Рішення № 78421474, 05.12.2018, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/513/2018

Справа № 537/1085/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.12.2018 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді - Хіневича В.І., за участю секретаря судового засідання - Головньової Л. М., позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3 представників відповідача – адвоката ОСОБА_4, представника відповідача – ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 відділу державної виконавчої служби м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області, ОСОБА_3 про зняття арешту з майна,

встановив:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою, відповідно до якої просить суд ухвалити рішення, яким зняти арешт, накладений на належне йому, ОСОБА_1, на праві власності майно, на підставі постанови державного виконавця Летюка І. І. № 537201 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.04.2005 року при виконанні виконавчого листа № 2-117, виданого Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області 13 жовтня 1997 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3.

В обґрунтування заяви зазначив, що у зв’язку з оформленням спадкових прав після померлої 12 березня 2009 року матері ОСОБА_7, йому стало відомо про наявність арешту, накладеного на належне йому на праві власності майно. В провадженні ОСОБА_6 відділу державної виконавчої служби м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області знаходилось виконавче провадження по примусовому виконанню постанови Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 жовтня 1997 року по справі № 2-1 177/1997 року за заявою ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину з ОСОБА_1 В рамках даного виконавчого провадження постановою державного виконавця Крюківського ВДВС МУЮ ОСОБА_8 № АЕ 537201 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 квітня 2005 року було накладено арешт на належну йому на праві власності 1/6 частку житлового будинку № 41 по вулиці Піонерській в м. кременчуці Полтавської області з метою збереження майна для подальшої реалізації. Відповідно до листа ОСОБА_6 відділу ДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області від 14 грудня 2017 року та вих. № 57526, згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що виконавче провадження про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_3 закінчено 25 лютого 2010 року у зв’язку з там, що дитина на утримання якої стягувалися аліменти досягла повноліття. При винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем питання щодо зняття арешту вирішено не було. На його звернення щодо зняття арешту з майна, 14 грудня 2017 року за вих. № 57526 державний виконавець Крюківського відділу ДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області відмовив йому у знятті арешту, посилаючись на те, що підстав для зняття арешту немає. Встановити розмір заборгованості по сплаті аліментів неможливо, оскільки виконавче провадження знищено згідно акту про знищення від 24 лютого 2014 року у зв’язку з закінченням терміну зберігання. На даний час у ОСОБА_6 відділі ДВС м. Кременчука ГТУЮ в Полтавській області відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження щодо нього. Він звернувся до ОСОБА_3 з листом про необхідність повідомити його про розмір претензійних вимог, підтверджених належним чином, оскільки аліменти на утримання сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, сплачувалися ним вчасно і виплачені в повному розмірі. Даний лист ОСОБА_3 отримала 17 січня 2017 року. ОСОБА_3 у період з 2010 року по теперішній час не пред'являла і не пред’являє до нього претензій матеріального характеру щодо сплати заборгованості по аліментах, стягнутих на утримання сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, хоча вказує на наявність такої заборгованості. Таким чином, арешт накладений на належне йому майно, не дозволяє йому реалізувати соє право власника та розпорядитися належним йому майном. У зв’язку з цим, він змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

24.05.2018 року до суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_6 відділу державної виконавчої служби міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_5, відповідно до якого, остання зазначає, що згідно перевірки бази даних АСВП встановлено, що в Крюкіському ВДВС міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області відкритті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 відсутні. В ході перевірки бази АСВП-спецрозділ встановлено, що на виконанні перебувало виконавче провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, яке закінчено 25.02.2010 року в зв’язку з досягнення дитиною повноліття. В ході виконання аліментів та в’язку з наявністю заборгованості на нерухоме майно позивача було накладено арешт. Встановити розмір заборгованості по сплаті аліментів неможливо, оскільки виконавче провадження знищено згідно акту про знищення від 24.02.2014 року у зв’язку з закінченням терміну зберігання. У зв’язку з викладеним ОСОБА_6 ВДВС міста Кременчук не має можливості припинити чинність вказаного арешту в позасудовому порядку.

24.05.2018 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, відповідно до якого, остання зазначає, що проти позову заперечують, вважають його безпідставним та необґрунтованим та таким у задоволенні якого необхідно відмовити з наступних підстав. Станом на сьогоднішній день заборгованість зі сплати аліментів не погашено, а постанова Крюківського районного суду Полтавської області від 09.10.1997 р. не виконана. Також з відповіді ОСОБА_6 ВДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області від 14.12.2017 року вбачається, що виконавче провадження було закінчено у зв’язку з тим, що дитина на утримання якої стягувались аліменти досягла повноліття, а не у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду. Також було зазначено що вказане виконавче провадження було знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. В своєму рішенні від 23 січня 2014 року по справі «East/West Alliance Limited» проти України» (остаточне 02/06/2014) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти. Позивачем не було надано доказів, які б спростовували те, що виконавче провадження було закінчено з підстав, які передбачають обов'язок державного виконавця зняти арешт та скасувати інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення. Враховуючи зазначені обставини, зокрема те, що заборгованість по аліментам до цього часу не погашена, а позивачем на надано доказів протилежного, вважаємо, що права останнього, як боржника у виконавчому провадженні порушені не були, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

В судовому засіданні позивач та його представник за довіреністю – ОСОБА_10, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав вказаних у позові.

В судовому засіданні відповідач та її представник за угодою – адвокат ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечували, просили в задоволенні позову відмовити з підстав вказаних у відзиві.

В судове засідання представник відповідача ОСОБА_6 відділу державної виконавчої служби м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області – ОСОБА_5 не з’явилася, про час та місце розгляду справ повідомлялась належними чином. про причини неявки суд не повідомила.

Суд, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо дослідивши всі наявні докази у справі, з’ясувавши всі обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, вислухавши думку сторін по справі, приходить до наступного.

Судом встановлено, що постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 09.10.1997 року стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно починаючи з 27.08.1997 року до досягнення повноліття дитиною.

Постановою державного виконавця Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ ОСОБА_8 від 05.04.2005 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-117 виданого 13.10.1997 року Крюківським районним судом м. Кременчука про стягнення з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_13 аліментів, з метою збереження майна для подальшої реалізації, було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, а саме на 1/6 частин житлового будинку по вул. Піонерська, 41. Заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1, а саме на 1/6 частину житлового будинку по вул. Піонерська, 41, що також підтверджено інформаційною довідкою № 106805200 від 08.12.2017 року ї з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна,

14.12.2017 року за вих. № 57526 ОСОБА_6 відділом державної виконавчої служби міста Кременчука надано відповідь ОСОБА_1, відповідно до якої, зазначено, що у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_3. Згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що виконавче провадження закінчено 25.02.2010 року у зв’язку з тим, що дитина, на утримання якої стягувались аліменти, досягла повноліття. Дана постанова про закінчення виконавчого провадження не передбачає звільнення майна з-під арешту. Встановити розмір заборгованості по сплаті аліментів неможливо, оскільки виконавче провадження знищено згідно акту про знищення від 24.02.2014 року у зв’язку з закінченням терміну зберігання. У зв’язку з викладеним, для зняття арешту з майна, у відповідності до ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» йому необхідно звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна.

Позивачем по справі на адресу відповідача ОСОБА_3 направлено лист, відповідно до якого, останній просить повідомити йому розмір претензійних вимог, щодо несплати ним аліментів. Даний лист відповідачем отримано 17.01.2018 року.

