Єдиний державний реєстр судових рішень ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
_________________
І м е н е м У к р а ї н и
РІШЕННЯ
08 лютого 2010 р. Справа 2/7-10
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції, вул. 50-річчя Перемоги, 35, м. Вінниця, 21001
до: Відкритого акціонерного товариства "Вінницяголовпостач", вул. Київська, 78, м. Вінниця, 21032
про стягнення 133334,77 грн.
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача : Усова О.О. - за довіреністю;
відповідача : Давидюк Т.В. - за довіреністю.
ВСТАНОВИВ :
Заявлено позов Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції до Відкритого акціонерного товариства "Вінницяголовпостач" про стягнення 133 334,77 грн. заборгованості за кредитним договором № 010/03-11/31 від 09.02.2006 р.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 10.12.2009 р. порушено провадження у справі та призначено засідання на 18.01.2010 р.
18.01.2010 року позивачем була подана заява № 07-15/5-105 про уточнення позовних вимог, в якій останній просить суд припинити провадження у справі № 2/7-10 в частині стягнення заборгованості з відповідача за кредитом в сумі 22300,00 грн. та за відсотками в сумі 1782,15 грн. у зв"язку з відсутністю предмету спору, а також просить суд стягнути з відповідача 111107,63 грн. заборгованості, в тому рахунку 82700,00 грн. - боргу по кредиту, 2467,64 грн. - відсотки за користування кредитом, 25939,99 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за користування кредитом.
Ухвалою суду від 18.01.2010 року за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 08.02.2010 року.
Також згідно вказаної ухвали замінено позивача - Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції - по справі № 2/7-10 його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції.
08.02.2010 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.
Разом з тим, представником позивача подано заяву про уточнення розміру позовних вимог № 07-15/5-25 від 08.02.2010 року, згідно якої позивач збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення боргу по відсотках за користування кредитом на 936,04 грн., просить суд припинити провадження у справі № 2/7-10 в частині стягнення заборгованості з відповідача за кредитом в сумі 1700,00 грн. та за відсотками в сумі 2894,90 грн. у зв"язку з відсутністю предмету спору, а також просить суд стягнути з відповідача 107448,77 грн. заборгованості, в тому рахунку 81000,00 грн. - боргу по кредиту, 508,78 грн. - відсотки за користування кредитом, 25939,99 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за користування кредитом.
Відповідач позов визнав частково на суму 81000,00 грн. - боргу по кредиту, 508,78 грн. - відсотки за користування кредитом, та заперечував проти позовних вимог в частині стгнення штрафних санкцій.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
09 лютого 2006 року між АППБ «Аваль»в особі Вінницької обласної дирекції (банк), та ВАТ "Вінницяголовпостач" (позичальник) було укладено кредитний договір № 010/03-11/31, згідно п. 1.1 якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 900 000,00 грн. строком до 08 лютого 2009 року включно зі сплатою 18 відсотків річних.
23.10.2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ВАТ "Вінницяголовпостач" було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 010/03-11/31 від 09.02.2006 року, згідно якої сторони дійшли згоди про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами та встановлення її на рівні 15 відсотків річних.
01.08.2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ВАТ "Вінницяголовпостач" було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 010/03-11/31 від 09.02.2006 року, згідно якої сторони дійшли згоди про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами та встановлення її на рівні 17 відсотків річних з 01.08.2008 року.
На виконання своїх зобов'язань за кредитним договором банк видав відповідачу кредит на загальну суму 6 146 900,00 грн., що вбачається із виписки з історії руху коштів по рахунках № 20630282, № 20671393. Також відповідачу було нараховано 296 454,63 грн. - відсотків за користування кредитом.
Відповідно до п.6.1. кредитного договору відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечити повернення одержавного кредиту в строк до 08.02.2009 року та сплачувати відсотки за користування кредитом щомісячно платіжним дорученням не пізніше останнього робочого дня кожного місяця та остаточно при погашенні кредиту.
