Ухвала суду № 78462096, 06.12.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа №464/3780/18

пр.№ 4-с/464/46/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2018 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

в складі головуючого судді Рудакова І.П.,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

справа № 464/3780/18,

учасники справи:

заявник ОСОБА_2 не з’явилась,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», Державна виконавча служба України відділ примусового виконання рішень, головний державний виконавець примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відділу примусового виконання рішень ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця незаконними та зобов’язання державного виконавця скасувати постанови про арешт майна та грошових коштів,

за участю представників учасників справи: представники заінтересованих осіб та державний виконавець - не з’явились,

в с т а н о в и в :

заявниця ОСОБА_2 звернулась у суду із скаргою, у якій згідно з доповненням до скарги від 19.07.2018, просить:

- визнати незаконними дії державного виконавця у частині не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, що примусового виконання виконавчого листа за № 2-1223/10 виданого 13.11.2012 Сихівський районним судом м. Львова про стягнення на користь ПАТ «Фольксбанк» (перейменовиний у ПАТ «ВіЕс Банк») з ОСОБА_2 621236,78 дол. США, що в еквіваленті до національної валюти становить 4965545,58 грн, щодо незакінчення виконання постанови про стягнення виконавчого збору за вищезазначеним виконавчем провадженням, щодо не зняття усіх обтяжень, що накладались по даних виконавчих провадженнях;

- зобов?язати державного виконавця скасувати арешт, що був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.03.2015 по виконавчому провадженні № 46696240, номер запису про обтяження 8917309, дата державної реєстрації 03.03.2015;

- зобов?язати державного виконавця Єжова М. В. скасувати арешт, що був накладений постановою про арешт майна боржника від 02.04.2018 по виконавчому провадженні № 53945717.

В обґрунтування скарги покликається на те, що 02.03.2015 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_4 постановою відкрив виконавче провадження щодо примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа № 2-1223/10 виданого 26.11.2014 Сихівський районним судом м. Львова із накладенням арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. 16.03.2015 державним виконавцем також постановлено постанову про стягнення виконавчого збору через невиконання боржником вимог постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом № 2-1223/10. Попри те, 09.09.2016 між боржником і банком був укладений договір про погашення заборгованості по кредитному договорі №KF 45818 від 29.11.2007 у розмірі 34202,44 дол. США, а решту частини заборгованості банком прощено. Однак, незважаючи на такий договір та сплату заборгованості державним виконавцем не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а навпаки, винесено постанову про стягнення виконавчого збору за вчинення виконавчих дій. У межах виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем 02.04.2018 винесено ще одну постанову про накладення арешту на кошти боржника. Вважає, що оскільки жодних виконавчих дій і заходів з примусового виконання виконавчого листа № 2-1223/10 не вчинялось, сплата заборгованості відбулась на підставі договору від 09.09.2016, а відтак дії державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження є незаконними. У зв?язку із вищевикладеним необхідно зобов?язати державного виконавця скасувати накладені арешти на майно та кошти боржника. Просить скаргу задовольнити повністю.

11 вересня 2018 року відділом примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на адресу суду направлено відзив, який містить заперечення на скаргу. На примусовому виконанні в відділу державної виконавчої служби перебував виконавчий лист № 2-1223/10, однак відповідно до заяви стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» від 20.09.2016 був повернутий останньому без виконання 25.04.2017 на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404, який діє на день постановлення ухвали суду. Однак, перед повернення такого листа органом державної виконавчої служби 16.03.2015 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 62123,68 дол. США, у відповідності до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606, який діяв на час виникнення спірних відносин. З примусового виконання постанови від 16.03.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.05.2017 № 53945717. Враховуючи наведене вище та законодавчі положень з цих питань, просить у скарзі відмовити у повному обсязі.

Ухвалою судді від 10 липня 2018 року скаргу прийнято до розгляду та призначено до судового розгляду.

Учасники справи у судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду скарги, а тому у відповідності до ч.2 ст. 450 ЦПК України суд розглядає справу у їх відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заявника, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, прийшов наступного.

Суд установив, що на примусове виконання виконавчого листа № 2-1223/10 виданого 26 листопада 2014 року Сихівським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 621236,78 дол.США, державним виконавцем відділу органу державної виконавчої служби 02 березня 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Цією постановою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. Через не виконання боржником вимог постанови від 02.03.2015 органом державної виконавчої служби 16.03.2015 винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Дані обставини визнаються заявником та органом державної виконавчої служби у поданих письмових заявах по суті, а відтак у силу ч.1 ст. 81 ЦПК України не підлягають доказуванню та приймається судом до уваги.

09 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про погашення заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2007 року № KF 45818 у розмірі 34202,44 дол. США, яка фактично погашена цього ж дня. Відповідні дані підтверджено копіями договору від 09.09.2016 та квитанції № 335601 від 09.09.2016 /арк. спр. 4, 5/.

Таким чином, до спірних правовідносин, які виникли у 2015 році та тривають надалі, суд застосовує норми Закону України «Про виконавче провадження» № 606 та Закон України «Про виконавче провадження» № 1404, який набрав чинності 05.10.2016. Дана правова позиція щодо правильного застосування норм законів викладена у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 1404, адже після набрання чинності закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим законом, здійснюються відповідно до цього закону.

Повертаючись до матеріалів справи суд відмічає, що у зв’язку із невиконанням боржником рішення майнового характеру у строк, який був встановлений у постанові від 02.03.2015 державним виконавцем 16.03.2015 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню.

У відповідності до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. Разом із тим, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 25 цього Закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Таким чином, державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору, адже заявник у строк встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження добровільно не виконав рішення, а договір про погашення заборгованості укладений лише 09.09.2016, тобто поза межами встановленого строку.

Суд відмічає, 20 вересня 2016 року ПАТ «ВіЕс Банк» подано до органу державної виконавчої служби заяву стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» про повернення виконавчого листа Сихівського районного суду м. Львова, виданого 26.11.2014 № 2-1223/10 на виконання якого було відкрито виконавче провадження постановою від 02.03.2015.

Так, 25 квітня 2017 року органом державної виконавчої служби прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до п. 1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

У зв’язку із поверненням виконавчого документа державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 16.03.2015 про стягнення виконавчого збору.

У відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Така постанова згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону є виконавчим документом. Тобто, на підставі виконавчого документа виконавець розпочинає примусове виконання.

Оскільки постанова про стягнення виконавчого збору була винесено у відповідності до норм Закону № 606, а постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового її виконання прийнята з дотриманням норм Закону № 1404, жодних доказів стягнення виконавчого збору у встановленому порядку суду не подано, а відтак підстав про закінчення виконання провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору суд не встановив.

Таким чином, суд прийшов висновку, що жодних незаконних дій щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого провадження, суд не встановив, будь-яких доказів у відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України з цього питання не подано, а відтак у такій вимозі скарги необхідно відмовити.

Щодо вимог скарги про зобов’язання державного виконавця скасувати постанови про арешти майна та грошових коштів боржника, суд прийшов наступного.

Повертаючись до обставин справи, яка розглядається, суд повторює, що державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження від 02.03.2015 вказано про арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, у межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду № 2-1223/10. Також, постановою державного виконавця від 02.04.2018 накладено арешт на кошти боржника при примусовому виконанні постанови про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.

Таким чином, аналізуючи зазначену норму суд вказує, що для знімання арешту необхідна наявність певних підстав передбачених ч. 1 ст. 40 вищевказаного Закону із врахуванням вказаних винятків.

Однак, суд відмічає, що виконавчий документ № 2-1223/10 повернуто за заявою стягувача у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа), що не входить до коло підстав для вчинення державним виконавцем дій щодо знімання арешту. Разом із тим, для цієї справи характерний виняток передбачений ч.1 ст. 40 зазначеного закону – не стягнуто виконавчий збір, з примусового виконання якого відкрито виконавче провадження.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов висновку, що оскільки підстав для зобов’язання державного виконавця скасувати арешти суд не встановив, а тому у таких вимогах необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 258, 260, 261, 352, 354, 447-451 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

у скарзі ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця незаконними та зобов’язання державного виконавця Єжова М.В. скасувати постанови про арешт майна та грошових коштів – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала підписана суддею 06 грудня 2018 року.

Суддя І. П. Рудаков