Рішення № 78492216, 11.12.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2018 р. № 814/1269/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54037

до відповідача:Миколаївського обласного військового комісаріату, вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030

про:визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі - відповідач, Комісаріат), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Миколаївського обласного військового комісаріату щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу ветерана військової служби;

-зобов'язати Миколаївський обласний військовий комісаріат встановити ОСОБА_1 статус ветерана військової служби та видати посвідчення ветерана військової служби.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує що він проходив військову службу у Збройних Силах України, звільнений з військової служби у запас за п."а" (у зв'язку з закінченням строку контракту) частини 6 с. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" відповідно до наказу № 23.05.2011 № 342, має вислугу років на військовій службі понад 22 роки, а отже наявні всі підстави для призначення статусу ветерана військової служби.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом "а" ( у зв'язку із закінчення строку контракту) та на день звільнення вислуга років позивача становить 20 років 09 місяців у календарному обчисленні, а в наказі про звільнення відсутній запис "Звільняється у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України".

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без її участі.

У відповідності до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи, оцінив надані докази в їх сукупності та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України до 24 червня 2011 року.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 23.05.2011 року № 342 позивача звільнено з військової служби за п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира військової частини А4104 (по стройовій частині) від 24.06.2011 року № 119 позивача виключено із списків особового складу частини, усіх всіх видів, забезпечення і направити на військовий облік до Корабельного РВК, м. Миколаїв.

Календарна вислуга років позивача на день звільнення склала 20 років 09 місяців, пільгова - не має.

У квітні 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою у якій просив встановити йому статус ветерана військової служби, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби в зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" від 15.06.2004 № 1763-IV та видати посвідчення ветерана військової служби.

Листом від 24.04.2018 року відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви. Відмова мотивована відсутністю підстав для встановлення статусу ветерана військової служби, оскільки позивача звільнено зі служби за частиною 26 частини 6 пункту "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) у витягу з наказу про звільнення з військової служби відсутній запис про звільнення у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, а таким чином права на статус ветерана військової служби позивач не має.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 12 ст. 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту: військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку із реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні.

Пунктом 2 ст. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" визначено, що дія пункту 6 статті 1 цього 3акону поширюється на осіб, звільнених з військової служби (померлих) після 01 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11 та 12 цієї статті на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.

У п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", який діяв на час звільнення позивача з військової служби, та діючого на даний час Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" встановлено, що ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

У відповідності до абзацу 19 п. 1 директиви Міністра оборони України та Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 10.10.2013 року № Д-1 "Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період до 2017 року" вважати звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України військовослужбовців, які звільняються з військової служби з посад, що скорочуються, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 226 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами), за винятком:

- військовослужбовців строкової служби;

- осіб офіцерського складу та осіб рядового, сержантського і старшинського складу військової служби за контрактом, звільнених з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, за власним бажанням, через службову невідповідність, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (пункти «д», «е», «є», «ж», «з», «и», «і» частини шостої та пункти «а», «д», «е», «є», «ж», «з», «и» частини сьомої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Згідно положень пункту 1 Наказу Міністра оборони України № 774 від 29.12.2006 року «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами внесеними Наказом Міністра оборони України № 611 від 11.12.2008 року), з 1 січня 2007 року військовослужбовцями, звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, вважаються військовослужбовці, які звільнені з військових частин, що розформовуються, а також у разі скорочення посад на підставі відповідних директив Міністра оборони України про проведення організаційних заходів. Звільнення цих військовослужбовців проводиться за підстав, що визначені підпунктом г) пунктів 6 та 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у в'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі).

З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що звільнення у запас за п. «а» ч. 6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з закінченням дії контракту) також є звільненням з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для набуття позивачем статусу ветерана військової служби відповідно до норм Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" та Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", а відтак, відмова відповідача в наданні позивачу статусу ветерана військової служби та видачі посвідчення є протиправною.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у наказі про звільнення позивача посилання на реформуванням Збройних Сил України, оскільки Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу", а також жодним іншим законом, що здійснює правове регулювання відносин стосовно проходження в Україні військової служби, не визначено такої підстави звільнення з військової служби як реформування Збройних Сил України, а тому посилання апелянта на відсутність у наказі про звільнення позивача зазначення про його звільнення у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України є необґрунтованим.

Таким чином, оскільки за позивачем має бути визнано статус ветерана військової служби, йому має бути видано (вручено) відповідне посвідчення.

При цьому, суд зазначає, що втручання в дискреційні повноваження відповідача, як суб'єкта владних повноважень, шляхом його зобов'язання вчинити відповідні дії є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, та враховує, що в межах спірних правовідносин відповідачем не доведено наявність підстав для відмови у визнанні позивача ветераном військової служби.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваної відмови, позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що належить задовольнити.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надала квитанцію про сплату судового збору в загальній сумі 704,80 грн., що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 194, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54037 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Миколаївського обласного військового комісаріату (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030 ідентифікаційний код 08299180) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Миколаївського обласного військового комісаріату щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу ветерана військової служби.

3. Зобов'язати Миколаївський обласний військовий комісаріат встановити ОСОБА_1 статус ветерана військової служби та видати посвідчення ветерана військової служби.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського обласного військового комісаріату (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030 ідентифікаційний код 08299180) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54037 НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник