Ухвала суду № 78379920, 05.12.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/8890/14-ц

провадження 4-с/201/74/2018

УХВАЛА

05 грудня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за скаргою Публічного акціонерного товариства “Перший Український міжнародний банк”, заінтересовані особи відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державний виконавець Іванюта Іван Миколайович і ОСОБА_1 про визнання бездіяльності і дій протиправними, зобов’язати вчинити певні дії шляхом скасування постанови про повернення виконавчого документу, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ ПУМБ звернулося з позовом до суду до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат. Справа була розглянута по суті, винесене рішення суду ще в 2015 році про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідач звертався до суду з оскарженням вказаного рішення, але рішення залишене без змін.

Вказане рішення набрало законної сили, по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, було відкрито виконавче провадження, яке почало виконуватися.

ПАТ ПУМБ 21 червня 2018 року звернулося до суду зі скаргою на протиправні дії та рішення головного державного виконавця у вказаному виконавчому провадженні – винесення постанови від 08 травня 2018 року про повернення виконавчого листа про стягнення на їх користь судом коштів. В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 не виконав вимог ст. 7, 11, 19, 25, 82 Закону України «Про виконавче провадження» та повернув виконавчий лист стягувану через відсутність майна в боржника, чого не повинен був робити, потрібно продовжувати було роботу по виконавчому провадженню і встановлювати інше майно боржника. Керівник вказаного ВПВР не прослідкував за вказаним і незаконно затвердив вказану постанову державного виконавця. Державний виконавець також не повідомив заявника своєчасно про повернення виконавчого листа та закриття виконавчого провадження, не роз’яснив їм їх права, не вирішив навіть питання зупинення виконавчого провадження; вважають вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії вказаного головного державного виконавця ВПВР департаменту ДВС ОСОБА_3, який не виконав вищезазначених вимог Закону України «Про виконавче провадження», крім того, спричинив умови, за яких може бути неможливим відновлення прав заявника та законних інтересів в результаті незаконного повернення виконавчого листа та закриття провадження, ставить питання про скасування вказаної постанови від 08 травня 2018 року про повернення виконавчого листа до суду і закриття виконавчого провадження, задовольнивши скаргу в повному обсязі.

Державний виконавець і представник ВПВР департаменту ДВС Міністерства юстиції України в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним, на думку суду, фактично не заперечували проти розгляду скарги за їх відсутності. Їх заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було та винесені ними постанови про відкриття провадження, закриття провадження і інш. є правомірними. На письмові звернення заявника вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно скаржника на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вимоги скарги не доведені. Суд вважає можливим розгляд справи без вказаних осіб згідно ст. 450 ЦПК України.

ОСОБА_1 також в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним, на думку суду, фактично не заперечував проти розгляду скарги за його відсутності. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно скаржника на себе не брав і не бере, нічиїх прав не порушував, матеріальної чи моральної шкоди не завдавав. Вимоги скарги не доведені. Суд вважає можливим розгляд справи і без вказаної особи згідно ст. 450 ЦПК України.

З’ясувавши думку учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу обгрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до положення про Міністерство юстиції України, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позов ПАТ ПУМБ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було розглянуто по суті, винесене рішення про задоволення позову та стягнуто з вказаного боржника на користь банку 3 399 095 доларів США і еквівалент 180 027.79 доларів США.

Вказане рішення після оскарження та розгляду апеляційною інстанцією (рішення залишено без змін) набрало законної сили, по справі 25 січня 2016 року були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, було відкрито виконавче провадження, яке почало виконуватися.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася про порушення її прав чи свобод.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред’явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Зміни до цього закону свідчать про 3-и річний термін.

Судом з’ясовано, що в провадженні ВПВР департаменту ДВС Міністерства юстиції України (державний виконавець Іванюта І.І.) знаходився на виканні виконавчий лист, виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 25 січня 2016 року, було відкрито виконавче провадження ВП № 50299324 про примусове стягнення з ОСОБА_4 на користь банку (ПУМБ) 3 399 095 доларів США і еквівалент 180 027.79 доларів США.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” - 1. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” - 5. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Після цього представник заявника неодноразово звертався до ВПВР департаменту ДВС Міністерства юстиції України з наміром дізнатися, які дії були зроблені по виконавчому провадженню, внаслідок чого лише в червні 2018 року дізналися, що виконавчий лист було повернуто банку без виконання, оскільки державним виконавцем не знайдено майна боржника, на яке можна було б звернути стягнення, а також що боржник судиться з метою зняття будь-яких арештів зі свого майна.

При цьому, ні постанови про повернення виконавчого документу від 08 травня 2018 року, ні самого оригіналу виконавчого листа банк раніше взагалі своєчасно не отримував, та вперше дізнався про існування постанови про повернення виконавчого документу від 08 травня 2018 року - тільки 07 червня 2018 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувану відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, фактично державним виконавцем своєчасно не надсилалося ніяких звичайних чи тим більше рекомендованих листів (як це вимагає закон), яким би стягувач інформувався про винесення та надання копії постанови про повернення виконавчого документу, а також оригіналу виконавчого листа, доказів протилежного в матеріалах виконавчого провадження не має.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Проте, насправді державним виконавцем вжиті не всі заходи щодо відшукання майна боржника, а саме: боржник зареєстрований та не знятий з реєстрації і є діючим підприємством, а отже може мати у володінні та користуванні певне цінне майно, необхідно здійснити опис вказаного майна та в подальшому виставити його на продаж та інш..

Однак, як вбачається із постанови державного виконавця, фактично державний виконавець вищевказані обставини не перевіряв, акт виходу на адресу місця знаходження боржника складений без участі понятих, в порушення вимог ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому державним виконавцем жодних запитів до органу податкової служби чи пенсійного фонду щодо доходів боржника не робилося, хоча звернення стягнення на грошові кошти є першочерговою дією під час здійснення примусового виконання виконавчого документу.

Все наведене свідчить, що державним виконавцем передчасно, без здійснення всіх необхідних та достатніх дій, було прийнято постанову від 08 травня 2018 року про повернення виконавчого документу стягувану, а отже вказану постанову слід скасувати.

Враховуючи, що органом державної виконавчої служби протиправно не було направлено постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві, а також самого оригіналу виконавчого документу, шляхом відправки рекомендованого листа з повідомленням про вручення, то строки на оскарження постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві пропущені не з вини стягувача, а через протиправні дії органу державної виконавчої служби.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. З ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Незважаючи на вимоги закону, відсутня будь-яка реакція на таку бездіяльність державного виконавця керівника ВПВР департаменту ДВС Мініст ерства юстиції України, до обов’язків якого входить здійснення контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень підлеглими йому державними виконавцями, до якого заявник особисто звертався в 2018 році.

Отже головним державним виконавцем ВПВР департаменту ДВС правомірно прийнято до провадження виконавчий лист і винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. На той час стороною заявника ще не було виконано рішення суду ні в добровільному, ні в примусовому законному порядку. Цією ж нормою передбачено збір інформації, в тому числі, і декларації про доходи та майно боржника.

Відповідно до ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження” вказаний державним виконавцем правомірно проводилися дії про виконанню вказаного рішення, арешт та розшук майна, накладення штрафів, звернення до відповідних органів з питанням порушення кримінальної справи.

Відповідно до статті 1 Закону № 606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 447 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відповідності до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» та ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень судів та інших органів і (посадових осіб) в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства Юстиції України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов’язань за рішенням.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на і території України.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред’явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі головним державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей державний виконавець допустив неправомірні дії та бездіяльність, а начальник вказаного відділу не здійснював відповідний контроль за цим.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що скарга підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги не визнання заінтересованими особами вимог скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим скаргу задовольнити і визнати незаконними дії і бездіяльність головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 щодо винесення і не направлення своєчасно стягувачеві постанови про повернення виконавчого документу від 08 травня 2018 року ВП № 50299324, скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 08 травня 2018 року, винесену вказаним головним державним виконавцем Іванютою І.М. у виконавчому провадженні ВП № 50299324 і зобов’язати головного державного ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 відновити виконавче провадження ВП № 50299324 щодо примусового виконання виконавчого листа № 201/8890/14-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 коштів на користь ПАТ ПУМБ.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити.

Визнати незаконними дії і бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 щодо винесення і не направлення своєчасно стягувачеві постанови про повернення виконавчого документу від 08 травня 2018 року ВП № 50299324.

Скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 08 травня 2018 року, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП № 50299324.

Зобов’язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 відновити виконавче провадження ВП № 50299324 щодо примусового виконання виконавчого листа № 201/8890/14-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 коштів на користь ПАТ ПУМБ.

Ухвалу може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали складено 05 грудня 2018 року.

Суддя -