Рішення № 78525032, 13.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3802/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі – відповідач, ГУПФУ в Луганській області), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу;

- зобов'язати ГУПФУ в Луганській області поновити нарахування та виплату пенсії, сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії, з 01.05.2018.

Також просить допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач має статус тимчасово переміщеної особи, знаходиться на обліку у відповідача та отримував пенсію за віком по квітень 2018 року, з травня виплати були припинені.

У листопаді 2018 року з телефонної розмови з працівником відповідача позивачу стало відомо, що йому було припинено виплату пенсії у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (перебування), тобто через порушення обов’язкової вимоги для отримання соціальних послуг у відповідності до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014. Що стосується виплати заборгованості, то її виплатити неможливо через те, що було припинено нарахування пенсії. Тобто відсутні підстави для виплати пенсії, нарахування якої не відбувалося. Окреме рішення про припинення виплати (а також нарахування) пенсії відповідачем не виносилось, тому і письмова інформація про припинення виплати пенсії, територіальним органом Пенсійного фонду позивачу не надсилалась.

Позивач вважає, що, припиняючи виплату пенсії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні статей 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003) та таким чином порушив її конституційні права, а тому звернувся з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 37-41).

Позивач не є внутрішньо переміщеною особою. Довідку №920005346 від 15.12.2014, яку ОСОБА_1 додав до позови

18.05.2018, що підтверджується листом управління соціального захисту населення Біловодської РДА №10/10-4130 від 05.12.2018.

Відсутність у Позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не дає Відповідачу можливості для нормального адміністрування пенсії позивача. Існуюча нормативно-правова база регламентує поновлення пенсійних виплат осіб, які мешкають на контрольованій українською владою території. Механізму поновлення пенсійних прав осіб, які мешкають на непідконтрольній українській владі території, не встановлено.

За даними паспорту позивач він зареєстрований за адресою в м.Антрацит. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», м. Антрацит віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження.

Просить відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до частини дев’ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 13.12.2018. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 09.11.2012 серія ААЖ № 746251 (арк. спр. 15).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.12.2014 № 920005346, виданої управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - вул. Центральна, будинок 87,смт Біловодськ, Біловодський район, Луганська обл. (арк. спр. 16).

За інформацією соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації від 30.11.2018 № 10/11-4049 довідка внутрішньо переміщеної особи №920005346 від 15.12.2014 ОСОБА_1 на підставі п.п. 3 п.1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» скасована 18.05.2018 (арк. спр. 22).

Позивач перебуває на обліку в головному управлінні, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262 – XII по лінії Міністерства надзвичайних ситуацій.

Згідно розпорядження від 27.04.2018 на виконання Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, та одержання рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 з 01.05.2018 (арк.спр. 27).

Згідно листа ГУПФУ в Луганській області від 04.12.2018 № 16743/07 остання виплата пенсії ОСОБА_1 була у квітні 2018 року в розмірі 2398,72 грн., з 01.05.2018 виплата пенсії призупинена (арк. спр. 26).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування сама по собі є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII. Однак при цьому відповідачем не зазначено частини вказаної статті, оскільки вона має десять частин. Аналіз вказаної статті не дає підстав для підтвердження зробленого відповідачем висновку, оскільки жодна частина не має таких умов. Навпаки, частина перша статті 7 Закону № 1706-VII визначає умови того, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Як свідчить зміст цієї частини, законодавець розділив окремо поняття «права на пенсійне забезпечення» та «права на отримання соціальних послуг». У зв’язку з чим така позиція відповідача є помилковою. Судом досліджується дотримання відповідачем законодавчо встановлених гарантій реалізації позивачем саме права на пенсійне забезпечення.

Судом встановлено, що довідка внутрішньо переміщеної особи №920005346 від 15.12.2014 ОСОБА_1 на підставі п.п. 3 п.1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» скасована 18.05.2018.

Також судом встановлено, що розпорядженням ГУПФУ в Луганській області від 27.04.2018 призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 з 01.05.2018.

Відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Судом не виявлені колізії між положеннями статті 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як стаття 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення положень частини третьої статті 4 та статті 5 Закону №1058 прийняв розпорядження від 27.04.2018 про припинення виплати пенсії позивачу не на підставі норм законів, а на підставі підзаконних нормативних актів. Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.

Як наслідок, в наявності підстави для прийняття судом рішення стосовно прийнятого відповідачем розпорядження від 27.04.2018.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв’язку з чим визнати протиправним та скасувати розпорядженням ГУПФУ в Луганській області від 27.04.2018 про призупинення виплата пенсії ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 з 01.05.2018.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.05.2018 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.05.2018 з виплатою усієї заборгованості по пенсії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 26.11.2018 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01.05.2018, судовий збір у розмірі 704,80 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2398,72 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01.05.2018.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27.04.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 з 01.05.2018.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний номер 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; фактичне місце проживання: 92800, Луганська обл., смт Біловодськ, вул. К. Маркса, буд. 25) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за вислугою років з 01.05.2018 з виплатою заборгованості, яка виникла з часу припинення.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2398,72 грн (дві тисячі триста дев’яносто вісім гривень 72 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний номер 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2