Рішення № 78385123, 03.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2018 року № 320/5295/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Масловської К.І.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представників відповідача: Лопохи К.В., Станіславського Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_4 доГоловного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправним та скасування рішень,ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_4 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2018 №0008911309, 0008861309, 0008901309, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2018 №Ф-0008881309, рішення про застосування штрафних санкцій від 24.04.2018 №0008891309.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 відкрите спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 27.03.2018 №221/10-36-13-04/НОМЕР_3 про порушення ОСОБА_4 податкового законодавства та заниження оподатковуваного доходу з огляду на включення до складу витрат особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, витрат понесених у зв'язку з придбанням офісного та канцелярського приладдя та послуг з його обслуговування.

Позивач стверджує, що всупереч викладеним в акті перевірки висновкам, показники доходів та витрат сформував правомірно, витрати підтверджуються оформленими належним чином документами первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про оплату робіт і послуг та їх зв'язок з незалежною професійною діяльністю.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що посадові особи Головного управління ДФС у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а рішення, прийняті за результатами перевірки рішення про збільшення грошових зобов'язань позивача, є законними.

Звертає увагу суду, що перевіркою встановлено, що до складу витрат особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, позивачем віднесено документально не підтверджені витрати, пов'язані з придбанням канцелярських товарів та послуг з обслуговування принтерів на загальну суму 1443023,00 грн.

З урахуванням викладеного вважає, що обґрунтовано збільшив позивачеві грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, а як наслідок - суму ЄСВ і військового збору, що підлягають сплаті до бюджету.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представники відповідача позов не визнали та просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва Міністерства юстиції України від 30.03.2009 №7308 ОСОБА_4 має право займатись нотаріальною діяльністю (т.1, а.с. 41). 21 травня 2009 року позивач зареєстрований як приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, що підтверджується реєстраційним посвідченням №203 від 21.05.2009 (т.1, а.с. 42).

Позивач узятий на податковий облік з 29.05.2009 за №7842, станом на момент перевірки перебував на податковому обліку в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (т.1, а.с. 44).

У період з 05.03.2018 по 20.03.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю ОСОБА_4 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Результати перевірки оформлені актом від 27.03.2018 №221/10-36-13-04/НОМЕР_3 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 52-84).

Як вбачається з Акта перевірки, у ході перевірки правильності визначення витрат, відображених у податкових деклараціях про майновий стан і доходи самозайнятої особи - приватного нотаріуса ОСОБА_4, було встановлено їх завищення на суму 1443023,00 грн., у тому числі за 2015 рік - на 192797,00 грн., за 2016 рік - на 1250226,00 грн.

Висновок про завищення витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного доходу, контролюючий орган пов'язує із фактом неправомірного включення позивачем до складу витрат вартості товарів і послуг, що не підтверджуються документами первинного бухгалтерського обліку та які не пов'язані з нотаріальною діяльністю, а саме:

- на суму 982117,00 грн., сплачену ФОП ОСОБА_5 на підставі договорів поставки канцелярських виробів та додаткового обладнання до оргтехніки;

- на суму 500600,00 грн., сплачену ФОП ОСОБА_5 на підставі договорів про надання послуг з обслуговування принтерів;

- на суму 397706,30 грн., сплачену ФОП ОСОБА_5 на підставі договору поставки канцелярських виробів та додаткового обладнання до оргтехніки;

- на суму 12600,00 грн., сплачену ФОП ОСОБА_5 на підставі договору про надання послуг з обслуговування принтерів.

З урахуванням викладеного контролюючий орган висновку про порушення позивачем пункту 167.1 статті 167, пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено чистий оподатковуваний дохід на 1443023,00 грн., що у свою чергу призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення незалежної професійної діяльності на 263600,07 грн.

Перевіркою також встановлено порушення позивачем пункту 2 частини 1 статті 7 та частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», унаслідок чого занижено єдиний внесок за 2015-2016 роки на загальну суму 138576,97 грн., та пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, унаслідок чого занижений військовий збір на 21645,35 грн.

Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на раніше зробленому висновку про заниження позивачем задекларованого показника загального оподатковуваного доходу на суму 1443023,00 грн., який є базою для визначення розміру ЄСВ та військового збору, що підлягають сплаті до бюджету.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.3 статті 44 та пункту 178.6 статті 178 Податкового кодексу України та Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за №1686/24218.

Суть виявленого порушення полягає у ненаданні до перевірки Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткуванні, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2018 №0008861309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 329500,00 грн. грн., у тому числі на 263600,07 грн. за основним платежем та на 65900,02 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 46);

- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2018 №0008901309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на 27006,69 грн., у тому числі на 21645,35 грн. за основним платежем та на 5411,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 47);

- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2018 №0008911309, яким позивачу визначений штраф у розмірі 510,00 грн. (а.с. 45);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2018 №Ф-0008881309, якою позивача зобов'язано погасити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 138576,97 грн. (т.1, а.с. 48);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.04.2018 №0008891309, яким позивачеві визначений штраф у розмірі 21357,27 грн. (т.1, а.с. 49).

Не погоджуючись із вказаними рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку висновкам контролюючого органу про завищення позивачем витрат, що мали вплив на об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, суд виходив з наступного.

За визначенням, наведеним у статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 32 цього Закону приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.

У підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Беручи до уваги статус позивача як приватного нотаріуса, у розумінні Податкового кодексу України він є самозайнятою особою, що здійснює незалежну професійну діяльність.

Відповідно до абзацу 4 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У силу положень пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до пункту 178.2 статті 178 Податкового кодексу України доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу

Отже, приватний нотаріус є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, яка оподатковується за ставками податку, визначеними для оподаткування доходів фізичних осіб. Базою оподаткування для таких осіб є різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.

Суд зазначає, що податкове законодавство України не визначає переліку витрат, на суму яких самозайнята особа може зменшений об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а тому єдиним критерієм при визначенні витрат, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.

Узагальнюючою податковою консультацією щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженою наказом Державної податкової служби України від 24.12.2012 №1185, та Узагальнюючою податковою консультацією щодо витрат приватного нотаріуса, затвердженою наказом Міндоходів України від 30.12.2013 №884, визначено орієнтовний перелік витрат, які можуть бути враховані приватним нотаріусом при визначенні сукупного чистого доходу.

Згідно Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженої наказом Державної податкової служби України від 24.12.2012 №1185, до витрат приватного нотаріуса можуть бути віднесені витрати на, зокрема, технічне забезпечення діяльності робочого місця нотаріуса та його обслуговування, у тому числі на обслуговування технічного обладнання (комп'ютери, у тому числі їх програмне забезпечення, принтери, сканер, ксерокс, факс, телефон тощо); витрати на придбання канцелярського приладдя (картонажі, архівні папки, твердий картон, канцелярський папір, технічні засоби для прошивання документів тощо).

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 1 статті 9 вказаного закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених правових норм податкового законодавства слідує, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ФОП ОСОБА_5 (постачальник) було укладено договори поставки від 01.01.2015 №11 (т.1, а.с. 107), від 01.01.2016 №02/16 (т.1, а.с. 168), у порядку та на умовах яких постачальник зобов'язувався поставити покупцеві, а покупець прийняти та оплатити товари - канцелярські матеріали, катриджі, оргтехніку.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки від 01.01.2015 №11, від 01.01.2016 №02/16 ФОП ОСОБА_5 поставив позивачеві обумовлені договорами товари, а саме, катриджі до принтерів, папір А4, канцелярські товари на загальну суму 977997,00 грн., що підтверджується: видатковими накладними № К-0016 від 16.01.2015, № К-0023 від 11.02.2015, № К-0057 від 17.03.2015, № К-0071 від 14.04.2015, № К-00101 від 20.05.2015, № К-00122 від 25.06.2015, № К-00135 від 17.07.2015, № К-00145 від 19.08.2015, № К-00178 від 23.09.2015, № К-00212 від 21.10.2015, № К-00248 від 16.11.2015, № К-00277 від 15.12.2015, № К-42 від 10.03.2016, № К-31 від 15.03.2016, № К-44 від 12.04.2016, № К-50 від 16.05.2016, № К-65 від 22.06.2016, № К-75 від 12.07.2016, № К-86 від 19.08.2016, № К-95 від 15.09.2016.

