Рішення № 78525572, 05.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 р. Справа№0540/9350/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., за участі секретаря судового засідання Лопушанського Д.О., позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2018 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно позбавив позивача статусу інваліда війни та вилучив безтермінове посвідчення інваліда війни серія Б №312418. З посиланням на Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач просив:

- рішення відповідача від 05.05.2018 про позбавлення статусу інваліда війни (протокол засідання Комісії з розгляду спірних питань, пов’язаних з виконанням покладених на управління завдань №6 від 05.05.2018) визнати протиправним та скасувати в повному обсязі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 покликався на те, що під час виконання обов’язків військової служби отримав травму, внаслідок якої став інвалідом 1 групи. В 2002 році Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України встановила, що травма та її наслідки, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби, тому позивач отримав статус інваліда війни 1 групи. В 2011 році за рішенням органу соціального захисту він був позбавлений цього статусу. В 2017 році йому знову повернули статус інваліда війни 1 групи. В травні 2018 року спірним рішенням відповідача позивач знову був позбавлений статусу інваліда війни 1 групи.

07 листопада 2018 року Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації листом за №06-48/5599 повідомило суд про те, що листом Міністерства соціальної політики України від 13.04.2018 №266/0/167-18/401 було рекомендовано розглянути документи ОСОБА_1 та за умови їхньої відповідності вимогам законодавства вирішити питання про правомірність встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Оскільки ОСОБА_1 не подав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2015 року К/800/61061/15, якою було встановлено, що з огляду на те, що інвалідність ОСОБА_1 не пов’язана з виконанням обов’язків військової служби, тому він не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни. Питання встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни було предметом розгляду Верховного Суду України. Згідно з рішенням суду заявнику відмовлено у задоволенні позовних вимог.

01 жовтня 2018 року позовна заява була залишена без руху.

10 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами загального позовного провадження.

10 жовтня 2018 року від відповідача витребувані докази.

23 жовтня 2018 року до відповідача застосований захід процесуального примусу у вигляді штрафу.

27 листопада 2018 року підготовче провадження закрито і справа призначена до розгляду по суті на 05 грудня 2018 року.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, свої вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові заяви по суті спору, докази надані учасниками справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27 квітня 2012 року постановою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області по справі №2-а/0544/141/2012 було відмовлено в задоволенні позову Слов’янського міжрайонного прокурора, який діяв в інтересах ОСОБА_1, до управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання надати статус інваліда війни.

Постановою суду було встановлено, що 27 грудня 2012 року працівниками УПСЗН Слов’янської міської ради вилучено окремі документи ОСОБА_1, в тому числі, посвідчення інваліда війни 1 групи, для проведення перевірки підстав встановлення статусу інваліда війни 1 групи відповідно до ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про що складено відповідний акт. За результатами проведеної перевірки, у зв’язку з відсутністю будь-яких документів, що свідчать про перебування громадянина ОСОБА_1 у районі бойових дій чи інших країнах, які вели такі дії, рішенням Робочої групи УПСЗН Слов’янської міської ради протокол № 02-20/01 від 28.03.2012 року позивачу скасовано статус інваліда війни 1 групи, так, ОСОБА_1 у 2002 році помилково віднесено до ветеранів війни та встановлено статус «інваліда війни» на підставі ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-Х11 від 22.10.1993 року.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

В період служби в армії, перебуваючи у статусі «військовослужбовця строкової служби», ОСОБА_1 отримав захворювання в період проходження військової служби ( акт огляду № 2942 від 11.11.1993 року Слов’янської м/р МСЕК) та мав статус «інваліда радянської армії». ОСОБА_1 10 років потому причину захворювання було змінено ( свідоцтво про хворобу №1599 від 21.10.1993 року та виписка із протоколу ЦВЛК № 368 від 24.04.2002 року) на «травма та її наслідки, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби» (акт огляду № 1214 від 15.05.2002 року Слов’янською м/р МСЕК). Причинний зв’язок захворювання та інвалідності - скасовано, а довідки медико-соціальної експертизи, про виконання інших обов’язків військової служби, пов’язаних з перебуванням на фронті в інші періоди ( згідно п. 1 ст. 7 Закону) ОСОБА_1 не видано через відсутність фактів захисту Батьківщини чи участі у бойових діях в інших країнах.

Отримання травми, що спричинила каліцтво у подальшому, в період виконання обов’язків військової служби не викликає у суду заперечень. Однак ОСОБА_1, перебуваючи в армії, виконував обов’язки кухаря і травмувався на робочому місці (облився кип’ятком). Але ця робота ніяким чином не пов’язана з бойовими діями, оскільки на той момент військова частина, в якій проходив службу ОСОБА_1 не перебувала на території іншої держави, яка вела бойові дії і тим паче в зоні бойових дій на території власної держави, що підтверджується, документами і поясненнями свідка ОСОБА_2 даними, як 14.12.2001 року так і в судовому засіданні, під час вирішення даної справи.

Згідно ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни належать інваліди з числа: «військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків) чи пов’язаних з перебуванням на фронті». Жодне з наведених визначень не відповідає подіям, що відбулися з ОСОБА_1 під час проходження військової служби (травма в результаті нещасного випадку при виконанні обов’язків на кухні). Відсутність будь-яких документів, що свідчать про перебування ОСОБА_1 у районах бойових дій чи інших країнах, які вели такі дії. Військовослужбовець ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у мирний час на території держави проживання, яка не перебувала у стані бойових дій і не вела їх на власній території».

30 травня 2012 року ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду постанова суду першої інстанції була залишена без змін.

30 травня 2013 року ухвалою Вищого адміністративного суду України судові рішення місцевого та апеляційного судів залишені без змін.

06 листопада 2013 року постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення в порядку статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент розгляду заяви).

Верховний Суд України дійшов висновку, що інвалідність ОСОБА_1 не пов’язана з виконанням обов’язків військової служби в контексті статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, тому ОСОБА_1 не може вважатися інвалідом війни.

24 лютого 2014 року постановою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області по справі №243/11536/13-а було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління праці та соціального Слов’янської міської ради про визнання незаконним та скасування протоколу Робочої групи УПСЗН Слов’янської міської ради № 02-20/01 від 28.03.2012 року.

Постановою суду було встановлено, що прийняте рішення робочої групи за цим протоколом було предметом оскарження позивачем в суді. Прийняте рішення судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, було предметом перегляду Верховним Судом України з підстави передбаченої п.1 частини першої ст. 237 КАС України, який своєю постановою від 06.11.2013року залишив в силі рішення судів, що дійшли висновку про те, що рішення прийняте робочою групою з перевірки правильності встановлення статусу від 28.03.2012року про скасування ОСОБА_1 А,Ф. статусу «інваліда війни» є обґрунтованим. Тобто питання про правомірність та обґрунтованість прийнятого робочою групою з перевірки правильності встановлення статусу рішення, за протоколом засідання від 28.03.2012 року було предметом розгляду суду, який визначив його правомірність.

Відповідно до ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів.

Окрім того слід зазначити , що діючим законодавством не передбачено саме такого поняття як «скасування відповідного статусу», в тому числі «інваліда війни». Разом з тим в розумінні Постанови КМУ №302 від 12.05.1994року «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», як наведено вище, підтвердженням відповідного статусу є надання посвідчення, а обставиною, що свідчить про припинення зазначеного статусу, є вилучення такого посвідчення.

Оскільки, як встановлено в суді посвідчення «інваліда війни» було вилучено УПСЗН у позивача, ще 27.12.2011року, саме з цього часу слід вважати, що його і було позбавлено статусу «інваліда війни». На засіданні ж робочої групи з перевірки правильності встановлення статусу ОСОБА_1, перевірено обґрунтованість призначення йому такого статусу ще у 2002 році».

02 квітня 2014 року постановою Донецького апеляційного адміністративного суду постанова Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2014 року була скасована. Позов ОСОБА_1 був задоволений.

21 травня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року була скасована, а постанова Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2014 року залишена в силі.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що виключний перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначено статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За змістом частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни віднесені особи, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Отже, за правилами цієї норми проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Надання статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону. А відповідно до частини 1 статті 4 зазначеного Закону, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

З огляду на те, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, тому позивач не може вважатися інвалідом війни».

01 березня 2017 року рішенням Комісії з розгляду спірних питань, пов’язаних з виконанням покладених на управління завдань, Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації, оформленим протоколом №2, було надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 (а.с. 40-41).

05 травня 2018 року рішенням Комісії з розгляду спірних питань, пов’язаних з виконанням покладених на управління завдань, Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації, оформленим протоколом №6, був знятий статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 (а.с. 93-94).

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Згідно статті 1 Конституції - Україна є соціальною та правовою державою.

За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання.

За приписами частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у […] адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що судовими рішеннями у справах №2-а/0544/141/2012 та №243/11536/13-а стосовно ОСОБА_1 встановлено, що його інвалідність не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, тому останній не може вважатися інвалідом війни.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги аргументи позивача, оскільки вони спрямовані на спростування обставин, встановлених стосовно нього рішеннями суду в адміністративних справах, які набрали законної сили, і не можуть бути у загальному порядку спростовані ОСОБА_1, оскільки він брав участь у справах, в яких ці обставини були встановлені.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 78, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце перебування: 84180, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Банківська, б.70, код ЄДРПОУ 25928803) про визнання незаконним та скасування рішення відмовити в повному обсязі.

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 05 грудня 2018 року.

Повний текст рішення складений 13 грудня 2018 року.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Циганенко А.І.