Рішення № 78559046, 14.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3585/18

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Лисичанську Луганської області), в якому позивач просить суд:

1) визнати неправомірною відмову відповідача в здійсненні законного перерахунку пенсії позивачу на підставі статті 50, частини третьої статті 59 Закону України від 28.01.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

2) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату основної державної пенсії позивачу на підставі частини третьої статті 59 прямої дії Закону України від 28.01.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, згідно відсотку втрати працездатності 75 % починаючи з 01.10.2017;

3) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю позивачу на підставі статті 50 Закону України від 28.01.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.10.2017.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач є учасником ліквідації наслідків ЧАЕС, під час проходження дійсної строкової служби позивач став особою з інвалідністю, що підтверджується посвідченнями: інваліда війни 2-ї групи, особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1-ї категорії, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, посвідченням та нагрудним знаком ветеран військової служби; експертним висновком від 08.06.2016 № 8800; довідками МСЕК від 05.07.2016 12 ААА № 441278 та 12 ААА № 008821 про 2-гу групу інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ступень втрати професійної працездатності 75%; військовим квитком НОМЕР_2 про проходження дійсної строкової служби.

Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію на підставі Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач 17.10.2018 звернувся до відповідача із заявою, якою просив здійснити перерахунок пенсії з урахуванням вказаних змін в законодавстві України.

Листом від 29.10.2018 відповідач повідомив, що пенсія розрахована згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, розрахований за правилами, визначеними пунктом 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, основний розмір пенсії з 01.10.2017 склав 10077,94 грн. Натомість з 01.01.2018 основний розмір пенсії складає вже 7796,78 грн.

Таке зменшення розміру пенсії відбувається через помилкову формулу, визначену пунктом 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, де мінімальна заробітна плата зростає набагато менше ніж середня заробітна плата в Україні. Тобто формула розрахунку розміру пенсії, визначена пунктом 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, суперечить статтям 59, 67 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач зауважує, що визначені у статті 59 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» умови та підстави призначення пенсії по інвалідності відповідній категорії осіб не змінювалися.

Отже, починаючи з перших редакцій Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», основна державна пенсія згідно з частиною третьою статті 59 цього Закону, що розраховується особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, обчислювалася та обчислюється по прямій дії Закону, з п'ятикратного розміру заробітної плати.

З комплексного аналізу положень Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати: порядок і розміри встановлення додаткової пенсії постраждалим від аварії на ЧАЕС (стаття 50), порядок обчислення середньомісячного заробітку для призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок ЧАЕС, призначеної відповідно до статті 54 цього Закону (статті 54, 57). Можливість Кабінету Міністрів України визначати вказані механізми внесенням змін до цих статей Закону завжди чітко прописана у вищевказаних статтях. У статті 59 Закону така можливість не прописана, що доводить відсутність у Кабінету Міністрів України права регулювання своїми актами механізму застосування цієї статті Закону.

Таким чином, пенсія має обчислюватися виключно на підставі статті 59 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Щодо додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, позивач зазначив, що Конституційний Суд України у пункті 3.2 рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 щодо конституційності змін до статті 60 «Право вибору пільг та компенсацій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначив, що стаття 60 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягає стаття 60 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII, а саме: «Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватися й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України».

Таким чином, позивачу має бути нарахована додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю у відповідності до статей 49, 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01 жовтня 2018 року.

На підставі вищевикладеного позивач просив зобов'язати відповідача зробити перерахунок та виплату основної державної пенсії та здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії.

Ухвалою суду від 09.11.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (т. 1 арк. спр. 30-31).

На виконання вимог ухвали суду позивачем 19 листопада 2018 року до суду надано уточнений адміністративний позов, приведений відповідність з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України (т. 1 арк. спр. 35-38).

Ухвалою суду від 20 листопада 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (т. 1 арк. спр. 1-2).

Від УПФУ в м. Лисичанську Луганської області надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 арк. спр. 63-64), в якому відповідач заперечує проти задоволення вимог з таких підстав.

Так, з посиланнями на статтю 3 Закону України «Про звернення громадян» та частину першу статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач зауважує, що позивач 17.10.2018 звернувся до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області із письмовим зверненням, яке не є заявою про призначення (перерахунок) пенсії.

Згідно з постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.10.2017 з урахуванням п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом для відповідного року, за формулою, визначеною пунктом 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Що стосується нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю позивача, відповідач зазначає, що пунктом 15-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни» таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав. Позивач 11.07.2016 отримав посвідчення інваліда війни. Сума підвищення інвалідам війни згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачується в сумі більшій аніж додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, що визначена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», тому з 13.07.2016 позивач отримує саме підвищення інвалідам війни 2 групи.

Таким чином, відповідач вважає, що законні підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

По справі від учасників справи надійшли такі заяви, клопотання та судом вчинено такі процесуальні дії:

- від позивача: клопотання про розгляд справи у спрощеному провадженні від 03.11.2018 (т. 1 арк. спр. 29, 33); заява-повідомлення про отримання заперечень відповідача від 07.12.2018 (т. 2 арк. спр. 1); відповідь на заперечення відповідача (т. 2 арк. спр. 11-13);

- від відповідача: клопотання про продовження строку виконання вимог ухвали суду від 29.11.2018 № 9548/07-33 (т. 1 арк. спр. 53, 60); клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін від 30.11.2018 № 9668/07-33 (т. 1 арк. спр. 58, 59);

- ухвалою суду від 29.11.2018 клопотання про продовження строку виконання вимог ухвали суду від 29.11.2018 № 9548/07-33 повернуто заявнику без розгляду (т. 1 арк. спр. 35-36);

- ухвалою суду від 14.12.2018 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у загальному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін (т. 2 арк. спр. 18-19);

- ухвалою суду від 14.12.2018 заяву-повідомлення від 07.12.2018 та відповідь на заперечення відповідача від 11.12.2018 повернуто заявнику без розгляду (т. 2 арк. спр. 20).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

З копій посвідчень від 11.07.2016 серії НОМЕР_3, від 21.04.1998 серії НОМЕР_4, від 04.08.2015 серії НОМЕР_5 с, від 08.06.2017 серії НОМЕР_6 (т. 1 арк. спр. 39) встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, є особою з інвалідністю 2 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З копій експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 08.06.2016 № 8800 (т. 1 арк. спр. 39 зв.), довідки до акта огляду МСЕК від 05.07.2016 серії 12 ААА № 441278 та довідки МОЗ України про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 05.07.2016 серії 12 ААА № 008821 (т. 1 арк. спр. 40) слідує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи з 30.06.2016 за захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ступінь втрати працездатності - 75 %.

За даними копії військового квитка від 27.01.1989 НОМЕР_2 ОСОБА_1 проходив військову службу з квітня 1989 року по 22 лютого 1991 року (т. 1 арк. спр. 41).

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018 у справі № 415/7858/17 за позовом ОСОБА_1 до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області про визнання бездіяльності незаконною та вчинення певних дій, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018, позовну заяву задоволено; визнано бездіяльність УПФУ в м. Лисичанську Луганської області з перерахунку пенсії учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження ним дійсної строкової служби ОСОБА_1, що став особою з інвалідністю, у зв'язку зі зміною частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» незаконною; зобов'язано УПФУ в м. Лисичанську Луганської області зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1, який внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби став особою з інвалідністю, пенсію з інвалідності з 01.10.2017 з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на початок відповідного року (т. 1 арк. спр. 42-43, 43 зв.-44). Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою УПФУ в м. Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області про визнання бездіяльності незаконною та вчинення певних дій (т. 1 арк. спр. 242).

Дослідженням вказаних судових рішень встановлено, що ОСОБА_1 23.11.2017 звернувся до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області з заявою в якій, посилаючись на те, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, має групу інвалідності, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації аварії на ЧАЕС, проходив дійсно військову службу, внаслідок чого став особою з інвалідністю, просив провести перерахунок його пенсії у зв'язку з прийняттям постанови КМУ від 15.11.2017 року № 851.