В порушення умов кредитного договору відповідач своєчасно та у повному обсязі не повернув банку кредитні кошти та не сплатив відсотки за користування кредитом, лише частково сплатив 6 041 900,00 грн. - боргу по кредиту та 294 059,85 грн. - відсотки за користування кредитом.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 105 000,00 грн. - боргу по кредиту та 2 394,78 грн. - відсотки за користування кредитом.
У зв"язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не здійснює повернення кредитних коштів, позивач звернувся до суду із даним позовом.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 010/03-11/31 від 09.02.2006 року є кредитним договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Виходячи зі змісту п. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню кредиту належним чином, що вбачається із виписки з історії руху коштів по рахунках № 20630282, № 20671393, згідно якої банк видав відповідачу кредит на загальну суму 6 146 900,00 грн..
Однак, відповідач не виконав свого обов"язку щодо повної оплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, у зв"язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 105 000,00 грн. - боргу по кредиту та 2 394,78 грн. - відсотки за користування кредитом, про що свідчать також Акти звірки взаємних розрахунків станом на 08.12.2009 року, а також відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вказаних сум боргу.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, розглянувши подані позивачем заяви № 07-15/5-105 від 18.01.2010 року та № 07-15/5-25 від 08.02.2010 року про уточнення розміру позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 28677,05 грн., в тому рахунку 24000,00 грн. - боргу по кредиту, 4677,05 грн. - відсотки за користування кредитом, оскільки відповідач частково провів розрахунки із позивачем на зазначені суми, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню в сумі 81000,00 грн. - боргу по кредиту, 508,78 грн. - відсотки за користування кредитом, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.
Також у поданій заяві № 07-15/5-25 від 08.02.2010 року про уточнення розміру позовних вимог позивач просить суд розірвати укладений з відповідачем кредитний договір № 010/03-11/31 від 09.02.2006 року.
Розглянувши дану позовну вимогу, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідач проти розірвання договору не заперечував. Крім того, як вбачається із метріалів справи, ВАТ "Вінницяголовпостач" виконувало взяті на себе зобов"язання за кредитним договором не належним чином.
За таких обставин, вимога позивача про розірвання кредитного договору № 010/03-11/31 від 09.02.2006 року підлягає задоволенню.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 25939,99 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом. Розглянувши дану вимогу, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Згідно п. 10.2 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом позичальник повинен сплатити банку пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.
Виходячи з матеріалів справи, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 25939,99 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом заявлено правомірно.
Однак, з урахуванням встановлених обставин суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені враховуючи наступне.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Застосовуючи припис, який міститься в п. 3 ст. 83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги майновий стан сторін, ступінь виконання зобов'язання відповідачем.
Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір пені до 12969,99 грн.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 10.12.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості по кредиту в сумі 81000,00 грн. та 508,78 грн. - відсотків за користування кредитом, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 11, 22, 509, 525, 526, 527, 546, 549, 551, 610, 611, 625, 629, 1049, 1050, 1054, 10561 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 233, 346 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ :
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати кредитний договір № 010/03-11/31 від 09.02.2006 року, укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції та Відкритим акціонерним товариством "Вінницяголовпостач".
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Вінницяголовпостач", вул. Київська, 78, м. Вінниця, 21032 (ідентифікаційний код - 01880612, п/р № 2600810910 в ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО-302247) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції, вул. 50-річчя Перемоги, 35, м. Вінниця, 21001 (ідентифікаційний код - 20097421, р/р № 361975 в ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО-302247) 81000,00 грн. - заборгованості по кредиту, 508,78 грн. - відсотків за користування кредитом, 12969,99 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за користування кредитом, 1316,57 грн. - відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита та 213,04 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
5. В решті позову відмовити.
6. Припинити провадження в частині стягнення 24000,00 грн. - боргу по кредиту та 4677,05 грн. - відсотки за користування кредитом відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
7. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 лютого 2010 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції ( вул. 50-річчя Перемоги, 35, м. Вінниця, 21001);
3 - відповідачу - ВАТ "Вінницяголовпостач" (вул. Київська, 78, м. Вінниця, 21032).
Судове рішення № 7840028, Господарський суд Вінницької області було прийнято 08.02.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2/7-10. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: