Рішення № 78525689, 12.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3833/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду, з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, про (з урахуванням уточненої позовної заяви):

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0375461131001532 від 24.05.2018 року ГУ ДФС в Одеській області, зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 32 696,23 гривень;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №037546313101532 від 24.05.2018 року ГУ ДФС в Одеській області, зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 26 787, 22 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1, зазначила, що ГУ ДФС в Одеській області, було неправомірно та невірно нараховано розмір податку, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать принципу стабільності податкового законодавства з огляду на те, що передбачені нормами Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження по справі.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що відповідно до п.4 прикінцевих положень Закону України №909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України, щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», установлено, що в 2016 році до прийняття рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік, не застосовуються вимоги встановлені п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України». Також, п.4 Перехідних положень Закону України №5132 «Про внесення змін до Податкового кодексу України, щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», передбачено, що «… у 2017 році до прийняття рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього закону, не застосовуються вимоги п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України» та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» №1160-ІV від 11.09.2003 року. Таким чином, посилання позивача на принцип стабільності є довільним трактуванням норм законодавства (а.с.39-41).

У судове засідання, призначене на 28 листопада 2018 року, о 12 годині 00 хвилин, особи, які беруть участь у розгляді справи – не з’явились. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно повідомлялись.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи положення ч.9 ст.205 КАС України розгляд справи здійснено судом без участі сторін у порядку письмового провадження.

Пунктом 10 частини 1 статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 – є власником нерухомого майна:

- 1/3 частини (39,1 кв.м) будинку відпочинку, загальною площею 117,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Приморська 93. Даний факт підтверджується: копією витягу №26798560 від 23.07.2010 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.17); копією договору купівлі-продажу від 19.07.2010 року (а.с.18);

- 1/3 частини (172,57 кв.м) житлового будинку загальною площею 517,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. «Мізікевича» (с. Лиманка), ж/м «Совіньон», вул. Паркова 2. Даний факт підтверджується: копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпокет, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна №92145204 від 17.07.2017 року;

- Житлового будинку 556,8 кв.м., що знаходить за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. «Мізікевича» (с. Лиманка), ж/м «Совіньон», вул. Набережна 13. Даний факт підтверджується: копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8755363 від 31.08.2013 року (а.с.23).

09 липня 2018 року, ОСОБА_1 отримала податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України, якими визначено суму податкового зобов’язання за платежем – податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості за податкові періоди 2016-2017 роки:

- Податкове повідомлення рішення №037546113101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов’язання – 32 696,23 гривні, за податковий період 2016 рік (а.с.13);

- Податкове повідомлення – рішення №037546213101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов’язання 479,25 гривень за податковий період 2017 року (а.с.14);

- Податкове повідомлення-рішення №037546313101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов’язання 26 787, 22 гривень за податковий період 2017 року (а.с.15);

- Податкове повідомлення-рішення №037546013101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов’язання 412,75 гривень за податковий період 2016 року (а.с.16).

Вважаючи, що вищевказані повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області винесені неправомірно та з порушенням п.п.266.4.2 п.266.4 ст.266 Податкового кодексу України обраховано розмір податку, позивач звернулась з даною позовною заявою до суду із вимогою їх скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладений обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 за №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (надалі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України).

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.266.4.1 п.266.4 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1. пункту 266.6.1 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що у податковий (звітний) період – 2016 та 2017 роки, позивач була власником об'єктів житлової нерухомості, а відтак, є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Тому, контролюючим органом 24.05.2018 року, тобто до 1 липня 2018 року, як того вимагає податкове законодавство, прийняті оскаржувані повідомлення - рішення.

У тексті позовної заяви, позивач, посилаючись на порушення Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, вказала, що до податкових повідомлень-рішень не було надано розрахунків податкових зобов’язань, із зазначенням необхідної для їх визначення інформації.

Проте, суд зазначає, що згідно статті 58 Податкового кодексу України, до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання - за наявності.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Позивачем помилково ототожнено поняття «податкове повідомлення-рішення» та «податкова вимога», і зазначено статтю 59 Податкового кодексу України, яка стосується саме податкової вимоги.

Тобто, посилання позивача на не отримання розрахунку разом з податковим повідомленням-рішенням, не має правового обґрунтування, оскільки відповідний розрахунок надається за наявності, що передбачено статтею 58 Податкового кодексу України.

На думку позивача, як зазначено в тексті позовної заяви, підставами для прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали рішення органів місцевого самоврядування : Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №1227-VI від 10.07.2015 року, №552-VIІ від 31.01.2017 року та Чорноморської міської ради Одеської області № 179-VIІ від 27.01.2017 року, № 24-VIІ від 06.01.2016 року та Положення про податок на майно на території Чорноморської міської ради, яке затверджене рішенням Чорноморської міської ради Одеської області №637-VI від 10.07.2015 року (а.с.52-53).

Жодних посилань на офіційні оприлюднення вищевказаних рішень, або їх копій – позивачем до суду не надано.

Згідно ч.3 ст.77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено (інформація яка міститься на сайті http://ovidiopol-rda.odessa.gov.ua) рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області року №552-VIІ від 31.01.2017 року та №1227-VI від 10.07.2015 - на офіційному сайті Овідіопольської районної державної адміністрації не знайдені.

Стосовно рішення Чорноморської міської ради Одеської області № 179-VIІ від 27.01.2017 року, суд зазначає, що цим рішенням встановлюються ставки податку для об`єктів житлової нерухомості у розмірі: квартира/квартири загальною площею від 120 кв.м., будинок/будинки загальною площею від 250 кв.м., різні типи об`єктів житлової нерухомості загальною площею від 370 кв.м. - 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Рішенням Чорноморської міської ради Одеської області 24-VIІ від 06.01.2016 року затверджено, що за наявності у власності платника податку об’єкта (об’єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25 000 гривень на рік за кожен такий об’єкт житлової нерухомості (його частку)".

Суд наголошує, що Перехідними положеннями Закону України № 909-19 від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» закріплено:

«…Встановити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"».

Пунктом 4 перехідних положень Закону № 5132 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» передбачено:

«…У 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього закону не застосовуються вимоги п.н. 12.3.4 н.12.3 ст.12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, у 2016-2017 р.р., зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 і 2017 роки незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Факт наявності обов'язку із сплати податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, не є спірним у цій справі.

При зверненні з позовом до суду, позивач не заперечувала наявності у неї об'єктів оподаткування в розумінні підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, як і не заперечувала правильності визначення податковим органом бази оподаткування згідно п.п. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст.266 ПК України.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України (у редакції на яка діяла протягом 2016 року)).

В силу положень підпункту 12.3.5. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

У матеріалах справи, наявні розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 рік, які належать ОСОБА_1, згідно яких, при обчисленні суми податку для об'єктів житлової нерухомості контролюючим органом застосовувалась ставка 1 відсоток за 2016 рік та 0,5 і 0,10 відсотки за 2017 рік (а.с.79-80).

Суд зазначає, що позивачем не надано зауважень щодо калькуляції розрахунку спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до Закону України № 909-19 від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» ст. 266 доповнено підпунктом "ґ" такого змісту:

"ґ) за наявності у власності платника податку об’єкта (об’єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г'' цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об’єкт житлової нерухомості (його частку)".

Сумарна загальна площа об'єктів житлової нерухомості, які є власністю ОСОБА_1, становить 588,46 кв.м.

Загальна площа нерухомого майна (Одеська область, Овідіопольський район, с. «Мізікевича» (с. Лиманка), ж/м «Совіньон», вул. Набережна 13) – 556,8 кв.м.

Відтак і збільшення на 25000,00 гривень суми податку, розрахованої відповідно до пп. «ґ» пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України на 2016 рік та 2017 роки для ОСОБА_1, є законним і обґрунтованим.

Власність зобов'язує (ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України).

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету ОСОБА_2 Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (65044, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0375461131001532 від 24.05.2018 року ГУ ДФС в Одеській області, зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 32 696,23 гривень; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №037546313101532 від 24.05.2018 року ГУ ДФС в Одеській області, зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 26 787, 22 гривень – відмовити.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П’ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.