Рішення № 78385019, 07.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3525/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в Попаснянському районі Луганської області), в якому позивач просив суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення пенсійних виплат позивачу за період з 01.04.2018 по 31.08.2018;

- зобов'язати відповідача здійснити виплату пенсії позивачу за період з 01.04.2018 по 31.08.2018;

- допустити рішення суду до негайного виконання у межах стягнення суми за один місяць (а.с.3-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою. З квітня 2018 року виплата пенсії позивачу була припинена. 20.06.2018 року ОСОБА_1 звернулася з письмовою заявою до відповідача про поновлення виплати пенсії, але до теперішнього часу пенсію за період з 01.04.2018 року по 31.08.2018 року позивачка не отримала. Позивач зверталася на Урядову «гарячу лінію» з питання невиплати їй пенсії та отримала лист № СО-2201 від 17.09.2018 року, яким їй повідомлялось, що пенсія за період з 01.06.2018 року по 31.08.2018року їй нарахована на окрему додаткову відомість і буде виплачена за умови фінансування, а виплату пенсії за період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року буде здійснено після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Підставою призупинення виплати пенсії з 01.04.2018 року зазначено рішення Комісії від 22.02.2018 року № 77 Попаснянської районної державної адміністрації про припинення соціальної виплати на підставі встановлення факту відсутності ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання/перебування, з посиланням на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Не погоджуючись із діями відповідача щодо припинення та виплати їй пенсії, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 28.11.2018 за вхідним реєстраційним номером 35889/2018 надав відзив на позовну заяву від 23.11.2018 №13643/08 (а.с.29-30), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що згідно протоколу засідання Попаснянської районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та робочої групи для перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб від 22.02.2018 року за №77 виплату пенсії гр. ОСОБА_1 з 01.04.2018року було призупинено. 20.06.2018 року ОСОБА_1 звернулась до управління з заявою про поновлення виплати пенсії. Згідно протоколу № 93 від 26.07.2018 року засідання районної комісії з питань призначення(відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та робочої групи для перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб виплата пенсії гр. ОСОБА_1 була відновлена. Пенсію їй було нараховано на основну відомість вересня 2018 року за поточний місяць, тобто за вересень 2018 року та нараховано доплату з місяця, у якому позивач звернувся до управління з заявою про поновлення йому виплати пенсії - з 01 червня 2018 року по 31 серпня 2018 року. ОСОБА_1 отримала пенсію за вересень 2018 року та продовжує її отримувати до теперішнього часу. Пенсія за період червень-серпень 2018 року в сумі 4423,65 грн. буде сплачена за умови фінансування. На підставі викладеного, відповідач просив залишити без задоволення адміністративний позов.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 21.02.2000 Брянківським МВ УМВС України у Луганської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 08.10.2004 (а.с.8).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 26.02.2018 №5531 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.9).

Згідно відповіді Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації від 22.11.2018 №3757/06 дія вказаної довідки не припинялась (а.с.49).

12.12.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу з УПФУ в м.Брянка (зворотній бік а.с.38).

Розпорядження відповідача від 06.05.2015 №5206 відповідача взято на облік з 01.02.2015 (а.с.38).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу №49 від 09.06.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено призначити (відновити) ОСОБА_1 згідно постанови КМУ №365 від 08.06.2016 соціальні виплати (а.с.41).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 22.03.2018 вирішено призупинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2018 згідно протоколу засідання Попаснянської районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та робочої групи для перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб 22.02.2018 №77 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (а.с.47).

За заявою позивача від 20.06.2018 розпорядженням відповідача №160733 від 07.08.2018 поновлено виплату пенсії з 01.04.2018 (а.с.43-зворотній бік, 45-зворотній бік).

З наданої відповідачем інформації від 23.11.2018 №13633/08 вбачається, що ОСОБА_1 отримала пенсію за вересень 2018 року та продовжує її отримувати до теперішнього часу. Пенсія за період червень-серпень 2018 року в сумі 4423,65 грн. не сплачена через відсутність фінансування. Пенсія за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року в сумі 2949,10 грн. обліковується в управлінні Пенсійного фонду України та буде сплачена на умовах окремого порядку, тещі визначення його Кабінетом Міністрів України (а.с.32).

З довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії вбачається, що ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 нараховано, проте не виплачено пенсію у загальному розмірі 7372,75грн. (а.с.33).

На звернення позивача, відповідач 17.09.2018 за №СО-2201 надав відповідь, в якій зазначив, що за особистою заявою про поновлення виплати пенсії від 20.06.2018 року та рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.07.2018 № 93, управлінням пенсію поновлено на основну відомість вересня 2018 року, дата виплати - 12 число. Пенсію за період з 01.06.2018 по 31.08.2018 нараховано на окрему додаткову відомість та буде виплачено за умови фінансування. Виплату суми пенсії за минулий період з 01.04.2018 по 31.05.2018 буде здійснено після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку (а.с.16).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження органу Пенсійного фонду України від 22.03.2018 позивачу призупинено виплату пенсії з 01.04.2018 згідно протоколу засідання Попаснянської районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та робочої групи для перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб 22.02.2018 №77 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (а.с.47).

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, яку зазначив відповідач.

Аргументи відповідача, що він зобов'язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що повернення до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанови КМУ № 365, на яку посилається відповідач, як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 22.03.2018 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду позивачу не було відомо про розпорядження органу Пенсійного фонду України від 22.03.2018 про призупинення виплати пенсії, суд, вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме зазначене розпорядження створює відповідні правові наслідки.

За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Щодо заборгованість по виплаті пенсії позивача за період з 01 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося не з вини пенсіонера, у зв'язку з протиправними діями відповідача, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату їй пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії у загальному розмірі 7372,75грн. за період з 01.04.2018 по 31.08.2018, у зв'язку з чим відповідачем в даному випадку допущено протиправну бездіяльність.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", є неприйнятними, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось судом раніше Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1 вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії у розмірі за період з 01.04.2018 по 31.08.2018.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.04.2018 по 31.08.2018 та таким чином вказані розміри пенсії позивачу повинні бути виплачені без відтермінування на невизначений час.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача стягнення за один місяць складає 1474,55 грн. Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1474,55 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 09.11.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 704,80 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 22 березня 2018 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2018 по 31.08.2018.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (93300, Луганська область, Попаснянський район, м.Попасна, вул.Шкільна, буд.2, код ЄДРПОУ 21792608) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94100, АДРЕСА_1) борг з виплати пенсії за період з 01.04.2018 по 31.08.2018.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1474 (одна тисяча чотириста сімдесят чотири) гривні 55 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94100, АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (93300, Луганська область, Попаснянський район, м.Попасна, вул.Шкільна, буд.2, код ЄДРПОУ 21792608) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94100, АДРЕСА_1) відшкодування судових витрат у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова