Рішення № 7851687, 08.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.02.10 р.                     Справа № 37/321                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 33880354

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю дорожно-будівельної компанії „МАСШТАБ”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 01200439

про: стягнення заборгованості в сумі 150672,12грн. та штрафу в розмірі 18240,00грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Локшин А.В. (за довіреністю №3380 від 17.07.2009р.);

від Відповідача - Кретінін В.П. (керівник згідно протоколу № 1 від 29.03.2004р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 21.12.2009р. на 18.01.2010р., з 18.01.2010р. на 26.01.2010р., з 26.01.2010р. на 08.02.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю дорожно-будівельною компанією „МАСШТАБ”, м. Макіївка (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 188962,66грн., інфляції в сумі 2216,17грн., 3% річних – 1682,87грн., пені в сумі 11838,87грн., штрафу в розмірі 18240,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу №08090 - 199/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р., у зв’язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, інфляційної індексації та штрафних санкцій.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №080903/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р. з додатками, додаткові угоди від 21.04.2009р., 22.04.2009р., акт прийому передачі від 29.09.2008р., рахунки-фактури, акт звірки взаєморозрахунків, підписаний Позивачем, розрахунок суми позовної заяви, довідки про надання лізингових платежів, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 2, 12, 13, 15, 54, 58, 66, 67, 83 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, сформулювавши безпосередньо у позовній заяві клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти Відповідача у розмірі 222940,57грн. (в межах суми позову та судових витрат), обґрунтоване тривалістю несплати лізингових платежів і ненадання інформації про стані та місцезнаходження предмету лізингу.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.69, 70, 102-139, 146), а заявою від 28.01.2010р. про зменшення розміру позовних вимог (а.с.а.с.100,101) у зв’язку із здійсненими протягом розгляду справи платежами остаточно просив стягнути заборгованість в розмірі 150675,12грн. та 18240грн. штрафу.

Відповідач у листі від 20.01.2010р. №4/01 (а.с.71) вказав про здійснені в межах правовідносин за договором фінансового лізингу №08090 - 199/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р. платежі, зумовлені припиненням замовниками договорів на виконання робіт фінансові труднощі та наміри у 2010 році у повному обсягу сплати наявну заборгованість.

У листі від 03.02.2010р. №03/02 (а.с.141) Відповідач, підтримавши свою попередню позицію, вказав на вилучення Лізингодавцем документів на об’єкт лізингу з продовженням нарахування винагороди та просив не застосовувати штрафні санкції, зобов’язавши позивача здійснити перерахунок вартості винагороди та повернути лізингове майно для подальшого використання.

На обґрунтування своєї позиції та виконання вимог суду Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 72-93, 142-145).

У судових засіданнях представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №08090 - 199/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р. (а.с.а.с.20-27), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець зобов’язався передати Лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації (додаток 2 до Договору – а.с.30), для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Пунктом 2.1. строк лізингового користування майном визначений проміжком часу у 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за умови належної сплати лізингових платежів та належного користування майном.

У п. 3.1. встановлений обов’язок Лізингоодержувача виплачувати Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (а.с.а.с.28,29) та пунктів 3.4.1. – 3.4.5. договору, при цьому лізингові платежі включають:

- платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна;

- винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно з урахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1-3.4.5. договору, у тому числі – у разі перевищення нею подвійної облікової ставки НБУ (набуття статусу об’єкту оподаткування ПДВ).

Положення п.п. 3.4.1. - 3.4.5. договору визначають порядок коригування розміру лізингових платежів в залежності від коливання курсу гривні до долару США.

Відповідно до п. 8.2.1. договору Лізінгоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізінгодавцю звіту у формі, встановленій сторонами у додатку № 3 до договору (а.с.31).

Статтею 11 договору сторони дійшли згоди щодо заходів відповідальності за порушення зобов’язань, визначених умовами договору, зокрема:

-          у разі порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових та інших платежів Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожен день прострочення (п.11.2.1.);

-          у разі ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок порушення (п. 11.2.3.)

Додатковими угодами від 21.04.2009р. (а.с.35) та від 22.04.2009р. (а.с.34) до договору №080903/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р. сторони змінили певні умови зазначеного договору, зокрема – щодо порядку коригування розміру чергових лізингових платежів, встановивши право Лізингодавця використовувати курс валюти на міжбанківському валютному ринку, а також порядку погашення заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем, визначивши відповідний графік, з одночасної сплатою поточних платежів.

