Постанова № 78546166, 04.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 року м. Одеса

справа № 496/4272/17

провадження № 22-ц/785/6292/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Маслова Р.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Августівська сільська рада Біляївського району Одеської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 травня 2018 року у складі судді Бурана В.М., ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік ОСОБА_3, після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинокза адресою: АДРЕСА_1, який належав чоловіку на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 1999 року , посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованого в Августівської сільської раді у погосподарській книзі за №9/753.

Позивач звернулась у шестимісячний термін до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але нотаріус відмовив її у зв'язку з відсутністю державної реєстрації вказаного майна. З питання державної реєстрації права власності на житловий будинок вона звернулась з заявою до державного реєстратора, але їй було відмовлено(а.с.2-4).

Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача надав заяву про розгляд справи без його участі, позов визнав в повному обсязі.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 12 квітня 2018 року, було відмовлено в прийнятті відповідачем позову (а.с. 75,85).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21 травня 2018 року у позові відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що чинне законодавство передбачає можливість здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05серпня 1992 року. Згідно довідки сільської ради та технічного паспорту на будинок, будівництво було здійснено до вказаної дати.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_3 має право та можливість поза судовим порядком оформити правовстановлюючі документи на зазначений житловий будинок, який належав померлому і реалізувати своє право на оформлення права власності на спадкове майно, за п. 66 Постанови Кабінету Міністрів від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким передбачено процедуру держаної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна спадкоємцями, у разі якщо спадкодавець своє право не зареєстрував(а.с.93-95).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову.

Неправильність рішення суду мотивувала порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не враховано, що житловий будинок належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 23 грудня 1999 року, який зареєстрований у Августівській сільській раді у погосподарській книзі за №9/753.

Зазначала, що під час укладання угоди у договорі купівлі-продажу помилково не були вказані надвірні споруди: літ. «Б» - сарай, І-цистерна, 1-2 огорожа, які існують з 1965 року, і були придбані разом з будинком, що підтверджується записами у погосподарській книзі Августівської сільської ради та випискою з неї від 08 листопада 2017 року.

Крім того, у погосподарської книзі виконкому Августівської сільради за період 2016-2020 роки зазначено, що головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 На земельній ділянці площею 0,40 га розташований житловий будинок з надвірними спорудами: сарай, цистерна, огорожа. У розділі II «Житловий будинок» зазначена наступна інформація: житловий будинок - 1965 року побудови, загальною площею 64,8 кв. м., житловою площею 26,2 кв. м., сарай 2000 року побудови, цистерна - 1965 року побудови, огорожа 1985 року побудови». Тобто, у договорі купівлі продажу вказана житлова площа будинку 15 кв.м., а не вказана дійсна площа житлового будинку, яка існувала на час укладання договору купівлі - продажу - 64,8 кв. м, житлова площа - 26,2 кв. м.

Посилалася на те, що нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що з 01 січня 2013 року набуло чинності нове законодавство щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, а тому проведення реєстрації пов'язується з моментом виникнення права власності на нерухоме майно. Будинок який належить померлому не зареєстрований на підставі закону з 01 січня 2013 року(а.с.14-15).

Також вона зверталася з заявою до ДП «Державний інститут судових економіко - правових та технічних досліджень з метою зареєструвати право власності на будинок, але їй було відмовлено.

Крім того, стверджувала, що заявлений позов представник Августівської сільської ради визнав, але не зважаючи на вказані обставини суд відмовив в позові у зв'язку з тим, що вона має можливість отримати право власності у порядку спадкування на вказаний будинок у позасудовому порядку, при тому, що вона використала всі можливості для отримання спадщини в поза судовому порядку.

Правом на подання відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись апеляційним судом належним чином, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові у його відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_3 має право та можливість поза судовим порядком оформити правовстановлюючі документи на вищевказаний житловий будинок, який належить померлому і реалізувати своє право на оформлення права власності на спадкове майно.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

За змістом норм ст.ст. 1268-1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Відповідно до ч.3,4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис № 11254 від 20 листопада 2013 року (а.с. 8).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, позивач є дружиною померлого ОСОБА_3, шлюб укладено 02 квітня 1976 року (а.с. 7).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок під АДРЕСА_1 який складається з: літ. «А»: 1-1 веранда площею 5,4 кв. м, 1-2 веранда площею 4,8 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв. м, 1-4 житлова кімната площею 9,8 кв.м, 1-5 кухня площею 11,2 кв. м, 1-6 санвузол площею 9,6 кв.м, 1-7 коридор площею 2,9 кв.м, 1-8 душева площею 4,7 кв.м, загальною площею 64,8 кв.м, житловою площею 26,2 кв.м, допоміжною площею 38,6 кв.м. та надвірних споруд: літ. «Б» - сарай, І-цистерна, 1-3 огорожа, що має своє відображення в технічному паспорті від 20 жовтня 2017 року(а.с. 16-21).

Житловий будинок належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 1999 року, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського нотаріального округу Одеської області Шустовою Н.С., за реєстр № 2288, зареєстрований 22 грудня 2003 року в Августівській сільській раді у погосподарській книзі за № 9/753. (а.с. 9).

Як вбачається з договору купівлі - продажу від 21 грудня 1999 року, нотаріусом відповідно до ст. 227 ЦК України вказано покупцю, що даний договір підлягає реєстрації у виконкому Августівської сільської ради.

Між тим, під час укладання угоди у договорі купівлі-продажу не були вказані надвірні споруди: літ. «Б»- сарай, І-цистерна, 1-2 огорожа, які існують з 1965 року, і були придбані разом з будинком, що підтверджується довідкою, виданою 12 липня 2016 року, за № 806 Августівською сільською радою та довідкою наданою до апеляційного суду.

Також у договорі купівлі-продажу вказана площа житлового будинку 15 кв. м, тоді як загальна площа будинку становить - 64,8 кв. м, житлова площа - 26,2 кв. м.

З моменту придбання домоволодіння в 1999 році до теперішнього часу ніякої реконструкції будинку та добудови будівель та споруд не проводилося, площа не змінювалася, тому самовільних споруд немає, що підтверджується довідкою виданою 12 липня 2016 р. за № 806 Августівською сільською радою(а.с.11, 103).

Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,40 га (із них: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,15 га для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться в розпорядженні Августівської сільської ради. Державний акт на землю не видавався. (а.с. 11).

30 квітня 2014 року позивач звернулася до державного нотаріуса Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Михальової Л.І. з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка, а зв'язку з чим була відкрита спадкова справа за № 263/2014. Діти позивачки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надали до нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття спадщини на користь позивача(а.с. 34-72).

08 липня 2016 року нотаріус своєю постановою відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказаний житловий будинок у зв'язку із відсутністю державної реєстрації вказаного будинку(а.с. 14).

З питання державної реєстрації права власності на житловий будинок ОСОБА_1 звернулася з заявою до ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», але державний реєстратор відмовила у державній реєстрації своїм рішенням від 21 лютого 2017 року та вказала, що державна реєстрація права власності на житловий будинок була проведена за ОСОБА_3 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення(а.с. 15).

За технічним паспортом, виданим 23 листопада 2018 року зафіксовано факт будування житлового будинку у 1965 році, сараю «Б» - 1991 року, цистерни 1 - 1965 року, огорожі 1-2 - 1985 року.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася до набрання чинності ЦК України трьома підзаконними нормативними актами, а саме:

- Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56;

Однак з урахуванням положень пунктів 1, 4 та 6 Інструкції її дія не поширювалась на сільські населені пункти.

- Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Ці нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, хоча виникнення права власності на нерухомість не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України.

- Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 № 1952-IV (у редакції Закону України від 11лютого 2010 № 1878-VI із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04 липня 2012 № 5037-VI; далі - Закон) державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 01 січня 2013 року проводиться державним реєстратором прав на нерухоме майно органу державної реєстрації, а також нотаріусами як спеціальними суб'єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора.

Установлено й гарантії захисту для тих суб'єктів речових прав, які набули своїх прав до набрання чинності цим Законом (до 1 січня 2013 року). Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними в разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умови, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад належали питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Починаючи з 1979 року, в селах було запроваджено ведення погосподарських книг, які були особливою формою статистичного обліку і де відображалась інформація про склад домоволодіння, загальну та жилу площу житлового будинку, рік введення в експлуатацію, а також про «голову господарства».

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічні акти), що підтверджували право приватної власності.

З огляду на викладене, право власності на збудоване до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення».

Таким чином, до 05 серпня 1992 року законом не передбачалося процедури введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності у сільській місцевості.

Право власності ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу від 23 грудня 1999 року було зареєстровано 22 грудня 2003 року в Августівській сільській раді у погосподарській книзі за № 9/753.

При вирішенні цього спору суд першої інстанції встановив, що спірний житловий будинок за вказаною адресою належав померлому ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу від 23 грудня 1999 року, спадкоємцем якого її його дружина ОСОБА_1, яка проживала у спадковому будинку на час його смерті, інші спадкоємці діти померлого відмовились від спадщини на користь позивача.

Таким чином, спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина позивачка по справі, яка вступила в управління та володіння спадковим майном шляхом звернення 30 квітня 2014 року до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за наслідками подання якої Сьомою Одеською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа за № 263/14(а.с.14-15).

Як вбачається із довідки Августівській сільській раді 04 червня 2018 року, яка надана до нотаріальній контори, померлий ОСОБА_3 є власник житлового будинку 1965 року будівництва, загальною площею 64,8 кв.м., житловою 26,2 кв.м. та господарських споруд - сараю, цистерни, огорожі. Згідно запису по господарській книзі реконструкція та добудова житлового будинку за вказаний період не здійснювалась(а.с.103).

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність реєстрації права власності померлого ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, оскільки поза увагою суду залишилися наявні у матеріалах справи документи на підтвердження належності на праві власності померлому ОСОБА_3 вказаного будинку за договором купівлі - продажу та його реєстрація 22 грудня 2003 року в Августівській сільській раді у погосподарській книзі за № 9/753, що підтверджено довідками сільської ради.

Крім того, як вбачається з довідок Августівської сільської ради дійсно по господарській книзі значиться загальна площа будинку 64,8 кв.м., житловою 26,2 кв.м. та господарських споруд - сараю, цистерни, огорожі, що і було зареєстровано у сільської ради, коли реєстрація права власності не була обов'язковою.

Таким чином, померлим ОСОБА_3 було дотримано вимоги законодавства щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок, що підтверджується чинним на той час порядком такої реєстрації.

Також поза увагою суду залишилася та обставина, що орган місцевого самоврядування, не заперечує належності на праві власності померлому ОСОБА_3 вказаного будинку та господарських споруд і їх дійсна реєстрація по господарській книзі.

Висновок суду про те, що позивачка має право та можливість поза судовим порядком оформити правовстановлюючі документи на вищевказаний житловий будинок, який належав померлому і реалізувати своє право на оформлення права власності на спадкове майно за п. 66 Постанови Кабінету Міністрів від 25.12.2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є помилковий, оскільки позивачу відмовлено у реєстрації права власності на житловий будинок, відповідно до вимог цього закону, а також відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.

Оскільки позивач є спадкоємцем першої черги після смерті свого чоловіка ОСОБА_1М , який був власником вказаного будинку, але за життя не здійснив оформлення своїх прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

Крім того, відповідно до п.6 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно(стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Правовстановлюючим документом спадкодавця на час його смерті був договір купівлі - продажу від 23 грудня 1999 року,який зареєстровано 22 грудня 2003 року в Августівській сільській раді у погосподарській книзі за № 9/753.

З урахуванням вказаних обставин справи та вищенаведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 травня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований під АДРЕСА_1 який складається з літ. «А»: 1-1 веранда площею 5,4 кв.м, 1-2 веранда площею 4,8 кв.м, 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв.м, 1-4 житлова кімната площею 9,8 кв.м, 1-5 кухня площею 11,2 кв.м, 1-6 санвузол площею 9,6 кв.м, 1-7 коридор площею 2,9 кв.м, 1-8 душева площею 4,7 кв.м, загальною площею 64,8 кв. м, житловою площею 26,2 кв. м, допоміжною площею 38,6 кв. м. та надвірних споруд: літ. «Б» - сарай, І-цистерна, 1-3 огорожа, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка, ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді : /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков