Рішення № 78400907, 30.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/17965/17

Провадження № 2/522/2479/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2018 року Приморський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.

при секретарі Соболевій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору : Виконавчий комітет Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів купівлі-продажу та свідоцтва права власності недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, відновлення у Державному реєстрі іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна та відновлення у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2017 року ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору : Виконавчий комітет Одеської міської ради, про відновлення порушеного права АТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» як іпотекодержателя за договором іпотеки від 25.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за р. № 375, шляхом :

-визнання договору купівлі-продажу квартири від 18.07.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за р. №№ 537, 538, недійсним;

-визнання свідоцтва про право власності, серія САЕ № 669409 від 21.06.2012 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, недійсним;

-скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5;

-анулювання запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна : 811898751101) про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1;

-визнання реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2, за ОСОБА_4 (Іпотекодавець), ІПН : НОМЕР_1;

-внесення державним реєстратором/нотаріусом до Державного реєстру іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна : квартири, загальною площею 218,5 кв.м., житловою площею 144,3 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2006 року;

-внесення державним реєстратором/нотаріусом до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна, а саме : квартири, загальною площею 218,5 кв.м., житловою площею 144,3 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2006 року;

-визнання за АТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» права пріоритету Іпотекодержателя нерухомого майна, а саме квартири, загальною площею 218,5 кв.м., житловою площею 144,3 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2006 року, на задоволення забезпечених іпотекою вимог відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 25.12.2006 року.

В квітні 2018 року ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» подав адресовану суду уточнену позовну заяву, де в якості відповідачів вказав ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а в якості третіх осіб вказав Виконавчий комітет Одеської міської ради та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, та згідно з якою остаточно вимагає :

-визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від 18.09.2009 року, посвічений Першою одеською державною нотаріальною конторою 18.09.2009 р. за р. № 2-1925 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 : 30.092009 року, номер запису : 159 а книзі : 613пр-5);

-визнати недійсним договорі купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 від 15.12.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 15.12.2009 р. за р. № 3859 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7: 22.12.2009 року, номер запису : 159 в книзі : 613пр-5);

-визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 від 18.07.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за р. №№ 537, 538;

-скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, та внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна : 811898751101) про скасування реєстрації права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1;

-визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія САЕ, номер 669409 від 21.06.2012 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та скасувати рішення про державну реєстрацію цього свідоцтва про право власності, і внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування цього свідоцтва про право власності;

-відновити у Державному реєстрі іпотек запис про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна - квартири, загальною площею 218,5 кв.м., житловою площею 144,3 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 та є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2206 року;

-відновити у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження нерухомого майна - квартири загальною площею 218,5 кв.м., житловою площею 144,3 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 та є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2006 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» вказує, що, по-перше, 21.12.2006 року між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/0028/74/68567, згідно умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 297000,00 дол. США, а ОСОБА_4 зобов’язалася належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 14,25 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов’язання в порядку та строки, визначені кредитним договором; по-друге, в забезпечення зобов’язань, що витікають з умов кредитного договору № 014/0028/74/68567 від 21.12.2006 року, 25.12.2006 року між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за р. № 2760, згідно якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку нерухоме майно – квартиру, житловою площею 84,4 кв.м., загальною площею 224,2 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2, та належала ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за р. № 6518; і, по-третє, 25.12.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв’язку з посвідченням договору іпотеки, було накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_3.

Проте в липні 2017 року, в результаті проведеної перевірки Державного реєстру прав власності на об’єкти нерухомого майна, банку стало відомо, що 18.07.2011 року вищезазначений предмет іпотеки на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2011 року незаконно було відчужено ОСОБА_5.

Крім того, після подачі даного позову до суду, банку стало відомо, що вищевказана спірна квартира, яка була передана ОСОБА_4 в іпотеку банку, по-перше, в період з 30.09.2009 року по 22.12.2009 року була зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 18.09.2009 р. за р. № 2-1925; по-друге, в період з 22.12.2009 року по 25.07.2011 року була зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 15.12.2009 р. за р. № 3859; і, по-третє, з 25.07.2011 року по 06.07.2012 року була зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 18.07.2011 р. за р. №№ 537, 538, а з 06.07.2012 року зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 21.06.2012 р.

Також позивач стверджує, що він як іпотекодержатель не надавав згоди на відчуження предмета іпотеки – квартири АДРЕСА_4, та не надавав згоди на вилучення записів з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо обтяження (заборони відчуження) цієї квартири, що свідчить про незаконність її відчуження.

Водночас позивач зазначає, що станом на 05.09.2017 року заборгованість ОСОБА_4

О.А. за кредитом, відсотками та пенею по кредитному договору № 014/0028/74/68567 від 21.12.2006 року складає 2993397,00 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на вказану дату становить 77547689,07 грн., але, в зв’язку з незаконним відчуженням предмета іпотеки, банк як іпотекодержатель позбавлений можливості задоволення своїх вимог за кредитним договором, так як заставне майно оформлено на особу, яка не має жодного відношення до нього.

З огляду на наведене, позивач вважає, що його позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ст.ст.203, 215, 586 ЦК України та ст.ст. 1, 9, 12, 16, 17, 23 Закону України «Про іпотеку».

В судовому засіданні представник ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» підтримав позов та наполягав на його задоволенні.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилися та не надали суду свої письмові відзиви, заперечення або пояснення на позов.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_1 не визнала позов і просила застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, вказуючи, що, по-перше, на дати нотаріального посвідчення оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 та видачі Виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_5 оспорюваного свідоцтва про право власності на згадану квартиру інформація про заборону відчуження та арешти на спірну квартиру в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна була відсутня, отже, оскільки з 18.09.2009 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна інформація про заборону та арешт на спірну квартиру була відсутня, та враховуючи порядок внесення відомостей до Державного реєстру речових прав про припинення обтяження (заборони на відчуження) і іпотеки, то така інформація була знята на підставі заяви обтяжувача – банку; по-друге, придбавши квартиру АДРЕСА_5 за договором купівлі-продажу від 25.07.2011 р., відповідач ОСОБА_5 здійснив реконструкцію цієї квартири та 02.12.2011 р. інспекцією ДАБК в Одеській області було зареєстровано Декларацію про готовність об’єкта до експлуатації № ОД 14111092419, на підставі якої Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право власності серія САЕ № 669409 від 21.12.2012 р., що в свою чергу свідчить як про те, що ОСОБА_5 набув право власності на новостворене нерухоме майно у відповідності до вимог чинного законодавства України, так і про те, що існуюча на даний час квартира АДРЕСА_4 не була і не могла бути предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2006 р. за р. № 2760, а квартири за вказаною адресою, яка існувала на дату укладення цього іпотечного договору, на цей час вже не існує; і, по-третє, посилання позивача на те, що нібито на підставі проведеної ним в липні 2017 року перевірки Державного реєстру прав власності йому стало відомо про відчуження предмета іпотеки – квартири АДРЕСА_4, є безпідставним, оскільки інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною, а позивач починаючи з 2009 року має доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та має можливість отримувати інформацію щодо обтяження нерухомого майна.

Представник відповідача ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_12 також не визнав позов і просив відмовити у задоволенні позову.

Представник Виконавчого комітету Одеської міської ради та приватний нотаріус ОСОБА_8 в судове засідання не з’явилися та не надали суду свої письмові пояснення на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача і представників відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7, суд доходить висновку, що позовна заява позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено і матеріалами справи підтверджено, що згідно з кредитним договором № 014/028/74/68567 від 21.12.2006 року ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», надав ОСОБА_4 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 297000,00 доларів США на строк користування 222 місяці, з 21.12.2006 року по 21.06.2025 року, із сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою у розмірі 14,00 % річних, з погашенням кредиту та внесенням плати за користування кредитними коштами щомісячними платежами у розмірі, строки і на умовах визначених цим договором, з кінцевою датою повернення кредиту та усіх нарахувань за ним – 21.06.2025 року.

В забезпечення виконання позичальником ОСОБА_4 своїх грошових зобов’язань за кредитним договором № 014/028/74/68567 від 21.12.2006 року, 25.12.2006 року між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» (ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3») як іпотекодержателем та ОСОБА_4 як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за р. № 2760, згідно з умовами якого предметом іпотеки є нерухоме майно – квартира № 15, що знаходиться в будинку № 29 по вул. Буніна в м. Одесі, яка складається з трьох житлових кімнат, позначених в схематичному плані цифрами 1, 2, 3; та підсобних приміщень : 4, 5 – коридори; 7 – туалету; 6 – ванни; 8 – кухні; 9 – вбудованої шафи, 10 – мансарди, житловою площею 84,4 кв.м., загальною площею 224,2 кв.м., що належала іпотекодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_13 за р. № 6518, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» Одеської міської ради 25.12.2006 року ( номер запису : 159 в книзі 613пр-5).

Як вбачається з наданого позивачем суду Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за № 10687848 від 25.12.2006 р., 25.12.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв’язку з посвідченням вищевказаного іпотечного договору, було накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_3.

Також судом установлено, що 18.09.2009 року між ОСОБА_4А та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, посвідчений Першою одеською державною нотаріальною конторою за р. № 2-1925, та на підставі цього договору за ОСОБА_6 у встановленому законом порядку було зареєстровано право власності на вказану квартиру (дата прийняття рішення про державну реєстрацію : 30.09.2009 року, номер запису : 159 в книзі 613пр-5). При цьому, на момент нотаріального посвідчення цього правочину купівлі-продажу в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна була відсутня інформація про обтяження (заборони та/або арешти) квартири АДРЕСА_4, що підтверджується наданими суду письмовими доказами.

15.12.2009 року ОСОБА_6 відчужила квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_7 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 15.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за р. № 3859, та на підставі цього договору за ОСОБА_7 було у встановленому законом порядку було зареєстровано право власності на спірну квартиру (дата прийняття рішення про державну реєстрацію : 22.12.2009 р., номер запису : 159 в книзі : 613пр-5). На дату нотаріального посвідчення цього договору купівлі-продажу в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна була відсутня інформація про обтяження (заборони та/або арешти) квартири АДРЕСА_4.

В подальшому ОСОБА_7 відчужив квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_5 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 18.07.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за р. № 537, 538, та на підставі цього договору за ОСОБА_5 в установленому законом порядку було зареєстровано право власності на спірну квартиру (дата прийняття рішення про державну реєстрацію : 25.07.2011 р., номер запису : 159 в книзі 777пр-1). На дату нотаріального посвідчення цього договору купівлі-продажу інформація про обтяження (заборони та арешти) квартири АДРЕСА_4 була відсутня, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за № 32197090 від 18.07.2011 р.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції від 29.01.2006 року) відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про нотаріат» (в редакції від 11.06.2009 року), одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Пунктом 5 Глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (із змінами), встановлено, що нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Вищезазначеними приписами встановлено порядок внесення відомостей до Державного реєстру речових прав про припинення обтяження (заборони) і іпотеки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – єдина інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єкти таких прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому законом.

Таким чином, оскільки, починаючи з 18.09.2009 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна інформації про обтяження (заборони та арешти) квартири АДРЕСА_4 не існувало, та враховуючи порядок внесення відомостей до цього Реєстру та до Державного реєстру речових прав про припинення обтяження (заборони на відчуження) і іпотеки, то таке обтяження (заборона відчуження) було знято на підставі заяви банку.

Позивач не надав суду докази, які б підтверджували, що накладену приватним нотаріусом ОСОБА_8 заборону на відчуження квартири АДРЕСА_4 у зв’язку з нотаріальним посвідченням іпотечного договору від 25.12.2006 року за р. № 2760, в подальшому було знято з внесенням відповідної інформації до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна не на підставі відповідної заяви банку, а з порушенням діючого законодавства.

Отже, не заслуговують на увагу суду доводи банку стосовно того, що ОСОБА_4 повинна була повідомити банк про відчуження спірної квартири, оскільки на момент відчуження нею цієї квартири не існувало будь-яких обтяжень (заборон та/або арештів) цього нерухомого майна.

Водночас суд бере до уваги, що, придбавши у 2011 році квартиру АДРЕСА_4, яка складалася з трьох житлових кімнат, позначених в схематичному плані цифрами 1, 2, 3; та підсобних приміщень : 4, 5 – коридори; 7 – туалету; 6 – ванни; 8 – кухні; 9 – вбудованої шафи, 10 – мансарди, житловою площею 84,4 кв.м., загальною площею 224,2 кв.м., ОСОБА_5 в подальшому здійснив реконструкцію цієї квартири, в результаті чого на цей час ця квартира складається з : 5-ти житлових кімнат площею 10,1 кв.м., 62,1 кв.м., 22,0 кв.м., 22,4 кв.м. та 27,7 кв.м., кухні площею 18,1 кв.м., ванної кімнати площею 16,6 кв.м., коридору площею 9,9 кв.м., підсобного приміщення площею 3,7 кв.м., санвузлів площею 5,3 кв.м. та 4,7 кв.м., загальна площа квартири 218,5 кв.м., житлова площа – 144,3 кв.м., та 02.12.2011 р. інспекцією ДАБК в Одеській області було зареєстровано Декларацію про готовність об’єкта до експлуатації № ОД 14111092419, на підставі якої Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право власності серія САЕ № 669409 від 21.12.2012 р. замість договору купівлі-продажу від 18.07.2011 р. за р. № 537, 538, й на підставі цього свідоцтва про право власності за ОСОБА_5 в установленому законом порядку було зареєстровано право власності на вищевказаний реконструйований об’єкт нерухомого майна (дата прийняття рішення про державну реєстрацію : 06.07.2012 року, номер запису : 159 в книзі 801пр-46).

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, приписами ч.2 ст. 331 ЦК України встановлено момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_5 набув право власності на новостворене нерухоме майно у відповідності до вимог чинного законодавства України, що в свою чергу свідчить про те, що існуюча на даний час квартира АДРЕСА_4 не була предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2006 р. за р. № 2760, а квартири за вказаною адресою, яка існувала на дату укладення цього іпотечного договору, на цей час вже не існує, тому ст. 23 Закону України «Про іпотеку» не може бути застосовано до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 7 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 16.03.2010 року) банки при здійсненні операцій з іпотеки користуються інформацією про іпотеку, обтяження нерухомого майна з Державного реєстру прав, порядок доступу до якого встановлює Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 1 Порядку доступу банків до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 24.11.2011 № 3380/5, цей Порядок визначає умови та підстави доступу банків до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при здійсненні операцій з іпотеки.

Відповідно до п. 3, 4, 5 Порядку доступу банків до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ користувача до Державного реєстру прав надається (припиняється) на підставі договору, укладеного між таким користувачем та адміністратором Державного реєстру прав. Користувач при здійсненні операцій з іпотеки користується інформацією про іпотеку та обтяження речових прав на нерухоме майно, що міститься у Державному реєстрі прав, шляхом здійснення пошуку відповідних відомостей у Державному реєстрі прав. Пошук відомостей про іпотеку та обтяження речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі прав здійснюється користувачем за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна.

Окрім того, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку доступу банків до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною.

Отже, враховуючи викладене, банк не був обмежений у своєму праві отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з приводу відчуження квартири АДРЕСА_4.

Таким чином, доводи позивача стосовно того, що про факт відчуження спірної квартири йому нібито стало відомо лише після проведення ним перевірки Державного реєстру прав власності на об’єкти нерухомого майна у 2017 році, є хибними та не заслуговують на увагу суду.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-116цс13 початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов.

В Постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6-152цс14 був сформований висновок про те, що формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Верховний Суд України 16.11.2016 р. у справі № 6-2469цс16 зробив правовий висновок, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, та вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом, та Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що міститься в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Постановою Верховного Суду України від 03.02.2016 р. по справі № 6-75цс15 передбачено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Таким чином, строк позовної давності для позивача для звернення до суду з даним позовом почав відлік саме з 18.09.2009 року (дата укладання договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_6І.) і сплив 18.09.2012 року.

Водночас суд враховує, що з наданого позивачем суду розрахунку заборгованості

ОСОБА_4 за кредитним договором № 014/0028/74/68567 від 21.12.2006 року вбачається, що остання припинила виконувати свої грошові зобов’язання за цим договором з травня 2008 року, тобто саме з цього часу у позивача виникло право дострокового стягнення кредиту та усіх нарахувань за ним та, відповідно, право звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому суд критично оцінює доводи позивача стосовно того, що він не знав про те, що з 2009 року інформація в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо обтяження квартири АДРЕСА_6 відсутня.

Представник відповідача ОСОБА_5 просить відмовити позивачу у задоволенні позову в зв’язку з пропуском ним строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивачу слід відмовити в задоволенні позову у зв’язку з тим, що він пропустив строк звернення до суду з даним позовом без поважних причин.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 256, 257, 260, 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 264-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору : Виконавчий комітет Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів купівлі-продажу та свідоцтва права власності недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, відновлення у Державному реєстрі іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна та відновлення у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Одеської області в тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Суддя

30.11.18