Рішення № 78486572, 11.12.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/3688/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року м. Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В., за участі секретаря судового засідання Франчук А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з позовом та уточнивши заявлені позовні вимоги (а.с.87-88), Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» просить стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з січня 1997 року по червень 2018 року включно в сумі 37230,69 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач послався на те, що ВО «Костянтинівкатепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго» поставляє теплову енергією та забезпечує теплом квартиру АДРЕСА_1, власниками якої є відповідачі. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачами обов’язку по сплаті наданих послуг з теплопостачання, за період з січня 1997 року по червень 2018 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 37230,69 грн., яку відповідачі в добровільному порядку погашати відмовляються.

Крім того, позивачем подано відповідь на відзив (а.с.101-102), в якій позивач зазначає про незгоду із відзивом на позов, вказуючи на те, що споживачі зобов’язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувались ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Фактичне надання послуг підтверджується актами про підключення житлового будинку до системи опалення, які надані до позовної заяви в якості доказів. Окрім того, відповідачі зверталися за субсидією, яка була їм надана. За послуги теплопостачання за період призначення субсидії оплата здійснювалась, що підтверджує наявність правовідносин та фактичне надання послуг. Той факт, що відповідачі користувалися послугами теплопостачання, ними не оспорюється. З вимогами про не якість послуг, або з будь-якими іншими вимогами відповідачі не зверталися. Що стосується пропуску строків позовної давності, просив врахувати ті обставини, що строк позовної давності переривався, оскільки відповідачі частково здійснювали оплату за надані послуги.

Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву (а.с.42-52), відзив на уточнену позовну заяву (а.с.174-176), заяву про застосування позовної давності (а.с.79), заперечення (а.с. 135-137), в яких просила застосувати до позовних вимог про стягнення заборгованості, що виникла за період з січня 1997 року по липень 2015 року включно позовну давність із наслідками її застосування та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву ОСОБА_1 послалась на те, що позивачем не надано доказів про укладення з нею договору про надання послуг з теплопостачання, а тому, вважає, що позивачем не доведений факт того, що вона та інші відповідачі є споживачами послуг позивача. Також позивачем не доведений факт безперебійного та якісного надання послуг з теплопостачання у спірний період часу; не надані вихідні дані на обґрунтування розрахунку суми заборгованості; сума заборгованості визначена позивачем з арифметичними помилками, без належного обґрунтування та зазначення тарифів. Крім того, вона як співвласник квартири має нести відповідальність в розмірі 1/3 частки заборгованості. Також, зазначила, що згідно із судовою практикою, якщо відповідач здійснював часткову оплату нарахованих періодичних платежів за відповідні місяці, то це свідчить про визнання ним лише певної частини боргу (періодичного платежу) за відповідний місяць. Тому зазначені дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності за іншими періодичними платежами, в яких позовна давність обчисляється з моменту настання строку погашення чергового платежу, а також такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву (а.с.121-122), заяву про застосування позовної давності (а.с. 132), в яких просив застосувати до позовних вимог про стягнення заборгованості, що виникла у період з січня 1997 року по липень 2015 року включно позовну давність із наслідками її спливу та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, визначених відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву, додавши, що 14.07.2015 року він знявся з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 та з того часу послугами позивача не користується.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву (а.с. 147-148), заяву про застосування позовної давності (а.с.106, 177), відзив на уточнену позовну заяві (а.с. 170-172), в яких просила застосувати до позовних вимог про стягнення заборгованості, що виникла у період з січня 1997 року по липень 2015 року включно позовну давність із наслідками її спливу та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, визначених відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву, додавши, що вона з 2006 року мешкає у м. Києві, у зв’язку з чим послугами позивача, які надаються за адресою: АДРЕСА_2, вона не користується з 2006 року. У березні 2018 року вона гостювала у матері – відповідача ОСОБА_1 у АДРЕСА_3. Проте, температура повітря у квартирі не відповідала санітарній нормі, а тому вона телефонувала до диспетчерської служби позивача. Однак, за її заявкою працівники позивача для складання відповідного акту не прибули.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, що з жовтня 2014 року по червень 2018 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» надавало послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_4. Дана обставина підтверджується особовим рахунок № 10082, відкритим у позивача; Актами про підключення житлового будинку №6 по вул. Громова в м. Костянтинівка Донецької області від 23.10.2014 року, 15.10.2015 року, 15.10.2016 року, 17.10.2017 року (а.с. 9-11), та відповідачами не спростована.

Квартира АДРЕСА_5, на підставі свідоцтва про право власності б/н від 25 листопада 2009 року, виданого відділом по приватизації КП «СЕЗ», належить у рівних частках ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.12).

Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Законом України «Про житлово – комунальні послуги» в редакції Закону від 24.10.2004 року було визначено, що споживач це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово- комунальну послугу.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону від 09.06.2018 року визначено, що індивідуальний споживач це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об’єктом нерухомого майна і отримує житлово- комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг.

Отже, виходячи з контексту вищенаведених норм права відповідачі є споживачами послуг позивача за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції закону від 24.10.2004 року, споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону від 09.06.2018 року, споживач зобов’язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлений інший строк.

В порушення вищенаведених норм законодавства, відповідачі несвоєчасно та не в повному обсязі сплачували вартість послуг з теплопостачання, у зв’язку із чим утворилась заборгованість за період з жовтня 2014 року по червень 2018 року у розмірі 14525,26 грн. Так, згідно із довідкою - розрахунком заборгованості (а.с.90-100) у період з жовтня 2014 року по червень 2018 року було нараховано на послуги з теплопостачання 31993,48 грн., субсидія 15583,17 грн., сплачено 1885,05 грн. Отже, розмір заборгованості дорівнює: 31993,48 грн. – 15583,17 грн. – 1885,05 грн. = 14525,26 грн.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1ст. 261ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлений інший строк, отже строк позовної давності стосовно вимог про стягнення заборгованості за період з жовтня 2014 року по липень 2015 року пропущено, оскільки позивач звернувся до суду лише 17 липня 2018 року. Про збільшення строку позовної давності сторони письмово не домовлялись, отже, слід застосовувати встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності у три роки.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідні заяви зроблені відповідачами. Тому, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові в цій частині.

Отже, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з жовтня 2014 року по липень 2015 року слід відмовити у зв’язку із спливом строку позовної давності.

Одночасно, суд не приймає до уваги доводи позивача стосовно переривання строку позовної давності у зв’язку із частковою оплатою наданих послуг відповідачами, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачі визнали заборгованість за період з жовтня 2014 року по липень 2015 року позивачем не надано та про наявність таких доказів не зазначено. Часткова оплата відповідачами нарахованих періодичних платежів за відповідні місяці свідчить про визнання ним лише певної частини боргу (періодичного платежу) за відповідний місяць. Тому зазначені дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності за іншими періодичними платежами, в яких позовна давність обчисляється з моменту настання строку погашення чергового платежу, а також такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

В частині стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з серпня 2015 року по червень 2018 року у розмірі 10312,86 грн. (розрахована згідно із даними, наведеними у довідці-розрахунку позивача (а.с.90-100), а саме: всього в період з серпня 2015 року по червень 2018 року нараховано 27731,08 грн., субсидія 15583,17 грн., сплачено 1835,05 грн. різниця становить 10312,86 грн.) позов підлягає задоволенню із стягненням зазначеної суми з відповідачів у рівних частках на користь позивача (по 3437,62 грн. з кожного).

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідачів про те, що між ними та позивачем не укладено договору на постачання теплової енергії, а тому вони не зобов’язані оплачувати послуги позивача та вважає їх безпідставними, з огляду на те, що споживачі зобов’язані здійснювати оплату житлово-комунальних послуг, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Така правова позиція викладена у постанові ВСУ від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Отже, відсутність укладеного договору не позбавляє відповідачів обов’язку оплачувати фактично отримані послуги з теплопостачання.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стосовно того, що вони (ОСОБА_3 з липня 2015 року, ОСОБА_2 з 2006 року) фактично не користуються послугами позивача, оскільки у квартирі АДРЕСА_5 не мешкають, та відхиляє їх з огляду на те, що, як зазначалось раніше, власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором, або законом. Про наявність такого договору з іншою особою відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не зазначено. Отже, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, як співвласники нерухомості, згідно із розміром їх частки у праві спільної сумісної власності, несуть обов’язок по сплаті наданих послуг з теплопостачання.