Згідно із п. 1.1. договору специфікацією (а.с.30) сторони визначили майно, що має бути передано у користування Відповідачу на умовах фінансового лізингу, та його вартість.

У відповідності до п. 4.3 договору майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.33).

З метою забезпечення належного виконання Відповідачем обов’язків із здійснення лізингових платежів Позивачем виписувалися рахунки-фактури згідно із умовами договору (а.с.а.с.36-45), у тому числі – відносно реструктуризованих за додатковою угодою від 22.04.2009р. платежів. Сума платежів за такими рахунками була розрахована у відповідності до порядку коригування, визначеного у п. 3.4.1. договору в редакції додаткової угоди, що вбачається із довідок про розрахунки, з урахуванням курсів купівлі-продажу валют у відповідні періоди згідно довідок (а.с.а.с.14-19).

Приймаючи до уваги, що Відповідач не виконав грошові зобов’язання за договором фінансового лізингу №080903/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р., а також, з огляду на недотримання Відповідачем умов п. 8.2.1. договору стосовно надання щоквартальний письмових відомостей про стан і місцезнаходження майна, Позивач, нарахувавши 3% річних, інфляційну індексацію, пеню та штраф додатково до суми заборгованості за період з травня по жовтень 2009р., звернувся до суду із розглядуваним позовом, виходячи з відомостей про здійснені лізингові платежі станом на 13.11.2009р. (а.с.46).

24.11.2009р. предмет лізингу (вантажний самоскид, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу) в порядку застосування оперативно-господарських санкцій був повернутий Лізингодавцю, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.143). В означеному акті відображені наявні пошкодження предмету лізингу щодо лакофарбового покриття та відсутністю стартеру. Того ж дня самоскид (без ключа та документів) за договором відповідального зберігання (а.с.145) був переданий за актом Відповідачеві із відміткою про те, що автомобіль самостійно не заводиться (а.с.144).

В перебігу розгляду справи Відповідачем 30.11.2009р. та 15.01.2010р. (а.с.а.с.133,134) було перераховано Позивачу 51000грн., що, з урахуванням відображеного у акті звірення розрахунків станом на 15.01.2010р. неврахованого у попередньому акті платежу від 23.11.2009р., були зараховані ним в погашення вимог за пенею в сумі 11838,87грн., 3 % річних в сумі 1682,87грн., інфляційною індексацією в сумі 2216,17грн. та заборгованістю в сумі 38287,54грн.

З урахуванням здійснених Відповідачем платежів Позивач зменшив свої вимоги, остаточно вимагаючи за заявою від 28.01.2010р. (а.с.а.с.100, 101) стягнути наявну згідно довідки за підписом керівника та головного бухгалтера №316 від 29.01.2010р. (а.с.1246) заборгованість в сумі 150672,12грн. та штраф в розмірі 18240,00грн.

Відповідач свою позицію по суті розглядуваної справи визначив у листах від 20.01.2010р. №4/01 (а.с.71) та від 03.02.2010р. №03/02 (а.с.141).

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Суд, враховуючи положення ст.ст.22, 58 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу в контексті остаточних вимог, викладених у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 28.01.2010р., оскільки до прийняття рішення у справі позивач управнений змінювати предмет позову, у тому числі – шляхом зменшення кількості первісно заявлених однорідних вимог, та зменшувати суму вимог, і це зменшення судом приймається як таке, що не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки зумовлене врахуванням здійснених Відповідачем платежів.

