Рішення № 78525930, 07.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 грудня 2018 року м. Ужгород№ 260/1112/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: представник - Далекорей С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо зменшення розміру пенсії з 86 до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку протиправними; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області перерахувати з 01 січня 2018 року, виплатити перераховане та виплачувати надалі пенсію у розмірі 86 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Заявлені позовні вимоги обґрунтував тим, що після звільнення в запас з військової служби відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" йому було призначено пенсію за вислугу років, основний розмір якої склав 85% грошового забезпечення, а в подальшому в результаті проведеного перерахунку такий було збільшено до 86% грошового забезпечення. Проте, на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 р. з посиланням на діючу на даний час редакцію ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", починаючи з 01.01.2018 року відповідачем проведено перерахунок його пенсії з розрахунку 70% грошового забезпечення. Такі дії відповідача вважає протиправними, оскільки вони порушують конституційний принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, а тому вважає, що положення ст. 13 можуть застосовуватися тільки у разі первинного призначення пенсії, а не її перерахунку.

08 листопада 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача від 07 листопада 2018 року б/н, в якій збільшив заявлені позовні вимоги та просив також: 1) визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо перерахунку, виплати суми підвищеної пенсії та термінами її виплати, зменшення розміру пенсії відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії протиправними; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області перерахувати та виплатити, починаючи з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100% суми перерахованої та підвищеної пенсії без обмежень, встановлених п. 2 постанови КМУ №103 від 21.02.2018 р. «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», визначеного станом на 01.03.2018 р., однією сумою з урахуванням раніше виплачених сум.

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримав з мотивів, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, та просив суд позов задовольнити. Заяву від 08.11.2018 р. про збільшення позовних вимог просив не розглядати.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, обґрунтовуючи обставинами, наведеними у відзиві на позовну заяву №14935/08 від 02.11.2018 р. Так, зокрема, зазначила, що відповідачем правомірно проведено з 01.01.2018 року перерахунок пенсії позивача із розрахунку 70% грошового забезпечення, оскільки з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" перерахунок раніше призначених пенсій здійснено з 01.01.2018 року за нормами законодавства, чинного на момент перерахунку. Окрім того, вважає, що обов'язковою умовою для проведення перерахунку пенсії є подання заяви встановленого зразка, однак з такою позивач до органу Пенсійного фонду України не звертався. Тому стверджує, що жодного рішення про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області не приймалось, а надана листом від 30.07.2018 р. відповідь носить суто інформаційний характер і не набуває статусу рішення в розумінні норм КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) з 1999 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України, а з 01 січня 2007 р. в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.

Відповідно до протоколу про призначення пенсії за вислугу років від 28.12.1999 р., ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу 32 років військової служби в розмірі 85% грошового забезпечення (акр. спр. 30).

В подальшому у зв'язку із змінами, внесеними до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії, відповідно до якого основний розмір пенсії позивача становив 86% сум грошового забезпечення (акр. спр. 20 - 23).

Згідно з навним в матеріалах справи документом з пенсійної справи позивача «Перерахунок пенсії», складеним 01 травня 2018 року, при перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року основний розмір пенсії визначено з розрахунку 70 відсотків грошового забезпечення (акр. спр. 30).

Листом від 30.07.2018 року №15939/П-11 на звернення позивача від 06.07.2018 р. ГУ ПФУ в Закарпатській області повідомив ОСОБА_1 про те, що згідно з постановою Кабінетом Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» здійснено перерахунок його пенсії з урахуванням норми ст. 13 Закону в редакції, що діє на час проведення перерахунку. Також заявника проінформовано, що на підставі отриманої довідки про розмір грошового забезпечення, виданої структурним підрозділом Адміністрації Державної прикордонної служби України, розмір його пенсії станом на 01.08.2018 р. складає 5113,04 грн. (акр. спр. 18 - 19).

Вважаючи дії ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо зменшення розміру пенсії з 86 до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку протиправними та такими, що порушують його конституційні права, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, регулюється нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон).

