Рішення № 78416948, 07.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/775/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії за віком з квітня 2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;

- зобов'язати Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, заборгованість з пенсії за віком з квітня 2017 року по день прийняття рішення про поновлення виплат з урахуванням компенсації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є тимчасово переміщеною особою, знаходиться на обліку у відповідача як пенсіонер за віком. Виплата пенсії позивачу припинена у квітні 2017 року.

Вважає дії Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області протиправними та дискримінаційними.

Відповідач позов не визнав в повному обсязі, про що 10.05.2018 за вхідним реєстраційним номером 10909/2018 надав відзив на позовну заяву (арк.спр.56-57).

20.09.2018 від відповідача на адресу суду надійшов уточнений відзив на позову заяву, відповідно до якої відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог у зв'язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача (арк.спр.76-77).

Відповідач заперечував щодо розгляду вищевказаної адміністративної справи як зразкової справи № 805/402/18, про що 21.09.2018 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду надав доповнення до відзиву (арк.спр.79-80).

Судом по справі було вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр.1-2);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (арк.спр.18-19);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 провадження у справі поновлено (арк.спр.106).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 05.05.2000 Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.спр.9).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (арк.спр.10)

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 10.11.2015 за № НОМЕР_3, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.8).

На виконання судового запиту від 30.10.2018 управлінням соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області була надана інформація про те, що рішенням від 21.04.2017 за № 738 дію довідки ОСОБА_1 скасовано (арк.спр.92).

Розпорядженням від 07.12.2015 за № 7946, позивачу було призначено пенсію за віком з 01.08.2014 у розмірі 1068,80 грн. (62).

10.11.2015 позивач звернулась із заявою до відповідача в якій просила належні суми пенсії (грошової допомоги) перераховувати на рахунок, який відкрито у АТ «Ощадбанк» (зворотній бік арк.спр.70).

Судом встановлено, що відповідно до витягу з протоколу № 30 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.05.2017 було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні (відновленні) відповідних соціальних виплат у відповідності ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» через надання завідомо недостовірних відомостей (арк.спр.71).

Відповідно до відомостей, які були надані відповідачем вбачається, що останньою датою виплати пенсії ОСОБА_1 є 13.02.2016 в сумі 1190,67 грн., що підтверджується довідкою від 31.10.2018 за № 031-08 (арк.спр.85).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи витягу з протоколу № 30 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.05.2017, було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) відповідних соціальних виплат через надання завідомо недостовірних відомостей (арк.спр.71).

Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним на підставі витягу з протоколу № 30 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.05.2017, суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що витяг з протоколу № 30 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.05.2017 не є територіальним рішенням органу Пенсійного фонду в розумінні положень Закону № 1058-IV.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 не нараховується та не виплачується пенсія за віком саме з 13.02.2016 року, про що свідчить відповідна довідка Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 31.10.2018 за № 031-08 (арк.спр.85).

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу саме з 13 лютого 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати пенсії позивачу саме з 13.02.2016 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу пенсії, починаючи з 13.02.2016 року, а також зобов'язанні відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 13.02.2016 року. Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату заборгованості з пенсії позивачу, починаючи з 13.02.2016 року.

Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.

Що стосується скасування довідки ВПО позивача, то суд вважає, що вказана обставина не впливає на виплату пенсії позивачу, оскільки позивач продовжує бути громадянином України, який має конституційне право на пенсійне забезпечення і це право не ставиться в залежність від наявності або відсутності у нього довідки ВПО. Крім того, вказана підстава не підпадає під випадки передбачені ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

Верховний Суд з цього приводу висловив свою позицію у постановах від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17.

Доводи відповідача про те, що адміністративна справа № 812/1124/18 не відповідає ознакам зразкової справи, суд вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача дискримінаційною суд зазначає, що оскільки викладений вище спосіб захисту забезпечить ефективний захист прав позивача, тому суд не вважає за необхідне додатково визнавати бездіяльність відповідача дискримінаційною.

Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача виплатити заборгованість пенсії за віком з квітня 2017 року по день прийняття рішення про поновлення виплат з урахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення органом Пенсійного фонду встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про передчасність вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів, оскільки відповідно до ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем відповідно до квитанції від 20.03.2018 сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, позивачу необхідно відшкодувати 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 13 лютого 2016 року.

Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92200, Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вулиця Історична, будинок 81, код ЄДРПОУ 41246789) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) призначеної їй пенсії з 13 лютого 2016 року.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92200, Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вулиця Історична, будинок 81, код ЄДРПОУ 41246789) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) у рахунок відшкодування судових витрат 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова