Рішення № 78492032, 11.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.12.2018 р. справа №820/2875/18 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом

Головного управління ДФС у Харківській області до Приватної фірми "Орія" пропро накладення арешту на кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах, -встановив:

Суб'єкт владних повноважень, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках ПФ «Орія» в банківських установах: Харків ГРУ ПАТ КБ "Приват Банк" м. Харків, рахунок №26049052300062; Харків ГРУ ПАТ КБ "Приват Банк" м. Харків, рахунок №26003052319884; ПАТ "КБ Південкомбанк", рахунок №26000031971001; ПАТ «КБ «Південкомбанк» м. Харків, рахунок №26004002732001; ПАТ "Креді Агріколь Банк" рахунок №26001500042899; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №26005035906601; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №261030359906600; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №26101035906602; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №26102035906601; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №26050035906601; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №26006035906600; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №2066603590660; ПАТ "УкрСиббанк" рахунок №26051035906600; ХФ АКІБ "УкрСиббанк "Харк рег упр" рахунок №26001092730100; ХФ АКІБ "УкрСиббанк "Харк рег упр" рахунок №26004092730000; ХФ АКІБ "УкрСиббанк "Харк рег упр" рахунок №26058092730001; ХФ АКІБ "УкрСиббанк "Харк рег упр" рахунок№26059092730000; Казначейство України (ел. адм. подат) рахунок №37512000035208.

Підставами позову є доводи про те, що платник податків допустив неналежне виконання податкового обов'язку при здійсненні контролю за податковою дисципліною, створивши перешкоди у проведенні перевірки у спосіб не допуску працівників контролюючого органу. Вказана обставина є визначеною законом підставою для накладення арешту на кошти платника у банківській установі.

Відповідач, Приватна фірма «Орія», з поданим позовом не погодився.

Підставою заперечень проти позову є доводи про те, що протягом 96 годин від події прийняття контролюючий орган не звернувся до суду з поданням про підтвердження власного рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Платник стверджував, що непідтвердженість судом рішення контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна призводить до відсутності підстав для накладення адміністративного арешту на кошти.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи незмінність завдання адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 4 ст. 242 КАС України незалежно від категорії спору, імперативно встановлену законодавцем мету адміністративного судочинства у вигляді захисту прав та інтересів невладного суб'єкта, зміст та характер спірних правовідносин, обсяг доказів, котрі повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній письмовими документами.

Суд, вивчивши доводи позову, заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, виконавши вимоги процесуального закону стосовно збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини спірних правовідносин, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області було видано наказ №7671 від 11.12.2017 р. з приводу призначення документальної позапланової перевірки діяльності відповідача з питання додержання податкової дисципліни.

Предметом перевірки згідно з цим наказом було визначено питання правильності та повноти справляння податку на додану вартість у взаємовідносинах з ТОВ «Спецремпідряд» за січень 2017 р., ТОВ «Арсенал Пром» за лютий - березень 2017 р., ТОВ «Елвіс Компані» за серпень 2016 р., ТОВ «Аванта Сервіс» за грудень 2015 р., ТОВ «Евантес Компані» за лютий-березень 2017 р. та подальшої реалізації одержаного від цих контрагентів товару.

Складеним працівником контролюючого органу актом від 13.12.2017 р. засвідчено факт відмови платника від проведення перевірки.

Відповідач обставин не допуску працівників контролюючого органу до проведення перевірки не заперечує.

Рішенням контролюючого органу від 17.04.2017 р. №15651/10/20-40-14-11-18 до майна платника було застосовано умовний адміністративний арешт.

Як з'ясовано судом, відносно вказаного рішення контролюючого органу не застосовувалась процедура судового підтвердження.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 р. у справі №820/6356/17 (залишеною у силі постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2018р.) було відмовлено у позові ПФ «Орія» про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Харківській області №7671 від 11.12.2017 р.

Таким чином, означений наказ контролюючого органу №7671 від 11.12.2017 р. про призначення перевірки платника податків є правомірним, а тому діяння платника з приводу не допуску до перевірки (відмови від проведення перевірки) за цим наказом слід кваліфікувати як незаконне.

