
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2018 року м. Мукачево Справа №303/7653/18
2-а/303/251/18
Номер рядка стат. звіту -13
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Немеш Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево адміністративну справу
за позовом Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України
до відповідача громадянина Іраку ОСОБА_2 (ОСОБА_2) про примусове видворення іноземця за межі території України,
За участю:
представника позивача - Ребізанта В.Р.;
відповідача - ОСОБА_2 (ОСОБА_2);
ВСТАНОВИВ:
Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до суду з позовом до громадянина Іраку ОСОБА_2 (ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1 про його примусове видворення за межі території України.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 05 грудня 2018 року відповідач, в порядку реадмісії, був переданий представниками прикордонної поліції Румунії, після незаконного перетину кордону з України в Румунію на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби «Селятин» відділу прикордонної служби «Селятин» Чернівецького прикордонного загону. Відповідач підстав для законного перебування на території України не має.
У позові вказано також на обставини відносно того, що відповідач законних підстав для перебування на території України немає, тому є необхідність у його примусовому видворенні за межі території України.
Представник позивача, прийнявши участь у судовому розгляді справи, просив позов задоволити, посилаючись на його обґрунтованість поданими суду доказами.
Також подав суду консультативний висновок спеціалістів, згідно з даними якого відповідач потребує стаціонарного лікування та хірургічного втручання.
Відповідач позовних вимог не визнав з посиланням та те, що він має намір на законних підставах залишитися на території України разом зі своєю сім'єю. Наголосив на тому, що в м. Полтава у нього є дружина, яка є громадянкою України, та від якої у нього є дитина, тому висловив суду переконливе бажання залишитися на території України, щоб бути разом із своєю сім'єю.
Просив суд також прийняти до уваги те, що повернення позивача у країну його походження, де продовжують відбуватися військові дії, буде мати вкрай негативні наслідки для нього самого, а також його дитини та жінки, яка ніде не працює.
Заслухавши доводи та заперечення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.
05 грудня 2018 року, в ході проведення прикордонно-представницької зустрічі в порядку реадмісії, представниками прикордонної поліції Румунії був переданий громадянин Іраку ОСОБА_2 (ОСОБА_2), який 03.12.2018 року був затриманий прикордонною поліцією Румунії у прикордонному районі Румунії за незаконний перетин державного кордону поза пунктами пропуску з України в Румунію,, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 05.12.2018 року.
Вищевказані обставини також підтверджуються протоколом прикордонно-представницької зустрічі від 04.12.2018 року, а також актом приймання - передавання особи від 05.12.2018 року.
Згідно із запитом стосовно реадмісії від 04.12.2018 року відповідач одружений, тимчасово проживає в м.Київ, під час затримання в останнього виявлено документи, що свідчать про те, що відповідач проходив навчальні курси на території України.
06 грудня 2018 року заступником начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу прийнято рішення, про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Іраку ОСОБА_2 (ОСОБА_2).
Звертаючись до суду з даним позовом 07.12.2018 року, позивач зазначив, що відповідач перебуває на території України незаконно, не має документів, що посвідчують особу, дають право виїхати з України, українською мовою не володіє на достатньому рівні, родичів на території України не має, самостійно територію України не залишить, тому є всі підстави для його примусового видворення за межі території України.
По відношенню до цього суд виходить з того, що відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановленізакономвиключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною ОСОБА_1 України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку.
Згідно з частиною першою статті 30 названого Закону Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Фактичний аналіз вищевказаної статті свідчить про те, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово видворенні з території України лише на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням зазначених суб'єктів владних повноважень з позовною заявою про примусове видворення з України іноземця чи особи без громадянства, якщо вони не виконали у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення (частина перша статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Тобто, з вищевказаної правової позиції випливає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:
1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення;
2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
На виконання вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з метою упорядкування роботи з примусового повернення і примусового видворення іноземців та осіб без громадянства було прийнято спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації ДПС України та Служби безпеки України від 23.04.2012 року №353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (надалі-Інструкція).
