Рішення № 78420564, 05.12.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/5696/17

Провадження № 2/361/480/18

05.12.2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 грудня 2018 р. Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Селезньової Т.В.,

при секретарі - Корніюк К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бровари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1, третя особа – Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 - Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р. у розмірі 50979,01 грн., з яких: 16532,17 грн. – заборгованість за основною сумою боргу; 24046,30 грн. – заборгованість за процентами і комісією; 12400,00 грн. – неустойку, мотивуючи тим, що 14.12.2012 р. між ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 500328888, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит та зобов’язався своєчасно та у повному обсязі вносити щомісячні платежі в рахунок погашення боргу згідно графіку; позичальник належним чином зобов’язання за договором не виконував, допустив прострочення в платежах і заборгованість у вказаній сумі, зокрема по сплаті кредиту, процентів і комісії. 30.09.2014 р. ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» на підставі договору факторингу відступив право вимоги ТОВ «Дата ОСОБА_3» за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1, у свою чергу ТОВ «Дата ОСОБА_3» відступив ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенції з повернення боргів» на підставі договору факторингу від 10.10.2016 р. право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1, за даним договором ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенції з повернення боргів» став кредитором за кредитним договором №500328888 від 14.12.2012р. з ОСОБА_1, тому просить стягнути з позичальника зазначену заборгованість, а також неустойку, нараховану за прострочення сплати кредиту та процентів за користування кредитом.

Відповідач подав відзив на позов, позов спочатку не визнав з тих підстав, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенції з повернення боргів» є неналежним позивачем і не має права пред'являти до нього жодних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р., оскільки даний кредитний договір він не укладав з позивачем, і всі зобов’язання за договором кредиту він має перед своїм кредитором за договором- ПАТ «ОСОБА_2 - Банк»; крім того не був повідомлений про відступлення прав вимоги за укладеним ним кредитним договором. Крім того, зазначив, що у позові також слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності, оскільки ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» відступив право вимоги за укладеним з ним договором 30.09.2014 р., а до суду позов про стягнення з нього заборгованості пред'явлений лише 22.09.2017 р., тобто понад три роки. Відповідач також зазначав, що позов подано до неналежного суду, оскільки умовами договору передбачено, що всі спори між сторонами вирішуються у третейському суді.

Позивач подав відзив на позов, за змістом якого зазначив, що позов поданий у межах строку позовної давності, згідно умов укладеного з відповідачем договором. Крім того, позивач зазначив, що позовна давність має рахуватися від кінцевого строку повернення кредиту, оскільки умовами кредитного договору не встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами. Згідно умов кредитного договору, строк повернення кредиту 17.12.2015р. Твердження відповідача про те, що його не повідомлено про відступлення вимог за укладеним з ним договором вважає необґрунтованим, оскільки на адресу відповідача і ТОВ «Дата ОСОБА_3» і ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенції з повернення боргів» направляли повідомлення про відступлення права вимоги і вимоги погашення боргу. Вважає, що відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між позивачем і ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» відбулось у законний спосіб, передбачений положеннями чинного законодавства. Щодо тверджень відповідача про те, що даний спір у відповідності до умов договору має розглядатися у постійно діючому третейському суді, а не у Броварському міськрайонному суді Київської області, позивач зазначив, що наявність у кредитному договорі третейського застереження не є перешкодою для звернення до суду.

У подальшому відповідач позов визнав частково, 05 грудня 2018 року представником відповідача ОСОБА_2 подана заява про застосування строку позовної давності , і подані додаткові письмові пояснення, за змістом яких ОСОБА_1 позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенції з повернення боргів» визнає частково у сумі боргу за тілом кредиту в межах позовної давності три роки до звернення до суду з даним позовом, - 7515,28 грн., позовні вимоги про стягнення комісії не визнає, просить відмовити, оскільки умови договору про нарахування комісії є нікчемними; вимог про стягнення неустойок не визнав, посилаючись на пропуск скороченого строку позовної давності..

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позові і відзиві на позов, погодився з представником відповідача у тому, що позовна давність до вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період до 17.10.2014 р. пропущена.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на застосуванні строку позовної давності до вимог про стягнення основного боргу, процентів, неустойки, зазначив, що у позовних вимогах за основним зобов’язанням і за відсотками за період з 17.05.2013 р. по 17.09.2014 р., і у вимогах про стягнення штрафу слід відмовити за пропуском позовної давності, у вимогах про стягнення комісії слід відмовити за необґрунтованістю, оскільки умови договору про нарахування комісії є нікчемними.

Суд, вислухавши представника позивача, відповідача і його представника, дослідивши подані докази, дійшов таких висновків.

З заяви – анкети на отримання кредиту, з кредитного договору № 500328888 і додатку №1 до нього встановлено, що 14.12.2012 р. між ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» і ОСОБА_1 укладено кредит, за яким банк (кредитор) надав відповідачу (позичальнику) кредит у розмірі 18836 грн. на споживчі потреби зі сплатою процентів за користування кредитом 0,1 %, строком повернення до 17.12.2015 р., а відповідач, в свою чергу, зобов’язався належним чином виконувати умови договору, своєчасно вносити кошти в рахунок повернення кредиту. Факт укладення кредитного договору і прийняття позичальником всіх умов його кредитування підтверджується наявністю підписів відповідача у анкеті – заяві на отримання кредиту, кредитному договорі і додатку №1.

З договору факторингу від 30.09.2014 р., переліку кредитних договорів встановлено, що ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» відступив ТОВ «Дата ОСОБА_3» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р., укладеним з ОСОБА_1 Відповідач оспорює факт підписання і дійсності даного договору, посилаючись на відсутність у позивача його оригіналу, піддаючи сумніву наданий витяг. Разом з тим, суд не вбачає підстав для сумніву з питання щодо укладення і наявності такого договору, і знаходить слушними пояснення позивача про причини відсутності у нього повного тексту вказаного договору між первісним кредитором і ТОВ «Дата ОСОБА_3», оскільки він не є стороною вказаного договору, і що у подальшому саме між вказаним новим кредитором і ним, позивачем, було укладено другий договір про відступлення права вимоги, який є чинним, дійсним, ніким не оспорюється і наданий суду в повному тексті в оригіналі. Відповідач, як позичальник за даним кредитним договором не надав доказів оскарження або визнання недійсним договорів факторингу між ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» і ТОВ «Дата ОСОБА_3», та між ТОВ «Дата ОСОБА_3» і ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів», тому суд виходить із того, що дані договори є чинними, а ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» є належним позивачем у справі і має право вимоги до боржника за кредитним договором.

З договору факторингу № 2016 – 1ДМГ/ЄАПБ від 10.10.2016 р., акту прийому – передачі реєстру боржників від 10.10.2016 р. встановлено, що ТОВ «Дата ОСОБА_3» відступило ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» право грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р., укладеним з ОСОБА_1

19.10.2016 р. ТОВ «Дата ОСОБА_3» направило ОСОБА_1 повідомлення про відступлення ТОВ «Дата ОСОБА_3» право вимоги ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р. Також у повідомленні зазначено, що станом 10.10.2016 р. заборгованість за кредитним договором становить 50979,01 грн.

24.10.2016 р. ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» направило ОСОБА_1 повідомлення про порядок погашення за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р. заборгованості, яка станом на 10.10.2016 р. становила 50979,01 грн., з якої: 16532,71 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 22046,30 грн. – заборгованість за відсотками та комісією, 12400 грн. – заборгованість по сплаті пені, штрафів, неустойки.

Відповідно др. п.1 ч.1 ст.512, ч.1 ст.514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, внаслідок укладення договорів факторингу відбулась заміна кредитора за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р. з ПАТ «ОСОБА_2 - Банк» на ТОВ «Дата ОСОБА_3», та з ТОВ «Дата ОСОБА_3» на ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів», в результаті чого ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів», як новий кредитор за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р. набув право грошової вимоги до ОСОБА_1

З витягу з Додатку №1-1 від 10.10.2016 р. до Договору факторингу № 2016-1 ДМГ/ЄАПБ щодо характеристик прав вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами вбачається, що до позивача перейшло право грошової вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 50979,01 грн., з якої:

-16532,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту;

-22046,30 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом та комісією;

-12400,00 грн. - штраф.

