Рішення № 78385036, 29.11.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2209/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.,

секретар судового засідання Тур Т.О.,

за участі:

прокурорів Бойко Н.І., Луки Г.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

представників третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Заступника прокурора Львівської області до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» в особі державного реєстратора обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» ОСОБА_5 за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації «Всеукраїнської спілки автомобілістів», Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», Приватного підприємства «Озерна Алея» про визнання протиправними дій та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо внесення до Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про право власності Всеукраїнської спілки автомобілістів (ЄДРПОУ 19334092) на об’єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 38121512) – автостоянку №6 загальною площею 14,6 кв.м., розташовану по вул.Володимира Великого, 2а у м.Львові;

- скасувати рішення відповідача про реєстрацію права власності Всеукраїнської спілки автомобілістів (ЄДРПОУ 19334092) на об’єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 38121512) – автостоянку №6 загальною площею 14,6 кв.м., розташовану по вул.Володимира Великого,2а у м.Львові.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням відповідача зареєстровано право власності на неіснуючий об’єкт нерухомого майна без будь-яких правовстановлюючих документів на такий. Посилаючись на приписи ст.19 Конституції України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вказав, що записи в Державному реєстрі прав повинні відповідати вимогам закону і відображати єдину державну інформаційну систему речових прав на нерухоме майно усіх суб’єктів таких прав. Невідповідність відомостей у вищевказаній інформаційній системі речових прав свідчить про недодержання вимог ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та, відповідно, порушення охоронюваного законом інтересу держави.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала, покликаючись на підстави, викладені у позовній заяві та наданих суду поясненнях, просить позов задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначила про правомірність оскаржуваного в межах розгляду даної справи рішення з огляду на підстави, зазначені в поданому відзиві. Крім того, вказала, що оспорювані дія та рішення жодним чином не впливають на права позивача, оскільки стосуються лише прав та інтересів первинного набувача майна – Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації «Всеукраїнської спілки автомобілістів». До того ж, у порушення вимог ч.4 ст.53 Кодексу адміністративного судочинства України прокурором у позовній заяві не обґрунтовано в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також не зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. На підставі вказаного, вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, просить відмовити в його задоволенні, посилається на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву та наданих суду поясненнях.

Під час розгляду справи до участі у ній в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено Підприємство гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації «Всеукраїнської спілки автомобілістів», Громадську організацію «Всеукраїнська спілка автомобілістів» та Приватне підприємство «Озерна Алея».

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації «Всеукраїнської спілки автомобілістів», надійшли письмові пояснення, зі змісту яких вбачається її незгода з позицією, наведеною прокурором у позовній заяві. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Приватного підприємства «Озерна Алея», просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 року провадження у справі за вищевказаним позовом закрито, на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), у зв’язку із тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 року апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області задоволено, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 року про закриття провадження у справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді від 07.05.2018 року прийнято до провадження вказану адміністративну справу та призначено на 16.05.2018 року судове засідання для розгляду справи по суті.

16.05.2018 року суд ухвалив відкласти розгляд справи на 24.05.2018 року, у зв’язку із відсутністю в матеріалах справи відомостей про вручення учасникам справи повісток про виклик.

24.05.2018 року суд ухвалив відкласти розгляд справи на 07.06.2018 року, у зв’язку із відсутністю в матеріалах справи відомостей про вручення про вручення відповідачу та третій особі, Громадській організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», повісток про виклик.

У зв’язку із перебуванням судді у відрядженні у період з 06.06.2018 року по 08.06.2018 року, розгляд справи перенесено на 19.06.2018 року.

У зв’язку із перебуванням судді у відрядженні у період з 17.06.2018 року по 19.06.2018 року, розгляд справи перенесено на 21.06.2018 року.

21.06.2018 року суд ухвалив відкласти розгляд справи на 10.07.2018 року, у зв’язку із залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Приватного підприємства «Озерна Алея».

У зв’язку із перебуванням судді на лікарняному у період з 04.07.2018 року по 11.07.2018 року, розгляд справи перенесено на 18.07.2018 року.

Ухвалою суду від 18.07.2018 року витребувано у відповідача докази та зупинено провадження у справі до одержання витребовуваних судом доказів.

Ухвалою суду від 29.10.2018 року поновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду справи по суті на 15.11.2018 року.

15.11.2018 року суд оголосив перерву в судовому засіданні до 29.11.2018 року.

Заслухавши пояснення прокурорів, представників відповідача та третіх осіб, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Прокуратурою Львівської області встановлено, що 08.11.2012 року державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» ОСОБА_5 внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про право власності Всеукраїнської спілки автомобілістів (ЄДРПОУ 19334092) на об’єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 38121512) – автостоянку №6 загальною площею 14,6 кв.м., розташовану по вул.Володимира Великого, 2а у м.Львові, та прийнято спірне рішення про державну реєстрацію прав.

Підставою виникнення права власності зазначено рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2008 року.

Вивченням відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень зазначеного рішення не виявлено, у зв’язку із чим 01.03.2017 року позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про ознайомлення з матеріалами вказаної вище справи.

Як зазначено у позовній заяві, в процесі ознайомлення зі справою №12/39 встановлено, що 22.04.2008 року Господарським судом Львівської області ухвалено рішення у цій справі, згідно якого позовні вимоги Громадської організації «Всеукраїнської спілки автомобілістів» до Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації «Всеукраїнської спілки автомобілістів» про визнання права власності задоволено повністю, визнано за Всеукраїнською спілкою автомобілістів право власності на автостоянку №6, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Володимира Великого, 2а. Проте в резолютивній частині рішення суду не вказано, що дана автостоянка є об’єктом нерухомого майна, площа якого становить 14,6 кв.м.

За таких обставин, вважає, що відповідач, приймаючи 08.11.2012 року оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності Всеукраїнської спілки автомобілістів на об’єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 38121512) – автостоянку №6 загальною площею 14,6 кв.м., розташовану по вул.Володимира Великого, 2а у м.Львові, в порушення вимог ч.1ст.5, ч.2 ст.9, ч.ч.1, 4 ст.15, ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.4, 12, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703 (чинного станом на 08.11.2012 року), не встановила відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, не перевірила наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, не надала оцінки наявним суперечностям між заявленими правами та документами, поданими для державної реєстрації прав.

Наведене і зумовило прокурора звернутися до суду з даним позовом для представництва інтересів держави в суді.

Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду з даним позовом зазначив, що про наявність підстав, що дають прокурору право на пред'явлення заявлених вимог, позивачу стало відомо 13.03.2017 року, а саме в ході ознайомлення з матеріалами справи №12/39 в Господарському суді Львівської області – на підставі листа Господарського суду Львівської області від 09.03.2017 року №08- 06/163/17, який надійшов до Прокуратури Львівської області 13.03.2017 року.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 3 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до Розділу VIII Конституції України «Правосуддя», в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (ст.1311).

Право на звернення прокурора або його заступника до адміністративного суду в інтересах держави передбачено ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) та ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

За змістом ч.2 ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень слідує висновок, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст.55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Аналіз ч.2 ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) у взаємозв'язку з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються, оскільки у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Таким чином, прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в рішенні від 08.041999 року №3-рп/99, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини).

Як вбачається з матеріалів справи, зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій та рішення відповідача, описаного характеру спірних правовідносин, прокурор в основному сфокусував увагу на порушеннях вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які, нібито, допустив відповідач. Але, поряд з тим, не навів жодних суджень і аргументів, які б опиралися на об'єктивні дані й доводили, що дії відповідача порушують чи зачіпають інтереси держави або конкретної особи (громадянина України, іноземця або особи без громадянства), а також чи є громадяни, які за віком чи станом здоров'я самі не можуть здійснити захист своїх прав або інтересів, і чи опинилися такі громадяни у певному винятковому загрозливому для їхніх інтересів становищі, яке спонукає прокурора вступити на їхній захист шляхом звернення з позовом до адміністративного суду.

Крім цього, суд враховує, що позивач – Прокуратура Львівської області не була стороною у справі №12/39, рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2008 року по якій і стало підставою для проведення спірної державної реєстрації права власності Всеукраїнської спілки автомобілістів на об’єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 38121512) – автостоянку №6 загальною площею 14,6 кв.м., розташовану по вул.Володимира Великого, 2а у м.Львові.

Отже, в аспекті фактичних обставин цієї справи, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, беручи до уваги спеціальне нормативне регулювання здійснення представництва прокурором у суді, суд приходить висновку, що прокурор не обґрунтував у позовній заяві в чому ж полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, не зазначив орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Не навів також обґрунтувань про існування порушення або загрози порушення інтересів держави від видання спірного рішення та не довів, що захист інтересів у цій сфері (державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому, суд враховує, що згідно ч.1 ст.371 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб’єктів державної реєстрації прав.

Суд звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v.RUSSIA (no.2), №5447/03, §33, ЄСПЛ, від 01.04.2010 року; MENCHINSKAYA v.RUSSIA, №42454/02, §35, ЄСПЛ, від 15.01.2009 року).

Пункт 3 ч.1 ст.1311 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

У наданих у судовому засіданні поясненнях прокурором також не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, як і не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб'єкта владних повноважень, до компентенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

На підставі викладеного, судом не досліджувалося оскаржуване рішення відповідача.

Висновки суду у даній справі щодо застосування норм права про представництво прокурором інтересів держави в суді узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.09.2018 року (справа №826/7910/17) та від 08.11.2018 року (справа №826/3492/18).

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вказані вище приписи, суд вважає, що позов прокурора не містить вимог, спрямованих на захист інтересів держави, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.

Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення суду буде складено до 10.12.2018 року.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 07.12.2018 року.