Ухвала суду № 78422271, 30.11.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 30.11.2018 Справа № 554/3229/17

У Х В А Л А

30 листопада 2018 року місто Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого – судді Микитенка В.М.,

з участю: секретаря Різник А.В.,

прокурора - Чорнорука А.А.,

захисника - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, пенсіонера, не працюючого, інваліда 2-ї групи, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.3 ст.190, ч.4 ст.27, ч.4 ст.369, ч.4 ст.27, ч.2 ст.368-3, ч.2 ст.369-2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про надання йому судового доручення щодо вжиття заходів до розсекречення постанови Апеляційного суду Полтавської області від 01.06.2012 року про проведення оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права і свободи людини – зняття інформації з каналів зв’язку мобільного терміналу та фото, відео зйомку, терміном на 60 діб з дня винесення постанови, та надання її до суду.

Суд, заслухавши клопотання прокурора, думку інших учасників процесу, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд зобов’язаний визнати недопустимими докази, отримані внаслідок істотного порушення прав людини і основоположних свобод при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням суттєвих його умов (п.1 ч.2 ст. 87 КПК України).

Частина 2 ст.92 КПК України передбачає, що обов’язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Зі змісту ст.7, ч.6 ст.9, ч.4 ст.36, ч.3 ст.333 КПК України убачається, що суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування (прокурору) проведення слідчих (розшукових) дій, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні або перевірці обставин, якщо вони мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом.

Відповідно до ч.1 ст. 247, ст.248 КПК України дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій надається, зокрема слідчим суддею апеляційного суду області (міста Києва), у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора (ч.1,3 ст.257 КПК України).

Аналіз положень Закону України від 21 січня 1994 року № 3855-XII «Про державну таємницю», Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях та Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні (пункти 5.1, 5.9) свідчать що ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть підлягати розсекречуванню.

Про необхідність розсекречування також свідчать такі правові норми.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи, у тому числі ті, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов’язані діяти лише в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК і Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка ж доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналогічну позицію займає й Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Так, ЄСПЛ у своєму Рішенні від 01 грудня 2008 року у справі «Мирилашвілі проти Росії» зазначив, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. ЄСПЛ констатував, що рішення про відмову розкрити матеріали, пов’язані з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями, і, крім цього, не було достатньо обґрунтованим.

Така саме гарантія збережена і в процесуальному законодавстві. Зокрема, суд згідно з ч. 1 ст. 94 КПК має оцінити кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, адже ні підозра, ні обвинувачення не можуть відповідно до ч. 3 ст. 17 КПК ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Отже, здійснення перевірки доказів на їх допустимість, якщо сторона захисту, наприклад, ставить їх під сумнів, є обов’язком суду, а звідси випливає й необхідність дослідження дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Слід зазначити, що недотримання судом цих вимог закону стало підставою для скасування судових рішень (ВСУ від 16.03.2017 № 5-364кс16)

Також, відповідно до ч. 5 ст. 246 КПК у рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії обов’язково зазначається строк її проведення. Здійснення означених дій поза строком, визначеним в ухвалі слідчого судді, є підставою для визнання доказів отриманих внаслідок їх проведення недопустимими.

Крім того, відомості про термін дії дозволів на застосування негласних слідчих (розшукових) дій після використання їхніх результатів як доказів у кримінальному судочинстві не є інформацією про засоби, зміст, форму та методи оперативно-розшукової діяльності у розумінні ст. 8 Закону України «Про державну таємницю». Такі відомості стосуються законності проведення відповідних дій, від чого залежить допустимість їхніх результатів як джерела доказів.

Необхідність дослідження цих матеріальних носіїв інформації зумовлена не лише визначенням строку наданих дозволів, а й перевіркою щодо їх наявності, а також з’ясуванням того чи належним суб’єктом подавалось клопотання.

Слід зазначити, що прокурор на власний розсуд може прийняти рішення про розсекречування, поряд із результатами негласних слідчих (розшукових) дій, й ухвали слідчого судді, адже саме прокурор згідно з ч. 1 ст. 255 КПК та п. 5.9. Інструкції, визнає необхідним використання тих чи інших матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після їх проведення, відповідно і доведення їх допустимості покладається на нього.

Із клопотанням (усним або письмовим) щодо розсекречування відповідних матеріальних носіїв інформації з мотивів перевірки допустимості доказів сторони обвинувачення до суду вправі звернутися і сторона захисту.

Суд зазначає, що має діяти неупереджено, приймати рішення лише з огляду на всебічне та повне дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору його належності, допустимості та достовірності. А тому не вправі відмовити стороні захисту у задоволенні такого клопотання і зобов’язаний поставити перед прокурором питання щодо розсекречення відповідних дозволів (матеріальних носіїв інформації).

Прокурор, діючи в порядку, визначеному п. 5.9 Інструкції, має прийняти рішення щодо їх розсекречення. Розсекречування ухвал слідчих суддів апеляційної інстанції здійснюється у порядку, передбаченому розділом 5. Інструкції.

Після розсекречування відповідних матеріальних носіїв інформації за клопотанням прокурора вони долучаються до матеріалів кримінального провадження та надаються стороні захисту для ознайомлення.

Якщо ж прокурор відмовляється прийняти рішення про розсекречування, зокрема ухвали слідчого судді, у випадку оспорення стороною захисту допустимості доказів, отриманих внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, суд, беручи до уваги зміст частин 3, 4 ст. 17 КПК, вирішує питання їх допустимості.

Керуючись ст. ст. 247-248, 253, 256-257, 333, 350 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора – задовольнити.

Доручити прокурору Полтавської місцевої прокуратури ОСОБА_3 вчинити дії щодо розсекречення постанови слідчого судді Апеляційного суду Полтавської області про надання дозволу на проведення у кримінальному провадженні №42016171010000045 за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права і свободи людини – зняття інформації з каналів зв’язку мобільного терміналу та фото, відео зйомку, терміном на 60 діб з дня винесення постанови, реєстраційний номер 572 цт, від 01.06.2012 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: В.М. Микитенко