Рішення № 78384986, 06.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2904/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позовну заяву обґрунтовано тим, що в лютому 2015 року позивач з донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Управління соціального захисту населення м. Одеси призначило та виплатило позивачу державну соціальну допомогу дітям-інвалідам на доньку ОСОБА_2, до досягнення нею 18-ти років. В березні 2016 року позивач народила другу дитину, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та переїхала з дітьми до сел. Лоскутівка Попаснянського району Луганської області. 28 липня 2016 року позивач с дітьми зареєструвались, як тимчасово переміщені особи за адресом АДРЕСА_1 (довідки ВПО №2399012196 від 28.07.2018). 23.08.2016 позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та з заявою про виплату допомоги дитині-інваліду на доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 Управлінням був надісланий запит особової справи державної соціальної допомоги дітям- інвалідам, на доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до УСЗН м. Одеса. У вересні 2016 року позивач отримала 17000 гривень - допомоги при народженні дитини та допомогу по догляду за донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з березня по вересень 2016 року. Наприкінці жовтня 2016 року позивач дізналась особисто від спеціаліста управління про припинення виплати допомоги по догляду за дитиною, та відмову в призначенні допомоги дитині-інваліду. 21.08.2018 позивач звернулась до відповідача із запитом щодо підстав припинення в 2016 році допомоги по догляду за донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та відмови в призначенні допомоги дитині-інваліду на доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримала відповідь управління №2660/05 від 30.08.2018, що 20.10.2016 позивачу було скасовано довідку ВПО та припинено виплату вищевказаних допомог. Позивач вважає таке рішення протиправним.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації про відмову ОСОБА_1 в припинення виплати допомоги до догляду за дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею 3-го віку, та відмову в призначенні виплати державної соціальної допомоги дитини-інваліда на доньку, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею 18-ти років;

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації призначити та здійснити виплату, ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, допомоги до догляду за дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею 3-го віку та державної соціальної допомоги дитини-інваліда на доньку, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею 18-ти років, за її заявою від 23.08.2016.

Ухвалою суду від 28 вересня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22 жовтня 2018 року (а.с. 1-3).

22 жовтня 2018 року судове засідання перенесено на 12.11.2018 (а.с. 52).

12 листопада 2018 року судове засідання перенесено на 22.11.2018 (а.с. 82).

22 листопада 2018 року судове засідання перенесено на 06.12.2018 (а.с. 87).

23 жовтня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 57-60), в обґрунтування якого зазначено, що у ОСОБА_1 була довідка внутрішньо переміщеної особи (ВПО) від 28.07.2016 р. № 12196, яка видавалася УСЗН Попаснянської РДА, яка була закрита. Відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»: Соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. Соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі, зокрема: встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Підставою для скасування довідки виданої управлінням соціального захисту населення Попаснянської РДА є протокол № 16 від 20.10.2016, згідно якого ОСОБА_1 разом з дітьми не мешкає за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа.

На підставі вищевикладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, розгляд справи просила проводити без її участі.

Представник відповідача не прибув про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, розгляд справи просив проводити без його участі.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що 23.08.2016 позивач звернулась до управління соціального захисту населення Попаснянської райдержадміністрації Луганської області про запит її особової справи з УСЗН в м. Одеса Київського району (а.с. 65).

Також, 23.08.2016 ОСОБА_1 звернулась до управління соціального захисту населення Попаснянської райдержадміністрації Луганської області із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та призначення допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 39-44).

Рішенням УСЗН Попаснянської РДА від 19.09.2016 було призначено ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 з 01.03.2016, тобто з дати народження (а.с. 67).

Згідно довідки-атестату з управління соціального захисту населення Одеської міської ради допомога дітям-інвалідам була призначена та виплачена по 30.09.2016 (а.с. 66).

Як вбачається з листа Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації позивач звернулась до відповідача 23.08.2016 для перевірки права призначення допомоги при народженні дитини та для запиту особової справи державної соціальної допомоги дітям-інвалідам, яку отримували в УСЗН м. Одеса. Згідно довідки-атестату з управління соціального захисту населення Одеської міської ради допомога дітям-інвалідам була призначена та виплачена по 30.09.2016. Управлінням соціального захисту населення Попаснянської РДА допомога при народженні дитини була призначена з 01.03.2016 по 31.03.2019. З посиланням на норми постанови КМУ № 365 від 08.06.2016, відповідачем зазначено, що виплату зазначених допомог припинено, у зв'язку з не підтвердженням позивачем факту проживання та скасування довідки ВПО (а.с. 15).

Відповідно до довідки від 16.10.2018 № 2329 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Попаснянської райдержадміністрації Луганської області з 01.03.2016 по 01.11.2016 та отримувала допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3 (а.с. 29).

