Ухвала суду № 78526299, 13.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

13 грудня 2018 року місто Київ №640/20714/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1до третя особа про Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Державне підприємство "Селидіввугілля" визнання протиправними дій, скасування наказів, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо видання наказів від 07.11.2018 №557 та від 30.11.2018 №609;

- визнати протиправними та нечинними накази Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07.11.2018 №557 та від 30.11.2018 №609.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Через канцелярію суду представником позивача також було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних наказів від 07.11.2018 №557 та від 30.11.2018 №609.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що видання оспорюваних наказів суперечить положенням Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Позивач стверджує, що наказ від 30.11.2018 №609 суперечить Статуту державного підприємства «Селидіввугілля» в частині встановлення складу комісії з припинення діяльності цього підприємства. Крім того, за твердженням позивача, даний наказ фактично спрямований на ухилення від виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №826/10496/18, яке набрало законної сили. Також позивач наголосив, що у разі задоволення позовних вимог у даній справі, останній буде зобов'язаний усувати всі негативні наслідки управління підприємством неуповноваженими особами.

Заява товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 про забезпечення позову відповідає вимогам статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України щодо змісту та форми заяви про забезпечення позову.

Відповідно до приписів частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

На підставі наведених вимог Кодексу адміністративного судочинства України розгляд даної заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Згідно зі статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач займає посаду генерального директора Державного підприємства «Селидіввугілля».

Так, 07.11.2018 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України було прийнято наказ №557 «Про реорганізацію Державного підприємства «Селидіввугілля», яким вирішено, в тому числі, реорганізувати Державне підприємство «Селидіввугілля», утворити комісію з реорганізації Державного підприємства «Селидіввугілля», до якої включено, зокрема, позивача (голова комісії), затвердити План заходів з реорганізації Державного підприємства «Селидіввугілля».

Наказом відповідача від 30.11.2018 №609 було внесено зміни до його наказу від 07.11.2018 №557 шляхом виведення позивача зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «Селидіввугілля» та призначення на його місце ОСОБА_2 (голова комісії).

Щодо наявності ознак очевидної протиправності оскаржуваних наказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах, а також забезпечує формування державної політики у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання (пункт 1 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №208, далі також - Положення).

Згідно з наказом Міненерговугілля від 18.07.2017 №472, відповідач є засновником та уповноваженим органом управління Державного підприємства «Селидіввугілля».

Відповідно до вимог пункту 9 Положення, Міненерговугілля очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою України; Міністр має першого заступника, заступників Міністра, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Міністр як керівник міністерства: очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю (пункт 1); утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності (пункт 12); визначає обов'язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності (пункт 21); утворює комісії, робочі та експертні групи (пункт 25); підписує накази міністерства (пункт 27).

Аналогічні повноваження Міністра закріплені на рівні пункту 10 Положення.

Виходячи з системного аналізу наведених правових положень вбачається, що здійснення зазначених повноважень належить до компетенції Міністра Міненерговугілля, але такі повноваження можуть бути розподілені між його заступниками, у разі відсутності Міністра.

Так, наказом відповідача від 08.08.2018 №411 здійснено розподіл повноважень між Міністром Міненерговугілля, першим заступником, заступниками Міністра та державним секретарем міністерства. Також цим наказом установлено, що у разі відсутності Міністра його повноваження здійснює один з його заступників, визначений окремим наказом, крім: визначення політичних пріоритетів і стратегічних напрямів роботи міністерства та участі у прийнятті рішень на засіданні Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 розділу І додатку 1 до наказу відповідача від 08.08.2018 №411 додатково до наведених вище вимог Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення, підкреслено, що Міністр ОСОБА_4: очолює Міністерство, здійснює керівництво його діяльністю (підпункт 1); утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління Міністерства, затверджує їх положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства (підпункт 10); утворює комісії, робочі та експертні групи (підпункт 17); підписує накази міністерства (підпункт 19).

Тобто, прийняття рішень щодо утворення, ліквідації, реорганізації підприємств, що належать до сфери управління Міненерговугілля, у тому, числі утворення комісій з припинення (реорганізації), та підписання з цього приводу відповідних наказів належить до виключної компетенції Міністра Міненерговугілля. При цьому, зазначені повноваження можуть здійснюватися іншими особами (його заступниками) лише за умови відсутності Міністра Міненерговугілля та в разі видання окремого наказу про покладення на них таких обов'язків Міністра.

Зазначене підтверджується, крім іншого, тим що відповідні розділи додатку 1 до наказу відповідача від 08.08.2018 №411, які визначають повноваження заступників Міністра, не наділяють їх повноваженнями, вказаними вище.

В контексті наведеного суд звертає увагу, що оскаржуваний наказ відповідача від 07.11.2018 №557 був підписаний Першим заступником Міністра ОСОБА_5. Оскільки вказана особа підписала такий наказ в статусі саме Першого заступником Міністра, а не особи, яка виконує його обов'язки, у суду, виходячи з наявних у справі матеріалів, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_5 підписала оскаржуваний наказ на підставі окремого наказу про покладення на неї відповідних обов'язків Міністра

На підставі викладеного, вбачаються наявними ознаки очевидної протиправності оскаржуваного наказу від 07.11.2018 №557 у зв'язку з порушенням відповідачем порядку його прийняття, а саме, його підписання неуповноваженою на це особою.

Відповідно, на думку суду, ознаки очевидної протиправності вбачаються й у наказі відповідача від 30.11.2018 №609, оскільки за своїм змістом він виключно вносить зміни до наказу від 07.11.2018 №557, підстави вважати наявними ознаки очевидної протиправності щодо якого були зазначені вище.

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення адміністративного позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат та поставити під загрозу господарську діяльність підприємства.

Суд бере до уваги приписи частини першої статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, та і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного прав Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ефективний засіб - це запобігання тому щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Суд зазначає, що зупинення дії оскаржуваного наказу відповідача носить тимчасовий характер, не скасовує його, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення адміністративного позову та недопущення настання його негативних наслідків для позивача.

Відтак, враховуючи наведене в сукупності, суд погоджується з доводами заяви представника позивача та вважає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову можливе настання негативних наслідків, для виправлення яких позивачу буде необхідно докласти значних зусиль. Отже, заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення адміністративного позову.

Керуючись статтями 150-154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - задовольнити.

Зупинити дію наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07.11.2018 №557 «Про реорганізацію Державного підприємства «Селидіввугілля» та від 30.11.2018 №609 «Про внесення змін до наказу Міненерговугілля від 07.11.2018 № 557» до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду цієї адміністративної справи.

Дана ухвала підлягає негайному виконанню згідно з частиною першою статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана ухвала може бути пред'явлена до виконання у порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», у строк до 13 грудня 2021 року.

Стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі даної ухвали, є ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1), а боржником - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 30; код ЄДРПОУ 37471933).

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Літвінова А.В.