Рішення № 78392596, 29.11.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/6886/18

Провадження № 2/524/2399/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2018 року Автозаводський районний суд м.Кременчука в складі :

головуючого судді Предоляк О.С.

при секретарі судового засідання Гладкій К.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» про встановлення порядку користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням. В обгрунтування позову зазначає, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06.08.2011 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_3, реєстровий № 853. Іншим співвласником є колишній чоловік ОСОБА_2 Вказана квартира в рівних частках належить їм та складається з 2-х кімнат житловою площею 28,2 кв.м. Загальна площа квартири 50,3 кв.м. Після розлучення вони не можуть знайти домовленності у користуванні квартирою, відповідач зайняв кімнату більшої площі, чим порушує право не тільки позивачки, але і неповнолітньої дитини, відмовляється сплачувати комунальні послуги, через що утворився борг по оплаті за житло. Тому вона змушена звертатися до суду для захисту своїх прав.

Просить встановити порядок користування квартирою № 49 в будинку № 15 по кварталу 278 в м. Кременчуці, виділивши у користування їй та неповнолітній дитині житлову кімнату площею 16,8 кв.м., балкон 0,9 кв.м., у користування відповідача виділити житлову кімнату площею 11,4 кв.м. та вбудовану шафу площею 0,6 кв.м., залишивши у спільному користуванні співвласників коридор площею 8,3 кв.м., кухню площею 8,7 кв.м., вбиральню площею 0,9 кв.м., ванну кімнату площею 2,7 кв.м., загальною площею 20,6 кв.м.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_4 просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує, про що надав письмову заяву.

у судо засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про дату розгляду справи повідомлявся належним чином,про причини неявки суд не повідомляв.

Представник третьої особи ТОВ «Житлорембудсервіс» у судове засідання не з’явився, про дату розгляду справи керівництво повідомлялось належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 06.08.2011 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_3, реєстровий № 853 (кожному належить по ? частині квартири).

Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 15.11.2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний, місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з матір”ю, ОСОБА_1.

За вказаною вище адресою зареєстровані та проживають: ОСОБА_2, ОСОБА_1 та неповнолітня донька, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується

Згідно довідки ТОВ «Житлорембудсервіс» від 20.08.2018 року №3304/36 за адресою: м.Кременчук, квартал 278АДРЕСА_2 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їх доньки, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі рішення суду.

Статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону № 175/97-ЕР від 17 липня 1997 року « Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право свободи на безперешкодне користування своїм майном та закріплено право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі ( майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати , припиняти юридичну долю речі ( майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю ( майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі ( майна).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Гарантуючи захист права власності , закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Статтею 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них ( ст. 380 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятними. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. У відповідності до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім”ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частки спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до п.14 постанови № 20 від 22.12.1995 року Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику по справах за позовами про захист права приватної власності» можливо встановлення порядку користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов та п.6 Постанови №7 від 04 жовтня 1991 року « Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» у цьому разі окремі підсобні приміщення ( кухня, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Поділ квартири в натурі, в даному випадку, є неможливим, оскільки сторонам неможливо виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири.

Згідно технічного паспорту виготовленого КП «Кременчуцьким міжміським бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_3 складається із двох кімнат житловою площею 28,2 кв.м., у тому числі 1-а кімната площею 16,8 кв.м., 2-а кімната площею 11,4 кв.м, кухні площею 8,7 кв.м., вбиральні площею 0,9 кв.м., ванної кімнати площею 2,7 кв.м., коридору площею 8,3 кв.м., вбудованої шафи площею 0,6 кв.м., балкону 0,9 кв.м. Загальна площа квартири 50,3 кв.м. (а.с.10-11).

З урахуванням розміру часток у праві власності на спірну квартиру сторонам належить право користування житловою площею по 14,1 кв.м. кожному.

На підтвердження вимог позивачем надано письмовий доказ – висновок експерта ОСОБА_6 за №53-18 від 17.08.2018 року відповідно до якого запропоновано варіант встановлення порядку користування квартирою №49 в будинку № 15 квартал 278 м. Кременчука між співвласниками з виділенням в користування ОСОБА_1 житлової кімнати площею 16, 8 кв.м. та балкону площею 0,9 кв.м. ( на плані визначено зеленим кольором), в користування ОСОБА_2 кімнату площею 11,4 кв.м. та вбудовану шафу площею 0,6 кв.м. ( на плані визначено синім кольором), підсобні приміщення коридор, кухню, ванну кімнату, вбиральню – залишити в спільному користуванні ( на плані визначено червоним кольором).

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної сумісної власності (спільне майно). Майно може належать особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За положенням ч 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

За ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року № 6-1500 цс 15.

Позивач ОСОБА_1 бажає користуватися кімнатою площею 16,8 кв.м. та балконом площею 0,9 кв.м. для особистого в ній проживання разом з неповнолітньої донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визначаючи обґрунтованість вимог позивача, суд бере до уваги, що батьками дитини є позивач та відповідач, а отже з огляду на положення ст.ст. 141, 176 СК України сторони зобов”язані в рівній мірі забезпечити належні умови існування та проживання своєї дитини , а дитина має право користуватися житлом своїх батьків.

Враховуючи обставини спірних правовідносин, доцільним є виділення в окреме користування кожному із сторін окремої житлової кімнати для врегулювання спору між ними щодо користування спірною квартирою, а інші приміщення залишити в їх спільному користуванні.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Понесені судові витрати позивача складаються з оплати судового збору за подання позову у розмірі 704,80 грн. та витрат на проведення експертного дослідження у розмірі 1300грн, які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 10-13, 81, 141, 259, 263-265 , 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» про встановлення порядку користування житловим приміщенням – задовольнити.

Встановити порядок користування квартирою № 49 в будинку № 15 по кварталу 278 в м. Кременчуці між її співвласниками, виділивши у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 житлову кімнату площею 16,8 кв.м., балкон площею 0,9 кв.м., у користування ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 11,4 кв.м. та вбудовану шафу площею 0,6 кв.м., залишивши у спільному користуванні співвласників: коридор площею 8,3 кв.м., кухню площею 8,7 кв.м., вбиральню площею 0,9 кв.м., ванну кімнату площею 2,7 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у повернення сплаченого судового збору 704,80 грн. та 1300 грн. витрат на проведення експертного дослідження.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вречене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновленний в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О.С. Предоляк