Разом із тим, оскільки підставою зменшення первісних вимог були перерахування Відповідача, спрямовані на погашення лізингових платежів, які самостійно зараховані Лізингодавцем в рахунок погашення (повного чи частково) різних складових грошових вимог, предметом судової оцінки з точки зору правомірності використання отриманих коштів для погашення визначених вимог є і первісні позовні вимоги щодо пені, інфляційної індексації та 3% річних (відносно правильності визначення зарахованих у подальшому сум).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає остаточні вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність первісно заявлених вимог полягала у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання та порушення інших умов укладеного договору у вигляді стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційної індексації.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Поряд із цим, приписи п.2 ч. 1 ст. 10 та п.4 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлюють право лізингодавця здійснювати перевірки дотримання умов користування предметом лізингу та його утримання, що кореспондується із відповідним обов’язком лiзингоодержувача забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання, а в контексті розглядуваної справи - сформульованим обов’язком Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом надсилання звіту у визначеній формі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір фінансового лізингу №08090 - 199/ФЛ-Ю-А від 18.09.2008р. (з урахуванням додаткових угод) є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань та зобов’язань з надання відповідних звітів, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило про заборону односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначених договором і додатковою угодою від 22.04.2009р. графіків та від щоквартального надання звітів відносно стану та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем не були не у повному обсягу оплачені лізингові платежі за період з травня 2009р. по жовтень 2009р. включно - належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів повного виконання вказаних грошових зобов’язань або їх повного припинення у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань Відповідачем є їх порушенням.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Враховуючи, що викладений у довідках (а.с.а.с.14-19) та розрахунку суми позовної заяви (а.с.а.с.10-13) арифметичний розрахунок лізингових платежів відповідає умовам договору, суд вважає правомірним визначення Позивачем суми заборгованості за вказаний період на момент подання позову у розмірі 188962,66грн.

В свою чергу, зменшення цієї суми до 150675,12грн. є цілком правомірним, зважаючи на що вимоги про стягнення заборгованості в означеній (зменшеній) сумі підлягають задоволенню судом.

Зауваження Відповідача стосовно продовження нарахування лізингової винагороди після вилучення ключів та правоустановчих документів на об’єкт лізингу згідно актів від 24.11.2009р. та неможливість його використання за таких обставин судом відхиляються, оскільки стягувана заборгованість сформована за попередні періоди.

З урахуванням зазначених вище приписів законодавства та встановлених обставин суд відносно первісно нарахованих та в подальшому зарахованих іншим платежами як погашені вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних зазначає наступне.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% відсотків річних.

Арифметичний підрахунок 3% відсотків річних, здійснений судом за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, встановив, що відповідна сума має складати 1676,79грн. - арифметичний недолік у розрахунку 3% річних (а.с.11), здійсненому Позивачем, зумовлений наслідком використання спрощеного визначення сумі річних за кожен день періоду нарахування.

Оскільки здійсненими в перебігу розгляду справи лізинговими платежами Позивач зарахував на користь оплати 3% річних суму у розмірі 1682,87грн., набуття останнім у статусі такого платежу суми перевищення належного нарахування у розмірі 6грн. (1682,87грн. – 1676,79грн.) є безпідставним, і це перевищення має зараховуватися в рахунок погашення інших вимог.

В свою чергу, Як вбачається із розрахунку суми інфляційної індексації, наданого Позивачем (а.с.а.с.11,12), в межах розглядуваної справи відповідні вимоги визначаються у загальній сумі 2216,17 гривень, та розраховуються відносно періоду часу в день в межах відповідних місяців.

Між тим, за змістом Глави VI Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Держкомстату України від 14.11.2006р. № 519, у відповідності до яких здійснюється розрахунок індексу інфляції, останній є наслідком процесу, що відбувається протягом кожного місяця і остаточно визначається після його завершення, а відтак – формується увесь відповідний період і в принципі не може визначатися відносно кожного окремого дня (навіть як середня величина).

За таких обставин, не має підстав нарахування інфляційної індексації відносно суми боргу за нарахований період у запропонований Позивачем спосіб, що цілком узгоджується із позицією, викладеною Листі ВСУ „Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції про розгляді судових справ” від 03.04.1997р. № 62-97р.

Таким чином, використання здійснених в перебігу розгляду справи лізингових платежів в рахунок погашення неправильно визначеної інфляційної індексації у сумі 2216,17грн. є безпідставним, а відповідна сума має зараховуватися в рахунок погашення інших вимог.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 11.2.1 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Арифметичний підрахунок пені, здійснений судом за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, встановив, що за вказаний Позивачем період (а.с.а.с. 10, 11) відповідна сума має складати 11800,45 грн. Відтак, сума безпідставно зарахованого в рахунок повного погашення здійсненими лізинговими платежами перевищення належного розміру пені становить 38,42грн. (11838,87 – 11800), і це перевищення має зараховуватися в рахунок погашення інших вимог.

Таким чином, загальна сума безпідставно використаного Позивачем для задоволення неналежно розрахованих позовних вимог здійсненими Відповідачем лізинговими платежами становить 2260,59грн., на які Лізингоодержувач вправі розраховувати для погашення дійсно доведених розглядуваних позовних вимог Лізингодавця

Стосовно вимоги Позивача про стягнення штрафу в розмірі 18240,00 гривень позиція суду полягає у наступному.