Також, 10.07.2018 року за вих. № 28584 ОСОБА_6 ВДВС міста Кременчука ГТУЮ у Полтавській області надано відповідь ОСОБА_4, відповідно до якої, зазначено, що згідно перевірки бази даних АСВП встановлено, що у ОСОБА_6 ВДВС міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області відкритті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 відсутні. В ході перевірки АСВП-спецрозділ встановлено, що на виконанні перебувало виконавче провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, яке закінчено 25.02.2010 року, в зв’язку з досягненням дитиною повноліття. В ході виконання аліментів та в зв’язку з наявністю заборгованості на нерухоме майно позивача було накладено арешт. Встановити розмір заборгованості по сплаті аліментів неможливо, оскільки виконавче провадження знищено згідно акту про знищення від 24.02.2014 року у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Суд зазначає, що спірні правовідносини сторін виникли з приводу постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 25.02.2010 року, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року чинний на момент винесення постанови.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 37 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадках: 1) визнання відмови стягувача від примусового виконання

рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; 6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення ; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом; 8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконане, відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

Відповідно до ст. 38 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за

належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.

Отже, в порушення вимог чинного законодавства державним виконавцем при винесені постанови про закінчення виконавче провадження, арешт з майна ОСОБА_1 не був знятий.

Частиною ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника. Розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного

заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у

відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Державний виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по

аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника. З осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для постійного проживання у країни, з якими Україна не має

договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття. З осіб, які працюють за контрактами в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом. Після закінчення передбаченого законом строку для стягнення аліментів власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, який провадив стягнення, повертає виконавчий документ до органу державної виконавчої служби з відміткою щодо повного перерахування стягувачу утриманих сум аліментів. У разі коли утримані суми аліментів стягувачу не перераховані, державний виконавець письмово повідомляє стягувача про розмір заборгованості та роз'яснює йому права, встановлені частиною першою статті 86 цього Закону. За наявності спору питання про розмір заборгованості по аліментах вирішується за заявою заінтересованої особи судом у

порядку, встановленому законом. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати систематичний

контроль за правильним і своєчасним відрахуванням утриманих сум аліментів стягувачам.

Судом встановлено, що виконавче провадження відносно ОСОБА_1 було закрито постановою державного виконавця від 25.02.2010 року у зв’язку з тим, що дитина на утримання якої стягувалися аліменти, досягла повноліття.

При цьому, відповідач ОСОБА_6 ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області, в судове засідання не надав належні та допустимі докази щодо суми заборгованості по аліментам позивача ОСОБА_1, оскільки дане виконавче провадження знищено.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не надала належні та допустимі докази щодо суми заборгованості по аліментам позивача ОСОБА_1, оскільки остання не вважала за потрібне зберігати розрахунок заборгованості наданий державним виконавцем при закритті виконавчого провадження.

Також, відповідач ОСОБА_3 до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по аліментам не зверталася.

Суд зазначає, що стороною позивача в рамках розгляду даної цивільної справи заявлялись пропозиції до сторони відповідача ОСОБА_3 щодо мирного врегулювання даного спору, однак остання від мирного врегулювання спору відмовилась.

Згідно ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать право володіння користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного Кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

В своєму рішенні від 23 січня 2014 року по справі «East/West Alliance Limited» проти України» (остаточне 02/06/2014) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Суд зазначає, що хоча стороною позивача і була нанесена шкода стороні відповідача ОСОБА_3 у вигляді заборгованості по сплаті аліментів, однак остання не скористалась своїм правом щодо відшкодування відповідної шкоди, шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, а також з урахуванням порушення вчиненим державним виконавцем при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження щодо не зняття арешту з майна та неможливістю суду встановити дійсний розмір шкоди, вважає, що заходи забезпечення виконання постанови суду про стягнення аліментів у вигляді накладення арешту на майно відповідача на даний час є непропорційними щодо завданої шкоди та становить індивідуальний надмірний тягар.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 відділу державної виконавчої служби м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області, ОСОБА_3 про зняття арешту з майна слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. 317 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до крюківського відділу державної виконавчої служби м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області, ОСОБА_3 про зняття арешту з майна – задовольнити.

Зняти арешт накладений на належне ОСОБА_1 на праві власності майно, на підставі постанови державного виконавця Летюка І. І. № 537201 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.04.2005 року при виконанні виконавчого листа № 2-117, виданого Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області 13.10.1997 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя: В. І. Хіневич

Повний текст рішення суду складено 10.12.2018 року