Рішення № 78385395, 07.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3918/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання – Кушкань Т.В.;

представника позивача – ОСОБА_1;

представника відповідачів – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Лє Тхі Хинг до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, про визнання протиправним та скасування п.11 наказу від 13.07.2018 року № 104, зобов’язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

Громадянка ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, в якій просила: визнати протиправним та скасувати пункт 11 (підпункти 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України від 13.07.2018 року № 104 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», що стосується громадянки ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

31.07.2018 року Лє Тхі Хинг була ознайомлена з пунктом 11 (підпункти 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», яким на підставі висновку управління Державної міграційної служби в Херсонській області від 25.05.2018 року скасовано повністю рішення УМВС України в Херсонський області від 15.12.2003 року про видачу посвідки на постійне проживання громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг, 16.03.1966 р. н. Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії ХС № 042869 від 20.12.2003 року (що видана на бланку тимчасової посвідки, через відсутність бланків в УМВС України в Херсонський області станом на 2003 рік), визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню. 10.08.2018 року співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області у позивача була вилучена посвідка на постійне проживання в Україні серії ХС № 042869 від 20.12.2003 року, про що надана довідка за місцем вимоги від 14.08.2018 року № 5/3-042869 о/с. Позивач вважає пункт 11 (підпункт 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень Про видачу посвідок на постійне проживання» протиправним та таким, що грубо порушує законодавство України, права, свободи та законні інтереси позивача та підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 року позовну заяву Лє Тхі Хинг до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, про визнання протиправним та скасування п.11 наказу від 13.07.2018 року № 104, зобов’язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що під час опрацювання матеріалів архівної справи, що передана від ВГІРФО УМВС України в Херсонській області до УДМС виявлено, що посвідка оформлена у порушення вимог міграційного законодавства, а саме 25.11.2003 року на момент звернення позивача із заявою про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без отримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до абзацу 4 пункту 4 Розділу V Прикінцевих приписів Закону України «Про імміграцію». В матеріалах справи відсутня інформація про факт прибуття позивача на роботу за Угодою, як того вимагає правова норма Закону. Довідка, що від 14.10.2003 року № 180, видана ВАТ «КАХОВКА» не підтверджує, що позивач працював саме за Угодою з 1989 по 1991 рік. Особам, які прибули в Україну до 06.03.1998 року згідно з Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання на роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні, повинна подаватися довідка, що підтверджує факт прийняття на професійне навчання чи роботу. УДМС встановлено, що на момент подачі заяви були відсутні підстави для документування посвідкою на постійне проживання в Україні на підставі Угоди, так як відсутня довідка, що підтверджує факт прийняття на професійне навчання чи роботу. Встановлено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання прийняте з порушенням вимог Закону та підлягає скасуванню відповідно до вимог пункту 2.9 Розділу 11 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС Україна від 15.07.2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 06 серпня 2014 року за № 1335/23867 (зі змінами ) наказом Голови ДМС України. Посвідка, що була видана на підставі рішення, яке скасоване наказом Голови ДМС, визнається недійсною та підлягає вилученню.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що видача посвідки на постійне проживання здійснювалась відповідно до п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію». Так, згідно п.4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону. Відповідно до п.3 ст.5 та п.2 Розділу 5 «Прикінцеві положення» ЗУ «Про імміграцію» КМУ у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові, акти, необхідні для реалізації цього Закону. З метою забезпечення виконання ЗУ «Про імміграцію» Президент України видав Указ № 596 від 7.08.2001 року, відповідно до якого на МВС України покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язав КМУ затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V «Прикінцеві положення ЗУ «Про імміграцію»». Таким підзаконним актом стала постанова КМУ «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» № 1983 від 26.12.2002 року, відповідно до вступної частини постанови остання видана на виконання ст.5 ЗУ «Про імміграцію», яка була прийнята з прострочкою встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці. Посилання на відсутність документів, які підтверджують наявність підстав у позивачки для отримання посвідки, визначених п.4 Розділу V «Прикінцеві положення ЗУ «Про імміграцію», є безпідставним, оскільки у матеріалах особової справи які надав відповідач містяться документи: «Справка ОАО «Каховка» о том что она работала на ОАО «Каховка» ранее завод ЖБИ с 26.12.1989 г.», клопотання УМВС України в Херсонський області до ОСОБА_5 обласної державної адміністрації «Про залишення на постійне місце проживання в Україні громадянки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг», яким зазначено, що заявниця вперше прибула до України у 1989 р. по міжурядовій угоді СРСР та СРВ від 02.04.1981 р., з 26.121989 р. по 26.12.1993 р. вона працювала на ВАТ «Каховка». ОСОБА_5 обласної державної адміністрації від 12.12.2003 р. № 415-107/7149-28/328 «Про клопотання щодо залишення на постійне місце проживання в Україні громадянки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг», яким зазначено, що на підставі розділу V частини 3 пункту 4 (прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію» обласна державна адміністрація не заперечує з приводу надання дозволу на постійне проживання в Україні громадянки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг, ІНФОРМАЦІЯ_1, про наявність яких було відомо відповідачу і які не викликали сумнівів щодо обставин, викладених в них, які не спростовані відповідачем наданими запереченнями, а тому не можуть бути розцінені міграційною службою в тому числі як свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Громадянка ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг, 16.03.1966 р. н., прибула до України в 1989 році відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року.

Згодом позивач залишилась на постійне проживання в Україні.

20.12.2003 року відділом ВГІРФО УМВС України в Херсонській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХС № 042869 за результатами поданої Лє Тхі Хинг заяви. До заяви було долучено наступні документи: копія національного паспорту № РТ А 0792477 виданого 25.09.2003 року терміном дії до 25.09.2008 року, переклад паспорту, довідка Посольства ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 від 13.10.2003 року про відсутність у позивача судимості на території ОСОБА_4, довідка ВАТ «Каховка» № 180, що позивачка працювала в ВАТ «Каховка» з 26.12.1989 року по 26.12.1991 року.

25.05.2018 року Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області прийняло висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні Лє Тхі Хинг, в якому зазначено, що 15.12.2003 року керівництвом УМВС України в Херсонській області на підставі заяви іноземки було прийнято рішення про документування посвідкою на постійне проживання відповідно до абз.4 п.4 Розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», на підставі чого 20.12.2003 року була оформлена посвідка на проживання серії ХС № 042869 терміном дії «безстроково».

У висновку вказано, що з відповідною заявою необхідно було звернутися до 07.02.2002 року. На момент звернення позивача з такою заявою 25.11.2003 року положеннями законодавства не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п.4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію». Крім того, відсутня інформація про прибуття іноземки на роботу за Угодою. Встановлено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання прийняте з порушенням вимог Закону та підлягає скасуванню відповідно до вимог пункту 2.9 Розділу 11 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС Україна від 15.07.2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2014 року за № 1335/23867 (зі змінами ) наказом Голови ДМС України. Посвідка, що була видана на підставі рішення, яке скасоване наказом Голови ДМС, визнається недійсною та підлягає вилученню.

Пунктом 11 (підпункти 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України № 104 від 13.07.2018 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» на підставі висновку управління Державної міграційної служби в Херсонській області від 25.05.2018 року скасовано повністю рішення УМВС України в Херсонський області від 15.12.2003 року про видачу посвідки на постійне проживання громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг, 16.03.1966 р. н. Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії ХС № 042869 від 20.12.2003 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вилучило у Лє Тхі Хинг посвідку на постійне проживання в Україні серії ХС № 042869 від 20.12.2003 року, про що надало довідку за місцем вимоги від 14.08.2018 року.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Згідно з ст.2 Закону України «Про імміграцію» питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_6 України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до абз.4 п.4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Згідно з ст.6 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Відповідно до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

Згідно з п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 року № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 року за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки. Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві або вказуються причини відмови в її видачі. Рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню. Наказ Голови ДМС про скасування рішення про видачу або відмову у видачі посвідки може бути оскаржений до суду.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як вже було зазначено судом вище, видача Лє Тхі Хинг посвідки на постійне проживання в Україні здійснювалась на підставі абз.4 п.4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», під час видачі посвідки на постійне проживання відділ ВГІРФО УМВС України в Херсонській області керувався зазначеними положеннями Закону України «Про імміграцію», проводив перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України, будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, заперечень не висловлював та визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію, що мало наслідком надання посвідки на постійне проживання в Україні.

З матеріалів справи вбачається, що з боку позивача не було допущено порушень при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні, не було подано свідомо неправдивих відомостей, документи не містили недостовірних даних та не були підробленими.

Згідно з п.4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про імміграцію» особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Згідно з ч.3 ст.13 Закону України «Про імміграцію» якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

ОСОБА_6 Європи з прав людини видав рекомендацію стосовно прав іноземців, які бажають в'їхати на територію держав-членів ОСОБА_6 Європи, та виконання рішень про видворення. Зазначена рекомендація, датована 19 вересня 2001 року, містить такий пункт: « 11. У випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ), або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ гарантувалося не лише законом, але також на практиці».

З урахуванням зазначеного, фактично відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу посвідки на постійне проживання, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про визнання такої посвідки недійсною.

Суд вважає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. Тому, будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивачка перебуває у шлюбі, має неповнолітню дитину, що народилася в Україні 19.07.2005 року, зареєстрована та проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів її сім'ї має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої неповнолітня дитина.

Відповідно до ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Суд звертає увагу, що навіть якщо в 2003 році посвідку на постійне проживання в Україні позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, тому перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.

За таких обставин, пункт 11 (підпункти 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України від 13.07.2018 року № 104 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», що стосується громадянки ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг, є протиправним та належить до скасування.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Лє Тхі Хинг (АДРЕСА_1, 65000, РНОКПП НОМЕР_1) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 37508470), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код 37811384), третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (вул. Перекопська, 168, м. Херсон, 73036, ідентифікаційний код 37839478), про визнання протиправним та скасування п.11 наказу від 13.07.2018 року № 104, зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 11 (підпункти 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України від 13.07.2018 року № 104 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», що стосується громадянки ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг.

3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити громадянці ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Лє Тхі Хинг посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470) на користь Лє Тхі Хинг (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1409,60 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Повний текст рішення складено 07 грудня 2018 року.

Суддя М.М. Кравченко