Рішення № 78492027, 12.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 грудня 2018 р. № 520/10429/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61091, іпн.1445735386) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (просп. Московський, буд. 198/3,м. Харків, 61082, код ЄДРПОУ 41248021) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом та просить стягнути з Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 заборгованість з неотриманої пенсії за віком за минулий період, а саме з 01.01.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 15769.71 грн.; стягнути з Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідачем неправомірно припинено виплату пенсії позивачці, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою від 22.11.2018 року у справі відкрито провадження.

Відповідач надав суду відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що рішення про припинення пенсійних виплат обумовлено відсутністю постійного проживання позивачки на території України, де безперешкодно функціонують органи державної влади України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивачка є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № 197458 (а.с.13). Відповідно до довідок Управління праці та соціального захисту населення Немишлянського району м.Харкова від 11.07.2017 р. № 0000201796 та від 20.08.2018 року № 0000599716 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивачки є: АДРЕСА_2, 61091 (а.с.14).

Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Індустріальному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримувала пенсію, у грудні 2017 року пенсійні виплати припинені.

Відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат ВПО за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, який діяв на той момент (далі- Порядок контролю), у листопаді 2017 року спеціалістами Управління було проведено перевірку фактичного місця проживання позивачки за адресою: АДРЕСА_3.

За результатами перевірки складено акт обстеження матеріально- побутових умов від 08.11.2017 про відсутність позивачки за вказаним місцем проживання, залишено повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до Управління для проходження фізичної ідентифікації.

Рішенням районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Немишлянському районі м. Харкова (далі-районна комісія) від 20.11.2017 (протокол № 65), припинено соціальні виплати відповідно до пп.2 п.12 Порядку контролю (встановлення факту відсутності ВПО за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально - побутових умов сім'ї).

Рішення районної комісії направлено до Індустріального об'єднанного управління Пенсійного фонду України м. Харкова листом від 21.11.2017 №12097/6.

Згідно з інформацією, отриманою від Держприкордонслужби (лист від 09.01.2018 №0.184-1171/0/15-18) щодо тривалої відсутності позивачки (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання/перебування довідку від 1 1.05.2017 № 0000201796 скасовано (наказ Управління від 09.02.2018 № 32), з внесенням відповідного запису до ЄІБДВПО та відповідно районною комісією на засіданні 16.02.2018 (протокол №7) було, прийнято рішення про припинення соціальних виплат у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону за наказом Управління від 09.02.2018 № 32. Рішення районної комісії направлено до Індустріального об'єднанного управління Пенсійного фонду України м. Харкова листом від 19.02.2018 №335/0/176-18.

Згідно відзиву на адміністративний позов виплата пенсії поновлена з жовтня 2018 року, виникла заборгованість по пенсії з січня по вересень 2018 року вважається нарахованою, але не виплачується.

Перевіряючи оскаржувані рішення, дії/бездіяльність відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV)

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд зазначає, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Згідно відзиву на адміністративний позов виплата пенсії позивачці припинена на підставі повідомлення уповноваженого органу (Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району м.Харкова) виплата пенсії припинена внаслідок не підтвердження перебування позивачки за місцем реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи, тоді як Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Правовий висновок відносно застосування ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" міститься у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 р. по справі №805/402/18 (провадження Пз/9901/20/18) і полягає у тому, що за відсутності визначених законом підстав виплати за пенсією не можуть бути припинені.

У ході розгляду спору судом встановлено, що у спірних правовідносинах відсутні і приводи, і підстави для припинення виплати пенсії, визначені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Вирішуючи спір, суд наголошує, що норми підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вказані обставини припинення виплати пенсії, нарахування та невиплата пенсії, свідчать про те, що невиплата вказаних належних позивачу сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена і в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), відповідно до якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Враховуючи наведене наявні підстави вважати, що у позивача наявні "законні сподівання", оскільки останній отримав право на такі суми відповідно до Закону №1058-IV

З відзиву на адміністративний позов встановлено, що суми щомісячних пенсійних виплат нараховані відповідачем, однак не виплачені, що послугувало підставою для звернення до суду, проте, суд зауважує, що позивачем не доведено розміру суми , яка заявлена до стягнення, а отже, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обтяжити відповідача обов'язком виплатити ОСОБА_1 суму пенсійних виплат, нарахованих у період з 01.01.2018 року по 30.09.2018 року.

Посилання відповідача на окремий порядок при виплаті пенсій, визначений Кабінетом Міністрів України, є необґрунтованим, оскільки при зверненні позивача з заявою про поновлення пенсійних виплат відповідний порядок не прийнято, відповідно право особи на виплату пенсійних виплат не може бути поставлено в залежність від наявності такого порядку, в силу норм прямої дії ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України.

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з положеннями частини першої, восьмої статті 139 КАС України судові витрат стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297, 371 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково

Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_3) заборгованість з неотриманої пенсії за віком за період з 01.01.2018 року по 30.09.2018 року

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_3) за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41248021)

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення судового рішення у повному обсязі, а набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Зоркіна Ю.В.