Рішення № 78449151, 03.12.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/817/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Голюк Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-170 від 17.09.2018;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 173В від 01.12.2017.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Коростишівгаз"

про стягнення 70 778,26 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 4982,57 грн. 3% річних, 44187,52 грн. пені, 21608,17 грн. інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові, відповіді на відзив (а.с. 52-56) та поясненнях (а.с. 78-82).

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві від 11.10.2018 та запереченнях на відповідь на відзив від 15.11.2018 (а.с. 68-71), просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник/позивач) та Приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Коростишівгаз" (споживач/відповідач) укладено договір №17-101-ВТВ (а.с. 13-19), відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2017 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.п. 1.1. договору).

Згідно п.п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується споживачем виключно для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат споживача.

Також сторони погодили, що за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України) (п.п. 1.4. договору).

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що постачальник передає споживачу з 01 липня 2017 року по 31 липня 2017 року (включно) газ обсягом до 82,000 тис. куб. м. (вісімдесят дві тисячі куб. м).

Пунктами 5.1., 5.2. договору ціна на природний газ на дату укладання договору визначається відповідно до п.5.2 цього договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до цього договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни. Ціна за 1000 куб. м газу з 01 липня 2017 року становить 6 674,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1 334,80 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 8 008,80 (вісім тисяч вісім гривень, 80 коп.) гривень.

Оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оплата за газ здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (п.п. 6.1. договору).

Відповідно до п.п. 8.1.,8.2. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання споживачем умов пунктів 6.1 та 6.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами за цим договором з 01 липня 2017 року і діє в частині реалізації газу до 31 липня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.п. 12.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природний газ за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз" для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат у липні 2017 року, що підтверджується відповідним актом від 31.07.2017 (а.с. 20).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, заслухавши пояснення представників учасників справи, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, враховуючи наступне.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

У відповідності до ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач оплатив 1485,00 грн. плати за поставлений газ згідно договору №17-101-ВТВ від 26.07.2018 (а.с. 23).

Також 16.08.2017 між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України в Житомирській області, Департаментом фінансів Житомирської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Коростишівськї районної державної адміністрації, Управліннямм праці та соціального захисту населення Коростишівської райдержадміністрації, ТОВ "Поліссягаз" укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №3241 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету (а.с. 41-42).

Пунктом 1 спільного протокольного рішення зазначено, що їх предметом є організація проведення взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20.

В розділі 3 спільного протокольного рішення вказано, що всі сторони спільного протокольного рішення зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні у ланцюжку перерахувань не пізніше наступного дня після зарахування їх на рахунок.

При цьому спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням. Це спільне протокольне рішення є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування (п. 5.2., 5.3.).

Відповідно до вказаного протокольного рішення, за рахунок коштів державного бюджету України між сторонами у справі фактично проводилися розрахунки за поставлений за договором природний газ в сумі 319059,22 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №1 від 28.02.2018 (а.с. 43).

Статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно із ч. 1-3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз". Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

Аналіз змісту порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Пунктом 7 порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг - а саме витрат на придбання природного газу у гарантованого постачальника, його транспортування магістральними та внутрішньопромисловими газопроводами, переміщення розподільними газопроводами.

Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині.

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Спільні протокольні рішення є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Держава, шляхом запровадження спеціалізованих нормативних актів, виконання яких поклала на свої інститути влади, запровадила новий механізм взаєморозрахунків між сторонами даного спору, чим внесла в господарські правовідносини відповідача та позивача елементи адміністративного та бюджетного права.

Наявність спільного протокольного рішення свідчить, що сторони даного спору фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за поставлений за договором природний газ та погодились, що оплата підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі спільного протокольного рішення.

Разом з тим, для стягнення пені, передбаченої умовами договору, та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, визначених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених сторонами спільними протокольними рішеннями.

Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена у постановах від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16, від 10.05.2018 у справі №908/2322/16 та від 22.05.2018 у справі №926/2733/16, від 12, 06.2018 у справі №922/1010/16, від 14.06.2018 у справі № 904/2743/16, від 02.08.2018 у справі №922/3873/17 та Верховним Судом України у постановах від 01.07.2015 у справі №924/1230/14, від 23.09.2015 у справі №917/2519, від 07.10.2015 у справі №924/406/14, від 16.09.2015 у справі №917/2520/14, від 11.11.2015 у справі №927/1733/14.

Стосовно тверджень позивача про те, що підписання спільного протокольного рішення відповідно до постанови КМУ №20 від 11.01.2005 не змінює строків та умов розрахунків за договором, суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту п.п. 6.1 договору постачання природного газу між сторонами від 26.07.2017, оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оплата за газ здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Приписами частини 1 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Спільні протокольні рішення були підписані сторонами спору вже після укладення договору постачання природного газу від 26.07.2017.

Підписанням спільного протокольного рішення його іншими учасниками та сторонами спору було вирішено лише питання про порядок погашення боргу за газ по договору від 26.07.2017 за рахунок бюджетних коштів і встановлено спеціальний строк цього розрахунку - один день з моменту зарахування коштів на рахунок відповідача.

При цьому на момент підписання спільного протокольного рішення сторони справи усвідомлювали існування в п. 6.1 договору від 26.07.2017, але підписали протокольні рішення з умовою про проведення розрахунків бюджетними коштами протягом одного дня з часу із зарахування на рахунок.

З приводу розрахунків бюджетними коштами, то на думку суду, підписанням спільних протокольних рішень сторони справи свідомо узгодили новий термін розрахунку тривалістю в один день, відступивши чи уточнивши умови п.п. 6.1. договору.

Тобто, спільне протокольне рішення може бути розцінено як окремий договір, що уточнює умову договору постачання природного газу від 26.07.2017, учасниками якої є сторони справи і яка прямо стосується порядку розрахунків за газ по вказаному договору між сторонами бюджетними коштами. Укладення такої угоди не суперечить чинному законодавству.

Встановлюючи у спільному протокольному рішенні чітку умову про одноденний строк розрахунку бюджетними коштами за газ, позивач не поставив питання про її недійсність через невідповідність умовам зокрема п.п. 6.1 договору та прийняв бюджетні кошти в погашення боргу за газ, а тому спільне протокольне рішення є доказом зміни за згодою сторін порядку і строку проведення розрахунків за поставлений за договором природний газ бюджетними коштами.

Таким чином, оскільки бюджетні кошти за спільними протокольними рішеннями були в одноденний строк спрямовані відповідачем на рахунок позивача після їх отримання, то ці кошти як оплата за газ не є простроченими.

Для застосування санкцій, передбачених договором та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 549, 625 Цивільного кодексу України та ст. 230, ч. 6 ст. 231 ГК України, за зобов'язаннями, які компенсує держава, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених сторонами спільними протокольними рішеннями.

Доказів пропуску строків розрахунків, визначених спільним протокольним рішенням, позивачем суду не подано.

Позивач на доведення вимог посилався на те, що з 01.01.2018 втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій”, а оскільки в межах дії даної постанови державою не було профінансовано такі видатки, тому підписане спільне протокольне рішення є не чинним.

Суд не погоджується із такою думкою позивача, виходячи з прямого змісту п. 5.2. спільного протокольного рішення про те, що воно набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням.

Окрім того, господарський суд звертає увагу на те, що спільне протокольне рішення №3241 від 16.08.2017 підписане згідно діючого на зазначену дату Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ №20 від 11.01.2005). Жодних приписів щодо нечинності спільних протокольних рішень, підписаних на підставі даного Порядку діюче законодавство не містить.

При проведенні оплати 28.02.2018 у графі "призначення платежу" згідно спільного протокольного рішення №3241 від 16.08.2017 міститься посилання на Постанову КМУ №256 від 04.03.2002, лише як на діючий на зазначений період нормативний акт, регулюючий порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Жодних ототожнень Порядків, затверджених Постановами КМУ №256 від 04.03.2002 та №20 від 11.01.2005 суд не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач не подав суду достатніх доказів на підтвердження позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.12.18

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2, 3 - сторонам (рек. з повід.)