У якості оплати за поставлений товар позивач передав ФОП ОСОБА_5 кошти у розмірі 977997,00 грн., що підтверджується рахунками фактури № К-016 від 15.01.2015, № К-0023 від 11.02.2015, № К-0057 від 17.03.2015, № К-0071 від 14.04.2015, № К-00101 від 20.05.2015, № К-00122 від 25.06.2015,№ К-00135 від 17.07.2015, № К-00145 від 19.08.2015, № К-00178 від 23.09.2015, № К-00212 від 21.10.2015, № К-00248 від 16.11.2015, № К-00277 від 15.12.2015, № К-42 від 10.03.2016, № К-31 від 15.03.2016, № К-44 від 12.04.2016, № К-50 від 16.05.2016, № К-65 від 22.06.2016, № К-75 від 12.07.2016, № К-86 від 19.08.2016, № К-95 від 15.09.2016; квитанціями до прибуткових касових ордерів № 16 від 16.01.2015 р. на суму 24 360,00 грн., № 23 від 11.02.2015 р. на суму 17 255,00 грн., № 23 від 11.02.2015 р. на суму 17 255,00 грн., № 61 від 14.04.2015 р. на суму 24 135,00 грн., № 101 від 20.05.2015 р. на суму 12 930,00 грн., № 122 від 25.06.2015 р. на суму 11 330,00 грн., № 135 від 17.07.2015 р. на суму 7980,00 грн., № 145 від 19.08.2015 р. на суму 7 350,00 грн., № 178 від 23.09.2015 р. на суму 10 650,00 грн., № 212 від 21.10.2015 р. на суму 27 730,00 грн., № 248 від 16.11.2015 р. на суму 15 010,00 грн., № 277 від 15.12.2015 р. на суму 9 705,00 грн., № 42 від 10.03.2016 р. на суму 32 000,00 грн., № 33 від 16.03.2016 р. на суму 61 000,00 грн., та № 31 від 15.03.2016 р. на суму 100 000,00 грн., № 46 від 13.04.2016 р. на суму 62 623,00 грн., та № 44 від 12.04.2016 р. на суму 120 000,00 грн., № 51 від 17.05.2016 р. на суму 50 900,00 грн., та № 50 від 16.05.2016 р. на суму 100 000,00 грн., прибуткового касового ордеру № 65 від 22.06.2016 р. на суму 73 570,00 грн., № 75 від 12.07.2016 р. на суму 63 435,00 грн., № 86 від 19.08.2016 р. на суму 69 640,00 грн., № 95 від 15.09.2016 р. на суму 68 952,00 грн.

Судом також встановлено, що між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (виконавець) було укладено договори від 01.01.2015 №1 (т.1, а.с. 243) від 01.01.2016 №4 (т.1, а.с. 212) про надання послуг, у порядку та на умовах яких виконавець зобов'язувався надати послуги по ремонту та обслуговуванню офісної техніки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог договорів від 01.01.2015 №1 від 01.01.2016 №4 ФОП ОСОБА_5 надав позивачеві обумовлені ними послуги, а саме, обслуговування принтерів (діагностика, чистка, заміна роликів, валів тощо) на загальну суму 50600,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №К-002 від 29.01.2015, №К-0011 від 27.02.2015, №К-0018 від 31.03.2015, №К-0055 від 31.07.2015, №К-0086 від 30.09.2015, №К-00100 від 30.10.2015, №К-00112 від 30.11.2015, №К-00121 від 29.12.2015, №К-1 від 21.01.2016, №К-23 від 26.02.2016, №К-34 від 25.03.2016, №К-45 від 22.04.2016, №К-53 від 27.05.2016, №К-68 від 24.06.2016, №К-78 від 22.07.2016, №К-87 від 26.08.2016, №К-97 від 23.09.2016.

У якості оплати за поставлений товар позивач передав ФОП ОСОБА_5 кошти у розмірі 50600,00 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів №19 від 29.01.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн.; №25 від 27.02.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн.; №60 від 31.03.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн.; №139 від 31.07.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн.; №183 від 30.09.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн.; №223 від 30.10.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн.; № 252 від 30.11.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн.; №278 від 29.12.2015 на суму наданих послуг - 1 600,00 грн., №2 від 21.01.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №23 від 26.02.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №34 від 25.03.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №45 від 22.04.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №53 від 27.05.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №68 від 24.06.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №78 від 22.07.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №87 від 26.08.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.; №97 від 23.09.2016 про сплату послуг в сумі 4 200,00 грн.

Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (виконавець) був укладений договір від 03.10.2016 №1 про надання послуг, у порядку та на умовах якого виконавець зобов'язувався надати послуги по ремонту та обслуговуванню офісної техніки (т.2, а.с. 43).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог договорів від 01.01.2015 №1 від 01.01.2016 №4 ФОП ОСОБА_5 надала позивачеві обумовлені ними послуги, а саме, обслуговування принтерів (діагностика, чистка, заміна роликів, валів тощо) на загальну суму 12600,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № МВ-0000002 від 21.10.2016, №МВ-0000005 від 21.11.2016, №МВ-0000021 від 23.12.2016.

У якості оплати за поставлений товар позивач передав ФОП ОСОБА_5 кошти у розмірі 12600,00 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів№2 від 21.10.2016 р. на суму 4 200,00 грн., №4 від 21.11.2016 р. на суму 4 200,00 грн., №6 від 23.12.2016 р. на суму 4 200,00 грн.

Перевіривши фактичний рух товарів і послуг в процесі виконання зобов'язань за договорами від 01.01.2015 №11 від 01.01.2016 №02/16, від 01.01.2015 №1, від 01.01.2016 №4, від 03.10.2016 №1, суд приходить до висновку, що факт придбання позивачем товарів і послуг підтверджується документально, придбані позивачем у ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_5 товари і послуги прямо пов'язані із діяльністю позивача як самозайнятої особи - приватного нотаріуса.

Первинні документи бухгалтерського обліку, якими сторони договорів супроводжували операції з поставки товарів та послуг, мають усі визначені у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реквізити, містять вичерпні дані щодо переліку придбаного і поставленого товару, наданих послуг, у повній мірі розкривають зміст та обсяг операцій з поставки товарів та послуг.

Натомість відповідач, який стверджує про нереальність поставки на користь позивача зазначених товарів і послуг, належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій, не надав.

Обґрунтовуючи законність донарахування сум податку на ходи фізичних осіб, відповідач виходив з того, що позивачем не було надано до перевірки доказів, які б свідчили про фактичну оплату придбаних у ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_5 товарів і послуг, а саме, фіскальних чеків РРО та/або платіжних доручень.

Надаючи правову оцінку зазначеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, оплату товарів та послуг на користь у ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_5 позивач здійснював у готівковій формі, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера. Суд зазначає, що чинним законодавством заборона на проведення готівкових розрахунків не встановлена.

Що стосується доводів контролюючого органу про необхідність оформлення готівкових розрахунків фіскальними чеками РРО, суд зазначає, що відповідно до статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами - підприємцями, які відносяться відповідно до Податкового кодексу України до груп платників єдиного податку, що не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 296.10 статті 296 Податкового кодексу України (у редакції до 01.07.2015) платники єдиного податку першої - третьої груп не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

Згідно з пунктом 296.10 статті 296 Податкового кодексу України (у редакції після 01.07.2015) реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку: першої групи; другої і третьої груп (фізичні особи - підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень. У разі перевищення в календарному році обсягу доходу понад 1000000 гривень застосування реєстратора розрахункових операцій для такого платника єдиного податку є обов'язковим. Застосування реєстратора розрахункових операцій розпочинається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується у всіх наступних податкових періодах протягом дії свідоцтва платника єдиного податку.

Судом встановлено, що в охопленому перевіркою періоду ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_5 перебували на спрощеній системі оподаткування, у зв'язку з чим вимоги щодо обов'язкового застосування РРО при проведенні розрахунків та оформлення їх фіскальними чеками на них не поширювались.

Суд також відхиляє посилання відповідача на порушення ФОП ОСОБА_5 податкової дисципліни внаслідок неподання до податкового органу податкової звітності, у тому числі з відображеними у ній доходами, отриманими від позивача.

Верховний Суд у постановах від 15.08.2018 у справі №2а-11313/11/2670, від 07.08.2018 у справі №826/14619/13-а, від 06.11.2018 у справі №811/2211/13-а, від 16.10.2018 № 804/9952/15 сформував правову позицію, відповідно до якої у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Верховний Суд зазначив, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного суд зазначає, що обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність характеру діяльності позивача товарам та послугам, за рахунок яких він сформував спірні витрати; збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивний характер поставок товарів і послуг; чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент, або ж про те, що самостійною метою укладення зазначених цивільно-правових угод було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.

Посилання контролюючого органу на відсутність у постачальників позивача об'єктивної можливості для виконання поставки товарів і послуг у силу браку персоналу та відсутності зареєстрованих транспортних засобів судом відхиляються, оскільки такі висновки податковим органом зроблені виключно шляхом аналізу податкової звітності постачальників позивача.

Суд зазначає, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, і може здійснюватись за договорами цивільно-правового характеру.

У свою чергу, основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагентів на правах, відмінних від права власності.

Суд також наголошує, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/або трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків чи умови для отримання податкової преференції у формі визнання понесених витрат.

Крім того, чинним законодавством не передбачено кількісного показника щодо наявності трудових ресурсів, зареєстрованих власних основних фондів, виробничих потужностей, транспортних засобів, сировини та матеріалів, що була б достатньою для фізичної та технічної можливості виконання умов наведених договорів.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти поставки товару і послуг, засвідчені наведеними документами і поясненнями.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником контролюючому органу усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку тим доводам відповідача, що слугували підставою для висновку про нереальність розглядуваних договорів поставки та надання послуг, суд також керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України». Так, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Тобто, у даному випадку, недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.

Суд враховує також і те, що відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.

Відтак суд вважає, що висновки контролюючого органу про нереальність поставок товарів і послуг між позивачем та його контрагентами є формальними та необ'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_5 цивільно-правові договори відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що поставка товарів і послуг фактично відбулися, а операції між сторонами договорів враховані відповідно до їх дійсного змісту, обумовлені розумними економічними причинами та відповідають характеру незалежної професійної діяльності позивача.

Отже, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 167.1 статті 167, пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено чистий оподатковуваний дохід на 1443023,00 грн., що у свою чергу призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення незалежної професійної діяльності на 263600,07 грн., є необґрунтованим.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 24.04.2018 №0008861309 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку вимозі про сплату боргу від 24.04.2018 №Ф-0008881309 та рішенню про застосування штрафних санкцій від 24.04.2018 №0008891309, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є страхувальники - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Отже, базою нарахування єдиного внеску для позивача є його загальний оподатковуваний дохід.

Суд зазначає, що висновки акту перевірки про порушення позивачем пункту 2 частини 1 статті 7 та частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого був занижений єдиний внесок за 2014-2016 роки на загальну суму 138576,97 грн. ґрунтуються на висновку про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу на 1443023,00 грн. унаслідок віднесення до складу витрат вартості товарів і послуг, придбаних ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_5

Таким чином, грошове зобов'язання з єдиного внеску позивачу було збільшено з аналогічних підстав, що і податок на доходи фізичних осіб (завищення витрат), і судом вже надавалась оцінка правомірності понесення позивачем вищезазначених витрат.

Беручи до уваги, що матеріалами справи спростовуються висновки контролюючого органу про завищення позивачем витрат, і, як наслідок, заниження чистого оподатковуваного доходу на 1443023,00 грн., висновки відповідача про заниження позивачем зобов'язань з ЄСВ є необґрунтованими.

За таких обставин вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2018 №Ф-0008881309, якою позивача зобов'язано погасити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 138576,97 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.04.2018 №0008891309 є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 24.04.2018 №0008901309, яким позивачеві визначені грошові зобов'язання з військового збору, суд зазначає наступне.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Враховуючи, що доказами, які містяться у матеріалах справи, спростовуються висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу на суму 1443023,00 грн., правові підстави для визначення позивачеві грошових зобов'язань з військового збору оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відсутні.

Таким чином податкове повідомлення-рішення від 24.04.2018 №0008901309 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 24.04.2018 №0008911309, яким позивачу визначений штраф у розмірі 510,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 178.6 статті 178 Податкового кодексу України фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України передбачено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення позивачеві штрафу у розмірі 510,00 грн. слугував висновок контролюючого органу про ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат.

Разом з цим, як вбачається з Акта перевірки, перевіряючи правильність і достовірність відображених у деклараціях про майновий стан і доход за 2014-2016 рік показників загального оподатковуваного доходу контролюючим органом поряд з банківськими виписками, відомостями Центральної бази даних ДРФО ДФС про суми виплачених доходів була також досліджена Книга обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Оскільки зміст Акта перевірки свідчить, що контролюючому органу до перевірки була надана Книга обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, суд дійшов висновку, що відповідач не мав правових підстав для визначення позивачеві штрафних санкцій за її відсутність.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24.04.2018 №0008911309, №0008861309, №0008901309.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2018 №Ф-0008881309.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.04.2018 №0008891309.

Стягнути на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 5170 (п'ять тисяч сто сімдесят) грн. 02 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 06.12.2018.

Суддя Леонтович А.М.