Постанова № 78391338, 05.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 524/7891/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Бондара В.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

позивача ОСОБА_1; представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Шинкаренко Н.М.; представника третьої особи Бурзаковської Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Комунального підприємства "Теплоенерго" на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.08.2018, суддя Зоріна Д.О., пров. Тополевий, 3, м. Кременчук, Полтавська, 39621, повний текст складено 04.09.18 по справі № 524/7891/17

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області третя особа Комунальне підприємство "Теплоенерго"

про визнання незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Крюківського районного суду м. Кременчука з позовною заявою до Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа Комунальне підприємство "Теплоенерго", в якій просила суд: постановити рішення яким визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 № 1092 "Про погодження Інвестиційної програми комунальному підприємству "Теплоенерго" на 2018 рік" та № 1093 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука"

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначала, що зазначені вище рішення виконавчого комітету були прийняті з порушенням частини 3 статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" яка регламентує що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюється ними не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Як зазначає позивачка, проект рішення "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука" було опубліковано з порушенням визначених законодавством строків і наявна на сайті виконавчого комітету інформація щодо оприлюднення зазначеного вище нормативного акту 01.09.2017 року не відповідає дійсності, про що свідчить той факт, що міський голова ОСОБА_5 під час брифінгу якій проходив 14 вересня 2017 року надав представникам ЗМІ інформацію щодо неготовності виконавчого комітету затверджувати нові тарифи, тоді як вже 2.10.2017 року він же повідомив про намір виконавчого комітету на засіданні що відбудеться 9.10.2017 року затвердити нові тарифи КП "Теплоенерго". Окрім того, відповідачем також було порушено процедуру проведення відкритих слухань на виконання п.п. 2.10 -2.13 Порядку розроблення, погодження та затвердження інвестиційних програм субєктів господарювання у сфері теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.12.2012 № 630 та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 14.12.2012 № 381, що виразилися у ігноруванні наданих як особисто позивачем, так і іншими мешканцями міста Кременчука, зауважень та пропозицій щодо оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування та відсутності відповідного рішення про їх вмотивоване відхилення і як це визначено наведеним вище Порядком, розміщення зазначеної інформації на сайті ліцензіата. Також позивач вважає, що оскільки п. 4.11 наведеного вище нормативного акту, а саме Порядку визначено, що кошти передбачені на реалізацію схваленої (погодженої) інвестиційної програми, включаються ліцензіатом до розрахунку тарифу на енергію, то затвердження на сесії оскаржуваного рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 № 1092 "Про погодження Інвестиційної програми комунальному підприємству "Теплоенерго" на 2018 рік" лише 13 жовтня 2017 року, тобто через три дні після того як рішення по тарифам та їх розміру вже було прийнято, ставить під сумнів законність та обґрунтованість останнього.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.08.2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (місцезнаходження: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, площа Перемоги, будинок 2, код ЄДРПОУ 04057287), за участю третьої особи - Комунального підприємства "Теплоенерго" (місцезнаходження: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Софіївська, будинок 68), про визнання незаконними та скасування рішень - задоволені.

Рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10 жовтня 2017 року №1092 "Про погодження Інвестиційної програми комунальному підприємству "Теплоенерго" на 2018 рік" - визнано протиправним та скасовано.

Рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10 жовтня 2017 року №1093 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенерго" міста Кременчука" - визнано протиправним та скасовано.

ий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області та третя особа, Комунальне підприємство "Теплоенерго", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач та третя особа посилаються на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача та третьої особи підтримали апеляційні скарги, просили задовольнити їх, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційних скаргах.

Позивач та її представник, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 01.09.2017 року на сайті Кременчуцької міської ради Полтавської області було опубліковано проект рішення "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука", якій 10.10.2017 року було прийнято рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області за № 1093.

07.09.2017 року на сайті КП "Теплоенерго" було оприлюднено Проект інвестиційної програми КП "Теплоенрго"", якій рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 за № 1092 було прийнято під назвою "Про погодження Інвестиційної програми комунальному підприємству "Теплоенерго" на 2018 рік" і 13.10.2017 року затверджено на сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області.

В оголошенні, розміщеному на офіційному веб-порталі КП "Теплоенерго", зазначено: "Зауваження та пропозиції від фізичних і юридичних осіб та їх об'єднань приймаються протягом 14 календарних днів з дня опублікування даної інформації на електронну ідресу: 1ереп@икг.пе1 та за адресою: вул. Софіївська, 68, м. Кременчук, Полтавська 6л., 39600".

21.09.2017 року в офіційному друкованому засобі масової інформації Кременчуцької міської ради Полтавської області - газеті "Вісник Кременчука" від № 38 (1864) було розміщено оголошення про розроблення КП "Теплоенерго" проекту інвестиційної програми на 2018 рік, основними заходами якої є реконструкція та оновлення основних фондів, що задіяні в процесі транспортування та постачання теплової енергії, з підвищенням надійності теплових мереж та з оптимізації втрат теплової енергії в житловому масиві Раківка, що знаходиться у Крюківському районі м. Кременчука, а саме реконструкція ділянок мережі трубопроводу по вулиці Манагарова до ЦТП-248. В оголошенні було визначено порядок подання пропозицій до проекту інвестиційної програми.

06.10.2017 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області було прийнято рішення №1066 "Про затвердження Порядку проведення відкритих слухань проектів рішень виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області з питань встановлення цін/тарифів на послуги постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення та/або про погодження Інвестиційних програм суб'єктів господарювання та затвердження складу комісії з питань розгляду заяв (зауважень, пропозицій), які надійшли під час відкритих слухань і Положення про комісію", проект якого на офіційному веб-порталі було опубліковано 6.10.2017року.

09.10.2017 року було проведено відкриті слухання обговорення питань щодо затвердження Інвестиційної програми комунальному підприємству "Теплоенерго" на 2018 рік та про встановлення тарифу на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, які надаються комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука.

10.10.2017 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області були прийняті рішення № 1092 "Про погодження Інвестиційної програми комунальному підприємству "Теплоенерго" на 2018 рік" та № 1093 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука".

13.10.2017 року рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1092 "Про погодження Інвестиційної програми комунальному підприємству "Теплоенерго" на 2018 рік" було затверджено на сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області впливають на права позивача.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Статтею 1 Закону У країни "Про житлово-комунальні послуги", встановлено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведення, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Чинним законодавством у сфері надання житлово-комунальних послуг не передбачено такої послуги як "послуга з теплопостачання", а врегульовано відносини по наданню послуги з централізованого опалення.

Відповідно до пункту 1 розділу VIII Прикінцевих положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Нормативне визначення терміну споживач наводиться у пункті 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якого:

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Пунктом 19 частини першої статті 1 вказаного Закону дано визначення терміну продукція:

продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Крім того, відповідно до визначення терміну споживач, наведеного в статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги":

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії врегульовано Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198.

Відповідно до цих Правил споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. За наявності технічної можливості споживач має право після погодження з теплопостачальною організацією приєднувати до своїх теплових мереж інших споживачів, які укладають договори безпосередньо з теплопостачальною організацією.

Відповідно до п.1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24 березня 2016 року №377, формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо. Тарифи формуються для таких категорій споживачів: населення; бюджетні установи; релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо -комерційної діяльності); інші споживачі.

Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.

Пунктом 2 ч.1 ст.4 Кодексу визначено, що публічно-правовий спір - спір у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Пункт 7 ч.1 ст.4 Кодексу суб'єктом владних повноважень визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особа, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Визначення термінів "нормативно-правовий акт" та "індивідуальний акт" містять пункти 18, 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу. Так, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, виходячи з викладеного, суд вважає, що для захисту порушеного права чи інтересу позивача між сторонами мають існувати публічно-правові відносини, в ході яких відповідачі здійснюють владні управлінські функції стосовно позивача.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав або інтересів позивача на момент його звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Аналогічна позиція підтверджується, зокрема, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, зі змісту яких випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2. За цією адре сою вона зареєстрована та зазначає її в позовній заяві.

Як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, Комунальне підприємство "Теплоенерго" не здійснює постачання послуги централізованого опалення, таким чином позивач ОСОБА_1, не є абонентом (споживачем вказаних послуг).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що вона отримує та оплачує послуги Комунального підприємства "Теплоенерго" АДРЕСА_1 та відповідно є споживачем цих послуг.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи виходячи з наступного.

З Витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності чоловіку позивача ОСОБА_6 (том 2 а.с. 163).

Зазначена квартира не є спільною подружжя, оскільки належить останньому на підставі договору дарування.

Відповідно до довідок наданих позивачем (том 2 а.с.170-178) абонентом, тобто споживачем послуг централізованого опалення значиться ОСОБА_6.

Як зазначив Верховний Суд України в ухвалі від 12.03.2009, відповідно до аналізу норм статей 11, 12, 15, 16 ЦК України слід зробити висновок, що право, яке захищає суд, повинно існувати на день ухвалення судового рішення.

Право на судовий захист, гарантоване Конституцією України, закріплене статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &?о;...&gє;.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

&lп;...&?н; поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Крім того, Верховний Суд України, аналізуючи положення статті 6, а також частини другої статті 171 КАС України, зазначив, що суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть. Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Правові акти індивідуальної дії породжують права і обов'язки тільки у тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

У зав'язку з цим Верховний Суд України у постановах від 15 липня 2014 року(справа №21-273а14) та від 24 лютого 2015 року (справа№21-34а15) дійшов висновку, що відсутність у будь-кого прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним правовим актом індивідуальної дії не породжує і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом, оскільки не стосуються його безпосередньо.

Таким чином, аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла зазначає, що право на захист виникає за умови доведення позивачем факту застосування до нього норм оскаржуваного рішення, або того, що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано це рішення, при цьому, законність оскаржуваного рішення може бути перевірена лише після встановлення у позивача права на його оскарження.

Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в пункті 21 постанови Пленуму від 06 березня 2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ".

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив передчасні висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.08.2018 року по справі № 524/7891/17, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Комунального підприємства "Теплоенерго" задовольнити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.08.2018 по справі № 524/7891/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа Комунальне підприємство "Теплоенерго" - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. КононенкоСудді(підпис) (підпис) В.О. Бондар О.М. Калитка Повний текст постанови складено 07.12.2018.