Рішення № 78559051, 14.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3663/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у обчисленні та виплаті компенсації пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з листопада 2016 року по березень 2018 року позивачу;

- зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, в період з листопада 2016 року по березень 2018 року позивачу;

- зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно ст.382 КАС України (а.с.3).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Згідно постанови від 27.11.2017 року по справі № 408/3612/17-а, яке набуло чинності 17.02.2018 задоволено його позов до відповідача про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії.

В березні 2018 року згідно рішення суду йому було сплачено суму заборгованості у розмірі 130586,00 грн. - без сплати компенсації. Згідно розрахунку компенсація за період з листопада 2016 року по березень 2018 року складає 40 792,00 грн. з урахуванням 3% річних. На звернення через портал ПФУ щодо виплати компенсації з листопада 2016 по березень 2018 відповідач не відповів.

Позивач зазначив, що ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-1V передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком з нарахуванням компенсації частини доходів. При цьому, компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-111 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 для реалізації цілей та завдань згаданого Закону. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV. статтею 2 Закону № 2050- ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення. Відмова відповідача у виплаті компенсації пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати є неправомірною, оскільки виплата пенсії особі на підставі рішення суду не змінює суті цих виплат та не перетворює їх в одноразову виплату, а тривале не нарахування пенсії за минулі періоди сталося з вини відповідача, у зв'язку з призначенням позивачу заниженого розміру пенсії, внаслідок порушення закону, а тому, як вважає позивач, має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 04.12.2018 за вхідним реєстраційним номером 37214/2018 надав відзив на позовну заяву від 30.11.2018 №9787/08-21 (а.с.88-90), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що відповідно даних Інформаційного центру персоніфікованого обліку Центральної бази даних одержувачів пенсій Пенсійного фонду України до звернення до управління ОСОБА_1 перебував на обліку в Старобільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області. В подальшому позивач 10.05.2017 року надав заяву на переведення виплати пенсії до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області. Позивач є пенсіонером за віком. 18.05.2017 позивача включено до списку осіб №3171/02-18, які звернулись за призначенням (відновленням) пенсій для розгляду на Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Згідно отриманого 07.12.2017 рішення № 114 від 07.12.2017 Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1. відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат у вигляді пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

Відповідно до рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної адміністрації від 14.07.2017 року №520 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 скасовано.

На виконання рішення Біловодського районного суду за справою № 408/3612/17-а від 27.11.2017 року електронна пенсійна справа взята в управлінні на облік 12.12.2017 року. Рішення суду виконано в частині негайного виконання: сума пенсії за квітень 2017 року була перерахована у лютому 2018 року 5455,35 грн. на картковий рахунок позивача, відкритого в ТВБВ №10012/01 філії ЛОУ АТ "Ощадбанк". Дата виплати 15 число. Після отримання 27.02.2018 ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду за справою № 408/3612/17-а від 19.02.2018 року виплату пенсії ОСОБА_1 01.03.2018 року було поновлено з 1 травня 2017 року. Пенсія за період з 01.05.2017 по 31.03.2018 у сумі 100846,00 грн. та пенсія квітня 2018 року у розмірі 13730,00 грн. перерахована у квітні місяці 2018 року на картковий рахунок пенсіонера, відкритого в ТВБВ №10012/01 філії ЛОУ АТ "Ощадбанк". Дата виплати 15 число. Пенсія з травня 2018 року перераховується на картковий рахунок щомісяця. Виконання рішення суду підтверджується Розпорядженням № 45569 від 12.12.2017 про призначення та виплату пенсії за один місяць та Розпорядження № 810058 від 01.03.2018 призначення виплати за рішенням суду.

Таким чином, як зазначив відповідач, виконуючи вимоги постанов Біловодського районного суду та Донецького апеляційного суду управління своєчасно приймало рішення про нарахування та виплату пенсії. Вимоги ОСОБА_1 щодо здійснення розрахунку та виплати компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії не відповідають обставинам, що склалися. Відповідач вважає, що позивачем зроблено хибний висновок щодо норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати».

Відповідач також зазначив, що від позивача 02.09.2018 електронною поштою надійшла скарга, якою запропоновано управлінню у добровільному порядку обчислити компенсації втрати частині доходів з суми пенсії. Вини управління в тому, що воно виконувало вимоги законодавства України і не мало змоги продовжити виплати пенсійного забезпечення ОСОБА_1 за його заявою наданою 10.05.2018, місце перебування якого до теперішнього часу не встановлено з 2017 року та пояснення з цього приводу надано листом №7547/07-20 від 12.09.2018 та запропоновано звернутися до управління, однак до теперішнього часу до управління наочно не звернулось. На підставі викладеного, відповідач вважає заяву позивача не обґрунтованою, безпідставною та просив суд відмовити в її задоволенні.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 05.11.2001 року Брянківським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94100, АДРЕСА_1 (а.с.102-103,104).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 від 13.08.2008 (а.с.105).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 05.05.2017 НОМЕР_4 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.54).

На виконання ухвали суду від 15.11.2018 Управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що рішенням (розпорядженням) №520 від 14.07.2017 скасовано довідку про взяття на облік ОСОБА_1 НОМЕР_4 від 05.05.2017 (а.с.86).

27.11.2017 Біловодським районним судом Луганської області по справі №408/3612/07-а позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та дискримінаційними дії управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з дати припинення виплати пенсії за попереднім місцем перебування на обліку. Звернуто постанову у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області у місячний строк з моменту набрання постановою законної сили подати звіт про виконання цього судового рішення (а.с.66-70).

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.02.2018 у задоволенні клопотання Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 27 листопада 2017 року у справі № 408/3612/17-а повернуто Управлінню Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (а.с.80-81).

02.09.2018 позивач звернувся зі скаргою до відповідача, в якій у добровільному порядку запропонував обчислити та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів з суми пенсії за період з листопада 2016 року по березень 2018 року (а.с.8).

На звернення позивача, відповідачем 11.09.2018 за №ВЕБ-12001-Ф-С-18-019320 надано відповідь, в якій зазначив, що згідно постанови Біловодського районного суду Луганської області від 27.11.2017 року №408/3612/17-а нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів з суми пенсії не передбачено. Територіальним управлінням виконано рішення суду в повному обсязі (зворотній бік а.с.8).

Позивач вважає, що зазначена відмова не ґрунтується на вимогах закону, а тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно статті 7 Закону № 2050-ІІІ , відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), Верховного Суду викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, якими також визначено, що для задоволення вимог про стягнення заявленої компенсації потребується дослідження документів та інших обставин, необхідних для встановлення права особи на компенсацію та обчислення конкретного її розміру.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України від 19.10.2000 року №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене в сукупності та враховуючи встановлені обставини, які свідчать про порушення встановлених строків виплати пенсії позивачу, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на одержання компенсації втрати частини доходів на підставі частини 2 статті 46 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за період з 01.04.2017 по 01.04.2018.

Разом з цим, з урахуванням приписів частини 2 статті 9, частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини щомісячних сум заборгованості пенсії за період з 01.04.2017 по 01.04.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивача компенсацію втрати частини щомісячних сум заборгованості пенсії за період з 01.04.2017 по 01.04.2018, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсійного забезпечення.

Щодо зазначеного періоду з 01.04.2017 по 01.04.2018, то суд зазначає про те, що саме цей період, а не зазначений позивачем у позовній заяві, підлягає обрахуванню компенсації, оскільки розпорядженням відповідача №45569 від 12.12.2017 позивача взято на облік з 01.04.2017 (а.с.49). За таких обставин саме з цієї дати починається період, що підлягає обрахуванню компенсації.

В подальшому, за рішенням суду відповідач поновив виплату пенсії позивачу і перерахував у квітні 2018 року всю суму невиплаченої пенсії. Таким чином лише у квітні 2018 році позивач отримав пенсію, на яку мав право починаючи з квітня 2017 року. При цьому відповідач самостійно не нарахував та не виплатив позивачу разом з пенсією компенсацію втрати частини доходів на підставі частини 2 статті 46 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вже вище вказано, відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Оскільки сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим, суд вважає, що позивачем у даному випадку строк звернення до суду не пропущений, так як позивач має право на звернення до суду протягом всього часу протягом якого тривала бездіяльність з боку відповідача.

Враховуючи вищевикладене доводи відповідача є необґрунтованими.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 15.11.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 704,80 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01.04.2017 по 01.04.2018.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд.20, код ЄДРПОУ 21792637) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94100, АДРЕСА_1) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.04.2017 по 01.04.2018.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94100, АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд.20, код ЄДРПОУ 21792637) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94100, АДРЕСА_1) відшкодування судових витрат у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова