Рішення № 78412767, 06.12.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2018 Справа № 904/3366/18За позовом : Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», м. Кривий Ріг

До : Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк», м. Київ (відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», м. Кривий Ріг (відповідач-2)

Про : визнання договору недійсним

Суддя Васильєв О.Ю.

Секретар судового засідання Ільєнко Д.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ :

Від позивача: Ніколенко М.Є. (дов. №118/81 від 11.06.18р.);

Від відповідача-1: Олійник Т.О. (дов. №010-00/2510 від12.06.17р.);

Від відповідача-2: Бобиль В.В. (дов. №14-328 від 20.09.18р. )

СУТЬ СПОРУ :

ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (позивач) звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» (відповідач-1) та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (відповідач-2) про визнання недійсним договору про уступку права вимоги №3357 від 30.06.04р. (укладеного між відповідачами ). Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ту обставину , що відповідач-2 не повідомив позивача про укладання оспорюваного договору , що порушує умови договору та приписи ч.2 ст.516 ЦК України. Окрім того, позивач вказує , що практика ВСУ у справах даної категорії свідчить про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора , яке не виконано боржником , не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору , тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається , на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії .Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя , то і заміна сторони на цій стадії може відбутися не інакше , як на підставах та у порядку , визначеному ГПК України та ЗУ «Про виконавче провадження» . Враховуючи вищевикладене , позивач вважає , що оспорюваний ним договір не відповідає зазначеним правовим нормам, порушує його права, а тому підлягає визнанню недійсним. Під час розгляду справи позивач ( окрім того ) послався на підтвердження своїх позовних вимог на постанову ДАГС від 06.08.18 р. у справі № 904/148/18 , якою скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.18р. за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» до ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості за договором про уступку права вимоги №3357 від 30.06.04р.

Ухвалою суду від 07.08.18р. було відкрито провадження у справі №904/3366/18, справу призначено до розгляду за правилами загального провадження у підготовчому засіданні на 21.08.18р.

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» (відповідач-1) та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (відповідач-2) проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначаючи, що оспорюваний договір відповідає вимогам чинного законодавства України , а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Окрім того, заявили про застосування позовної давності ( оскільки позивачем пропущено строк позовної давності ) .

Ухвалою суду від 04.09.18р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , господарський суд , -

ВСТАНОВИВ :

30.06.04р. між ВАТ «Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь» як первісним кредитором і ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» як новим кредитором, правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» , був укладений договір №3357 про уступку права вимоги .

За умовами п. 1.1 ст. 1 цього договору первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне первісному кредиторові, на стягнення заборгованості, встановленої рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області №6/627 від 05.12.00 р. про примусове звернення стягнення на майно ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», на користь первісного кредитора в сумі 996 000,00 грн.

За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в 1.1 цієї угоди. Відповідно до п. 2.2. договору новий кредитор зобов'язаний протягом 10 днів із дати виконання на його користь зобов'язання боржником письмово повідомити первісного кредитора про таке виконання з зазначенням дати, суми і форми виконання із додаванням завірених новим кредитором копій документів.

Відповідно до п. 3.1. договору первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору.

Первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про уступку права вимоги за цим договором протягом 10 днів з дати набрання чинності цим договором (п. 3.2. договору).

Доказів щодо передачі новому кредитору документів що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору, крім рішення арбітражного суду, та доказів вчасного повідомлення боржника в строки, визначені цим договором, суду не надано.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 договору він укладається на виконання умов договору про погашення заборгованості №3358 від 30.06.04р. і набуває чинності з дати здійснення останнього платежу ВАТ «Криворіжсталь» відповідно до п. 2.2 договору про погашення заборгованості №3358, укладеному між первісним та новим кредитором 30.06.04 р.

Відповідно до п.2 договору №3358 від 30.06.04р. сторони домовились, що ВАТ «Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь» зобов'язалось погасити заборгованість позивачу в сумі 448 575,47 євро, що випливає з обслуговування кредитних угод №№ 16/20-56, 16/21-57, 16/19-58, в національній валюті України наступним чином:

2.1. Погашення заборгованості в сумі 996 000,00 грн (в подальшому «Сума 1» відбувається шляхом передачі права вимоги згідно з договором про уступку права вимоги №3357 від 30.06.04р., який вступає в силу з дати виконання боржником вимог п. 2.2.

2.2. Погашення залишку заборгованості здійснюється шляхом перерахування на рахунок позивача двома платежами протягом 60 днів з моменту підписання цього договору, а саме: перший платіж здійснюється у сумі 1 000 000,00 грн - в подальшому «Сума 2»; другий платіж здійснюється в сумі, яка встановлюється наступним чином: від суми заборгованості, зазначеної в п.1 віднімається «Сума 1» (в еквіваленті євро на дату другого платежу) та віднімається «Сума 2» (в еквіваленті євро на дату його здійснення) * курс на дату здійснення другого платежу.

Позивач надав докази погашення первісним кредитором заборгованості шляхом перерахування на рахунок позивача коштів у розмірах, визначених п. 2.2 ст. 2 договору про погашення заборгованості, а саме: платіжні документи від 06.07.04р. на суму 1 000 000,00 грн, від 22.07.04р. на суму 936 510,87 грн. Тобто за умовами договору №3357 про уступку права вимоги він набирає чинності з 22.07.04р., кінцевий строк його дії сторонами не встановлений.

23.06.16 р. позивачем на адресу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» було надіслано вимогу №016-00/2665 від 21.06.16р. про погашення заборгованості в сумі 2 997 700,00 грн. В тексті вимоги позивачем зазначено, що визначена заборгованість складається із суми боргу - 2 001 700,00 грн . ( що виникла із угоди про уступку права вимоги №830 від 10.02.04р., укладеної між кредитором та КДГМК «Криворіжсталь» ), згідно з умовами якої КДГМК «Криворіжсталь» уступив банку право вимоги на стягнення з ВАТ «Північний ГЗК» заборгованості в сумі 2 001 700,00 грн; а також заборгованості в сумі 996 000,00 грн . ( що виникла із договору про уступку права вимоги №3357 від 30.06.04р.)

Також банк зазначає, що відповідно до умов договору про погашення заборгованості №32 від 14.01.05р., укладеного між сторонами, що було встановлено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.05 у справі №10/89, сторони погодили, що відповідачу надається відстрочка погашення заборгованості строком на 10 років до 14.01.15р.

Оскільки заборгованість в сумі 2 997 700,00 грн станом на 01.06.16р. залишилася не погашеною, позивач звернувся із зазначеною вимогою до відповідача та з даним позовом до Господарського суду Дніпропетровської області…

Зазначені обставини встановлені постановою ДАГС від 06.08.18р. у справі № 904/148/18 , а тому відповідно до приписів ч.4 ст.75 ГПК України не доказуються при розгляді цієї справи .

Скасовуючи вищезазанчене рішення господарського суду , ДАГС вказав про наступне : … Частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Наявність же судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Проте, виходячи зі змісту договору , його предметом є уступка права вимоги боргу, встановленого рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 05.12.00р. у справі №6/627 про примусове звернення стягнення на майно відповідача на користь ВАТ «Криворізький гірничо - металургійний комбінат «Криворіжсталь» в сумі 996 000,00 грн.

Таким чином, умовами договору новому кредитору - позивачу фактично надано право вимагати від відповідача належного та реального виконання рішення суду зі зміною способу такого виконання.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому, питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у матеріальному зобов'язанні за договором цесії, вирішується виключно судом, який прийняв відповідне судове рішення, у порядку, передбаченому ст. 25 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні договору уступки права вимоги позивач та первісний кредитор, не замінюючи кредитора у зобов'язанні, в порядку, передбаченому чинним законодавством, не зазначаючи в договорі із якого саме зобов'язання виникли вимоги до відповідача (вказане можливе встановити лише з рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 05.12.00р. у справі №6/627, що звернено стягнення на майно відповідача в рахунок погашення заборгованості за договорами поставки №7/189 від 08.01.97р. та №745 від 20.03.98р.), фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення та спосіб виконання, рішення суду, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19.08.2014 у справі №923/945/13, у постанові Верховного Суду №923/607/16 від 05.04.2018.

Крім того, як зазначалось, рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 05.12.00р. у справі №6/627 було звернено стягнення на майно відповідача на користь «Криворізького державного гірничо - збагачувального комбінату «Криворіжсталь» на суму 7 524 763,19 грн, в які увійшла спірна сума 996 000,00 грн. Тому, повторне стягнення одного і того ж боргу нормами законодавства не передбачено. Отже, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Тобто , апеляційний суд ,скасовуючи рішення господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості , дійшов до висновку про невідповідність способу здійснення заміни кредитора у зобов'язанні ( шляхом укладання оспорюваного у цій справі договору про уступку права вимоги №3357 від 30.06.04р.) , тоді як необхідно було це здійснити шляхом заміни сторони ( позивача , стягувача ) у господарській справі №6/627 відповідно до вимог ГПК України та ЗУ «Про виконавче провадження» .

Як зазначалось вище, позивач в обґрунтування своїх вимог наголошує на тому, що оспорюваний договір про уступку права вимоги №3357 від 30.06.04р. укладений відповідачами всупереч приписам діючого ( чинного ) законодавства України та правовій позиції ВСУ стосовно способу здійснення заміни кредитора у зобов'язанні.

Але суд вважає такі твердження позивача помилковими з огляду на наступне : статтею 15 ЦК України закріплене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» : цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) , Земельним кодексом України ( 2768-14 ), Сімейним кодексом України ( 2947-14 ), Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) «Про захист прав споживачів» , Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV ( 161-14 ) «Про оренду землі» та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши оспорюваний договір , суд не встановив наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків ; враховуючи вищезазначені обставини ( встановлені постановою ДАГС у справі № 904/148/18 ) та приписи чинного законодавства України , господарський суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог .

Щодо заяви відповідачів про застосування позовної давності суд зазначає наступне : Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому першочерговим для суду є з'ясування правомірності заявлених позовних вимог. Тобто, позовна давність застосовується судом в разі спливу відповідного строку, наявності заяви та встановлення судом правомірності заявлених позовних вимог. Як зазначалось, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому заява відповідачів про її застосування, судом відхиляється.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 75-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі , судові витрати покласти на позивача .

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя Васильєв О.Ю.

Повне рішення складено 10.12.2018