Пунктом 11.2.3 договору фінансового лізингу за використання майна не за призначенням, невиконання обов’язку з утриманням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п.8.2.1 цього договору, порушення умов п.14.7 цього договору, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 1% загальної вартості майна на момент укладання цього договору за кожен випадок такого порушення.

Позиція суду стосовно дотримання форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, а отже – і штраф (згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України) - є тотожною із викладеними вище висновками щодо пені.

Приймаючи до уваги, що Відповідачем всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних у розумінні ст. 34 цього Кодексу доказів ані виконання зобов’язань, передбачених п. 8.2.1. договору фінансового лізингу, ані доказів відсутності вини у їх невиконанні згідно ст. 614 Цивільного кодексу України, заявлені Позивачем вимоги щодо нарахування штрафу кваліфікуються як обґрунтовані, бо є передбаченим умовами договору фінансового лізингу наслідком у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України порушення відповідних зобов’язань.

Наведений Позивачем розрахунок суми штрафу (а.с.13) у розмірі 18240грн. відповідає порядку нарахування, визначеному в п.11.2.3. договору фінансового лізингу, та визначеній у специфікаціях вартості майна.

Водночас, відносно розглядуваних вимог про стягнення цієї суми штрафу суд зазначає таке:

·          з огляду на встановлену додатковою угодою від 22.04.2009р. в порядку ст. 534 Цивільного кодексу України черговість погашення вимог Лізингодавця, вирахувана судом вище сума 2260,59грн. безпідставно зарахованих Позивачем в рахунок погашення інших (помилково розрахованих у відповідних частинах) вимог, підлягає зарахуванню в рахунок часткового погашення стягуваного штрафу. Внаслідок такого зарахування провадження в частині вимог у розумінні 2260,59грн. про стягнення штрафу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

·          у листі від 03.02.2010р. № 03/02 (а.с.141) Відповідачем сформульоване клопотання про незастосування штрафних санкцій. Отже, з огляду на відсутність доказів завдання Лізингодавцеві збитків внаслідок ненадання звітів про стан і місцезнаходження лізингового майна та його фактичну наявність, підтверджену актами приймання-передачі від 24.11.2009р. (а.с.а.с.143, 144), беручи до уваги дії Відповідача, спрямовані на погашення грошових зобов’язань, відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та в порядку п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про можливість зменшення решти непогашеної суми штрафу (15979,41грн.) до 4000грн.

Таким чином, з розглядуваних вимог щодо штрафу з урахування його часткового погашення належним зарахування здійснених в перебігу розгляду справи платежів та застосованого судом невід’ємного права на зменшення суми неустойки за відсутністю завданих порушенням зобов’язання збитків (див. Постанову Вищого господарського суду України від 30.07.2009р. №29/258), стягненню підлягає лише 4000грн.

Суд відмовляє у задоволенні заяви Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на приналежні Відповідачеві грошові кошти, оскільки факт повернення лізингового майна 24.11.2009р. (ще до подання розглядуваного позову) та здійснювані в перебігу розгляду справи часткові платежі на погашення заявлених вимог за висновком суду спростовує наведене Позивачем мотивування необхідності застосування забезпечувальних заходів.

В свою чергу, будь-яких інших підстав для обґрунтованого припущення ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення у разі незастосування запропонованих заходів - обов’язкової умови для їх вжиття за змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України - Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 цього Кодексу жодними доказами не обґрунтував.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно сумі остаточно визначених і розглянутих вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33880354) до Товариства з обмеженою відповідальністю дорожно-будівельної компанії „МАСШТАБ”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 01200439) про стягнення заборгованості в сумі 150672,12грн. та штрафу в розмірі 18240,00грн. задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення штрафу на суму 2260,59грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю дорожно-будівельної компанії „МАСШТАБ”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 01200439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, ідентифікаційний код 33880354) суму основного боргу в розмірі 150672,12грн. та штраф в сумі 4000грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволені решти вимог про стягнення штрафу відмовити у зв’язку із зменшенням судом стягуваної суми.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю дорожно-будівельної компанії „МАСШТАБ”, м. Макіївка, (ідентифікаційний код 01200439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, ідентифікаційний код 33880354) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 1689,12грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 178,8грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 08.02.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення та підписано 08.02.2010р.

7. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя