Рішення № 78399805, 06.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/11914/18

Провадження № 2/520/5943/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

за участю:

відповідача – ОСОБА_1;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

заподіяної злочином,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_2 07 вересня 20189 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, в якому позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок злочину, грошові кошти в сумі 127493 гривні 26 копійок та у відшкодування моральної шкоди – 40000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22 квітня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 долили до напоїв, які він вживав раніше виготовлений розчин клозіпіну та дочекалися доки він засне. Надалі, скориставшись його безпорадним станом викрали належне позивачеві – ОСОБА_2 майно, а саме: телевізор «LG Flatron R2-15IA», вартістю 4000 грн.; автоматичну каво-машину «DeLonhi», вартістю 17000 грн.; ноутбук «HP», вартістю 30000 грн.; студійні навушники «Dr.Dre», вартістю 8750 грн.; мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S111Duos», вартістю 5200 грн.; мобільний телефон марки «Nokia Lumia-900», вартістю 1500 грн.; мобільний телефон марки «Samsung А300», вартістю 5898 грн.; 2 чоловічих браслета, вартістю 1500 грн. кожний на загальну суму 3000 грн.; рюкзак для ноутбука, вартістю 2200 грн.; флакон чоловічої туалетної води «СК», вартістю 1500 грн.; флакон чоловічої туалетної води «Armani», вартістю 1500 грн.; флакон чоловічої туалетної води «Мех», вартістю 1500 грн.; чоловічий годинник «QQ», вартістю 1000 грн.; чоловічий годинник «Royal London», вартістю 3500 грн.; чоловічий гаманець, вартістю 1300 грн.; банківську картку «Приватбанку», яка не має матеріальної цінності з якої, у подальшому, шляхом декількох транзакцій через банкомат викрали грошові кошти у сумі 7180 грн. та використовуючи кредитний ліміт оформили покупку майна на загальну суму 13999,20 грн.; чим спричинили позивачеві матеріальну шкоду на загальну суму 109027,20 грн.

У подальшому, обвинувачена ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3, з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Позивач зазначив, що в судовому засіданні, під час розгляду кримінальної справи, обвинувачена ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 185 КК України визнала в повному обсязі.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2018 року по справі №520/9231/15-к ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Вирок суду набрав законної сили 14.06.2018 року.

Відносно ОСОБА_3 кримінальне провадження виділено в окреме провадження.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 02 червня 2016 року по справі №520/9232/15-к ОСОБА_3 визнано винною за ч. 3 ст. 185 КК України та ч. 1 ст. 304 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2016 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 02.06.2016 року стосовно ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 185 КК України та ч. 1 ст. 304 КК України - скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2017 року по справі 520/9232/15-к кримінальне провадження №12015160480001875 від 23 квітня 2015 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч.1 ст. 304 КК України зупинено до розшуку останньої.

Також позивач зазначив, що у зв’язку із викраденням його банківської картки та внаслідок розпорядження відповідачами коштами кредитного ліміту з вказаної банківської картки, АТ КБ «ПриватБанк» нарахував йому – ОСОБА_2 заборгованість у загальній сумі 42481 гривня 17 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом 19822 гривні 63 копійки, заборгованості за відсотками за користування кредитом 19280 гривень 94 копійки, заборгованості за пенею 878 гривень 50 копійок, фіксованої частини штрафу 500,00 грн., відсоткової складової штрафу 1999 гривень 10 копійок.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2016 року по справі №520/6914/16-ц з ОСОБА_2 стягнуто вищевказану заборгованість у загальній сумі 42481 гривня 17 копійок на користь АТ КБ «ПриватБанк».

09 серпня 2018 року між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» підписано додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої, ПАТ КБ «Приватбанк» перерахував заборгованість позивача та визначив її в сумі 39645 гривень 26 копійок, яка була тієї ж дати виплачена позивачем.

16 серпня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» видав довідку про те, що ОСОБА_2 не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк».

На підставі викладених обставин, позивач вважає, що загальна суму матеріальної шкоди, що спричинена йому внаслідок вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 злочину та викрадення належного йому майна складається із вартості викраденого у нього майна на загальну суму 87848 гривень 00 копійок та суми викрадених з належної йому банківської картки коштів, а також нарахованих банком процентів на викрадені кошти в сумі – 39645 гривень 26 копійок, які було виплачено позивачем банку за рахунок власних коштів.