Згідно ст.627 ЦК - сторони є вільними в укладанні договору. Згідно ст.638, ст..639 ЦК – якщо сторони досягли домовленості і уклали договір, в якому передбачені певні зобов’язання, то вони мають виконуватись і вважатись такими, що момент домовленості настав. Згідно ч.1ст.631 ЦК- строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки у відповідності з договором. Згідно ч.4 ст.631 ЦК - збіг строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Згідно ст.1048, ч.1 ст.1054 ЦК – позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на умовах договору. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.615 ЦК - не припустима одностороння відмова від зобов’язання. Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Кредитор свої зобов’язання за договором виконав, надав позивачу кредит. Відповідач не подав заперечень проти цього і не оспорив договір кредиту, додаткову угоду, не оспорив факту отримання кредиту на вказаних умовах і в указаному розмірі, зустрічних позовних вимог про визнання зазначеного договору, або окремих його положень недійсними, не пред'явив.

Відповідач (позичальник) свої зобов’язання за договором кредиту не виконав належним чином, допустив прострочення, в тому числі заборгованість за кредитом, за відсотками.

Відповідач не оспорює сам факт, що у нього виникла заборгованість по платежам і що він допустив прострочення в платежах.

Відповідач просить застосувати позовну давність і відмовити у позові в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за період 17.05.2013 р. по 17.09.2014 р., так і за вимогами про стягнення штрафу з причини пропуску позивачем строку позовної давності.

З цього приводу суд дійшов таких висновків:

Згідно ст..256 ЦК України, - позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст..257 ЦК - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст..259 ЦК - позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та відповідно до вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Відповідно до п.2.6 кредитного договору порядок повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за договором здійснюється щомісячно, рівними частинами у сумах та терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно Графіку платежів, який є Додатком № 1 до цього договору та його невід'ємною частиною.

З додатку № 1 кредитного договору встановлено, що відповідач з 17.01.2013 р. і до 17.12.2015 р. повинен був повернути отриманий кредит щомісячним рівними платежами у розмірі 1301,60 грн., дана сума платежу складається з погашення основної суми боргу, процентів і комісії.

З розрахунку заборгованості встановлено, що 11.01.2013 р. в рахунок погашення боргу відповідачем сплачено 1302,00 грн., 29.03.2013 р. сплачено 2754,00 грн. Після 29.03.2013 р. жодних сум в рахунок погашення кредиту, відсотків відповідачем не сплачувалось. Тобто, заборгованість з щомісячним зростанням виникла з 17.05.2013 р. – тобто з дати неповернення чергового щомісячного платежу згідно графіку, тобто перебіг строку позовної давності для вимоги за кожним таким платежем розпочав перебіг з дня, коли виникло прострочення.

Таким чином, строк позовної давності в частині пред’явлення вимог позивачем про стягнення з відповідача заборгованості за черговими щомісячними платежами на погашення тіла кредиту і процентів за користування кредитом за період з 17.05.2013 р. по 17.09.2014 р. закінчився 18.09.2014 р.

З вхідного штампу Броварського міськрайонного суду Київської області вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 22 вересня 2017 року.

Суд розглядає справу на підставі заявлених позовних вимог і лише на підставі поданих доказів. Саме на позивача за законом покладено обов'язок по доказуванню позовних вимог і тих підстав, з яких заявлено позов.

Позивач не довів наявності у нього поважних причин для поновлення строку позовної давності, і суд не вбачає підстава для його поновлення.

Таким чином, позивач пропустив строк позовної давності за черговими платежами на погашення тіла кредиту і відсотків за період з 17.05.2013 р. по 17.09.2014 р. Сторона (відповідач) просить застосувати позовну давність. З урахуванням вищевикладених обставин та враховуючи наявність заяви відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог в частині стягнення заборгованості за черговими платежами на погашення тіла кредиту і відсотків за період з 17.05.2013 р. по 17.09.2014 р. суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення в даній частині позивачу слід відмовити за пропуском строку позовної давності. Підстав для відмови у стягненні іншої заборгованості по кредиту нема.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за черговими платежами з повернення тіла кредиту і відсотків згідно графіку повернення кредиту, викладеному у Додатку № 1 до кредитного договору у межах строку позовної давності з 17.10.2014р. по 17.12.2015р. за тілом кредиту у розмірі 7515,28 грн., за відсотками за користування кредитом у розмірі 0,49 грн.

Відповідач визнав заборгованість за тілом кредиту за період з 17.10.2014р. по 17.12.2015р. у розмірі 7515,28 грн.

Підстав для звільнення відповідача від зобов’язань щодо погашення відсотків за користування кредитом немає, заборгованість за відсотками у межах строку позовної давності з 17.10.2014 р. по 17.12.2015 р. у розмірі 0,49 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту і за відсотками за користування кредитом підлягають частковому задоволенню, підлягає стягненню заборгованість у межах строку позовної давності з 17.10.2014р. по 17.12.2015р. за тілом кредиту у розмірі 7515,28 грн., за відсотками за користування кредитом у розмірі 0,49 грн., всього 7515,77 грн.

Щодо стягнення з відповідача штрафу за прострочення внесення чергових платежів у розмірі 12400 грн., суд робить такі висновки.

Згідно ч.1 ст..611 ЦК – у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені умовами договору або законом, зокрема сплата неустойки (п.3). Згідно ст.549 ЦК – неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інше майно, котре боржник зобов’язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, яка обчислюється в процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ст..550 ЦК право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Згідно ст.617 ЦК- особа, що порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що це порушення сталось внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, невиконання зобов’язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Умовами кредитного договору, зокрема п.4 передбачено нарахування штрафу за кожен прострочений платіж поспіль.

З розрахунку заборгованості встановлено, що останній платіж за кредитним договором був здійснений позичальником 29.03.2013 р. за черговими платежами за січень, лютий, березень 2013 року. Після зазначеної дати позичальником кошти на погашення чергових платежів за договором не вносились, даний факт відповідачем не заперечувався, всі чергові платежі поспіль з 17.04.2013р. позичальником не сплачені, тобто з 17.05.2013р. у кредитора виникло право нараховувати штраф за кожен не сплачений черговий платіж поспіль у відповідності до п.4 кредитного договору.

З розрахунку заборгованості встановлено, що у зв'язку з простроченням повернення кредиту, з 17.05.2013р. відповідачу нараховувався штраф у розмірі 350грн. за кожен прострочений платіж, але вимоги про стягнення штрафу не були пред’явлені протягом однорічного строку позовної давності.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення з нього штрафу не визнав, зазначив, що дані вимоги пред’явлені з пропуском однорічного строку позовної давності. Позивач не заперечував, що він пропустив строк позовної давності (скорочений) за даними вимогами.

Згідно ст..258 ЦК - для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст.258).

Суд погоджується з відповідачем у тому, що позовні вимоги про стягнення неустойки (штрафу) заявлені з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Щодо стягнення заборгованості за комісією, суд робить такі висновки.

Відповідач позов в цій частині не визнав, оскільки умови договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту є нікчемними.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Передбачивши сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, а компенсація сукупних послуг банку за рахунок позичальника, є такою, що не відповідає Закону..

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 р. у справі № 234/169/15-ц.

Відповідно до ч.4 чт. 263 ЦПК України при виборі норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, умови договору щодо комісії є нікчемними, і тому у відповідача-позичальника не виникло обов’язку сплачувати комісію, і вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по комісії за обслуговування кредиту є необґрунтованими, задоволенню не підлягають.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з 17.10.2014 р. по 17.12.2015 р. за тілом кредиту у розмірі 7515,28 грн., за відсотками за користування кредитом у розмірі 0,49 грн., всього 7515,77 грн.

Згідно ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено 1600 грн. Позов задоволено на 15 %. Тому відшкодуванню підлягають судові витрати на 15 %, що становить 240 грн. Доказів понесення судових витрат відповідачем не подано.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 263, 256,257, 258,259, 512, 514, 526, 530,612, 615, 625, 627, 629, 631, 638,639, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 12,13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково ;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанасова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором № 500328888 від 14.12.2012 р. заборгованість 7515,28 грн., за відсотками за користування кредитом у розмірі 0,49 грн., всього 7515,77 грн. і судові витрати 240 грн., всього стягнути 7755 (сім тисяч сімсот п’ятдесят п’ять) грн. 77 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Повне рішення виготовлено 10 грудня 2018 року.

Суддя Т.В. Селезньова