Рішення № 78561221, 12.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 грудня 2018 року № 826/9317/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Аверкової В.В., Шевченко Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Чернігівської обласної організації Всеукраїнської профспілки персоналу органів і установ пенітенціарної служби

до Кабінету Міністрів України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України, Управління Державної пенітенціарної служби в Чернігівській області, Державна пенітенціарна служба України,

ВСТАНОВИВ:

Чернігівська обласна організація Всеукраїнської профспілки персоналу органів і установ пенітенціарної служби звернулась до суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання нечинною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року №343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» в частині ліквідації територіального органу управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області та визнання нечинною та скасування в цілому Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 348 "Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції".

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, закони України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Указ Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», Указ Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Положення про Державну пенітенціарну службу України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 394/2011, постанову Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1062 «Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби», Положення про територіальні управління, затверджені наказом Державної пенітенціарної служби України від 30.12.2011 № 645, Постанову Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України» та зазначає про незаконність Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року №343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» в частині ліквідації територіального органу управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області, оскільки Кабінетом Міністрів України порушено порядок реорганізації та ліквідації Державної кримінально-виконавчої служби, передбачений спеціальним законом. Також позивач зазначає, що при прийнятті спірної постанови Урядом не взято до уваги фінансові витрати держави на реалізацію реформи.

Представник відповідача та третьої особи - Міністерства юстиції України заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Конституції України, Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Кабінет Міністрів України», постанову Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України» та зазначив, що Кабінетом Міністрів України постанову від 18 травня 2016 року №343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Від представника Управління Державної пенітенціарної служби в Чернігівській області надійшли заперечення по суті заявлених позовних вимог, в яких представник третьої особи посилається на закони України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про центральні органи виконавчої влади», Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, Положення про Державну пенітенціарну службу України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 394/2011, та зазначає про правомірність Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року №343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», оскільки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань є Міністерство юстиції України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 343 з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів Кабінетом Міністрів України:

1. ліквідовано Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації;

2. установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації;

3. утворено комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби (далі - ліквідаційна комісія) та затверджено голову ліквідаційної комісії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 348 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби за переліком згідно з додатком 1 та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації за переліком згідно з додатком 2.

Незгода позивача з даними постановами зумовила його звернення до суду з позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України».

Відповідно до статті 4 Закону України від 27.02.2014 № 794-VІІ «Про Кабінет Міністрів України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 794-VІІ) Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина (частина перша статті 21 Закону № 794-VІІ).

Згідно із статтею 1 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 225 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), Державна пенітенціарна служба України (ДПтС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Аналогічна норма закріплена Указом Президента України «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» від 06.04.2011 № 394/2011.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України від 23.06.2005 № 2713-ІV «Про Державну кримінально-виконавчу службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про кримінально-виконавчу службу України» (в редакції від 14.04.2009) центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» від 07.10.2010 внесено зміни до Закону України «Про кримінально-виконавчу службу України», зокрема, у частині першій статті 7 слова «Кабінетом Міністрів України» замінено словами «Президентом України».

Однак, пунктом 1 Закону України від 23.02.2014 № 763-VІІ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» від 07.10.2010.

Пунктом 2 Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» передбачено, що норми законів України, до яких вносилися зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України», які втратили чинність згідно з пунктом 1 цього Закону, діють в редакції, чинній станом на 07.10.2010, з урахуванням змін, внесених Законами України після 07.10.2010, у частинах, що відповідають нормам Конституції України, які діють станом на дату набрання чинності цим Законом.

Отже, відповідно до статті 7 Закону України «Про кримінально-виконавчу службу України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, утворюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

З урахуванням наведеного суд не приймає до уваги доводи позивача щодо відсутності у Кабінету Міністрів України повноважень щодо реорганізації Державної пенітенціарної служби України.

Щодо порушення Кабінетом Міністрів України процедури прийняття оскаржуваних постанов, суд зазначає наступне.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (далі - Регламент).

Згідно з пунктом 5 параграфу 33 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Пунктом 1 параграфу 37 Регламенту КМ України передбачається, що розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Відповідно до пункту 7 параграфу 33 Регламенту до розроблення проекту акта Кабінету Міністрів можуть залучатися за згодою народні депутати України, науковці та інші фахівці, а також представники об'єднань громадян.

Під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, відповідний проект акта в обов'язковому порядку надсилається уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців.

Як вбачається із довідки про погодження проекту постанови «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» проект постанови погоджений першим віце-прем'єр-міністром - Міністром економічного розвитку і торгівлі України, Міністром внутрішніх справ України, Міністром фінансів України, Головою Національного агентства України з питань державної служби, головою Спільного представництва органу репрезентованих всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні, першим заступником голови спільного представницького органу сторони роботодавця на національному рівні.

В проекті постанови зазначено, що заінтересовані органи виконавчої влади, які відповідно до параграфу 39 Регламенту вважаються такими, що погодили проект без зауважень, є Спільний представницький орган репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні.

На підтвердження погодження проектів постанов відповідачем надано копії листів Національного агентства України з питань державної служби, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України.

Також, в матеріалах справи наявні копії листів Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні та Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні від 04.05.2016 № 01-13/475-спо та від 26.04.2016 № 16-2-0290 з яких вбачається, що вказаними органами розглянуто проект постанови та погоджено його без зауважень.

З урахуванням наведеного суд не приймає до уваги позицію позивача, що оскаржувані постанови Кабінету Міністрів України не були погоджені із заінтересованими особами.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем вимог параграфу 34 Регламенту Кабінету Міністрів України, суд зазначає наступне.

Параграфом 34 Регламенту визначено, що під час розроблення проекту акта Кабінету Міністрів розробник аналізує стан справ у відповідній сфері правового регулювання, причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту, визначає предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання, передбачає правила і процедури, які, зокрема, унеможливлювали б вчинення корупційних правопорушень, а також робить прогноз результатів реалізації акта та визначає критерії (показники), за якими оцінюватиметься ефективність його реалізації. Якщо реалізація акта потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, розробник проводить необхідні фінансово-економічні розрахунки. Фінансово-економічні розрахунки під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів проводяться за методикою, що розробляється та затверджується Мінфіном.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4 пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» від 10.05.2016 передбачено, що реалізацію проекту буде здійснено в межах кошторисних призначень для Державної пенітенціарної служби України та зроблений висновок про те, що реалізація проекту акта не потребує додаткових витрат із Державного бюджету України.

Аналогічні положення відносно того, що реалізацію проекту буде здійснено в межах кошторисних призначень для Державної пенітенціарної служби України містяться в пункті 4 проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції».

З матеріалів справи вбачається, що за результатом розгляду проектів постанов, Міністерство фінансів України листами від 06.05.2016 № 31-08030-05-5/13009 та від 17.05.2016 № 31-08010-05-5/14051 погодила проекти постанов без зауважень.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375 (далі - Положення № 375) Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів,

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення № 375 Мінфін відповідно до покладених на нього завдань погоджує проекти законів, які надходять на погодження від інших міністерств та центральних органів виконавчої влади, готує у межах повноважень, передбачених законом, висновки і пропозиції до проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів, внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб'єктами права законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже, Міністерство фінансів України, як орган, до компетенції якого відповідно до чинного законодавства віднесені, зокрема, повноваження щодо забезпечення, формування та здійснення державної фінансової та бюджетної політики, а також політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, погодився із висновком головного розробника постанови - Міністерства юстиції України про те, що реалізація проекту акта не потребує додаткових витрат із Державного бюджету України.

За таких обставин, суд не приймає до ваги доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог параграфу 34 Регламенту Кабінету Міністрів України, оскільки вказані пояснення спростовано матеріалами справи.

Разом з тим, як встановлено під час розгляду справи, в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 826/8274/16 за позовом ОСОБА_2, Всеукраїнської спілки персоналу органів і установ пенітенціарної служби, Херсонської обласної об'єднаної організації Всеукраїнської спілки персоналу органів і установ пенітенціарної служби, Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки персоналу органів і установ пенітенціарної служби до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство юстиції України, Державна пенітенціарна служба України, Чернігівська обласна об'єднана організація Всеукраїнської спілки персоналу органів і установ пенітенціарної служби про визнання протиправною та скасування постанов від 18.05.2016 № 343, № 348 та справа № 826/9191/16 за позовом Запорізької обласної об'єднаної організації Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними постанов Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 року №343 та №348.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі 826/8274/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 та постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 у справі 826/8274/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вказаними рішеннями суду встановлено прийняття Кабінетом Міністрів України оскаржуваних постанов від 18.05.2016 № 343 та № 348 з дотриманням Регламенту Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, суд приймає до уваги позицію, викладену у постановах Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі 826/8274/16 та від 19.01.2017 у справі 826/8274/16 .

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов норм Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, а саме: відповідачем не проведено консультацій з громадськістю, суд зазначає наступне.

Основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю) визначені Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів.

Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Як вбачається з пояснювальної записки, проект постанови не потребує проведення консультацій з громадськістю.

Разом з тим, суд зазначає, що оскаржуваними постановами ліквідовано Державну пенітенціарну службу України та її територіальні органи з одночасним утворенням територіальних органів Міністерства юстиції України - міжрегіональних управлінь з питань виконання покарань.

Позивач вказує на те, що реалізація оскаржуваних постанов матиме наслідком порушення трудових прав членів Профспілки у зв'язку з реорганізацією та ліквідацією центрального апарату та територіальних управлінь.

Відповідно до пункту 1.6 Статуту Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби, затвердженого Установчим з'їздом Всеукраїнської громадської організації «Профспілка персоналу пенітенціарної системи України» 25.05.2011, основним завданням профспілки є представництво і захист прав та інтересів членів Профспілки в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у взаємовідносинах з центральними органами виконавчої влади з питань виконання покарань, кримінально-виконавчою інспекцією, установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами та організаціями, створеними для виконання завдань Служби, з метою забезпечення здійснення прав кожного члена Профспілки, які передбачені законодавством України щодо покращення умов професійної (службової, трудової) діяльності, підвищення життєвого рівня, забезпечення інших соціальних гарантій.

Відповідно до статті 2 Закону України від 15.09.1999 № 1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1045-ХІV) професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Статтею 19 Закону № 1045-ХІV встановлено, що профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Згідно із статтею 25 Закону № 1045-ХІV профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації, представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.

Таким чином, професійні спілки наділені правом представляти та захищати інтереси трудового колективу, зокрема у відносинах з управління підприємствами, у тому числі шляхом звернення до суду, а тому суд зазначає про підміну понять позивачем "консультації з громадськістю" та "відносини трудового колективу із роботодавцем".

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

З огляду на встановлені у суді обставини щодо відсутності порушеного права позивача постановами Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 343 та № 348 та оскільки зазначені постанови прийняті з дотриманням процедури, визначеної Регламентом Кабінету Міністрів України, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Чернігівської обласної організації Всеукраїнської профспілки персоналу органів і установ пенітенціарної служби (14000, м. Чернігів, вул. Комсомольська, 2) до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) про визнання протиправними та скасування постанов відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Головуючий М.А. Бояринцева

Судді В.В. Аверкова

Н.М. Шевченко