Позивач також посилається на те, що внаслідок злочину вчиненого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних страждань викликаних усвідомлення того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 добавили йому у напій високу концентрацію сильного снотворного клозіпіну (азалептолу), яка могла привести до його смерті, викраденням у нього великої кількості побутових речей першої необхідності, які використовувались ним щодня, а їх відсутність призвела до істотних труднощів та змін умов життя позивача, створенням йому проблеми із банком, виникненням судового спору з банком, виплатою за рахунок власних коштів заборгованості перед банком, а також необхідність протягом трьох років відновлювати свої права. Суму компенсацію за заподіяну злочином моральну шкоду, позивач оцінює у розмірі – 40000 гривень 00 копійок.

На підставі вищевикладеного, позивач був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 18 вересня 2018 року на підставі вищевказаної позовної заяви відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

30 листопада 2018 року до суду надійшла заява від позивача ОСОБА_2 про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 в частині вимог до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину – залишено без розгляду. Розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_2 в частині вимог до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, продовжено в порядку передбаченому цивільним судочинством.

Позивач у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак надав до суду заяву, в якій просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні частково заперечувала проти задоволення позовних вимог, визнавши обставини, встановлені вироком Київського районного суду міста Одеси від 14 травня 2018 року, однак зазначила, що злочин відносно позивача був скоєний нею не особисто. Будь-яких посилань обґрунтованих на підставі чинного законодавства України і доказів відповідачем не заявлено та не надано.

Заслухавши пояснення відповідача по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_2 підлягаючим до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 квітня 2015 року у нічний час ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знаходячись у нічному клубі «Лайла», який розташований по вул. Єкатерининська, 18, в м. Одесі познайомилися з ОСОБА_2, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння.

З метою реалізації своїх злочинних намірів, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 направилися до місця проживання останнього за адресою: м. Одеса, вул. Толбухіна, 52.

Знаходячись у вказаному будинку, 22 квітня 2015 року у період часу з 04.00 до 07.00 годин, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_1 з метою реалізації своїх злочинних намірів, використовуючи слушний момент, долили до напоїв, які вживав ОСОБА_2, раніше виготовлений розчин клозипіну та дочекалися доки останній засне.

Скориставшись тим, що ОСОБА_2 не зможе перешкоджати скоювати злочин, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_1 умисно, таємно, шляхом вільного доступу викрали належне ОСОБА_2 майно, а саме: телевізор «LG Flatron R2-15IA», вартістю 4000 грн.; автоматичну каво-машину «DeLonhi», вартістю 17000 грн.; ноутбук «HP», вартістю 30000 грн.; студійні навушники «Dr.Dre», вартістю 8750 грн.; мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S111Duos», вартістю 5200 грн.; мобільний телефон марки «Nokia Lumia-900», вартістю 1500 грн.; мобільний телефон марки «Samsung А300», вартістю 5898 грн.; 2 чоловічих браслета, вартістю 1500 грн. кожний на загальну суму 3000 грн.; рюкзак для ноутбука, вартістю 2200 грн.; флакон чоловічої туалетної води «СК», вартістю 1500 грн.; флакон чоловічої туалетної води «Armani», вартістю 1500 грн.; флакон чоловічої туалетної води «Мех», вартістю 1500 грн.; чоловічий годинник «QQ», вартістю 1000 грн.; чоловічий годинник «Royal London», вартістю 3500 грн.; чоловічий гаманець, вартістю 1300 грн.; банківську картку «Приватбанку», яка не має матеріальної цінності з якої, у подальшому, шляхом декількох транзакцій через банкомат викрали грошові кошти у сумі 7180 грн. та використовуючи кредитний ліміт оформили покупку майна на загальну суму 13999,20 грн.; чим спричинили позивачеві матеріальну шкоду на загальну суму 109027 гривень 20 копійок.

В подальшому, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_1 з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

В судовому засіданні, під час розгляду кримінальної справи, обвинувачена ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 185 КК України визнала в повному обсязі.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2018 року по справі №520/9231/15-к ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Вирок суду набрав законної сили 14.06.2018 року.

Як встановлено вироком суду, зазначеним злочином потерпілому ОСОБА_2 завдано матеріальний збиток на загальну суму 109027 гривень 20 копійок.