Вказана Інструкція визначає порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України (далі - ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України.
Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції під термінами "примусове повернення" та "примусове видворення" слід розуміти систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців та осіб без громадянства покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.
Згідно з п. 1.6 Інструкції примусове повернення передбачає виїзд іноземця з України за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
Підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є , в тому числі: невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави. (п. 1.7 Інструкції).
Судом встановлено та не оспорюється сторонами той факт, що 06 грудня 2018 року позивачем було винесено рішення про примусове повернення відповідача до країни його походження, оскільки були підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду за межі території України, у зв'язку з тим, що в останнього відсутні документи, які б надавали йому право офіційно вибути за межі території України.
Поряд з цим, у вказаному рішенні органом прикордонної служби не встановлено відповідачу строк протягом, якого він повинен добровільно покинути територію України.
В той же час, слід констатувати, що з поданого позивачем позову вбачається, що такий подано до суду 07.12.2018 року.
За таких обставин, відповідач був фактично позбавлений практичної можливості виконати рішення про його примусове повернення до Іраку, чи звернутися із заявою до відповідних компетентних органів України про надання йому статусу біженця.
У настанові Ради Європи №5 зазначено, що в наказі про висилку, або в процесі, що веде до наказу про висилку, суб`єкту наказу про висилку повинно бути надано ефективний засіб правового захисту перед компетентним органом влади або органом, що складається з членів, які є неупередженими, і які користуються гарантіями незалежності. Компетентний орган влади або орган повинні мати владу на перегляд наказу про висилку, включаючи можливість тимчасового призупинення його виконання.
В зв'язку з цим, слід зазначити, що відповідачу не був визначений термін для виконання рішення про його повернення в країну походження та для можливості забезпечити себе правовим захистом з метою реалізації його прагнення залишитися на території України.
При вирішенні переданого на розгляд суду позову слід зазначити, що право на повагу до приватного і сімейного життя закріплено у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до приписів якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Тобто, держави - учасниці повинні охороняти сім'ю, дитинство, материнство, батьківство та створювати мови для зміцнення сім»ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного життя.
Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Як передбачено положеннями статті 8 Конституції України, в Україні Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В цьому аспекті верховенство права проявляється у субординації закону перед правом, як таким.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV зазначено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Каплан та інші проти Норвегії» (рішення від 24.07.2014, заява №32504/11) Європейський суд з прав людини вказав на недопустимість непропорційного втручання в право на повагу до сімейного життя подружжя та їх дітей.
Обставини вказаної справи, яка розглядалася Європейським судом з прав людини (справа стосувалася вислання владою Норвегії громадянина Туреччини, батька трьох дітей, які є громадянами Норвегії) є майже ідентичними до обставин по даній справі.
Тому аналізуючи фактичні дані по справі на предмет їх відповідності статті 8 Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини, суд вважає, що примусове висилання відповідача з України порушує принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи та становить собою непропорційне втручання в право на повагу до сімейного життя подружжя, яке буде розлученим одне з одним.
Повернення відповідача у країну його походження буде мати вкрай негативні наслідки для його малолітньої дитини та жінки, оскільки сім'я залишиться без єдиного годувальника, так як рішення про примусове повернення іноземців може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки (частина друга ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 19, 72 -77, 246, 250, 271, 272, 289, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні позову Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Іраку ОСОБА_2 (ОСОБА_2) про примусове видворення іноземця за межі території України - відмовити.
2. Копію рішення невідкладно видати учасникам справи.
3. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Позивач: Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, код ЄДРПОУ - 14321676, індекс 89600, вул. Недецеї, 45м. Мукачево Закарпатської області.
Відповідач: громадянин Іраку ОСОБА_2 (ОСОБА_2) (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце перебування: АДРЕСА_1).
Суддя В. В. Кость
Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.12.2018 року.
Судове рішення № 78414793, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області було прийнято 10.12.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 303/7653/18. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: