Рішення № 78394196, 03.12.2018, Василівський районний суд Запорізької області

Справа № 311/3664/18

Провадження № 2/311/1364/2018

03.12.2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 грудня 2018 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого – судді: Сидоренко Ю.В.,

при секретарі: Осінцевій Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна міграційна служба в Запорізькій області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

18 жовтня 2018 року до Василівського районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна міграційна служба в Запорізькій області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначає, що на підставі Договору купівлі-продажу від 03.04.2015 року їй на праві приватної власності належить житловий будинок №153 по вул.Софіївська (Кірова) в м.Василівка Запорізької області. Зазначений житловий будинок позивачка придбала у відповідача по справі ОСОБА_2 На час укладання договору купівлі-продажу вищевказаного житлового будинку сторони досягли всіх умов вищевказаного договору, позивачка, як покупець житлового будинку, передала відповідачу по справі ОСОБА_2 обумовлену договором купівлі-продажу житлового будинку суму коштів, та ОСОБА_2, в свою чергу, передав їй житловий будинок та правоустановчі документи. І так як відповідач по справі ОСОБА_2 на той час був зареєстрований у вказаному будинку, то пунктом 22 вищезазначеного договору купівлі-продажу житлового будинку, було обумовлено: «Продавець» зобов'язується в строк до 01 вересня 2015 року зняти з реєстрації місця проживання всіх зареєстрованих осіб, а також вчинити інші дії, необхідні для реалізації «Покупцем» права власності у повному обсязі.

В квітні 2015 року відповідач ОСОБА_2 з'їхав з вказаного житлового будинку і проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак до теперішнього часу ОСОБА_2 залишився зареєстрованим в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Кірова) в м.Василівка, де вона, позивачка ОСОБА_1, є власником. Стосовно того що в належному позивачці житловому будинку ОСОБА_2 залишився зареєстрованим, то він пообіцяв найближчим часом знятися з реєстрації, і така пропозиція ОСОБА_1 влаштовувала. Однак минув час і відповідач ОСОБА_2 не знімається з реєстрації, вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням, щоб він знявся з реєстрації будинку, однак ОСОБА_2 категорично відмовився зніматися з реєстрації та уникає з нею зустрічі. В зв'язку з тим що, ОСОБА_2 зареєстрований в будинку, але фактично не проживає, їй, позивачці ОСОБА_1, доводиться нести додаткові витрати по утриманню будинку та на теперішній час позбавлена можливості оформити субсидію. У зв’язку з чим, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку №153 по вулиці Софіївській (вул.Кірова) в місті Василівка Запорізької області.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2018 року відкрито провадження у даній цивільній справі та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження, з викликом сторін (а.с.19).

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з’явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку, проте суду надано письмову заяву, в якій позивачка просить розглянути справу у її відсутність. Заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, наполягає на задоволенні позову за підставами, викладеними у позовній заяві. Проти ухвалення по справі заочного рішення, на підставі наявних у ній доказів, не заперечує (а.с.20).

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 повторно не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку за останнім відомим місцем проживання (перебування), що підтверджується поштовими конвертами, які повернулися на адресу суду з відміткою «інші причини» та «неправильно зазначена адреса одержувача» (а.с.18,19), та судова повістка про виклик до суду вручалася через органи місцевого самоврядування (а.с.27-28), також належне сповіщення відповідача здійснено судом шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади про виклик відповідача до суду, відповідно до приписів ч.11 ст.128 ЦПК України (а.с.25-26). Проте, будь-яких документів на підтвердження поважності причин неявки відповідачем суду не надано, відгуку та заперечень на позов суду не представлено.

Відповідно до вимог ст.281 ЦПК України, зі згоди позивача, суд ухвалив про заочний розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів.

В судове засідання представник третьої особи Державної міграційної служби в Запорізькій області не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку, проте суду надано письмову заяву, в якій просять позов ОСОБА_1 розглядати за їх відсутності (а.с.23).

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами цивільної справи, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; , учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, позивачу по справі, на праві приватної власності належить житловий будинок №153 по вул.Кірова в м.Василівка Запорізької області, що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 від 03.04.2015 року, зареєстрований в реєстрі №266, та копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.5-6), що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №35909079 від 03.04.2015 року, сформованим приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 (а.с.7).

Як вбачається з п.22 вказаного вище Договору купівлі-продажу від 03.04.2015 року, продавець (ОСОБА_2А.) зобов”язується в строк до 01 вересня 2015 року включно зняти з реєстрації місця проживання всіх зареєстрованих осіб, а також вчинити інші дії, необхідні для реалізації покупцем (ОСОБА_1П.) права власності у повному обсязі (а.с.6 зворот).

Відповідно до ОСОБА_4 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №35909079 від 03.04.2015 року, сформованого приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 серії ЕЕО №806135 від 03.04.2015 року, вбачається, що житловий будинок №153 по вул.Кірова в м.Василівка Запорізької області належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 03.04.2015 року, та копія вказаного ОСОБА_4 міститься в матеріалах справи (а.с.7).

Згідно довідки про склад сім’ї від 04.10.2018 року за вих.№7475, виданої виконкомом Василівської міської ради Запорізької області вбачається, що за адресою: м.Василівка вул.Софіївська (колишня вул.Кірова) будинок № 153, зареєстровані: ОСОБА_1, 14.10.956 року народження, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8).

З Акту фактичного проживання ОСОБА_1, складеного головою квартального комітету Василівської міської ради Запорізької області ОСОБА_5, в присутності свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_6В від 04.10.2018 року, вбачається, що за адресою м.Василівка вул.Софіївська буд.153 зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, але фактично за даною адресою ОСОБА_2 з квітня 2015 року не проживає (а.с.9).

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Виходячи з положень ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України щодо обов'язку доказування, обов'язок довести свої заперечення щодо наявності поважних причин відсутності на спірній житловій площі покладено на відповідача.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Стаття 47 Конституції України та ст.9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Право на повагу до житла гарантує і ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Відповідно до вимог ст.317 ЦК України власнику належать права володіння, користування і розпоряджання своїм майном. Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Права власника житлового приміщення визначені в статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст.71, 72, 107, 116, 156 ЖК України).

Таким чином, при розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, мають встановлюватися наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад встановлені строки, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.

Пленум Верховного Суду України в пункті 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Згідно роз’яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року з подальшими змінами „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладання трудового договору на невизначений строк тощо).

Згідно положень п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється серед іншого, на підставі судового рішення ,яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення .про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі 6-57цс11, зазначено, що виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заявлені позивачкою ОСОБА_1 позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі та суд вважає необхідним позов задовольнити та визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком № 153 по вул.Софіївська (колишня вул..Кірова) в м.Василівка Запорізької області, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договором купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3 від 03.04.2015 року, з тих підстав, що відповідач ОСОБА_2 у спірному будинку тривалий час (понад три роки) і по теперішній час не проживає, що вбачається з Акту фактичного проживання ОСОБА_1, складеного головою квартального комітету Василівської міської ради Запорізької області ОСОБА_5 від 04.10.2018 року, та участі в утриманні даного житлового будинку відповідач ОСОБА_2 не приймає, комунальні послуги не сплачує, та, будучи зареєстрованим у вищевказаному будинку, який належить позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності, але не проживаючи у ньому, відповідач чинить позивачу, як власнику, перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні своєю власністю. Крім того, на теперішній час позивач не може у повному обсязі реалізувати своє право на розпорядження приватною власністю, оскільки у добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку відповідач не бажає. Будь-яких підстав для збереження за відповідачем ОСОБА_2 вказаного вище житлового приміщення судом не встановлено. Крім того, викладені у позові доводи позивача про відсутність відповідача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 у спірному житловому будинку тривалий час, з квітня 2015 року, без поважних причин підтверджені належними та допустимими доказами, які містяться у справі, відповідачем під час розгляду справи не оспорені, відзив на позов ним не поданий, тому існують правові підстави, передбачені ст.ст.71,107 ЖК України для задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – житловим будинком № 153 по вул.Софіївська (вул..Кірова) в м.Василівка Запорізької області.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі за вищенаведеними підставами.

Керуючись ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст.41,47 Конституції України, ст.ст.317,319,386,391 Цивільного Кодексу України, ст.71,107,156,163 Житлового кодексу України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", ст.ст.9, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована та фактично мешкає за адресою: вул.Софіївська буд.153 м.Василівка Запорізької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна міграційна служба в Запорізькій області (місцезнаходження: вул.40 років Радянської України буд.90 м.Запоріжжя, код ЄДРПОУ - 37834773) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – житловим будинком № 153 по вулиці Софіївська (вул.Кірова) в місті Василівка Запорізької області.

Заочне рішення може бути переглянуто Василівським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_7