Відносно ОСОБА_3 кримінальне провадження виділено в окреме провадження та ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2017 року по справі 520/9232/15-к кримінальне провадження №12015160480001875 від 23 квітня 2015 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч.1 ст. 304 КК України зупинено до розшуку останньої.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, вищевказані встановлені обставини щодо вчинених ОСОБА_1 дій відносно позивача, додатковому доказуванню не підлягають, що в свою чергу також не оспорювалось відповідачкою в судовому засіданні.

Відповідно до ст.128 КПК України, особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

Зі змісту вироку вбачається, що при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2 заявляв цивільний позов, який в свою чергу був залишений без розгляду на підставі його заяви.

Відповідно до ч.2 ст.257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Положеннями ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні положення відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

В силу положень ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна» роз’яснено, що вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна» роз’яснено, що солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. При вчиненні злочину кількома особами вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду по епізодах злочину, в яких встановлено їх спільну участь. Разом з тим є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних з них засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а других - за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні злочину.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вироком суду встановлено, що внаслідок злочинних дій відповідача позивачу заподіяно матеріальну шкоду в суму 109027 гривень 20 копійок і ця обставина є обов'язковою для суду при розгляді цієї справи.

Також судом враховується, що вироком Київського районного суду міста Одеси від 14 травня 2018 року по справі №520/9231/15-ц ухвалено повернути ОСОБА_2 речові докази: чоловічий годинник виробництва фірми «Q&aбе;Q», мобільний телефон марки «SCN I939D».

Судом встановлено, що мобільний телефон марки «SCN I939D», не зазначений в переліку майна, як таке, що було викрадено відповідачем у позивача.

Однак, з матеріалів кримінальної справи №520/9231/15-к також вбачається, що відповідно до постанови слідчого відділення Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання речових доказів та передачу на їх зберігання від 15.05.2015 року, мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S3Duos», викрадений у ОСОБА_2, вилучений у ОСОБА_5 та переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_2

На підставі вищевикладеного вбачається, що з майна, яке було викрадено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у позивача, вартість якого останнім заявлено до стягнення з відповідача, частка була повернута ОСОБА_2, а саме: чоловічий годинник виробництва фірми «Q&aї ;Q», вартістю 1000 гривень, та мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S ІІІ Duos», вартістю 5200 гривень 00 копійок.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, які регулюють даний вид правовідносин, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої злочином, є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає відшкодуванню матеріальна шкода, що відповідає вартості викраденого майна, а саме вартості: телевізора «LG Flatron R2-15IA», вартістю 4000 грн.; автоматичної каво-машини «DeLonhi», вартістю 17000 грн.; ноутбука «HP», вартістю 30000 грн.; студійних навушників «Dr.Dre», вартістю 8750 грн.; мобільного телефону марки «Nokia Lumia-900», вартістю 1500 грн.; мобільного телефону марки «Samsung А300», вартістю 5898 грн.; 2 чоловічих браслетів, вартістю 1500 грн. кожний на загальну суму 3000 грн.; рюкзаку для ноутбука, вартістю 2200 грн.; флакону чоловічої туалетної води «СК», вартістю 1500 грн.; флакону чоловічої туалетної води «Armani», вартістю 1500 грн.; флакону чоловічої туалетної води «Мех», вартістю 1500 грн.; чоловічого годинника «Royal London», вартістю 3500 грн.; чоловічого гаманця, вартістю 1300 грн.; банківської картки «Приватбанку», яка не має матеріальної цінності з якої, у подальшому, шляхом декількох транзакцій через банкомат викрадено грошові кошти у сумі 7180 грн. та використовуючи кредитний ліміт оформлено покупку майна на загальну суму 13999,20 грн.; за виключенням вартості повернутого позивачеві майна: чоловічого годинника виробництва фірми «Q&a;,;Q», вартістю 1000 гривень, та мобільного телефону марки «Samsung Galaxy S ІІІ Duos», вартістю 5200 гривень 00 копійок, а саме відшкодуванню підлягає сума в розмірі 102827 гривень 20 копійок (109027,20-1000,00-5200,00=102827,20).

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми відсотків, пені, штрафів нарахованих на суму кредитних коштів, які були викрадені з кредитної картки належної позивачеві, а саме в сумі 25646 гривень 06 копійок (39645,26-сума заявлена до стягнення – 13999,20-сума, яка підлягає до стягнення, як матеріальна шкоди = 25646,06), суд вважає необґрунтованою, з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, з наданого позивачем до суду рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2016 року по цивільній справі №520/6914/16-ц, вбачається, що з ОСОБА_2 стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 18 квітня 2011 року у розмірі 42481 гривня 17 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом – 19822 гривні 63 копійки; заборгованості за відсотками за користування кредитом – 19280 гривень 94 копійки; заборгованості за пенею – 878 гривень 50 копійок; фіксованої частини штрафу в сумі 500 гривень 00 копійок; відсоткової складової штрафу – 1999 гривень 10 копійок.

Отже позивач посилаючись на вказане рішення суду, стверджує, що вказана заборгованість за відсотками за користування кредитом – 19280 гривень 94 копійки; заборгованість за пенею – 878 гривень 50 копійок; фіксована частина штрафу в сумі 500 гривень 00 копійок; відсоткова складова штрафу – 1999 гривень 10 копійок, утворилась саме внаслідок винних дій відповідача з викрадення у нього кредитної картки ПАТ КБ «Приватбанк», з якої було стягнуто 13999 гривень 20 копійок.

Однак суд з вказаними твердженнями не погоджується, вважає їх безпідставними, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем було стягнуто кредитні кошти саме з кредитної картки, яка була видана на підставі кредитного договору №б/н від 18 квітня 2011 року.

Також позивачем не підтверджено з чого складається сума заборгованості (з яких саме стягнутих сум коштів), яка була стягнута з позивача на підставі вказаного рішення суду від 18 квітня 2011 року, оскільки сума заборгованості стягнута за рішенням суду, на яку нараховані відсотки, пеня та штрафи є більшою, а саме 19290 гривень 94 копійки, ніж та, яка була викрадена відповідачкою, а саме в сумі 13999 гривень 20 копійок.

Також є не обґрунтованими посилання позивача, що ним була сплачена сума заборгованості в сумі 39645 гривень 26 копійок, на виконання вказаного рішення суду, оскільки з наданої до суду заяви на переказ готівки від 09 серпня 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 було сплачено на рахунок ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в сумі 39645 гривень 26 копійок на виконання додаткової угоди №1 від 09 серпня 2018 року, яка в свою чергу була укладена між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 до кредитного договору №SAMDN52000077678288 від 13 березня 2013 року, а рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2016 року по цивільній справі №520/6914/16-ц було стягнуто з позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 18 квітня 2011 року.

На підставі вищевикладеного, суд вважає в цій частині вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, а відтак не підлягаючими до задоволення.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів такого захисту, відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що гарантується в першу чергу Конституцією України, а також Цивільним Кодексом України.

На підставі ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також в зв’язку з пошкодженням майна.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач пред’явив вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення відносно нього злочину та викрадення майна, що належить йому на праві власності.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи, що внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого відповідачем, позивач зазнав моральних страждань, які полягають в негативних змінах в його житті: переживаннях, тривозі, емоційної напрузі, побоюванні щодо збереження свого майна та здоров’я.

Отже, судом встановлено, що вчиненим відповідачем кримінальним правопорушенням позивачеві завдано моральної шкоди.

При цьому, суд враховує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний особистий для кожного вираз.

Суд вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 40000 гривень є значно завищеними, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та виходячи із засад виваженості та справедливості слід стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди – 500 гривень 00 копійок, що буде справедливим та достатнім відшкодуванням тих моральних страждань, які позивач зазнав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, надаючи оцінку усім наявним в матеріалах справи доказам в цілому та і кожному доказу, який міститься у справі, окремо, суд дійшов висновку, що позов позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеної частини позовних вимог (в загальній сумі 103327,20/1%=1033,27) в сумі 1033 гривні 27 копійок.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 258-259, 263-266, 268, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 (місце проживання: 65049, АДРЕСА_1) до ОСОБА_1 (місце проживання: 65570, АДРЕСА_2) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 65570, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання: 65049, АДРЕСА_1) у відшкодування матеріальної шкоди, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення встановленого вироком Київського районного суду міста Одеси від 14 травня 2018 року по справі №520/9231/15-к в сумі 102827 (сто дві тисячі вісімсот двадцять сім) гривень 20 (двадцять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 65570, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання: 65049, АДРЕСА_1) у відшкодування моральної шкоди – 500 (п’ятсот ) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 65570, АДРЕСА_2) на користь держави судовий збір в сумі 1033 (одна тисяча тридцять три) гривні 27 (двадцять сім) копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.