Рішення № 78493123, 10.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2018 року № 826/16192/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта Софія»

до

Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 травня 2016 року №0009861201 та податкової вимоги від 04 серпня 2016 року №12421-17,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» (далі по тексту – позивач, ТОВ «Санта Софія») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту – відповідач), в якому (з урахуванням уточнення до адміністративного позову) просить: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06 травня 2016 року №0009861201 та податкову вимогу №12421-17 від 04 серпня 2016 року.

Також позивач просив у випадку задоволення позовних вимог та набрання законної сили рішенням суду, витребувати від Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звіт про хід виконання рішення суду протягом 5 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що при отриманні податкової звітності податковий орган у разі прийняття такої звітності надсилає платнику податків квитанцію №2, а у разі її неприйняття – вмотивовану відповідь. На думку представника позивача, лише такий шлях відмови в реєстрації податкової накладної є правомірним. При цьому, жодних інших шляхів, як-то складення актів камеральної перевірки, розірвання в односторонньому порядку договорів прийняття електронної звітності не передбачено нормами чинного законодавства.

Крім того, представник позивача повідомив, що розірвання договору про визнання електронної звітності в односторонньому порядку з підстав відсутності позивача за місцезнаходженням є безпідставним, оскільки державним реєстратором не вносились до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських утворень зміни щодо місцезнаходження позивача або запис про відсутність товариства за місцезнаходженням, а відтак відмова в прийнятті звітності є незаконною.

У запереченнях на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що відповідно до довідки про встановлення місцезнаходження платника податків від 10 березня 2016 року №350 та повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням від 29 березня 2016 року №252 за формою №18-ОПП встановлено, що за податковою адресою Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» не знаходиться. При цьому, згідно пункту 4 розділу 6 договору про визнання електронних документів, контролюючий орган має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

За таких обставин, на думку податкового органу, у зв’язку з порушенням істотних умов договору, зобов’язання сторін, визначених договором від 05 листопада 2015 року №051120151 припинилися, а податкова звітність, яка буде подаватись засобами телекомунікаційного зв’язку вважатиметься неприйнятою.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (суддя Огурцов О.П.).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року справа прийнята до провадження суддею Власенковою О.О. та призначено її до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Кузьменко А.І. та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 04 вересня 2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

22 квітня 2016 року Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в порядку статті 76 Податкового кодексу України проведена камеральна перевірка своєчасності реєстрації податкових накладних з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта Софія», за результатами якої складено відповідний акт перевірки №4449/26-58-12-01-38956339.

Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, зокрема реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов’язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з Податковим кодексом України.

Як вбачається з акта перевірки, датою складання податкових накладних №71, №72 є 17 березня 2016 року, а зареєстровані вони 14 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 13 календарних днів; датою складання податкових накладних №74, №75, №78 є 18 березня 2016 року, а зареєстровані вони 14 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 12 календарних днів; датою складання податкових накладних №83, №85, №86, №87, №88, №89, №91, №92, №93, №94 є 21 березня 2016 року, а зареєстровані вони 14 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 9 календарних днів; датою складання податкових накладних №97, №98, №99, №100, №101, №102 є 22 березня 2016 року, а зареєстровані вони 14 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 8 календарних днів; датою складання податкової накладної №104 є 23 березня 2016 року, а зареєстрована вона 14 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 7 календарних днів; датою складання податкових накладних №130, №131, №134 є 28 березня 2016 року, а зареєстровані вони 14 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 2 календарних дні; датою складання податкової накладної №108 є 23 березня 2016 року, а зареєстрована вона 15 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 8 календарних днів; датою складання податкових накладних №109, №113 є 24 березня 2016 року, а зареєстровані вони 15 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 7 календарних днів; датою складання податкових накладних №114, №116, №117, №119, №120, №121 є25 березня 2016 року, а зареєстровані вони 15 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 6 календарних днів; датою складання податкових накладних №132, №125 є 28 березня 2016 року, а зареєстровані вони 15 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 3 календарних дні; датою складання податкової накладної №138 є 29 березня 2016 року, а зареєстрована вона 15 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 2 календарних дні; датою складання податкових накладних №125, №126 є 25 березня 2016 року, а зареєстровані вони 15 квітня 2016 року, тобто з порушенням граничних термінів реєстрації на 6 календарних днів.

На підставі висновків акта перевірки від 22 квітня 2016 року №4449/26-58-12-01-38956339 Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2016 року №0009861201, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань до податкових накладних від 1 до 15 календарних днів на суму ПДВ у розмірі 881 959,98 грн. застосовано штраф у розмірі 10 % у сумі 88 196,00 грн.

В подальшому, 04 серпня 2016 року Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві виставлено позивачу податкову вимогу №12421-17 на суму 88 196,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції станом до 01 січня 2017 року) Єдиний реєстр податкових накладних - це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) здійснюється відповідно до Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 201.1 і 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

В силу приписів норм пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Так, згідно з пунктом 1201. 1 статті 1201 Податкового кодексу України порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 ПКУ, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 Податкового кодексу України покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках/коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках/коригування, - у разі порушення терміну реєстрації 16 до 30 календарних днів; 40 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових розрахунках коригування - у разі порушення терміну реєстрації від 61 і більше календарних днів.

