Окрема думка судді № 78437974, 05.12.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/7163/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - Кривцова Г. В.Номер провадження 22-ц/788/1762/18 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І. Категорія - 39

ОКРЕМА ДУМКА

05 грудня 2018 року м.Суми

Судді Апеляційного суду Сумської області Криворотенка Віктора Івановича стосовно постанови колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 05 грудня 2018 року у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2018 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа - Сумська районна державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та про визнання права власності на частину квартири як обов'язкову частку у спадщині.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2018 року залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, колегія суддів виходила з того, що ОСОБА_3 не має права на обов'язкову частку, так як не відноситься до повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця в розумінні вимог ч. 1 ст. 1241 ЦК України, оскільки на день відкриття спадщини після смерті батька не досяг пенсійного віку (60 років), встановленого законом для чоловіків.

Не погоджуючись із рішенням колегії суддів, на підставі ч.3 ст. 35 ЦПК України вважаю за необхідне зазначити таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06 жовтня 2015 року помер ОСОБА_6 після смерті якого відкрилася спадщина, до сукупності якої також входить ? частина квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири, укладеного 15 листопада 2010 року, громадянин РФ ОСОБА_6 та громадянин РФ ОСОБА_5, які проживають однією сім'єю без укладення шлюбу, у рівних частинах кожний придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Із копії реєстраційного посвідчення, виданого КП «СМБТІ» 01 грудня 2010 року вбачається, що вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_3 - ? частка та ОСОБА_5 - ? частка на праві приватної спільної часткової власності.

11 січня 2011 року приватним нотаріусом посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_6 зробив розпорядження на випадок своєї смерті щодо належної йому на праві власності ? частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 та заповів вказану частину квартири - громадянці РФ ОСОБА_5

Із копії довідки, виданої Червоненською сільською радою Сумського району Сумської області вбачається, що на день смерті ОСОБА_6 проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_3

Із копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6, вбачається, що 19 жовтня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до Сумської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за місцем відкриття спадщини.

Як вбачається із копії вказаної спадкової справи, ОСОБА_7, батьком якого є померлий ОСОБА_6 (а.с.31 зворот), 25 березня 2016 року звернувся із заявою, підпис на якій засвідчено нотаріусом нотаріального округу міста Нягань Ханти-Мансійського автономного округа - Югри Тюменської області РФ (а.с.30 зворот).

У вказаній заяві ОСОБА_7 зазначає, що приймає все належне йому по закону майно після смерті батька також було направлено копію паспорта та свідоцтва про народження.

Позивач ОСОБА_3 01 квітня 2016 року також звернувся до нотаріальних органів України із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Підпис у вказаній заяві засвідчено нотаріусом нотаріального округу міста Нягань Ханти-Мансійського автономного округа - Югри Тюменської області РФ. У заяві ОСОБА_3 зазначає, що приймає все належне йому по закону майно після смерті батька.

До вказаної заяви додано копію пенсійного посвідчення та копію паспорта.

Відповідач ОСОБА_5 25 травня 2018 року звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно.

Із наданих позивачем письмових доказів встановлено, що позивач ОСОБА_3 є громадянином РФ та зареєстрований відділом УФМС Росії по Ханти-Мансійському Автономному Округу-Югрі в м. Нягань.

Відповідно до наданої позивачем копії довідки, виданої ГУ УПФ РФ в м. Нягань Ханти-Мансійського автономного округу-Югри 18 серпня 2017 року №326416/17, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває на обліку в управлінні ПФ та йому встановлена страхова пенсія по старості у відповідності до п.2 ч. 1 ст. 30 Закону № 400-ФЗ, починаючи з 29 листопада 2012 року безстроково.

Згідно зі ст. 1241 ЦК України право на обов'язкову частку в спадщині мають право: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, ІІ та ІІІ груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини), непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» до працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

До осіб, які втратили працездатність відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсій на пільгових умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію працівники які працювали на роботах із шкідливими та важкими умовами праці після досягнення 50 років.

Тобто позивач, на момент відкриття спадщини, відносився до осіб, які втратили працездатність, так як починаючи з 29 листопада 2012 року при досягненні 50 річного віку йому була призначена пільгова пенсія по старості.

Відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода) до якої у 1992 році приєдналася Україна, державами учасницями цієї Угоди визнається взаємний пенсійний статус своїх громадян.

Місцевий суд, вирішуючи спір, не звернув уваги на те, що для осіб, які мають право на пільгову пенсію вік скорочений, такий вік, як пенсійний, встановлений законом, тому такі громадяни відносяться до непрацездатних громадян і охоплюються поняттям непрацездатні громадяни визначення якого дане в ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Тобто позивач по справі ОСОБА_3 має право на обов'язкову частку у спадщині, що передбачена ст. 1241 ЦК України. Позивач своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а тому його позовні вимоги є обґрунтованими, а рішення місцевого суду не можна вважати законним і обґрунтованим.

Суддя Апеляційного суду

Сумської області В.І. Криворотенко