Постанова № 78403272, 05.12.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року

м.Суми

Справа №592/11731/18

Номер провадження 22-ц/788/2190/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальний заклад Сумської обласної ради «Сумський обласний наркологічний диспансер»,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 жовтня 2018 року в складі судді Литовченка О.В., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складений 17 жовтня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

17 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 11 травня 2011 року вона перебувала в трудових відносинах з обласним комунальним закладом «Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер». Працювала на посаді молодшої медичної сестри кабінету функціональної та ультразвукової діагностики відділення променевої діагностики. На підставі наказу № 68-к від 16 вересня 2013року з 17 вересня 2013 року переведена на 1,0 посади реєстратора медичного госпрозрахункового відділення.

03 листопада 2016 року установу перейменовано на Комунальний заклад Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер ім. О.В. Співака», а 01 квітня 2018 року реорганізовано шляхом приєднання до Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний наркологічний диспансер».

Наказом № 57-к від 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнена з роботи у Комунальному закладі Сумської обласної ради «Сумський обласний наркологічний диспансер» з 05 квітня 2018 року у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки відповідач припустився ряду порушень вимог трудового законодавства: скоротив ту посаду, на якій позивач не працювала (реєстратора медичного відділення по проведенню обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів замість реєстратора медичного госпрозрахункового відділення, на якій працювала ОСОБА_1.), не запропонував іншої роботи та не врахував її переважного права на залишення на роботі.

ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний наркологічний диспансер» ОСОБА_2 №57-к від 05 квітня 2018 року про звільнення з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, пов'язаним з реорганізацією підприємства. Поновити позивача на роботі на посаді реєстратора медичного госпрозрахункового відділення комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний наркологічний диспансер». Стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 квітня 2018 року по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, фактичним обставинам справи; порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

При цьому зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що строк позовної давності, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, був пропущений нею через тривалий стан непрацездатності, тобто з поважних причин. Після закінчення лікування ОСОБА_1 в місячний строк подала позов до суду. Звільнення позивача проведене з грубими порушеннями трудового законодавства: роботодавцем не було запропоновано їй іншої роботи, крім того, ОСОБА_1 була звільнена в період її тимчасової непрацездатності, а тому є достатні підстави для задоволення позову.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач і третя особа заперечують проти доводів позивача, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_3, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 жовтня 2018 року не відповідає зазначеним вимогам закону в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 має базову вищу освіту за спеціальністю медична сестра. З 2005 року отримує пенсію за вислугу років (а.с. 8, 94). Має інвалідність ІІІ групи по зору безтерміново. За довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 10 вересня 2013 року їй протипоказана робота в умовах дії токсичних речовин, важка і середньої важкості фізична праця. На посаді молодшої медичної сестри працювати протипоказано. Працевлаштування: медичний реєстратор, комірник. (а.с. 15).

З 11 травня 2011 року позивач перебувала в трудових відносинах з Обласним комунальним закладом «Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» (03 листопада 2016 року установу перейменовано у Комунальний заклад Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер ім. О.В. Співака»), працювала на посаді молодшої медичної сестри кабінету функціональної та ультразвукової діагностики відділення променевої діагностики, з 17 вересня 2013 року переведена на посаду реєстратора медичного госпрозрахункового відділення (а.с. 5-7).

Згідно з рішенням Сумської обласної ради сьомого скликання від 24 листопада 2017 року «Про реорганізацію комунальних закладів охорони здоров'я» - юридична особа Комунальний заклад Сумської обласної ради Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер ім. О.В. Співака припинив свою діяльність в результаті реорганізації шляхом приєднання до Комунального закладу Сумської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» (а.с. 41).

Наказом управління майном Сумської обласної ради від 27 листопада 2017 року №01-02/311 «Про утворення комісії по реорганізації КЗ СОР Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер ім. О.В. Співака шляхом приєднання» було створено комісію по реорганізації юридичної особи, головою комісії призначено ОСОБА_2 (а.с. 43-44).