Рішенням відповідача від 12.12.2016 позивачу було відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини з посиланням на постанову КМУ № 365 від 08.06.2016 (а.с. 68).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, асади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати державної соціальної допомоги особам дітям з інвалідністю віком до 18 років та допомоги при народженні дитини, визначаються Законами України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Частинами 1, 2 статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» передбачено, право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, а в разі визнання знову особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.

Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», припинення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства або на дітей з інвалідністю віком до 18 років можливе лише з підстав, визначених ст. 6 цього Закону.

Суд зазначає, інших підстав для зупинення виплати державної соціальної допомоги, окрім пропуску переогляду дитиною з інвалідністю, Законом № 2109-ІІІ не передбачено.

Статтею 9 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» передбачено, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства або на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається місцевою державною адміністрацією. Заява про призначення державної соціальної допомоги розглядається місцевою державною адміністрацією не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами.

Як встановлено судом, позивач отримувала державну соціальну допомогу дітям-інвалідам до вересня 2016 року включно в УПСЗН Київської районної адміністрації Одеської міської ради, з жовтня 2016 року нарахування та виплату державної соціальної допомоги припинено з підстав не передбачених чинним законодавством.

23.08.2016 позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій позивач просила, зокрема, призначити державну соціальну допомогу на дитини з інвалідністю до 18 років.

Проте, відповідачем будь-якого рішення за результатами розгляду заяви про призначення державної соціальної допомоги не приймалось, та така допомога не виплачувалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно із частинами 1-3 статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Пунктом 11 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини. Допомога при народженні дитини, яка народилася після 8 квітня 2011 р., надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Перелік підстав припинення виплати допомоги при народженні визначений ч. 6 ст. 11 Закону № 2811-ХІІ, є вичерпним та не передбачає можливість припинення виплати допомоги при народженні з інших підстав.

Вирішуючи питання щодо законності рішення відповідача від 12.12.2016 про відмову у призначенні соціальних виплат при народженні дитини виплат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законом, а тому цей підзаконний нормативно-правовий акт не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що Законами «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" не передбачено такої підстави припинення або припинення виплати державної допомоги, як відсутність за фактичним місцем проживання.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від особи на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами, без законних на те підстав.

Таким чином, рішення відповідача про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини, прийнято не на підставі та не у спосіб що визначені Конституцією та законами України, без належної оцінки та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним, та підлягає скасуванню.

Крім того, суд зазначає, що Рішенням відповідача від 19.09.2016 було призначено ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини з 01.03.2016 по 31.03.2019.

Суд зазначає, що Законом № 2811-ХІІ не передбачає відмови у призначенні допомоги при народженні дитини, вже після її призначення, а тому така відмова є незаконною.

Крім того, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини та державна соціальна допомога дітям з інвалідністю віком до 18 років за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку такі дії відповідача, в першу чергу порушують права дітей позивача на соціальний захист гарантований Конституцією України та чинним законодавством України.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Як вже вище вказано, судом встановлено, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача про призначення допомоги на дітей-інвалідів до 18 років, будь-якого рішення про відмову, призначення (поновлення) такої допомоги не приймалось, нарахування та виплату такої допомоги не проводилось. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме прийняти рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років з 01.10.2016, визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 12.12.2016 про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини позивачу та зобов'язання відповідача поновити з 01 листопада 2016 року виплату раніше призначеної допомоги при народженні дитини позивачу.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 28 вересня 2018 року було відстрочено сплату позивачу судового збору до ухвалення судового рішення у справі (а.с. 1-2).

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено одну самостійну позовну вимогу немайнового характеру, друга позовна вимога є похідною першої.

З огляду на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1762,00 грн, встановлений статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", та враховуючи кількість заявлених немайнових вимог, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Таким чином, оскільки до ухвалення судового рішення по справі позивачем не сплачено судовий збір та судом позовні вимоги задоволенні повністю, з урахуванням того, що позивачем заявлено дві самостійні вимоги немайнового характеру та вимог ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати, які підлягали сплаті, підлягають стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 2, 7-9, 19, 20, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації щодо не виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 21844216, місцезнаходження: 93300, Луганська обл., Попаснянський район, місто Попасна, площа Миру, 2) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) з 01 жовтня 2016 року виплату раніше призначеної державної соціальної допомоги на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, як на дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації від 12.12.2016 про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 21844216, місцезнаходження: 93300, Луганська обл., Попаснянський район, місто Попасна, площа Миру, 2) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) з 01 листопада 2016 року нарахування та виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 21844216, місцезнаходження: 93300, Луганська обл., Попаснянський район, місто Попасна, площа Миру, 2) на користь Державного бюджету України (ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача - 899998; рахунок отримувача - 31211256026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106) судові витрати у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Ірметова