Отже, у спірних правовідносинах має місце факт протиправної відмови платника від проведення перевірки.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що правовідносини з приводу адміністративного арешту майна платника податків за подією відмови від проведення перевірки унормовані, насамперед, приписами ст. 94 Податкового кодексу України.

Інші норми Податкового кодексу України, котрі врегулювують суміжні процедури арешту за іншими підставами, а саме: п. 20.1.31 ст. 20 (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск до обстеження приміщень і територій), п. 20.1.32 ст. 20 (зупинення операцій на рахунках у банку за створення перешкод у діяльності податкового керуючого), п. 20.1.33 ст. 20 (арешт за недостатність майна для погашення податкового боргу), п. 89.4 ст. 89 (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск податкового керуючого), п. 91.4 ст. 91 (зупинення операцій на рахунках у банку за невиконання законних вимог податкового керуючого) Податкового кодексу України, на спірні правовідносини не поширюються, а відтак, застосуванню при розв'язанні даного спору не підлягають.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що згідно з п. 94.2.3 ст. 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (який у розумінні п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків (а не лише сплати податкового боргу), визначених законом) застосовується у разі, коли платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Суд зауважує, що запроваджена п. 94.2.3 ст. 94 Податкового кодексу України підстава для застосування адміністративного арешту майна платника податків є самостійним приводом для реалізації контролюючим органом заходів податкового примусу виключно за процедурою ст.94 Податкового кодексу України і жодним чином не стосується інших аналогічних суміжних процедур, згаданих у п. 20.1.31 ст. 20 (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск до обстеження приміщень і територій), п. 20.1.32 ст. 20 (зупинення операцій на рахунках у банку за створення перешкод у діяльності податкового керуючого), п. 20.1.33 ст. 20 (арешт за недостатність майна для погашення податкового боргу), п. 89.4 ст. 89 (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск податкового керуючого), п. 91.4 ст. 91 (зупинення операцій на рахунках у банку за невиконання законних вимог податкового керуючого) Податкового кодексу України.

При цьому, суд відмічає, що за п. 94.2.3 ст.94 Податкового кодексу України можуть бути застосовані два цілком окремі, самостійні та незалежні один від одного заходи державного податкового примусу, а саме: контролюючим органом - арешт майна платника податків у порядку абз. 1 п. 94.6 ст. 96 Податкового кодексу України з подальшим судовим підтвердженням відповідно до абз. 1 п. 94.10 ст. 94 цього ж кодексу; судом - арешт коштів у порядку абз.3 п.94.6 ст.96 Податкового кодексу України за зверненням контролюючого органу.

Такий самий по суті правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування ст. 94 Податкового кодексу України викладений у постанові палати Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018 р. по справі №820/1929/17 (касаційне провадження №К/9901/40847/18).

З огляду на викладене, суд вважає юридично неспроможними доводи платника податків про те, що відсутність судового акту про підтвердження обґрунтованості рішення контролюючого органу з приводу адміністративного арешту майна платника податків є правовою перешкодою для накладення арешту на кошти платника.

Норми Податкового кодексу України не містять жодних підстав для висновку про існування інституту загального адміністративного арешту майна платника податків, складовими якого є арешт усього майна за винятком коштів та арешт коштів.

Суд вважає, що кожен з наведених заходів державного податкового примусу спрямований на створення рівнозначних юридичних наслідків відносно окремих об'єктів власності платника: 1) обмеження правомочностей власника відносно усього майна за винятком коштів у зв'язку з невиконанням податкового обов'язку у вигляді допуску до перевірки та подання документів до перевірки; 1) обмеження правомочностей власника відносно коштів у зв'язку з невиконанням податкового обов'язку у вигляді допуску до перевірки та подання документів до перевірки.

За приписами абз. 3 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

Відповідно до п. 94.19 ст. 94 Податкового кодексу України припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з: 94.19.1. відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим; 94.19.2. погашенням податкового боргу платника податків; 94.19.3. усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту; 94.19.4. ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; 94.19.5. наданням відповідному контролюючого органу третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об'єктів права власності цієї третьої особи; 94.19.6. скасуванням судом або контролюючим органом рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про арешт; 94.19.7. прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту; 94.19.8. пред'явленням платником податків дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, а також документа, що підтверджує реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій, здійснену в установленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; 94.19.9. фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Порівнюючи зміст п. 94.2 ст.94 Податкового кодексу України із змістом п. 94.19 ст. 94 названого кодексу, суд доходить висновку, що передбаченій п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України підставі для застосування адміністративного арешту майна платника податків кореспондує передбачена п. 94.19.3 ст. 94 Податкового кодексу України підстава припинення дії арешту - усунення платником податків причин застосування адміністративного арешту, тобто допуск платником працівників тероргану ДФС України до проведення призначеної контролюючим органом перевірки.