На наведене звернення відповідач листом від 05.12.2017 № 224/К-7 повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії відповідно до постанови КМУ від 15.11.2017 № 851, у зв'язку з не підтвердженням факту участі в ліквідації наслідків аварії ЧАЕС під час проходження дійсної строкової служби, внаслідок чого він став інвалідом.

Факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби та отримання внаслідок цього інвалідності, підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: - випискою з військового білета серія НОМЕР_2 від 27.01.1989, згідно якою позивач, 1964 р. н., проходив військову службу з квітня 1989 року по 22.02.1991; - довідкою від 02.01.2016 Лисичанського міського військового комісаріату № 1-д якою підтверджено, що позивач відповідно до його військово-облікових документів дійсно в період з 26.04.1989 по 10.03.1991 проходив строкову військову службу на офіцерських посадах. Підстава: Особова справа № 9276; - довідкою до акта огляду МСЕК серія 12 ААА № 441278 (повторний огляд) про встановлення позивачеві 2 групи інвалідності з 30.06.2016, причина інвалідності захворювання пов'язане з виконанням обов'язку військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; - експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 08.06.2016 № 8800 засідання № 32 підтверджено, що захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Із копії посвідчення серія Є №129284, виданого 11.07.2016 УПСЗН Лисичанської міської ради, вбачається, що позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

Також, копією посвідчення серії НОМЕР_6, виданого 08.06.2017 Луганським обласним військовим комісаріатом, та нагрудним знаком «Ветеран військової служби», підтверджується право позивача на пільги, установлені законодавством України для ветеранів військової служби.

З посиланням на положення Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким внесені зміни до частини третьої статті 59 Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Лисичанський міський суд Луганської області вважав позовну заяву ОСОБА_1 такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції погодив висновок суду першої інстанції про те, що наданими документами підтверджується право позивача на перерахунок пенсії у відповідності до вимог пункту 9-1 Порядку від 15.11.2017 № 851, а тому правомірно задоволено позов.

На виконання рішень суду УПФУ в м. Лисичанську Луганської області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 з урахуванням п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом для відповідного року, що підтверджено розпорядженням УПФУ в м. Лисичанську Луганської області від 07.06.2018 № 175140 (т. 1 арк. спр. 22, 202).

Дослідженням розпорядження від 07.06.2018 № 175140 та протоколу індивідуального перерахунку встановлено, що позивачу проведений перерахунок пенсії, призначеної за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з жовтня 2017 року по червень 2018 року. Сума призначеної пенсії з 01.10.2017 - 10658,74 грн, з 01.01.2018 - 8377,48 грн (т. 1 арк. спр. 202, 203).

Не погодившись з таким перерахунком, позивач звернувся до відповідача із заявою від 17.10.2018, в якій просив, зокрема: провести належне обчислення та виплату його державної пенсії у відповідності до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII шляхом множення п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, помноженого на 75 % втрати працездатності, починаючи з 01.10.2017; нарахувати та сплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно зі статтями 49, 50 Закону № 796-XII, починаючи з 01.10.2017 (т. 1 арк. спр. 20).

Листом УПФУ в м. Лисичанську Луганської області від 29.10.2018 № 360/К-7 повідомлено позивача про проведений згідно з постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018 перерахунок пенсії з 01.10.2017 з урахуванням п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом для відповідного року, за формулою, визначеною пунктом 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (т. 1 арк. спр. 21).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Згідно із статтею 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України (частина перша).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (частина друга).

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (частина четверта).

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (частина сьома).

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», заява № 43331/12, п. 21, 27, 28 ухвала від 03 червня 2014 року, зазначив, що Суд вже зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (див. рішення у справах «Аррас та інші проти Італії» (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14 лютого 2012 року, та «Сухобоков проти Росії» (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13 квітня 2006 року). У цій справі національні суди розглянули скаргу заявниці щодо зменшення розміру її пенсії та дійшли висновку, що сума пенсійних виплат була зменшена після внесення змін до відповідних законодавчих актів. Щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавства, Суд констатує, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

У цій справі немає доказів того, що відповідні зміни до Закону України про державний бюджет України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, Суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.

Суд також зазначає, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю (див. ухвалу щодо прийнятності від 8 жовтня 2013 року у справі «Да Консесау Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії» (Da Conceiзгo Mateus and Santos Januario v. Portugal), заяви № 62235/12 та № 57725/12).

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 58 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду. Таким чином, відповідач у справі - орган владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладені владні управлінські функції у сфері пенсійного забезпечення.

Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 796-ХІІ він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Так, статтею 59 Закону № 796-XII в новій редакції, яка застосовується з 01 жовтня 2017 року, встановлено, що пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.

Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), або відповідно до статті 54 цього Закону.

Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Такі зміни внесені Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким статтю 59 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, яка застосовується з 01 жовтня 2017 року.

Пунктом 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Порядок № 1210), передбачено, що за бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за формулою:

де П - розмір пенсії;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, визначається як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки;

Кзс - середньомісячний коефіцієнт заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії;

Кв - розмір відшкодування фактичних збитків (у відсотках).

Середньомісячний коефіцієнт заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії (Кзс), визначається за формулою:

де Зп (мін) - розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року;

Зс1 - середня заробітна плата (дохід) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року.

Розмір відшкодування фактичних збитків (Кв) визначається як відсоток втрати працездатності, визначений органами медико-соціальної експертизи.

У разі зміни розміру мінімальної заробітної плати проводиться перерахунок зазначених пенсій виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Зазначений Порядок № 1210 доповнено пунктом 9-1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 851 «Про внесення змін до порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та застосовується з 01 жовтня 2017 року.

Цією ж постановою Кабінету Міністрів України внесено зміни до Пункту 1 Порядку № 1210, а саме розширено перелік статей Закону № 796-XII, на які поширюється дія Порядку, шляхом включення до нього статті 59 Закону № 796-XII, зазначені зміни застосовуються з 01 жовтня 2017 року.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що позивач отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків, призначену за Законом № 796-XII.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 23.11.2017 про перерахунок пенсії у зв'язку зі змінами у законодавстві, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії згідно з пунктом 9-1 Порядку № 1210 (т. 1 арк. спр. 230).

Відповідач листом від 05.12.2017 № 224/К-7 відмовив позивачу у проведенні такого перерахунку (т. 1 арк. спр. 231).

Саме через відмову УПФУ в м. Лисичанську Луганської області здійснити перерахунок пенсії позивача згідно з пунктом 9-1 Порядку № 1210, між сторонами виник спір, який вирішено постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018 у справі № 415/7858/17, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018.

На виконання постанови Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018 у справі № 415/7858/17 УПФУ в м. Лисичанську Луганської області винесено розпорядження від 07.06.2018 № 175140, згідно з яким суму пенсії позивача обраховано за формулою, визначеною пунктом 9-1 Порядок № 1210.

Тобто, судом встановлено, що спір у даній справі виник через незгоду позивача з перерахунком розміру його пенсії, здійсненим відповідачем на виконання постанови Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018, яка набрала законної сили та є обов'язковою до виконання.

Суду не надано доказів, що за період з моменту виникнення спору між позивачем та УПФУ в м. Луганську Луганської області щодо відмови останнього здійснити перерахунок пенсії за заявою позивача від 23.11.2017 згідно з пунктом 9-1 Порядку № 1210, який вирішено постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018, до розгляду та вирішення даної справи у законодавстві, яким врегульовано питання пенсійного забезпечення військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, відбулися суттєві зміни, внаслідок настання яких закінчилася подальша дія рішення суду.

Відповідно, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний неухильно виконувати постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018 у справі № 415/7858/17 до закінчення подальшої дії такого судового рішення.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у даній адміністративній справі позивач намагається спонукати відповідача - суб'єкта владних повноважень до невиконання рішення суду, що є неприпустимим.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що в силу вимог пункту 4 розділу XV Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі, якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

За даними пенсійної справи УПФУ в м. Лисичанську Луганської області продовжує виплату позивачу пенсії у розмірі, обрахованому станом на 01.10.2017, а не у зменшеному розмірі.

Відповідно, твердження позивача, що відповідач, обраховуючи пенсію позивача за формулою, визначеною пунктом 9-1 Порядку № 1210 звужує та погіршує права позивача, суд вважає безпідставними.

Твердженням позивача, що формула, визначена пунктом 9-1 Порядку № 1210 суперечить положенням частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, та є незастосовною до спірних правовідносин через відсутність у Кабінету Міністрів України права регулювати своїми актами механізм застосування статті 59 Закону № 796-XII, суд не надає оцінки, оскільки законність Порядку № 1210 не є предметом доказування у даній справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача до здійснення перерахунку та виплати основної державної пенсії позивачу на підставі частини третьої статті 59 прямої дії Закону № 796-XII, тобто з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, згідно відсотку втрати працездатності 75 %, починаючи з 01.10.2017, тобто всупереч постанови Лисичанського міського суду Луганської області від 19.01.2018.

Надаючи правову оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю позивачу на підставі статті 50 Закону України від 28.01.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.10.2017, суд виходить з такого.

Згідно з посвідченням від 21.04.1998 серії НОМЕР_4 позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1.

Також, згідно з посвідченням від 11.07.2016 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Як слідує з матеріалів пенсійної справи позивача, копія якої наявна в матеріалах справи, за заявою позивача від 13.07.2016 про перерахунок пенсії (т. 1 арк. спр. 171) УПФУ в м. Лисичанську Луганської області розпорядженням від 19.07.2016 № 175140 (т. 1 арк. спр. 187) встановило підвищення як інваліду армії, прирівняному до інвалідів війни 2 групи, до пенсії позивача в розмірі 452,00 грн.

Згідно з розпорядженням відповідача від 17.05.2017 розмір підвищення як інваліду війни 2 групи складає 524,80 грн (т. 1 арк. спр. 192).

Відповідно до розпорядження відповідача від 07.06.2018 позивачу нараховано та виплачується підвищення як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі 580,80 грн (т. 1 арк. спр. 202).

Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Статтею 50 Закону № 796-XII визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 1 пункту 13 Порядку № 1210 визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорії 1: для інших осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: особам з інвалідністю ІІ групи - 227,76 грн.

Пунктом 15-1 Порядку № 1210 визначено, що особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.

Оскільки сума підвищення до пенсії згідно із Законом № 3551-ХІІ є більшою аніж додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, що визначена за Законом № 796-XII, позивачу з 13.07.2016 виплачується саме підвищення особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи.

Вимоги позивача щодо виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, визначеної за Законом № 796-XII, одночасно із підвищенням до пенсії відповідно до Закону № 3551-ХІІ суперечить положенням пункту 15-1 Порядку № 1210, відповідно, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд вважає безпідставними посилання позивача в обґрунтування заявленої вимоги на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, згідно з пунктом 3.2 якого стаття 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягає стаття 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ, а саме:

«Стаття 60. Інші пільги та компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватися й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України».

Так, статтею 19 Закону № 796-XII визначено, що компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій.

Статтею 20 Закону № 796-XII визначено перелік компенсацій та пільг громадянам, віднесеним до категорії 1.

До цього переліку не віднесена додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, яка, у свою чергу, згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 796-XII є видом пенсії, яка встановлюється особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи даний спір, суд, керуючись частиною другою статті 2 КАС України, зобов'язаний перевірити рішення суб'єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 10 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: 93100, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області (місцезнаходження: 93113, Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця ім. В. Сосюри, будинок 347, код за ЄДРПОУ 21792407) про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова