Постанова № 78425559, 04.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Панченко О.В.

Суддя-доповідач: Бартош Н.С.

04 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1630/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

за участю:

прокурора - Фещенко В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (суддя Панченко О.В.) від 17.07.2018р. (повний текст рішення складений 25.07.2018 р.) по справі № 820/1630/18

за позовом ОСОБА_2

до Генеральної прокуратури України

про визнання протиправним , скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 29.12.2017 р. № 15-дц про звільнення ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури; поновити ОСОБА_2 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудового розслідування і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018р. по справі № 820/1630/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність судового рішення, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудового розслідування і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України (наказ від 13.10.2014 р. № 2432ц (а.с. 9). Наказом від 14.08.2017 р. № 2922-вц (а.с. 14) позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.08.2017 р. по 11.04.2020 р.

Також судом першої інстанції встановлено, що Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рішенням від 01.11.2017 р. № 236рп-17 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності на підставі п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» та на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляду звільнення з посади в органах прокуратури.

Оскаржуваним в даній справі наказом від 29.12.2017 р. № 15-дц (а.с. 53) позивача звільнено з посади в органах прокуратури за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків та вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури у перший робочий день після закінчення відпустки для догляду за дитиною. Наказ видано з посиланням на п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 9 та п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру».

Не погодившись з прийнятим наказом про звільнення, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірний наказ обґрунтовано наявним рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яка притягнула позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури, але на момент вирішення спірних правовідносин права позивача не порушено, оскільки його звільнення згідно спірного наказу відтерміновано на майбутнє, до моменту закінчення наданої позивачу відпустки по догляду за дитиною. У зв'язку з цим, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний наказ відповідача можна вважати цілком законним та обґрунтованим, зокрема, прийнятим з урахуванням дійсних обставин справи та при вірному застосуванні норм права. Також суд першої інстанції вказав, що спірний наказ не порушив права позивача, на час розгляду справи судом, оскільки він фактично належним чином не реалізований, що, в свою чергу, не спричинило необхідності поновлення позивача на займаній посаді.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Положеннями п. 4 ч. 3 ст. 51 Закону № 1697-VII визначено, що повноваження прокурора припиняються у зв'язку з рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.

За змістом ч. 3 ст. 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади з підстав та порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону № 1697-VII, рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Приписами цього Закону граничного строку, протягом якого керівник органу прокуратури на підставі рішення Комісії приймає рішення про застосування до прокурора дисциплінарного стягнення або щодо подальшого його перебування на посаді прокурора не визначено.

Приймаючи рішення про звільнення позивача, відповідач не врахував вказані вимоги Закону про заборону накладати дисциплінарні стягнення в період перебування прокурора у відпустці.

Водночас, на працівників прокуратури як і на всіх громадян України поширюються гарантії, передбачені КЗпП України.

Так, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Положеннями пп. 2 п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону) є одним із видів соціальної відпустки, на яку мають право громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Судовим розглядом встановлено, що наказом від 14.08.2017 р. № 2922-вц (а.с. 14) позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.08.2017 р. по 11.04.2020 р.

В той же час, наказом від 29.12.2017 р. № 15-дц (а.с. 53) позивача звільнено з посади в органах прокуратури за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків та вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури у перший робочий день після закінчення відпустки для догляду за дитиною. Наказ видано з посиланням на п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 9 та п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного вбачається, що наказ про звільнення позивача з посади виданий у період перебування ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що є порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки наказ про застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури Генеральним прокурором України міг бути прийнятий лише після його виходу з відпустки по догляду за дитиною.

На підставі цього колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 29.12.2017 р. № 15-дц про звільнення ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури, у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Що стосується рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, колегія суддів зазначає, що у наказі від 29.12.2017 р. № 15-дц про звільнення ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури зазначено, що позивач підлягає звільненню з посади у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Як зазначалося вище, наказом від 14.08.2017 р. № 2922-вц (а.с. 14) позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.08.2017 р. по 11.04.2020 р.

Наведена обставина свідчить про те, що на момент вирішення спірних правовідносин позивач фактично не був звільнений з посади, а тому і відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині його поновлення на роботі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018р. по справі № 820/1630/18 в цій частині прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018р. по справі № 820/1630/18 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018р. по справі № 820/1630/18 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, про визнання протиправним, скасування наказу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 29.12.2017 р. № 15-дц про звільнення ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури, у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018р. по справі № 820/1630/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко

Повний текст постанови складений 10.12.2018 року.