При цьому, у силу дії прямої норми абз. 3 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України за цією підставою припинення дії застосованого адміністративного арешту коштів має відбуватись виключно за рішенням суду.

Для забезпечення можливості прийняття судом такого рішення, строк дії наказу про призначення перевірки (за відмову від виконання якого до майна платника було застосовано арешт) повинен тривати, тобто перебіг строку дії наказу має бути зупинений контролюючим органом за процедурою абз. 3 п. 82.4 ст. 82 Податкового кодексу України.

Закінчення строку дії наказу контролюючого органу про призначення перевірки унеможливлює подальше прийняття судом рішення про припинення адміністративного арешту коштів платника, а тому призводить до абсолютної безперервності та нескінченності існування означеного арешту, що прямо суперечить запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

У даному конкретному випадку завдяки діянням платника податків та контролюючого органу була створена незвичайна та неоднозначна ситуація, коли платник вчинив порушення закону і не допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки, законність призначення якої перевірки підтверджена рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 р. по справі №820/6356/17 (залишеним у силі постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 р.).

Між тим, контролюючий орган не зупинив дію оскарженого наказу №7671 від 11.12.2017 р., у зв'язку з чим такий наказ вичерпав дію у часі.

Правових підстав для поновлення проведення призначеної цим наказом перевірки суд не вбачає.

Застосування арешту коштів платника на рахунках у банку з метою дотримання правила юридичної визначеності як невід'ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права вимагає забезпечення судом передбачуваності в частині підстав для припинення означеного арешту у майбутньому.

Такою підставою за змістом п. 94.19.3 ст. 94 Податкового кодексу України є допуск до проведення перевірки, що у даному конкретному випадку є об'єктивно неможливим у зв'язку з неприйняттям контролюючим органом рішення про зупинення спірної перевірки та, як наслідок, втратою юридичної дії рішенням контролюючого органу про призначення тієї перевірки, у межах якої мала місце подія недопуску до перевірки (відмови від перевірки).

Отже, сплив строку дії наказу №7671 від 11.12.2017 р. і неприйняття контролюючим органом рішення про зупинення призначеної цим наказом перевірки призводить до відсутності правових підстав для застосування арешту коштів платника на рахунку у банку, адже такий арешт буде тривати у часі безперервно та нескінченно.

Окрім того, вирішуючи спір, суд бере до уваги до матеріалів справи сторонами подано копії складеного ГУ ДФС у Харківській області акту документальної позапланової перевірки ПФ «Орія» (ідентифікаційний код - 24472933), тобто відповідача по справі, №4760/20-40-14-11/24472933 від 15.11.2018 р. з питання дотримання вимог податкового законодавства у господарських взаємовідносинах з ТОВ «Спецремпідряд» за січень 2017 р., ТОВ «Арсенал Пром» за лютий - березень 2017 р., ТОВ «Елвіс Компані» за серпень 2016 р., ТОВ «Аванта Сервіс» за грудень 2015 р., ТОВ «Евантес Компані» за лютий-березень 2017 р.

Таким чином, у спірних правовідносинах контролюючим органом фактично здійснена перевірка того ж самого періоду діяльності платника, що був предметом наказу №7671 від 11.12.2017 р.

Реалізація контролюючим органом управлінської функції у спосіб проведення перевірки свідчить про досягнення органом доходів і зборів покладеного законом завдання - контролю за дотриманням податкової дисципліни і призводить до відсутності потреби у застосуванні заходу податкового примусу у вигляді арешту коштів платника на рахунку у банку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписи ч. 1 ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України вимагають від адміністративного суду забезпечити захист прав та інтересів невладного суб'єкта.

Проведений судовий розгляд показав, що заявлена владним суб'єктом вимога порушує права та охоронювані законом інтереси особи у галузі податкової справи, а тому не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.