У випадку встановлення факту вчинення платником податку порушення граничного терміну реєстрації податкових накладних контролюючий орган відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України (визначає підстави, порядок оформлення та вручення податкового повідомлення-рішення) та положень пункту 2 розділу II Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204, що зареєстрований в Міністерстві юстиції 22 січня 2016 року за № 124/28254, складає податкове повідомлення-рішення за формою «Н» - за порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних /розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 Податкового кодексу України (додаток 13 до зазначеного Порядку).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема копій квитанцій №1, податкові накладні №71 від 17 березня 2016 року, №72 від 17 березня 2016 року, №74 від 18 березня 2016 року, №75 від 18 березня 2016 року, №78 від 18 березня 2016 року, №79 від 18 березня 2016 року, №80 від 18 березня 2016 року, №83 від 18 березня 2016 року не прийнято; виявлені помилки: порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженої наказом ДПА України від 10 квітня 2008 року №233, можливо розірвано договір про визнання електронної звітності.

У зв’язку з отриманням вказаних квитанцій №1, позивачем вжито заходів щодо укладення нового договору №310320161 від 31 березня 2016 року про визнання електронних документів.

31 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» отримало квитанцію №1, з якої вбачається, що документ (договір про визнання електронних документів) не прийнято; виявлені помилки: діючий договір присутній від 09 лютого 2015 року №900220151, сертифікат директора із діючого договору є чинним.

01 квітня 2016 року позивачем надіслано відповідачу договір №010420161 про визнання електронних документів.

Того ж дня, Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» отримало квитанцію №1, відповідно до якої вказаний документ не прийнято, оскільки діючий договір розірвано, новий договір приймається до розгляду.

Аналіз наведеного свідчить, що станом на 01 квітня 2016 року договір №090220151 від 09 лютого 2015 року про визнання електронних документів був розірваний в односторонньому порядку.

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що предметом договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів) поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв’язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Відповідно до пункту 2.1 договору, договір надає платнику податків можливість, а не зобов’язує його подавати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом.

Згідно пункту 6.3, пункту 6.4 договору №090220151 від 09 лютого 2015 року про визнання електронних документів договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

При цьому, пунктом 6.5 договору передбачено, що у разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Додатково суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 1, 2 розділу І Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за №320/15011 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин), платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Для подання податкових документів до органів ДПС в електронному вигляді платник податків повинен мати: спеціалізоване програмне забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у затвердженому форматі (стандарті); доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/приймання електронних повідомлень по електронній пошті; засіб КЗІ (сумісний за форматами даних із засобами КЗІ, що використовуються в органах ДПС); чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів для платника податків та уповноважених посадових осіб платника податків, підписи яких є обов'язковими для податкової звітності у паперовій формі.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для прийняття податкових документів податковим органом є, зокрема, діючий договір про визнання електронних документів.

Водночас, як уже зазначалось вище та не заперечується позивачем, податкові накладні за березень 2016 року №№71, 72, 74, 75, 78, 83, 85, 86, 87, 88, 89, 91, 93, 94, 97, 98, 99, 100, 101, 102, 104, 130, 131, 134, 108, 109, 113, 114, 116, 117, 119, 120, 121, 132, 138, 126, 129 та 125 зареєстровані з порушенням 15-денного строку для реєстрації таких накладних.

Підставою порушення такого строку відповідно до матеріалів справи є розірвання договору №090220151 від 09 лютого 2015 року про визнання електронних документів в односторонньому порядку з підстав того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» за податковою адресою не знаходиться.

При цьому, правомірність розірвання вказаного договору в односторонньому порядку не є предметом оскарження в межах даного адміністративного спору. Також відсутні в матеріалах справи докази оскарження дій податкового органу щодо розірвання договору про визнання електронних документів та/або визнання таких дій в судовому порядку протиправними.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не виконано вимог чинного законодавства щодо реєстрації податкових накладних в частині дотримання 15-денного строку для реєстрації таких накладних, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та підстави для його скасування відсутні.

Під грошовим зобов'язанням платника податків, згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, розуміється сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Під податковим боргом, при цьому, розуміється сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Вимогами пункту 2.1-2.3 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №576 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №1840/24372 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що податкова вимога формується органами доходів і зборів за місцем обліку платника податків.

Податкова вимога формується, якщо:

платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки;

платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки;

платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки;

платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки.

Протягом строків оскарження суми грошових зобов'язань, визначених Кодексом, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Позивачем щодо протиправності оскаржуваної податкової вимоги не наведено жодних доводів та аргументів, як і не заперечується факт несплати ним узгодженої суми грошового зобов’язання в законодавчо передбачені строки. При цьому, в позовній заяві позивач підтвердив, що податкове повідомлення-рішення отримане Товариством з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» разом з актом перевірки від 22 квітня 2016 року №4449/26-58-12-01-38956339.

За таких обставин, з урахуванням вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для скасування в судовому порядку податкової вимоги від 04 серпня 2016 року №12421-17.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб’єкт владних повноважень, покладений на нього обов’язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко