Рішення № 78435232, 10.12.2018, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/608/18

Провадження № 2/626/347/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2018 рокуКрасноградський районний суд Харківської області в складі:

судді Гусара П.І.,

за участю секретаря Івашкіної Т.В.,

прокурора Смірнова А.О.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача- адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Краснограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України , третя особа: прокуратура Харківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок притягнення невинної особи до кримінальної відповідальності, незаконного засудження та перебування під слідством,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30.03.2018 року звернулась до суду з позовом до держави в особі Державної казначейської служби України, з третьою особою прокуратурою Харківської області про стягнення моральної шкоди в сумі, яка після уточнення складає 500 000,00 грн.

В обгрунтування позову вона зазначає, що 29.10.2009 року Харківським міжрайонним транспортним прокурором стосовно неї порушено кримінальну справу №2209007 за ознаками складів злочинів, передбачених ч.1 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.

28.12.2009 року ст. слідчим Харківської міжрайонної транспортної прокуратури ОСОБА_3 їй було пред’явлено обвинувачення за вказаними статтями, складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 02.06.2010 року кримінальну справу направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування.

Після проведеного додаткового розслідування відносно неї вдруге складено обвинувальний висновок і справу направлено для розгляду до суду.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 25.03.2011 року кримінальну справу вдруге направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування.

Після проведеного додаткового розслідування втретє складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду.

Постановою Ленінського районного суду Харківської області від 02.03.2012 року кримінальну справу втретє направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування.

Після проведеного додаткового розслідування вчетверте складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду.

Постановою Ленінського районного суду Харківської області від 03.01.2013 року кримінальну справу вчетверте направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування.

Ввесь час відносно позивачки обирався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Численні клопотання її захисника про закриття справи за відсутності у її діяннях складу злочину прокуратурою ігнорувалися, а потім взагалі ними була змінена підсудність і передано кримінальну справу до міліції.

28.05.2014 року слідчий СВ ЛВ на ст. Харків-Пасажирський УМВС України на Південній залізниці ОСОБА_4 винесла постанову про закриття кримінального провадження №12013220680001415 від 22.10.2013 року за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Позивачка зазначає, що перебувала під слідством 53 місяці, так як з 28.12.2009 року перебувала під слідством, а кримінальну справу закрито лише 28.05.2014 року. Під час незаконного перебування під слідством їй було завдано значних моральних страждань внаслідок психологічного впливу, який полягав у тому, що за цей час вона була змушена багато разів прибувати до слідчого і до суду. При цьому вона відволікалась від виконання обов’язків начальника залізничної станції, не могла повноцінно займатися своїми функціональними обов’язками. Про виїзди до слідчого і суду вона ставила до відома рідних та близьких, а також керівників та своїх підлеглих, що принижувало її в їх очах. Поїздки вона здійснювала за власний рахунок, а також забезпечувала прибуття свого захисника. Весь цей час вона перебувала у напруженому психологічному стані, що призвело до її потрапляння до лікарні з нервовими стресами, загостренням хронічного панкреатиту і гастриту, підвищенням тиску. Від безпідставних обвинувачень страждали також її дві доньки та чоловік, який працював начальником ст. Красноград, і це принижувало також його авторитет. Внаслідок перебування на підписці про невиїзд і необхідності прибувати за викликами до слідчого чи суду вона не могла забезпечити своє лікування у санаторії та організовувати сімейний відпочинок під час відпустки. Свої моральні страждання вона оцінює в 500000,00 грн., які просить стягнути з Державного бюджету України на її користь.

Представник Державної казначейської служби України, ОСОБА_5 подала відзив на первісну позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало і шкоди не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб’єктів. Вина відповідачів не встановлена належним чином та не доведена незаконність їх дій, позивачка не надала доказів та підтверджень наявності причинного зв’язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні. Розмір морального відшкодування вважає необгрунтовано завищеним, так як відшкодування шкоди повинно відбуватися в розмірах і порядку, передбачених законом і мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення суми моральної шкоди. Справу просить слухати у відсутність представника Казначейства ( а.с. 47-48).

Прокуратура Харківської області подала відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволення позову, вважаючи позовні вимоги безпідставними. Вважає, що до даних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди, тому позивач повинен довести, що органами досудового розслідування, прокуратури і суду йому була завдана моральна шкода, яка призвела до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, але позивач не надав жодних доказів на підтвердження цього. Докази щодо вчинення фізичного чи психологічного впливу на позивача також відсутні, повідомлення про підозру їй не пред’являлось, слідчі дії відносно неї не проводились. При цьому при здійсненні розрахунків на начебто заподіяну моральну шкоду помилково застосовує у якості розрахункової величини мінімальну заробітну плату у розмірі 3723,0 грн., а згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІ (набрав чинності з 01.01.2017 р.) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,0 грн. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з мотивів, наведених у позові.

Відповідач ОСОБА_6 казначейська служба України просила відмовити в задоволенні первісного позову і розглянути справу у відсутність їх представника, про що вказала у відзиві на позовну заяву.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що обставини викладені в позовній заяві є необґрунтованими і не дають підстав для її задоволення, просив суд відмовити у позові повністю.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, прокурора, дослідивши надані докази, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує спір на засадах змагальності та диспозитивності в межах заявлених позовних вимог, які включають правові і фактичні обставини справи.

Кожна сторона доказами повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Судом встановлено, що 29.10.2009 року Харківським міжрайонним транспортним прокурором Чехуновим Д.М. було порушено кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 та ч.1 ст.191 КК України (а.с.84)

Постановою ст.слідчого Харківської міжрайонної транспортної прокуратури ОСОБА_3 ОСОБА_1 було пред’явлено обвинувачення за вказаними статтями, 31.12.2009 року складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду (а.с.85-96).

Постановами Ленінського районного суду м. Харкова від 02.06.10, 25.03.2011, 02.03.2012, 03.01.2013 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст.191, ч.1 ст.366 КК України чотири рази було направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування у зв’язку з неповнотою досудового слідства. Однак органами досудового розслідування кожного разу складався новий обвинувальний акт і справа направлялася до суду. (а.с.6-7, 8-9, 99-100, 101-102).

Тільки коли справа вчетверте була направлена на досудове розслідування слідчий СВ ЛВ на ст.Харків-Пасажирський УМВС України на Південній залізниці ОСОБА_4, 28.05.2014 року винесла постанову про закриття кримінального провадження №12013220680001415 від 22.10.2013 року за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с.103-105).

Під час проведення досудового та судового слідства відносно позивачки був обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Позивачка зазначає, що перебувала під слідством 53 місяці, з 28.12.2009 року по 28.05.2014 року, що завдало їй значних моральних страждань, які вона оцінює в 500 000,00 грн. і просить їх стягнути з Державного бюджету України на її користь.

Згідно з ст. ст. 15, З;an=843047">16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 1167 ЦК Українипередбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. .

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" N 266/94-ВР від 01.12.94 року (зі змінами), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Стаття 2 зазначеного Закону України N 266/94-ВР від 01.12.94 року (зі змінами) передбачає, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Аналізуючи встановлені факти і надані докази, суд вважає, що має місце факт незаконного перебування ОСОБА_1 під слідством і незаконного застосування до неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. При визначенні періоду незаконного перебування позивача під слідством та судом враховується рішення Конституційного Суду України N 9-рп/99 від 27.10.99 року по справі N 1-15/99, згідно якого притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Отже, початком перебігу такого строку слід вважати 28.12.2009 року, а саме з моменту пред'явлення ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України , а кінцем перебігу зазначеного строку слід вважати 28.05.2014 року (день винесення постанови слідчого про закриття кримінального провадження). Тому, загальний строк незаконного перебування позивача під слідством становить 53 місяці.

Згідно вимог ст. 3 Закону України N 266/94-ВР від 01.12.94 року (зі змінами), у наведених в ;an=4">статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

У відповідності до ст. 4 Закону України N 266/94-ВР від 01.12.94 року (зі змінами), відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами 2 та 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про ОСОБА_6 бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3 723 гривні.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд погоджується з твердженнями позивачки, що внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури вона впродовж тривалого проміжку часу (53 місяці місяців) зазнавала душевних страждань, пов'язаних з протиправною поведінкою щодо неї, оскільки обрання відносно неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд було порушено її право на свободу пересування, внаслідок чого вона не могла виїхати на відпочинок чи лікування, а інформація відносно неї про порушену кримінальну справу принижувала честь та гідність і її ділову репутацію, що формувало в її оточенні і на роботі негативну думку про неї. Вказані обставини порушили звичайний ритм життя позивача, призвели до погіршення реалізації нею своїх звичок і бажань, внаслідок чого ОСОБА_1 була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя та спрямовувати свої зусилля на захист і відновлення попереднього становища.

Разом з цим надані позивачем копії медичних документів, яким вона підтверджує погіршення свого стану здоров’я внаслідок незаконного перебування її під слідством суд оцінює критично. Так, записи про гіпертонічний криз, які датуються 18.09.2009 року, взагалі здійснені до порушення відносно неї кримінальної справи 29.10.2009 року; записи від 02.11.2009 року підтверджують захворювання позивача на ОРЗ, (а.с.70-71); виписки про амбулаторне і стаціонарне лікування ОСОБА_1 у різний час під час загострення її хронічних хвороб не підтверджують причинно-наслідковий зв’язок погіршення стану її здоров’я з її перебуванням під слідством (а.с.72-73,79-83).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, яку слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Так, з 01.01.2018 року установлена мінімальна заробітна плата у розмірі 3 723 грн.

Позивач просить стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн., однак суд рахує, що такий розмір моральної шкоди позивачем значно завищений та об'єктивно нічим не підтверджений.

Враховуючи вищевказані норми Закону та факт перебування позивача під слідством та судом повних 53 місяці, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 197 319,00 грн. (3 723 грн. х 53 місяці).

Однак суд вважає можливим з урахуванням доказів поданих позивачем, стягнути з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди в розмірі 200 000, 00 грн.

Приймаючи до уваги висновки постанови Верховного суду по справі № 757/32334/15-ц від 28.03.2018 року, суд вбачає, що вказаний розмір відшкодування з урахуванням моральних страждань, спричинених позивачці, є розумним і достатнім.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання відповідача, прокурора на пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" N 1774-УІІІ від 06.12.2016 року (із змінами, внесеними згідно із Законом N 2415-VIII від 15.05.2018 року) якими встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат і до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року, суд вважає безпідставними, оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", чітко визначено порядок відшкодування даної шкоди виходячи саме з мінімальної заробітної плати.

Доводи представника Державної казначейської служби про те, що Казначейство не є належним відповідачем у справі не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки у даному випадку стягнення моральної шкоди провадиться з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог ст.ст. 23, 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, позов необхідно задовольнити частково та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету Українина користь позивача 200 000 (двісті тисяч),00 грн моральної шкоди, а в решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог ч.6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати необхідно віднести на рахунок держави, так як відсутній порядок компенсації судових витрат у зв'язку із звільненням обох сторін від їх оплати.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 86, 223, 258, 259, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: прокуратура Харківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок притягнення невинної особи до кримінальної відповідальності, незаконного засудження та перебування під слідством - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Красноградський районний суд.

Суддя