Рішення № 78480355, 10.12.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/7831/18

Провадження № 2/750/2027/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Литвиненко І.В.

за участі секретаря судового засідання Юрченко І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4507 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до Військової частини А 4507 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 110658,72 грн. до складу якого позивач включає: компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речового майна в розмірі 79862,20 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25.05.2018 року по 01.08.2018 року в розмірі 30796,525 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач при звільненні з лав збройних сил не отримала компенсацію за речове майно в розмірі 79862,20 грн. внаслідок чого на думку позивача у неї виникло право на отримання компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 року по 01.08.2018 року в розмірі 30796,525 грн.

Представник позивача до початку судового засідання через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, причина неявки суду невідома.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4507 про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати у загальній сумі 85296,88 грн., у тому числі: компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 79862,20 грн. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору, та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25.05.2018 по 06.06.2018 в розмірі 5434,68 грн. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору – закрито у зв’язку із тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.. І, хоча суд вважає, що даний спір відноситься саме до адміністративного судочинства, приходить до висновку про те, що в разі закриття провадження у справі, було б порушено право позивача на доступ до суду, як включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом.

В пункті 50 рішення "Чуйкіна проти України"50, Європейський суд з прав людини нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до наказу командира військової частини А 4507 від 24.05.2018 року №112 (по стройовій частині) прапорщика ОСОБА_1, техніка групи автоматизації польового вузла зв’язку військової частини А 4507 було звільнено в запас за станом здоров’я. Відповідно до даного наказу ОСОБА_1 була нарахована компенсація за не отримане речове майно на суму 79862,20 грн. (а.с. 11)

Вартість неотриманого речового майна підтверджено копією довідки № 3 від 02.04.2018 року (а.с. 13).

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Систему соціального та правового захисту військовослужбовців, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закону № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі – Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи вищевказані правові норми суд доходить до висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби на підставі наказу командира, у якому зазначається розмір грошової компенсації. При цьому на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Докази виплати позивачу вказаної грошової компенсації відсутні.

Таким чином, відповідач допустив порушення чинного законодавства, чим обмежив законне право позивача на своєчасне та повне одержання грошової компенсації за неотримане речове майно, що потребує його захисту в судовому порядку.

В частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 25.05.2018 року по 01.08.2018 року суд доходить наступного висновку.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку в/ч А4507) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд доходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 та Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 року у справі №295/10900/16 зазначили, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день – наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Зі змісту наведених положень ст. 117 КЗпП України у розрізі визначених Верховним Судом та Верховним Судом України особливостей її правозастосування вбачається, що у разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Позивачем здійснено розрахунок свого середньоденного заробітку з якого вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення останньої, розрахований згідно даних за березень 2018 року – квітень 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», становить 452,89 грн. ((18418,70 грн. + 9208,85 грн.) / (61 день)).

Відтак, у зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з в/ч А4507 на користь ОСОБА_1 коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (з 25.05.2018 року по 01.08.2018 року) в сумі 30796,52 грн. (68 днів х 452,89 грн.).

Таким чином суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30796,52 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв’язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1106,59 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 254 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до Військової частини А 4507 (місцезнаходження юридичної особи: вул. Староказарменна дільниця, 2, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 24302065) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Військової частини А 4507 (місцезнаходження юридичної особи: вул. Староказарменна дільниця, 2, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 24302065) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 79862,20 грн.

Стягнути з Військової частини А 4507 (місцезнаходження юридичної особи: вул. Староказарменна дільниця, 2, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 24302065) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) 30796,52 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Сума вказане без відрахування податків та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Військової частини А 4507 (місцезнаходження юридичної особи: вул. Староказарменна дільниця, 2, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 24302065) на користь держави 1106,59 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Литвиненко