Відповідно до преамбули Закону, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 13 Закону регламентовано порядок визначення розміру пенсії за вислугу років. Так, відповідно до п. а) ч. 1 зазначеної статті (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права на пенсію), пенсії за вислугу років призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Ч. 2 ст. 13 Закону (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права на пенсію) передбачено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" №3591-IV від 04.04.2006 р. ч. 2 ст. 13 Закону викладено в наступній редакції: "Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.".

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. №3668-VI внесено зміни до ч. 2 ст. 13 Закону, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

В подальшому, відповідно до Закону України від 27.03.2014 №1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01.04.2014 р., було внесено зміни до ч. 2 ст. 13 Закону, де число « 80» замінили на число « 70» (максимальний розмір пенсії).

Провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що положення статті 13 Закону, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 відсотків грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, що виникли після 01.04.2014 р., тобто дати набрання чинності відповідної редакції Закону, та стосуються саме питань призначення пенсії, а не її перерахунку, оскільки до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави саме перерахунку пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи та заявлених позовних вимог, позивач оскаржує дії відповідача щодо здійснення перерахунку пенсії з розрахунку 70% грошового забезпечення.

Нормами ст. 63 Закону врегульовано порядок здійснення перерахунку раніше призначених пенсій. Так, відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії ОСОБА_1 проведений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова). При цьому при здійсненні такого відповідачем застосовано не тільки новий розмір грошового забезпечення, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 (як передбачено Постановою), але й змінено розмір відсоткового співвідношення до грошового забезпечення, встановленого ст. 13 Закону.

Суд вважає такі дії органу Пенсійного фонду України протиправними з огляду на наступне.

Положеннями п. 1 Постанови встановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом до 01 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Окрім того, п. 1 Постанови врегульовано порядок здійснення таких виплат.

Разом з тим, Постанова жодним чином не регламентує відсоткове співвідношення розміру пенсії та грошового забезпечення. Розмір пенсії військовослужбовцям визначається виключно нормами Закону.

Суд зазначає, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців орган Пенсійного фонду України має застосовувати норму, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, оскільки її призначення та перерахунок є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, а тому внесені зміни до ч. 2 ст. 13 Закону не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії.

Зазначеного висновку дійшов також Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2018 року у справі №686/12623/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Норми ст. 58 Конституції України закріпили принцип незворотності дії в час законів та інших правових актів, відповідного до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип належить розуміти так, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, а дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акта, а також необхідною умовою довіри до держави і права.

Імперативність даної норми, з метою застосування до спірних правовідносин, полягає в тому, що зміна розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, та інших осіб, згідно з положеннями Закону, не може мати наслідком скасування вже призначеного пенсіонеру відсоткового співвідношення пенсії до грошового забезпечення у розмірі 86 %, з якого і повинен бути проведений відповідний перерахунок.

Ч. 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В рішенні від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" (справа про ветеранів органів внутрішніх справ) Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або у відставку.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Тобто набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Більше того, право на мирне володіння кожною фізичною або юридичною особою своїм майном гарантується також ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у Рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).

Суд відхиляє посилання представника відповідача на відсутність рішення органу Пенсійного фонду України в розумінні норм КАС України про перерахунок пенсії ОСОБА_1 та необхідність звернення позивача із заявою для проведення відповідного перерахунку, оскільки в даній адміністративній справі позивач фактично оскаржує протиправність дій ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо зменшення йому розміру пенсії та просить провести перерахунок пенсії з розрахунку вже встановленого раніше відсотку.

Провівши аналіз обставини справи крізь призму законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 86 до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку з 01.01.2018 р.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2018 року у розмірі 86 відсотків відповідних сум грошового забезпечення суд зазначає наступне.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Враховуючи протиправність дій відповідача щодо безпідставного зменшення розміру пенсії позивача, з метою ефективного захисту порушеного права суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та зобов'язати ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2018 року у розмірі 86 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Разом з позовом позивач заявив клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, згідно з нормами процесуального законодавства встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є диспозитивним правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних побоювань невиконання суб'єктом владних повноважень прийнятого судом рішення в майбутньому.

Ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

В клопотанні про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Отже, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання та встановлення судового контролю за виконання даного рішення.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо зменшення розміру пенсії з 86 до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку протиправними.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20453063) здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2018 року у розмірі 86 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12 грудня 2018 року.

СуддяР.О. Ващилін