, а саме: про яке майбутнє йде мова в обвинувальному акті, як саме ОСОБА_5 мала використовувати службове становище, не зрозумілим є вказівка в обвинувальному акті і на «безперешкодне підтвердження такого відшкодування».

Врешті, в обвинувальному акті вказується, що для реалізації свого злочинного плану ОСОБА_5 залучила свого заступника ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які не були обізнані з її протиправними намірами, проте в обвинувальному акті не зазначено, як саме ОСОБА_5 мала відібрати кошти у ОСОБА_6, які він, з його показань, отримав на придбання муки.

Між тим, відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду №5 від 26.04.2002р. «Про судову практику у справах про хабарництво» відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно розпорядчих чи адміністративно господарських обов’язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Окрім того, відповідно до обвинувального акту щодо ОСОБА_5, складеного 25.02.2015р. слідчим в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області ОСОБА_9 та затвердженого старшим прокурором цього ж відділу ОСОБА_10 (т.3 а.п.25) потерпілих у даному кримінальному провадженні не має.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час попереднього слухання справи у суді після визначення судом обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, судом був допитаний свідок обвинувачення ОСОБА_3, (т.4, а.п. 202-215), а в подальшому - 22.03.2016р, він як свідок обвинувачення подав до суду заяву про визнання його потерпілим, посилаючись на те, що кримінальним правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5, йому особисто завдано моральної та матеріальної шкоди (т.4 а.п.237).

Також з матеріалів кримінального провадження, вбачається, що 24.02.2017р. прокурор змінив обвинувачення (т.5 а.п. 234-242), обгрунтувавши таку необхідність тим, що в обвинувальному акті, який було складено та затверджено 23.02.2015р., не викладено відомості про місце, час, мету, мотиви вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, проте, як встановлено із самого обвинувального акту, у формулюванні зміненого обвинувачення даних про потерпілого та про таку кваліфікуючу ознаку злочину, як завдання шкоди потерпілому, теж нічого не має.

Статтею 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитись від підтримування обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Тобто, зазначена вище норма закону визначає випадки, в яких суд може вийти за межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, що надійшов до суду. Це, зокрема, зміна обвинувачення прокурором, висунення прокурором нового обвинувачення, відмова прокурора від підтримування обвинувачення та за ініціативою суду лише в частині правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи. В усіх інших випадках суд повинен проводити судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення. В разі, якщо суд з власної ініціативи змінює формулювання обвинувачення, це є порушенням права особи на захист, оскільки з таким обвинуваченням особа не знайомилась та від такого обвинувачення вона не захищалася.

В даному підготовчому судовому засіданні ОСОБА_3 приймав участь у справі як потерпілий, пославшись на те, що під час судового слухання в даній справі 12.05.2017р. він був визнаний Виноградівським районним судом потерпілим в даній справі, оскільки суд його залучив до участі в кримінальному провадженні в якості потерпілого, проте суд при новому підготовчому розгляді даної справи, вирішуючи питання, передбаченні ст.314 КПК України та з урахуванням висновків і мотивів, наведених в Ухвалі апеляційного суду Закарпатської області від 17.09.2018р., якою був скасований вирок Виноградівського районного суду від 31.10.2017р., яким ОСОБА_7 була засуджена за ч.3 ст.368 КК України до 5-ти років позбавлення волі (т.7 а.п.30-43), не має правових підстав на даній стадії процесу визнати ОСОБА_3 потерпілим в даній справі без наявних даних у справі про спричинення йому кримінальним правопорушенням моральної, фізичної або майнової шкоди.

Слід зазначити, що в такому разі суд, в порушення вимог закону перебрав би на себе функцію обвинувачення та таким чином перевищив би свої повноваження та відповідно вийшов би за межі висунутого ОСОБА_5 обвинувачення, а відтак допустив би порушення її право на захист, що є недопустимим.

Такий висновок суду ґрунтується на вимогах ч.3 ст.415 КПК України, згідно якої висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

Крім того відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити, в тому числі, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Як вбачається з даного обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Проте, всупереч зазначеним вимогам процесуального закону (п.5 ч.2 ст.291 КПК України), стороною обвинувачення, не дивлячись на неодноразові уточнення обвинувачення, не зазначено редакції положень закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, в яких саме сформульоване обвинувачення щодо ОСОБА_5 за ч.3 ст.368 КК України, в яку вносились зміни і доповнення Законами України від 11.06.2009 р. N 1508-VI, який втратив чинність згідно із Законом України від 21.12.2010 р. N 2808-VI, від 07.04.2011 р. N 3207-VI, від 18.04.2013 р. N 221-VII, від 18.04.2013 р. N 222-VII, від 13.05.2014 р. N 1261-VII, від 14.10.2014 р. N 1698-VII, від 10.11.2015 р. N 770-VIII, від 10.12.2015 р. N 889-VIII), а відтак, на переконання суду, даний обвинувальний акт не є конкретним за своїм змістом, який порушує право особи на захист і відповідно є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Між тим, обвинувачення- твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом (п.13 ч.1 ст.3 КПК України).

Це твердження має містити характеристику (опис) кримінального правопорушення, його юридичну кваліфікацію. Тобто, формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Таким чином, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які слідчий вважає встановленими та правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які становили предмет та межі доказування, не тотожні поняттю - формулювання обвинувачення.

Відсутність в обвинувальному акті належного формулювання обвинувачення унеможливлює якісний і повний захист особи, і, як наслідок, має бути беззаперечною підставою для повернення даного акту прокурору, оскільки на підставі такого обвинувального акту не можливо провести судовий розгляд справи.

Зокрема, в судових рішень Європейського Суду з прав людини, які стосуються формулювання обвинувачені зазначено: «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)» (рішення від 26.06.2008р. у справі "Ващенко проти України").

В рішенні від 25.07.2000р., у справі «Маттоціа проти Італії": «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п "Ь" ч. З ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення»;

У рішенні від 09.10.2008р., прийнятому Європейським судом з прав людини за заявою ОСОБА_11 проти Росії, зазначено, що деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред»явленого йому обвинувачення. У цьому ж рішенні ЄСПЛ нагадав, що положення пп.а п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальному провадженні надання повної, детальної інформації щодо пред»явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

Одночасно, суд звертає увагу на вимоги ч.1 ст.337 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах, а, отже розгляд кримінального провадження без формування обвинувачення та без оголошення його у судовому засіданні є неможливим, а майбутнє винесене рішення буде вважатися незаконним.

Отже, з матеріалів обвинувального акту вбачається, що прокурором в порушення вимог кримінального процесуального закону України не належно висунуто ОСОБА_12 обвинувачення у вчиненні нею інкримінованого їй кримінального правопорушення.

На підставі наведеного суд вважає, що встановлені та наведені в даній ухвалі суду та ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 17.09.2018р., порушення процесуального закону є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів обвинуваченої, зокрема, гарантованого Конституцією України її права на захист, які у своїй сукупності об’єктивно перешкоджають суду повно і всебічно розглянути провадження, негативно вплине на постановлення законного й обґрунтованого вироку, оскільки зміст і форма кримінального провадження, відповідно до положень ст.7 КПК України, повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист та змагальність сторін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.42,109,290,291,314,370,377 КПК України-

У Х В А Л И В:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному 03.10.2014р. до ЄРДР за №42014070000000196 по обвинуваченню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с.Фанчиково, Виноградівського району, Закарпатської області та мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 ч.3 КК України– повернути до прокуратури Закарпатської області для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі суду виявлених недоліків.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського Апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Виноградівський районний суд.

Головуючий ОСОБА_11