У зв'язку з реорганізацією та згідно затвердженого управлінням охорони здоров'я Сумської обласної державної адміністрації штатного розпису на 2018 рік Комунального закладу Сумської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» було проведено скорочення чисельності та штатних одиниць у закладі, крім інших, скорочена одна посада реєстратора медичного госпрозрахункового відділення.

25 січня 2018 року голова ліквідаційної комісії звернувся до первинної профспілкової організації КЗ СОР Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер ім. О.В. Співака з поданням про надання згоди на звільнення працівників у зв'язку зі скороченням посад. Просив визначити перевагу в залишенні на роботі серед працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в зв'язку зі скороченням однієї посади реєстратора медичного госпрозрахункового відділення (а.с. 46-47).

Листом-попередженням від 29 січня 2018 року ОСОБА_1 була попереджена роботодавцем про наступне звільнення з посади згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 49). Позивач відмовилась отримувати попередження про звільнення в зв'язку з чим був складений акт від 30 січня 2018 року (а.с. 50).

08 лютого 2018 року відбулось засідання профспілкового комітету, за наслідками розгляду подання профспілкова організація повідомила, що у зв'язку зі скороченням однієї посади реєстратора медичного госпрозрахункового відділення перевагу серед працівників в залишенні на роботі має член профспілкової організації (ОСОБА_5 є членом профспілкової організації, ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації) (а.с. 48)

У період з 26 березня 2018 року по 05 квітня 2018 року включно позивач перебувала у стані тимчасової непрацездатності (а.с. 91).

Наказом від 05 квітня 2018 року №57-к ОСОБА_1 була звільнена з посади реєстратора медичного відділення по проведенню обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів через неможливість переведення на іншу роботу (відмову від переведення на іншу роботу) у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, пов'язаним з реорганізацією підприємства за п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (а.с. 13).

Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 була двічі повідомлена письмово та запрошена до відділу кадрів для отримання трудової книжки (письмове повідомлення про звільнення від 11 квітня 2018 року № 01-1 1/1 1.4/415 та повторне письмове повідомлення про звільнення від 23 квітня 2018 року № 01-11/11.4/495) (а.с. 52, 53).

18 травня 2018 року позивач отримала копію наказу про звільнення та трудову книжку (а.с. 94-96).

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 мотивоване тим, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом 17 серпня 2018 року, пропустила строк позовної давності, а наведені позивачем причини пропуску позовної давності, зокрема тривалий лікарняний, не є поважними.

Однак повністю погодитись з таким висновком суду не можна.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частинами 4, 5 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Установлено, що наказом від 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнена з займаної посади у КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» (а.с. 13).

18 травня 2018 року вона особисто отримала трудову книжку та копію наказу про її звільнення (а.с. 94-96).

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 тривалий час перебувала у стані тимчасової непрацездатності з приводу отриманої 14 квітня 2018 року травми коліна - проходила безперервне лікування:

з 14 квітня 2018 року по 10 травня 2018 року в амбулаторному режимі (а.с. 16),

з 11 травня 2018 року по 06 червня 2018 року в амбулаторному режимі (а.с. 17),

з 07 червня 2018 року по 23 червня 2018 року в стаціонарі (а.с. 18),

з 24 червня 2018 року по 16 липня 2018 року в амбулаторному режимі (а.с. 19).

Позовну заяву до суду першої інстанції ОСОБА_1 подала 17 серпня 2018 року, тобто з пропуском місячного строку визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України.

Апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що перебування особи на лікарняному не є поважною причиною пропуску строку позовної давності, оскільки суд не уповноважений робити висновки про ступінь розладу здоров'я та фізичні можливості особи у період її тимчасової непрацездатності. Ураховуючи, що з дати отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки по 16 липня 2018 року включно позивач перебувала у стані тимчасової непрацездатності, її можливості зі збору доказів та підготовки документів для звернення в суд були обмежені, апеляційний суд вважає поважними причини пропущення нею строку позовної давності.

Згідно з частинами 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.19 постанови N 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Установлено, що Комунальний заклад Сумської обласної ради Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер ім. О.В. Співака припинив свою діяльність в результаті реорганізації шляхом приєднання до Комунального закладу Сумської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» згідно з рішенням Сумської обласної ради сьомого скликання від 24 листопада 2017 року.

Внаслідок реорганізації мало місце скорочення штату працівників, серед інших була скорочена посада реєстратора медичного госпрозрахункового відділення, яку обіймала позивач.

Зважуючи можливість надання переважного права у залишенні на посаді медичного реєстратора між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, роботодавець надав перевагу останній оскільки дійшов висновку про її більш високу кваліфікацію. Крім того врахував, що ОСОБА_5 має триваліший безперервний стаж роботи в закладі, є членом профспілкової організації, є одинокою матір'ю, яка виховує сина, що не працевлаштований (а.с. 45).

Згідно із частинами першою та третьою статті 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Убачається, що роботодавець дотримався вимог трудового законодавства, своєчасно повідомив ОСОБА_1 про наступне звільнення, проте іншої роботи в установі не запропонував з об'єктивних причин (а.с. 49-50).

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 має базову вищу освіту за спеціальністю медична сестра (а.с. 94). Має інвалідність ІІІ групи по зору безтерміново. За довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 10 вересня 2013 року їй протипоказана робота в умовах дії токсичних речовин, важка і середньої важкості фізична праця. На посаді молодшої медичної сестри працювати протипоказано. Працевлаштування: медичний реєстратор, комірник (а.с. 15).

На 01 січня 2018 року по КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» були вакантними посади лікарів, фельдшера, практичних психологів, медичних сестер, бухгалтера та біолога; на 01 квітня 2018 року - були вакантними посади лікарів, фельдшера, медичних сестер, біолога клініко-діагностичної лабораторії, рентген-лаборанта, бухгалтера, юрисконсульта, водія автотранспортного засобу, робітника з комплексного обслуговування і ремонту будівель, які позивач не може обіймати через протипоказання за станом здоров'я або за відсутністю відповідної освіти (а.с. 92).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про порушення роботодавцем своїх обов'язків щодо працевлаштування працівника, який вивільняється, не врахував, що за освітою, кваліфікацією, станом здоров'я, рекомендаціями медико-соціальної експертної комісії позивач не може бути працевлаштована на вакантні посади підприємства, зробивши висновок про порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України, суд першої інстанції не вказав, яку саме підходящу вакантну посаду відповідач міг запропонувати ОСОБА_1

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За частиною 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як встановлено з матеріалів справи у період з 26 березня 2018 року по 05 квітня 2018 року включно ОСОБА_1 перебувала у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності серія АДО №196535 (а.с. 91).

Наказом головного лікаря КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» від 05 квітня 2018 року №57-к з 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнена з займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, пов'язаним з реорганізацією підприємства, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 13.)

05 жовтня 2018 року роботодавцем була виявлена технічна помилка у зазначеному наказі, допущена інспектором з кадрів, а саме неправильно зазначено дату звільнення ОСОБА_1 «з 05 квітня 2018 року», замість вірного «з 06 квітня 2018 року» (а.с. 120).

Наказом головного лікаря КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» від 05 жовтня 2018 року №200-О.Д. усунена технічна помилка, внесені зміни до наказу від 05 квітня 2018 року №57-к про звільнення ОСОБА_1, датою звільнення вказано 06 квітня 2018 року - перший робочий день позивача після періоду її тимчасової непрацездатності. Тобто, відповідач виконав вимоги частини 3 статті 40 КЗпП України, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності не допустив, тому висновок місцевого суду про порушення відповідачем частини 3 статті 40 КЗпП України є передчасним.

З огляду на зазначене апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ №57-к від 05 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 не порушує трудових прав позивача, оскільки виданий з дотриманням вимог трудового законодавства, тому заявлені позовні вимоги про визнання його незаконним, скасування наказу та поновлення позивача на роботі задоволенню не підлягають. Саме у зв'язку з недоведеністю заявляних вимог місцевий суд і повинен був відмовити в задоволенні позову.

У зв'язку з цим рішення місцевого суду відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 жовтня 2018 року в частині мотивів відмови у задоволенні позову змінити.

В іншій частині залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В.І. Криворотенко

Судді: О.Ю. Кононенко

С.С. Ткачук