Суд також відхиляє доводи відповідачів про те, що позивач своїми діями сприяв невиконанню зобов’язань та не вживав заходів щодо зменшення своїх збитків, а саме: не провадив роботу із боржниками та не звертався до суду за стягненням заборгованості та надав органу соціального захисту населення інформацію про заборгованість, що призвело до відмови у нарахуванні субсидії та виникненню заборгованості, та вважає їх безпідставними з огляду на те, що наведені відповідачами обставини не є підставою для звільнення від обов’язку оплати фактично отриманих послуг.

Доводи відповідачів про те, що позивачем не надані вихідні дані на обґрунтування розрахунку суми заборгованості, а також про те, що розрахунок заборгованості не містить зазначення тарифів суд також відхиляє, оскільки відповідачами не надано будь-яких доказів, які б спростовували правильність наведених розрахунків.

Доводи відповідачів про те, що у спірний період часу позивачем послуги з теплопостачання надавались неналежної якості суд також відхиляє, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, якими у відповідності до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є відповідні Акти-претензії відповідачами не надано. Усне телефонне звернення відповідача ОСОБА_2 до позивача з приводу незадовільної температури повітря у опалювальній квартирі без закріплення цього факт у відповідному Акті не є законодавчо визначеною підставою для звільнення від оплати наданих послуг та/або перерахунку вартості наданих послуг.

Суд також відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що в майбутньому заборгованість за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року може змінитися через оскарження нею дій органу соціального захисту населення щодо відмови у наданні субсидії з огляду на те, що зазначена обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача. Тим більше, що доказів на підтвердження факту такого оскарження відповідачем суду не надано.

За таких обставин, з відповідачів, відповідно до розміру їх частки у справі спільної сумісної власності, слід стягнути на користь позивача заборгованості за послуги з теплопостачання за період з серпня 2015 року по червень 2018 року у розмірі 10312,86 грн., тобто по 3437,62 грн. з кожного.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті послуг з теплопостачання за період з січня 1997 року по вересень 2014 року, оскільки позивачем не надано доказів, зокрема, актів підключення житлового будинку до мереж теплопостачання, про фактичне надання ним послуг у зазначений період. Крім того, з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.8) вбачається, що виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Костянтинівкатепломережа» зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців 20 червня 2008 року, що взагалі ставить під сумнів факт надання позивачем послуг з теплопостачання до 20 червня 2008 року.

Отже, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд пропорційно до розміру задоволених вимог (позов задоволено на 27,7%), присуджує стягнути з відповідачів у рівних частках на користь позивача судовий збір у розмірі 488,07 грн., тобто по 162,69 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (ЄДРПОУ 03337119, адреса: Донецька область, м. Краматорськ, провулок Земляний, буд.2) в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» (ЄДРПОУ 05540860, адреса: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Лівобережна, буд.62) до ОСОБА_1 (НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_2, Російської Федерації) про стягнення суми заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з рівних частках з ОСОБА_1 (НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3) на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» на розрахунковий рахунок Єдиного розрахункового центру №26006962494214 у Філії ПАТ «ПУМБ» м. Костянтинівка Донецької області, МФО 334851, ЄДРПОУ 26221744, заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з серпня 2015 року по червень 2018 року у загальному розмірі 10312,86 грн., тобто по 3437 (три тисячі чотириста тридцять сім) грн. 62 коп. з кожного.

В задоволенні позовних вимог Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за послуги з теплопостачання за період з січня 1997 року по липень 2015 року відмовити.

Стягнути з рівних частках з ОСОБА_1 (НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3) на розрахунковий рахунок Виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа», ЄДРПОУ 05540860, р/р 26001053604313, КБ «ПриватБанк» у м. Краматорськ, МФО 335548, судовий збір в розмірі 488,07 грн., тобто по 162 (сто шістдесят дві) грн. 69 коп.

Повний текст рішення складено 11 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: О.В.Каліуш